Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №635/3974/25 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/3974/25

Провадження № 2/635/886/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року смт Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Даниленко Т.П.,

за участі секретаря судового засідання – Поліщук О.О.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 ,

представника відповідача – ОСОБА_4 ,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області, про встановлення юридичного факту, визнання членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт її проживання однією сім`єю із племінником — ОСОБА_5 та визнати її членом сім`ї загиблого військовослужбовця.

Свої вимоги заявниця мотивувала тим, що є рідною тіткою ОСОБА_5 , оскільки його батько ОСОБА_6 був її рідним братом. За твердженням заявниці, після смерті матері ОСОБА_5 з 1997 року проживав разом із нею, сторони мали спільний бюджет, спільно вели господарство, взаємно допомагали один одному та проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Метою встановлення заявленого юридичного факту є, у тому числі, реалізація заявницею права на соціальні та грошові виплати у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26.05.2025 відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16.10.2025 підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяви. Просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та її представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували. У відзиві на позовну заяву виклали свою позицію, посилаючись зокрема, на відсутність належних і достатніх доказів спільного проживання заявниці та загиблого однією сім`єю, ведення спільного бюджету, спільного господарства, наявності взаємних прав та обов`язків, а також на відсутність доказів того, що заявниця перебувала на утриманні загиблого. Просили в задоволенні позову відмовити, вважаючи позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Міністерство оборони України заперечуючи проти заяви, посилається на те, що самі родинні відносини між тіткою та племінником не підтверджують існування між ними сімейних відносин у розумінні закону, а матеріали справи не містять сукупності належних доказів спільного побуту, бюджету, витрат і взаємних обов`язків. В судове засідання свого представника не направили, просили розглянути справу без участі представника.

Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області в письмових поясненнях вказує на те, що відповідно до ст.30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з служби та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають право непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісті військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на її утриманні та досягли пенсійного віку встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” або є особами з інвалідністю. Право на пенсію в разі втрати годувальника мають право непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісті військовослужбовців, осіб які мають право на пенсію відповідно до Закону України” Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, які перебували на їх утриманні (стаття 31), усиновителі та усиновлені, вітчим, мачуха, пасинок і падчерка (стаття 34). В переліку осіб, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, відповідно до Закону, тітка відсутня.

. В судове засідання свого представника не направили, просили розглянути справу без участі представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У зв`язку з довготривалістю судового розгляду, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності вищевказаних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вислухавши в судовому засіданні думку учасників провадження, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, оцінивши в сукупності надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_5 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час проходження військової служби.

З 11.10.2003 ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , у цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 . Шлюб розірвано 13.11.2007.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24.09.2007 було вирішено питання про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання його доньки ОСОБА_3 .

З матеріалів справи убачається та не заперечується сторонами, що ОСОБА_5 тривалий час перебував у місцях позбавлення волі, а саме з 24.10.2011 до 13.07.2017.

Крім того, з вироку Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.02.2016 у справі №639/10649/15-к вбачається, що ОСОБА_5 характеризувався як неодружений, такий, що має на утриманні неповнолітню доньку, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відомостей про перебування на його утриманні ОСОБА_1 цей судовий акт не містить.

Наявна в матеріалах справи інформація ДОП СП Харківського ВП ГУНП в Харківській області ст. лейтенанта поліції О.П.Скрипченка на гр. ОСОБА_5 містить відомості про його фактичне проживання за адресою: АДРЕСА_2 , а не за адресою заявниці: АДРЕСА_1 . Останній характеризується негативно, як такий, що зловживає спиртними напоями, порушує громадський порядок, веде аморальний спосіб життя, в сім`ї та з сусідами стосунків не підтримує, не має постійного місця роботи та джерела доходу, схильний до скоєння правопорушень, до міськради неодноразово надходили скарги та заяви відносно ОСОБА_5 .

В судовому засіданні ОСОБА_1 надані пояснення про те, що безпосередньо перед мобілізацією ОСОБА_5 проживав з цивільною дружиною, що також підтверджується повідомленням про смерть ОСОБА_5 від 03.05.2022 за №694/627, в якому начальник штабу перший заступник командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_8 просить сповістити ОСОБА_9 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , про загибель її чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ця обставина має істотне значення для оцінки тверджень про те, що саме заявниця та загиблий на час, безпосередньо наближений до його мобілізації і загибелі, становили одну сім`ю, були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права і обов`язки.

Отже твердження заявниці про безперервне проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю починаючи з 1997 року не узгоджуються з установленими об`єктивними обставинами його життя.

Крім того, заявниця зазначає, що з 17.10.1997 ОСОБА_5 піклувався про неї, а вона — про нього.

Разом з тим ОСОБА_5 у 1997 році був неповнолітньою особою віком 16 років.

Його батько — ОСОБА_6 на той час був живий, не був позбавлений батьківських прав щодо сина та помер лише ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто через дев`ять днів після загибелі сина.

Відповідно, до досягнення ОСОБА_5 повноліття ОСОБА_6 залишався його законним представником як батько.

При цьому суд звертає увагу, що наявність живого батька сама по собі не є абсолютною юридичною перешкодою для фактичного проживання неповнолітньої особи з іншим родичем. Водночас така обставина має значення для оцінки доводів заявниці про те, що саме вона фактично замінила загиблому сім`ю, утримувала його та одночасно вже з його 16-річного віку отримувала від нього постійне піклування і матеріальну допомогу.

Згідно зі статтею 269 СК України особи, у сім`ї яких виховувалася дитина, зобов`язані надавати їй матеріальну допомогу за визначених законом умов, зокрема якщо дитина не має батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер.

Оскільки батько ОСОБА_5 був живий і не був позбавлений батьківських прав, наведені заявницею обставини не підтверджують існування у неї в 1997–1999 роках правового статусу особи, яка замінювала батьків.

Тому посилання на період з 1997 року суд оцінює критично як доказ існування безперервних сімейних відносин саме у тому змісті, який заявниця надає цим обставинам.

З матеріалів справи, зокрема заяви про прийняття спадщини, убачається, що ОСОБА_3 заявила про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом, а відомостей про інших осіб, які прийняли спадщину, у наданих матеріалах не наведено.

Тому в межах доказів, наданих суду, ОСОБА_3 є єдиною особою, яка заявила про прийняття спадщини після ОСОБА_5 як спадкоємець першої черги.

Разом із тим питання спадкування саме по собі не визначає коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, оскільки спадкові правовідносини та правовідносини щодо ОГД мають різне правове регулювання.

Щодо фактичного проживання позивачки та загиблого однією сім`єю та перебування на його утриманні суд зазначає наступне.

За частинами другою та четвертою статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом та мають взаємні права й обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №644/6274/16-ц зазначено, що для визнання особи членом сім`ї військовослужбовця необхідно встановити не лише спільне проживання, але й ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, бюджету, харчування, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, взаємну допомогу та інші обставини, що підтверджують реальність сімейних відносин.

Аналогічний підхід відображений у практиці Верховного Суду: особа, яка вважає себе членом сім`ї загиблого військовослужбовця, повинна довести як факт спільного проживання, так і наявність спільного побуту та взаємних прав і обов`язків. Верховний Суд.

У постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №694/646/20 також наголошено на необхідності оцінки саме сукупності доказів спільного господарства, бюджету, витрат і взаємних прав та обов`язків. Відповідні доводи наведені також Міністерством оборони України у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, суд не встановив достатньої сукупності об`єктивних письмових доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на час, безпосередньо наближений до його загибелі, постійно проживали однією сім`єю, мали єдиний сімейний бюджет, систематично спільно оплачували комунальні послуги, придбавали майно для спільного користування, спільно несли витрати на утримання житла чи мали інші сталі взаємні права та обов`язки, властиві саме членам однієї сім`ї.

Крім того, наявні письмові докази містять іншу адресу фактичного проживання загиблого, тривалий період відбування ним покарання, відомості про утримання ним неповнолітньої доньки, відсутність постійного місця роботи та джерела доходу, а також його загальну характеристику та відомості щодо іншої жінки, з якою він проживав перед мобілізацією.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них Допитана безпосередньо в судовому засіданні в якості свідка При цьому саме одержання заявником пенсії не виключає можливості встановлення факту перебування на утриманні. Вирішальним є співвідношення такої пенсії з матеріальною допомогою померлого та встановлення того, чи була його допомога систематичною, постійною й основною.

Верховний Суд у постановах від 27.06.2018 у справі №210/2422/16-ц, від 22.05.2019 у справі №520/6518/17, від 22.10.2020 у справі №210/343/19 наголошував, що наявність власного доходу не виключає утримання, якщо допомога померлого фактично була основним і постійним джерелом існування. Цей підхід застосовується і в сучасній практиці.

Разом із тим у постанові Верховного Суду від 05.03.2026 у справі №357/15210/24 підтверджено, що самі родинні відносини та періодичне проживання за однією адресою не підтверджують перебування особи на утриманні; необхідні переконливі докази того, що допомога померлого була постійним і основним джерелом існування.

ОСОБА_1 отримувала пенсію.

Разом з тим заявницею не надано належних доказів розміру систематичної матеріальної допомоги від ОСОБА_5 , періодичності її отримання, співвідношення такої допомоги з розміром її пенсії та іншими доходами.

В матеріалах справи відсутні систематичні банківські перекази від загиблого за тривалий період до його смерті.

Більше того, у наданій банківській виписці міститься операція від 28 травня 2022 року із зазначенням відправником ОСОБА_5 на суму 24 000,03 грн, тоді як його смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_5 . Така операція, без додаткового встановлення її реального походження та особи, яка її здійснила, очевидно не може сама по собі підтверджувати особисте систематичне утримання заявниці загиблим до моменту його смерті.

Допитана безпосередньо в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що з позивачкою вони перебувають у дружніх стосунках, є сусідками. У ОСОБА_11 були сестра та два брати, які мали дітей. Племінник ОСОБА_12 більше знаходився у неї, чим у сім`ї з батьками, вони добре спілкувалися, він допомагав по господарству, нагороді, спільно святкували свята. Коли ОСОБА_13 пішла на пенсію став допомагати грошима. З 2011 по 2017 не може точно сказати де він проживав. Здається, що він проживав у неї постійно.

Допитаний безпосередньо в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 пояснив, що ОСОБА_13 – його тітка, ОСОБА_12 – брат. ОСОБА_12 проживав у себе вдома, до тітки заходив, допомагав. З братом спілкувались нормально, проживали з ним на сусідніх вулицях. Він жив самостійно, у нього була дружина, народилась донька. В 2011 році ОСОБА_12 був засуджений до позбавлення волі. Коли звільнився, не спілкувалися, оскільки жив в іншому місці з жінкою. ОСОБА_12 жив один, гуляв, пиячив. Близько не спілкувалися, оскільки мали різні погляди на життя. Коли брат був у тюрмі в його будинку жив двоюрідний брат, який допомагав у цей період тітці ОСОБА_11 .

Допитана безпосередньо в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 пояснила, що з ОСОБА_12 – її однокласник. Після зустрічі на випускному у 2002 році стали проживати разом, через рік одружилися, у шлюбі народилася донька. ОСОБА_16 знала всю родину ОСОБА_17 . Потім ОСОБА_12 став випивати, гуляти та у 2007 році поїхав в Орел на підробітки. Потійно ніколи не працював, якщо і заробляв гроші, все пропивав, аліменти на доньку не платив, тітку не утримував, але по господарству допомагав, жив з тіткою до армії та коли вони зі свідком познайомились та зустрічалися. Після одруження жили разом з її батьками.

З огляду на наведене, доказів того, що допомога ОСОБА_5 була постійним та основним джерелом засобів до існування ОСОБА_1 , суду не надано.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 сім`ям загиблих під час дії воєнного стану військовослужбовців передбачено одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється між особами, що відповідно до закону мають право на її одержання.

Верховний Суд у своїй новітній практиці виходить із того, що коло осіб, які мають право на ОГД, визначається законодавством, чинним саме на дату смерті військовослужбовця, оскільки саме ця дата є моментом виникнення відповідного права. Подальші зміни закону не можуть довільно збільшувати або зменшувати вже визначений законом склад потенційних отримувачів. Верховний Суд у постанові від 12.05.2026 у справі №280/1098/25.

ОСОБА_5 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Тому суд при вирішенні цієї справи виходить із редакції статті 16-1 Закону №2011-XII, чинної саме на вказану дату, а не із редакцій, прийнятих після його смерті.

Відповідно до редакції статті 16-1 Закону №2011-XII, питання виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, тобто Законом закріплено діючі в даний час положення постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовця під час дії воєнного стану», право на відповідну допомогу пов`язувалося, зокрема, зі статусом члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого.

Отже, сама обставина того, що ОСОБА_1 є тіткою загиблого, не породжує автоматичного права на ОГД, але водночас не може бути єдиною формальною підставою для відмови, якщо особа доведе, що фактично була членом сім`ї у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України або належним чином підтвердить статус утриманця.

Саме таких обставин заявниця у цій справі належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не довела.

Суд також звертає увагу, що судове рішення про встановлення певного юридичного факту саме по собі не є рішенням про призначення одноразової грошової допомоги.

Особа, яка претендує на виплату, повинна одночасно відповідати тій категорії отримувачів, яка визначалася спеціальним законом на момент виникнення права, а компетентний державний орган має окремо перевірити наявність усіх установлених законом умов.

Таким чином, навіть встановлення окремої фактичної обставини не означає автоматичного присудження особі частини ОГД і не підміняє процедуру її призначення уповноваженим органом.

Верховний Суд у постанові від 12.05.2026 у справі №280/1098/25 та подальших постановах наголосив, що встановлений судовим рішенням факт не може самостійно розширювати передбачене спеціальним законом коло отримувачів ОГД.

Разом з тим цей висновок застосовується з урахуванням саме тієї редакції спеціального закону, яка діяла на день конкретної загибелі військовослужбовця.

Стосовно рішення органу Пенсійного фонду, на яке позивач посилається обґрунтовуючи свої вимоги, суд зазначає про таке.

Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №963440151255 від 28.04.2023 ОСОБА_1 відмовлено у переході з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника з тих підстав, що вона не належить до передбаченого законом кола осіб.

Також у відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.02.2024 зазначено, що категорія «тітка» сама по собі не включена до переліку членів сім`ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII.

Доказів скасування зазначених рішень у судовому чи адміністративному порядку суду не надано.

Відомостей про судові рішення, які набрали законної сили та якими такі рішення Пенсійного фонду визнано протиправними або скасовано, матеріали справи не містять.

При цьому суд наголошує, що у цій цивільній справі не здійснюється перевірка законності індивідуальних рішень Пенсійного фонду, оскільки такі вимоги заявницею не заявлені.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини судові рішення повинні містити належне обґрунтування, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає детальної відповіді на кожний аргумент сторони. Водночас аргументи, які є вирішальними для результату справи, мають бути розглянуті судом. Такий підхід сформульовано, зокрема, у справах Ruiz Torija v. Spain, Garcia Ruiz v. Spain та Pronina v. Ukraine.

Тому суд надав оцінку основним доводам заявниці про проживання з племінником з 1997 року, його нібито систематичне утримання заявниці, спільний бюджет, адресу проживання, обставини проживання загиблого з іншою жінкою, відомості щодо його доньки, батька та матеріалам Пенсійного фонду.

Крім того, відповідно до практики ЄСПЛ щодо статті 1 Першого протоколу до Конвенції, майнове «легітимне очікування» виникає тоді, коли відповідна вимога має достатню правову основу в національному законодавстві, а не ґрунтується лише на сподіванні заявника. Такий висновок викладено, зокрема, у справі Kopecky v. Slovakia [GC].

Отже, саме бажання особи отримати встановлену державою соціальну виплату не утворює самостійного майнового права поза умовами, прямо визначеними національним законодавством.

Згідно зі статтями 12, 13, 76–81, 89 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу та їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності.

Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши наявні докази в сукупності, суд доходить висновку, що заявницею не доведено: факту постійного проживання із ОСОБА_5 однією сім`єю на час, юридично значущий для цієї справи; наявності спільного сімейного бюджету та систематичних спільних витрат; ведення єдиного господарства; наявності сталих взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї; факту перебування ОСОБА_1 на повному утриманні загиблого; отримання нею систематичної допомоги загиблого, яка була для неї основним і постійним джерелом засобів до існування.

Натомість матеріали справи свідчать про тривале проживання ОСОБА_5 за іншою адресою, його перебування в місцях позбавлення волі, наявність обов`язку щодо утримання неповнолітньої доньки, відсутність постійного джерела доходу, проживання перед мобілізацією з іншою жінкою та відсутність об`єктивної фінансової документації про систематичне утримання ним заявниці.

За таких обставин спорідненість заявниці із загиблим як тітки та племінника, підтримання між ними родинних стосунків, спілкування чи окремі випадки взаємної допомоги не є достатніми для встановлення заявленого юридичного факту, у зв`язку з чим у задоволенні позовної заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 3 Сімейного кодексу України, статтями 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, застосовній до спірних правовідносин, статтями 29–31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтями 12, 13, 76–81, 89, 263–265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області про встановлення юридичного факту, визнання членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості, що не проголошуються:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;

третя особа - Міністерство оборони України, адреса: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6;

третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області, адреса: м. Харків, майдан Свободи, 5.

Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2026.

Суддя Т.П. Даниленко