Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №686/2666/24 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/2666/24

Провадження № 22-ц/820/1993/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.

секретар судового засідання Сурник І.О.

за участю: учасників справи ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про встановлення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , третя особа – Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права спільної сумісної власності на квартиру, визнання права власності на 1/2 частину квартири та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2026 року (суддя Стефанишин С.Л.).

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи та представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У січня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницького міської ради, про встановлення порядку користування квартирою.

В обґрунтування позову вказувала, що їй, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , кожному по 1/5 частці, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.06.2023.

Вказувала, що житлова площа квартири становить 41,5 кв.м., а тому кожний з співвласників може претендувати на 8,3 кв.м. житлової площі квартири (41,5 : 5 = 8,3).

Зазначала, що на даний час в квартирі фактично проживає ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , який є неповнолітнім (вітчим та брат позивачки). ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (баба та дід позивачки) на даний час не проживають у зазначеній квартирі, оскільки проживають у м. Волочиську та перешкод у користуванні квартирою позивачці не чинять. Сама позивачка на даний час не проживає у даній квартирі та змушена орендувати житло, оскільки немає погодженого та встановленого порядку користування квартирою, а добровільно вирішити це питання не вдається, оскільки між нею та ОСОБА_3 , який чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, наявні неприязні відносини та виникають конфлікті ситуації з даного приводу. Тому, з метою захисту своїх прав та інтересів змушена звернутися до суду.

Зауважувала, що у даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, оскільки, з технічної точки зору, це є неможливим, а встановлення порядку спільного користування нею.

Вказувала, що у разі виділення у користування позивачки ОСОБА_1 - житлової кімнати №5 на плані технічного паспорта площею 9,6 кв.м., до якої відноситься лоджія площею 1,4 кв.м., у користуванні відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (брата та вітчима позивачки), які є особами однієї статі, і третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які є сім`єю, залишається кімната АДРЕСА_2 на плані технічного паспорта площею 17,1 кв.м. та кімната АДРЕСА_3 на плані технічного паспорта площею 14,8 кв.м., до якої відноситься лоджія площею 1,6 кв.м., що буде співмірним (з незначним відхиленням) до розміру житлової площі, на яку може претендувати кожен із співвласників даної квартири.

Крім того, вважала за необхідне залишити в спільному користуванні співвласників: кухню № 3 на плані технічного паспорта площею 7,4 кв.м., коридор № 1 на плані технічного паспорта площею 12,1 кв.м., кладовку № 2 на плані технічного паспорта площею 1,1 кв.м., ванну кімнату № 6 на плані технічного паспорта площею 2,6 кв.м., туалет № 7 на плані технічного паспорта площею 0,9 кв.м.

При такому встановленні порядку користування квартирою, на думку позивачки, жоден з співвласників не буде позбавлений можливості користування спільною частковою власністю.

З урахуванням викладеного вище, просила суд встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити в користування: ОСОБА_1 - житлову кімнату №5 на плані технічного паспорта площею 9,6 кв.м. до якої відноситься лоджія площею 1,4 кв.м., ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 - кімнату №4 на плані технічного паспорта площею 17,1 кв.м. та кімнату № 8, площею 14,8 кв.м. до якої відноситься лоджія площею 1,6 кв.м.

Залишити в спільному користуванні: кухню №3 на плані технічного паспорта площею 7,4 кв.м., коридор № 1 на плані технічного паспорта площею 12,1 кв.м., кладовку № 2 на плані технічного паспорта площею 1,1 кв.м., ванну кімнату № 6 на плані технічного паспорта площею 2,6 кв.м., туалет №7 на плані технічного паспорта площею 0,9 кв.м.

У березні 2024 року до суду звернувся ОСОБА_3 з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права спільної сумісної власності на квартиру, визнання права власності на частину квартири та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказував, що шлюб з ОСОБА_9 (дошлюбне прізвище ОСОБА_10 ) зареєстрував 07 грудня 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина ОСОБА_9 померла.

Зазначав, що з ОСОБА_9 розпочав проживати однією сім?єю ще з 2003 року в квартирі в місті Волочиську Хмельницької області, яку разом винаймали.

З часу спільного проживання однією сім?єю з ОСОБА_11 склалися подружні стосунки та фактично створили сім?ю, було взаєморозуміння та взаємоповага, вони мали спільний сімейний бюджет, права та несли обов?язки, як подружжя.

Разом з ними проживала донька ОСОБА_11 – ОСОБА_1 від першого її шлюбу, яку позивач виховував, як свою рідну дитину. Спільно з ОСОБА_11 працювали, мали спільний сімейний бюджет, оскільки планували придбати житло в місті Хмельницькому.

В січні 2005 року переїхали до міста Хмельницького, де спільно проживали на найманій квартирі АДРЕСА_4 .

Позивач був працевлаштований, дружина також працевлаштувалася бухгалтером в Подільському експертно-технічному центрі м. Хмельницького.

Вказував, так, як у них не було житла, вирішили за спільною згодою купити квартиру, оскільки бажали покращити житлові умови та народити ще спільну дитину. При цьому, домовилися купувати саме трикімнатну квартиру з розрахунку одна кімната для подружжя, одна кімната для дитини від першого шлюбу та одна кімнату для майбутньої спільної дитини.

Зазначав, що за спільною згодою, для купівлі квартири ОСОБА_11 отримала кредит в ПАТ «Райфейзен банк Аваль» на суму 33000 доларів США. Повернення кредитних коштів було спільним обов?язком, оскільки фактично склалася сім?я і позивач відповідально ставився до своїх обов?язків як подружжя. Кошти на повернення кредиту проводилися за рахунок спільного сімейного бюджету.

Вказував, що 01 лютого 2006 року ОСОБА_11 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальна площа 68,6 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., що підтверджується договором купівлі – продажу від 01.02.2006 та сім`я переїхала проживати в цю квартиру.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01.02.2006, сторони визначили ринкову вартість квартири у 187860 грн. Кошти у розмірі 6060 грн покупець сплатила до підписання договору та 181800 грн до 06.02.2006.

Дана квартира потребувала ремонту, оскільки в квартирі тривалий час проживала особа похилого віку, тому сама квартира та комунікаційні мережі, сантехнічне обладнання були в занедбаному стані.

Для проведення капітального ремонту він домовлявся з різними спеціалістами, сплачував їм кошти зі спільного бюджету за виконані роботи, контролював виконання ремонту, ряд будівельних робіт виконував сам.

Посилався на те, що на час звернення до суду вартість квартири становить 748680 грн, що підтверджується висновком спеціаліста.

В період шлюбу у ОСОБА_3 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_12 . Після його народження дружина працювала, продовжував працювати і позивач. Кошти на проведення капітального ремонту брались з сімейного бюджету та за рахунок заробітків позивача.

Вважав, що в судовому порядку необхідно встановити факт його проживання з ОСОБА_13 з 01 січня 2004 року до дня реєстрації шлюбу до 07.12.2006. Встановлення даного факту є правовою підставою для підтвердження його права власності на частини квартири АДРЕСА_1 , як на спільне майно подружжя, вартість якої істотно збільшилась в період спільного проживання та під час перебування у шлюбі внаслідок вкладення у капітальний ремонт спільних коштів.

За позицією позивача, він має право на частину квартири за вищевказаною адресою, як спільного майна з ОСОБА_9 (дошлюбне прізвище ОСОБА_10 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки вартість квартири істотно зросла в період шлюбу внаслідок проведення там капітального ремонту за рахунок коштів з спільного сімейного бюджету.

Звертав увагу, що за життя дружина не заперечувала їхнє право спільної сумісної власності на квартиру.

Після смерті ОСОБА_9 нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого усім спадкоємцям визначено право на спадкове майно по 1/5 частини у квартирі АДРЕСА_1 . Він був пригнічений передчасною смертю дружини, переніс стрес, тому не звернув уваги на розмір частки, яка була визначена йому та іншим спадкоємцям нотаріусом. Лише згодом зрозумів, що нотаріусом спадковим майном було визначено всю квартиру.

Вважав, що свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним, оскільки спадщина мала бути відкрита лише на частини спірної квартири, відповідно, кожен спадкоємець мав право лише на 1/10 частини квартири.

З урахуванням викладеного вище, просив суд встановити факт його проживання однією сім?єю з ОСОБА_14 в період з 01 січня 2004 року по 07 грудня 2006 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Наконечною М.І., яким визначено право власності у порядку спадкування за ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 по 1/5 частині у квартирі АДРЕСА_1 після смерті спадкодавця; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_9 і ОСОБА_3 та визнати за останнім право власності на частину спірної квартири; визнати у порядку спадкування після смерті спадкодавця право власності за позивачем на 1/10 частину спадкового майна у квартирі АДРЕСА_1 , залишивши у власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 по 1/10 частині у квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 26.03.2024 прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 , об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 01.10.2025, до участі в справі залучено правонаступника ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , – ОСОБА_7 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділено в користування:

- ОСОБА_1 - житлову кімнату №5 на плані технічного паспорта площею 9,6 кв.м. до якої відноситься лоджія площею 1,4 кв.м.;

- ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 - кімнату №4 на плані технічного паспорта площею 17,1 кв.м. та кімнату № 8, площею 14,8 кв.м. до якої відноситься лоджія площею 1,6 кв.м.

Залишено в спільному користуванні: кухню №3 на плані технічного паспорта площею 7,4 кв.м., коридор № 1 на плані технічного паспорта площею 12,1 кв.м., кладовку № 2 на плані технічного паспорта площею 1,1 кв.м., ванну кімнату № 6 на плані технічного паспорта площею 2,6 кв.м., туалет №7 на плані технічного паспорта площею 0,9 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір 1211,20 грн, витрати за проведення експертизи 7500 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 12000 грн, всього стягнуто 20711,20 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення вимог його зустрічної позовної заяви. Посилається на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог не дав правової оцінки письмовим доказам, зокрема: рішенню Волочиського районного суду від 16.07.2003 про розірвання шлюбу ОСОБА_3 , договору оренди житлового приміщення від 30.01.2005; обмінній карті вагітної ОСОБА_9 , яка вказувала в документах прізвище скаржника, як чоловіка і своє прізвище як ОСОБА_15 , хоча на той час вона офіційно була ОСОБА_10 .

Вказує, що поза увагою суду залишилося те, що його дружина не перебуваючи з ним у шлюбі, а у фактичних шлюбних стосунках, бажала, щоб спільна їх дитина народила в сім`ї і носила прізвище батька.

Посилається на те, що суд першої інстанції взагалі не зазначив у рішенні про ці докази, і не акцентував уваги на фотографіях, показах свідків, які наче не давали свідчень про наявність у сторін спільного побуту, господарства, бюджету, не підтверджують факт спільного проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, без реєстрації шлюбу. Однак, з такою позицією суду скаржник не погоджується, оскільки після розірвання шлюбу з першою дружиною, він вступив в фактичні шлюбні стосунки з ОСОБА_11 , фактично створив нову сім`ю та проживав разом з нею в орендованих житлових приміщеннях в місті Волочиську, а згодом в м. Хмельницькому.

Крім того, у рішенні не зазначено про те, що разом з ним та ОСОБА_11 проживала її неповнолітня донька ОСОБА_1 , дочка від першого шлюбу його дружини.

Також, суд не дав правової оцінки відомостям про доходи скаржника з Головного управління ДПС в Хмельницькій області від 27.05.2024, за період з 1 кварталу 2004 по 4 квартал 2022 року, які підтверджують, що ОСОБА_3 працював та мав стабільний дохід. Проте, суд взагалі нічого не вказав у рішенні про даний письмовий доказ. Проте такі письмові докази є важливими у справі та підтверджують створення фактично ним та ОСОБА_11 сім`ї.

Стверджує, що рішення є необґрунтованим та немотивованим, оскільки суд у рішенні обмежився кількома реченнями про те, що не встановлено в судовому засіданні та не здобуто доказів щодо підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_11 в період з 01.01.2004 по 07.12.2006.

Зауважує, що оскільки до 01 січня 2004 року не існувало такого поняття як проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вважає, що в судовому порядку необхідно встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_11 з 01 січня 2004 року до дня реєстрації шлюбу до 07 грудня 2006 року.

Звертає увагу суду, що встановлення даного факту, що має юридичне значення, є правовою підставою для підтвердження його права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , як на спільне майно подружжя з ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки вартість квартири істотно збільшилася в період спільного проживання та під час перебування у шлюбі, внаслідок проведення там капітального ремонту за рахунок коштів з спільного сімейного бюджету.

Вказує, що безпідставним є висновок суду, що кошти по кредиту платила матір його дружини - ОСОБА_5 , оскільки дані обставини нічим не підтверджені, а надані квитанції про отриманню нею коштів не підтверджують, що саме ці кошти йшли на погашення кредиту.

Зазначає, що отриманий ОСОБА_11 кредит у ПАТ «Райфайзен банк Аваль» на суму 36000 дол. США для купівлі квартири повертався за рахунок спільного сімейного бюджету, а після укладення договору купівлі-продажу квартири вони як сім`я переїхати проживати в ній. Крім цього, зазначає, що квартира потребувала капітального ремонту, тому він їздив на заробітки, особисто позичав кошти на проведення ремонтних робіт в квартирі, відповідно до розписок.

Вважає, що безпідставно судом не вказано у рішенні щодо судової експертизи, яка була проведена по технічному паспорту і не надано належної оцінки тому, що станом на момент купівлі вартість квартири складала 187860 грн, а на час розгляду справи – 748680 грн.

Щодо визначено судом порядку користування квартирою зазначає, що він не відповідає технічному паспорту житла. Оскільки в квартирі проведено самовільне перепланування та реконструкція, відповідно змінилися площі кімнат квартири, тому судом не враховано, що площа виділеної ОСОБА_1 житлової кімнати збільшилася за рахунок лоджії, оскільки простінки між кімнатою і лоджією були прибрані. Тобто, перепланування кімнати площею 9,6 кв.м. і лоджії мало би бути проведено з відповідними дозволами, однак таких дозволів немає.

Крім того, приміщення загального користування теж самовільно переплановані і їх площі змінені. Тобто, суд залишив у спільному користуванні приміщення, яких не існує, внаслідок самовільного перепланування та змінення площ.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Флис В.В., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції та не містить доводів, які б спростовували законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення. Зауважує, що безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи доводи ОСОБА_3 , що до шлюбу з ОСОБА_11 вони орендували квартиру. Доводи в частині спільної згоди на отримання кредиту на придбання квартири є необгрунтованими, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_8 мали на меті придбати квартиру для своєї доньки ОСОБА_11 , тому взяли кредит в банку під заставу будинку ОСОБА_8 , який знаходиться в м. Волочиськ, а ОСОБА_5 , яка ще з 2002 року була на заробітках за кордоном, зі свого доходу погашала цей кредит, про що надано відповідні докази. Звертає увагу суду, що ОСОБА_3 у позові зазначав неточні дані щодо кредиту, зокрема суму в розмірі 33 тис.дол. США, а після долучення ОСОБА_1 до матеріалів справи копію кредитного договору, в апеляції уже зазначає суму в 36 тис. дол. США. Крім того, ОСОБА_3 стверджує про повну виплату кредиту у 2016 році, проте остання виплата по кредиту була у червні 2013 року, що підтверджується квитанціями про сплату кредиту. Зауважує, що посилання ОСОБА_3 на те, що ремонт в квартирі робився за спільні кошти, зокрема, за його кошти, які він заробляв перебуваючи за кордоном на заробітках, не відповідає дійсності, оскільки перший раз за кордон від поїхав у 2018 році, коли кредит уже було виплачено та ремонт у квартирі зроблено. Надані ОСОБА_3 докази на підтвердження отримання ним доходів за період з 2004 по 2019 роки, свідчать, що їх розмір не є достатнім для утримання сім`ї з чотирьох осіб, оплату оренди квартири і виплати кредиту. Вважає, що скаржником не доведено факту постійного фактичного проживання чоловіка та жінки за однією адресою, відповідно і не доведено, що спірну квартиру було придбано за спільні кошти подружжя та її вартість істотно збільшилася за період шлюбу. Зауважує, що в кімнаті АДРЕСА_5 не здійснювалося перепланувань, перепланування про які наголошує скаржник відбулися в кімнаті АДРЕСА_3 , що підтверджується висновком та поясненнями судового експерта Власюка В.В.

В судовому засіданні відповідач-позивач ОСОБА_3 та його представник – адвокат Фанда Н.М. підтримали доводи апеляційної скарги.

В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Флис В.В., третя особа-відповідач ОСОБА_5 заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, місце і час слухання повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що 01 лютого 2006 року між ОСОБА_11 , як покупцем, та ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , як продавцями, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,6 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новіковою Л.В., зареєстрований в реєстрі за №914. Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу продаж квартири проводиться за 187860 грн, з яких - 6060 грн покупець сплатила до підписання договору, а 181800 грн зобов`язалася сплатити продавцю до 06 лютого 2006 року (т.1 а.с.58).

01.02.2006 здійснено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 12702758 (т.1а.с.59).

Згідно з кредитним договором №014/871174/11507 від 01.02.2006, укладеним між Акціонерним поштово-пенсійний банк «Аваль» та ОСОБА_11 , останній надано кредит на погоджених умовах даного договору у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 36000,00 доларів США строком на 120 місяців по 31 січня 2016 року (т.1 а.с.112).

Відповідно до договору іпотеки від 03.02.2006, укладеного між Акціонерним поштово-пенсійний банк «Аваль» та ОСОБА_11 для забезпечення вимоги по кредитному договору №041/8711/74/11507 від 01.02.2006, предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира за АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2006. Загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 162671,00 (т.1 а.с. 113-114).

02 лютого 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійний банк «Аваль» та ОСОБА_8 укладено іпотечний договір, яким забезпечено вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору №014/871174/11507 від 01.02.2006. Предметом іпотеки є нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_6 , який належить Іпотекодавцю на праві приватної власності (т.1 а.с.116-119).

Згідно з договором поруки від 02.02.2006, укладеним між Акціонерним поштово-пенсійний банк «Аваль» та ОСОБА_8 , як поручителем, ОСОБА_11 , як позичальником, поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором №014/871174/11507 від 01.02.2006, укладеним між кредитором та позичальником, згідно з якого позичальнику надано кредит в сумі 36000 доларів США, терміном по 31 січня 2016 року (т.1 а.с.115).

Відповідно до висновку про вартість майна, складеного оцінювачем ОСОБА_19 , вартість об`єкта оцінки – квартири АДРЕСА_1 , станом на 15.02.2024, становить 748680 грн (т.1 а.с.77).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 07.12.2006 ОСОБА_3 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб 07.12.2006, прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 (т.1 а.с.64).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_3 та ОСОБА_9 народився син ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 28.04.2007 (т.1 а.с.65).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 виданого Хмельницьким ВРАЦС у Хмельницькому районі 26.11.2022 року (т. 1 а.с. 63).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 є спадкоємцями за законом, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9 по 1/5 частці кожен, на квартиру АДРЕСА_1 та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.06.2023 (т.1 а.с.224).

Згідно з технічним паспортом, квартира АДРЕСА_1 складається з: 3 житлових кімнат житловою площею 41,5 кв.м., у тому числі 1-а кімната № 4 на плані технічного паспорта площею 17,1 кв.м., 2-а кімната № 5 на плані технічного паспорта площею 9,6 кв.м., 3-а кімната № 8 на плані технічного паспорта площею 14,8 кв.м., кухні № 3 на плані технічного паспорта площею 7,4 кв.м., коридору № 1 на плані технічного паспорта площею 12,1 кв.м., кладової № 2 на плані технічного паспорта площею 1,1 кв.м., ванної кімнати № 6 на плані технічного паспорта площею 2,6 кв.м., туалету № 7 на плані технічного паспорта площею 0,9 кв.м., дві лоджії площею 1,4 та 1,6 кв.м., загальна площа квартири складає 68,6 кв.м.

Відповідно до довідки №С-03-38919 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, по АДРЕСА_7 є ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (т.1 а.с.10).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №1179/024 від 06.12.2024 встановлено, що визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 68,6 кв.м., житловою 41,5 кв.м. згідно з запропонованого варіанту позивачем за первісним позовом, технічно можливо.

З урахуванням фактичного планування квартири, запропоновано такий варіант користування квартирою (додаток №1): - надати ОСОБА_1 в окреме користування (1/5 частки) - житлову кімнату №5, житловою площею 10,7 кв.м. (відповідно до технічного паспорту площею 9,6 кв.м.), лоджію площею 1,3 кв.м. (відповідно до технічного паспорту площею 1,4 кв.м.), загальною 12,0 кв.м.; - надати ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 (4/5 частки) в окреме користування - житлову кімнату №4, площею 16,9 кв.м., (відповідно до технічного паспорту – площею 17,1 кв.м.), житлову кімнату №8, площею 14,6 кв.м. (відповідно до технічного паспорту – площею 14,8 кв.м.), лоджію площею 1,7 кв.м. (відповідно до технічного паспорту – площею 1,6 кв.м.), житловою площею – 31,5 кв.м., та загальною площею – 33,2 кв.м.

В спільному користуванні співвласників залишити приміщення загальною площею 23,1 кв.м., а саме: коридор №1 площею 8,7 кв.м. (відповідно до технічного паспорту – площею 12,1 кв.м.), кухню №3 площею 9,4 кв.м., (відповідно до технічного паспорту – кладова №2 площею 1,1 кв.м. та кухня №3 площею 7,4 кв.м.), ванну кімнату №6 площею 5,0 кв.м. (відповідно до технічного паспорту – ванна кімната №6 площею 2,6 кв.м. та туалет №7 площею 0,9 кв.м.) (т. 2 а.с. 10-28).

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи первісні позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між співвласниками спірної квартири виник спір щодо порядку користування нею, який вони не змогли врегулювати в добровільному порядку, а тому наявні правові підстави для встановлення порядку користування квартирою в судовому порядку.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд з таких підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

У статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 487/3769/20 Верховний Суд зробив висновки про те, що «володіння та користування спільним майном здійснюється усіма його співвласниками за спільного згодою, тобто в результаті досягнення консенсусу. У тому ж разі, якщо такої згоди сторони не досягли, спір щодо порядку володіння та користування спільним майном повинен вирішуватися судом. Отже, у разі коли існує між співвласниками спір з приводу порядку користування та володіння спільним майном, суд має вирішити такий спір щодо суті, визначивши певний порядок користування спільним майном для його співвласників, які в позасудовому порядку не досягли згоди з приводу користування та управління ним».

Установивши, що 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачці і вона, як співвласниця майна, має право користуватися та розпоряджатися належним їй майном, проте відповідач ОСОБА_3 , як інший співвласник чинить їй перешкоди у користуванні таким майном, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову про встановлення порядку користування квартирою.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що неможливо визначити порядок користування квартирою та виділити ОСОБА_1 окрему житлову кімнату, що суд встановив порядок користування кімнатами та місцями загального користування, яких не існує відповідно до технічного паспорта, є безпідставними, оскільки висновком експерта №1179/024 від 06.12.2024 встановлено, що усі виявлені під час обстеження невідповідності фактичного планування даним технічного паспорту та правовстановлюючих документів, окрім переобладнання в арку дверного та віконного прорізів між приміщеннями житлової кімнати №8 та лоджії, а також засклення лоджій, не потребують погодження та введення в експлуатацію, оскільки виникли внаслідок робіт з переобладнання та перепланування житлових приміщень без втручання в огороджувальні та несучі контрукції. Переобладнання прорізів між приміщеннями житлової кімнати №8 та лоджії, а також засклення лоджій потребувало відповідного погодження, а тому експертом не враховувалось при проведенні дослідження. На спростування зазначеного відповідач ОСОБА_3 відповідних доказів не надав. Крім того, судом в користування ОСОБА_1 виділено житлову кімнату АДРЕСА_5 на плані технічного паспорта площею 9,6 кв.м. до якої відноситься лоджія площею 1,4 кв.м., при цьому, відповідачем ОСОБА_3 не надано суду доказів неможливості виділення позивачці вказаної житлової кімнати та лоджії, яка до неї відноситься.

Відповідач, заперечуючи щодо встановленого судом порядку користування квартирою не запропонував іншого варіанту користування спірною квартирою, а лише заперечував проти задоволення позову, у зв`язку з чим суд обгрунтовано погодився з порядком користування, запропонованим позивачкою.

При цьому, слід зазначити, що рішення про встановлення порядку користування квартирою не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності на квартиру і не порушує їхніх прав як співвласників.

Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості рішення в частині задоволення первісного позову, неправильного застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для його скасування в цій частині чи зміни, апеляційна скарга не містить.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , в яких судом першої інстанції відмовлено через їх недоведеність, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебували у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №695/1732/16-ц).

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Відповідна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року в справі №531/295/19.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Безпідставними є посилання ОСОБА_3 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області у справі №2-2220/2003 від 16.07.2003 про розірвання шлюбу між ОСОБА_20 та ОСОБА_3 , оскільки вказаним рішення не встановлено преюдиційних фактів щодо проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_11 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу на той час.

Крім того, надана позивачем за зустрічним позовом обмінна картка вагітної ОСОБА_9 також не свідчить про проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_11 без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно – квартира АДРЕСА_1 .

Договір оренди житлового приміщення від 30.01.2005, укладений між ОСОБА_21 та ОСОБА_3 , на який посилається позивач за зустрічним позовом не містить відомостей, що орендодавець є власником квартири по АДРЕСА_8 . За таких обставин, зазначений документ не є належним доказом у даній справі.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що станом на 30.01.2005 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 було с. Купіль Волочиського району Хмельницької області, з 30.11.2005 – с. Писарівка Волочиського району Хмельницької області. Хоча реєстрація місця проживання не є безумовним доказом фактичного проживання особи, однак у сукупності з іншими доказами підлягає врахуванню під час оцінки доводів сторін.

Належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували постійне спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , ведення ними спільного господарства, наявність взаємних прав та обов`язків, характерних саме для сімейних відносин, у період з 01.01.2004 до 07.12.2006 включно, матеріали справи не містять.

Надані позивачем за зустрічним позовом спільні фотографії ОСОБА_3 та ОСОБА_11 також не є достатнім доказом існування між ними сімейних відносин у період з 01.01.2004 до 07.12.2006. Такі фотографії не містять відомостей щодо часу та місця їх створення, не дають можливості встановити обставини, за яких вони були зроблені, а тому самі по собі не підтверджують факту спільного проживання, ведення спільного побуту чи існування між ними взаємних прав та обов`язків подружжя. Не виключається їх створення під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_22 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 07 грудня 2006 року.

У статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому, у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя (постанова Великої палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №214/6174/15-ц)

Тобто, істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мав довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про те, що з матеріалів справи не вбачаються передбачені ст. 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині на праві особистої приватної власності, законним та обґрунтованим.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку поданим сторонами письмовим доказам та поясненням сторін, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем за зустрічним позовом не надано доказів на підтвердження того, що внесок у капітальний ремонт та переобладнання спірної квартири, у розумінні частини першої статті 62 СК України, є достатньо значним для можливості визнання спірної квартири, яку ОСОБА_13 придбала до реєстрації шлюбу, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування ОСОБА_3 у шлюбі з ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент здійснення капітального ремонту, перепланування об`єкта майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Наданий ОСОБА_3 висновок про вартість майна, відповідно до якого станом на 15.02.2024 вартість квартири АДРЕСА_1 визначена у розмірі 748680 грн, свідчить лише про тенденцію загального здорожчання квартири в порівнянні з вартістю квартири на час її придбання ОСОБА_11 – 01.02.2006, а не про істотне збільшення вартості квартири внаслідок спільних трудових та грошових затрат або затрат ОСОБА_3 , який не являвся власником квартири. А тому, безпідставним є посилання на вказаний висновок у апеляційній скарзі.

Належних та допустимих доказів спільного придбання квартири 01.02.2006 ОСОБА_3 також суду не надав.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновком суду. Такі доводи фактично зводяться до викладення обставин справи із тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай