Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №679/96/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 679/96/26

Провадження № 22-ц/820/1283/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

з участю представника відповідачки ОСОБА_1 ,

представниці третьої особи Васюк Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, – Нетішинська міська рада Шепетівського району Хмельницької області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17 березня 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Нетішинська міська рада Шепетівського району Хмельницької області (далі – Рада), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

ОСОБА_2 зазначила, що на підставі ордера на житлову площу в гуртожитку №42 від 23 листопада 2009 року сторони як подружжя разом із дітьми вселилися до кімнати № НОМЕР_1 , по АДРЕСА_1 (далі – кімната гуртожитку). Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 березня 2015 року шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 забрав свої особисті речі та виїхав з кімнати гуртожитку. Відтоді відповідач не вчиняв дії щодо повернення у житлове приміщення та не висловлював бажання проживати у ньому, а також створив нову сім`ю, з якою проживає за іншою адресою. Оскільки ОСОБА_6 не проживає у кімнаті гуртожитку більше шести місяців без поважних причин, він втратив право користування житловим приміщенням.

За таких обставин ОСОБА_2 просила суд визнати ОСОБА_6 таким, що втратив право користування кімнатою в гуртожитку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17 березня 2026 року в позові відмовлено.

Суд керувався тим, що позивачка не довела належними та достатніми доказами непроживання ОСОБА_6 у кімнаті гуртожитку більше шести місяців без поважних причин та вибуття його на інше постійне місце проживання. Також у справі відсутні докази порушення прав ОСОБА_2 на проживання в кімнаті гуртожитку, внаслідок чого у неї не виникло права на звернення до суду з позовом про визнання ОСОБА_6 як колишнього члена сім`ї таким, що втратив право користування приміщенням у гуртожитку. Відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 не проживає у кімнаті гуртожитку більше шести місяців без поважних причин, а тому він втратив право користування житловим приміщенням. Таке непроживання ОСОБА_6 у кімнаті гуртожитку порушує право ОСОБА_2 на користування та приватизацію житлового приміщення, внаслідок чого вона є належним позивачем у справі. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно поклав на позивачку обов`язок доведення поважності причин відсутності відповідача у гуртожитку, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і Рада не подали відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте зробив неправильні висновки з установлених обставин. Крім того, суд неправильно витлумачив норми статті 71 Житлового кодексу України (далі – ЖК України), не врахував норми статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та не застосував норми статей 4, 12, 13, 81, 89 ЦПК України.

У зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_6 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням суду. ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 є їх дітьми.

Кімната гуртожитку належить до комунальної власності Нетішинської міської територіальної громади.

Згідно з ордером на жилу площу в гуртожитку від 23 листопада 2009 року № 42 ОСОБА_6 і ОСОБА_2 у складі сім`ї з п`яти осіб вселилися у кімнату гуртожитку площею 18 кв.м, в якій зареєстровано їх місце проживання. Сторони користувалися цією кімнатою на умовах договору найму.

Близько 10 років ОСОБА_6 не проживає у кімнаті в гуртожитку.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами частини четвертої статті 9 ЖК України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якими ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

За змістом статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.

В силу статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Як передбачено частиною першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із положень статті 89 ЦПК України слідує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однією з гарантій реалізації права фізичної особи на житло є законодавче закріплення недоторканості та неможливості протиправного позбавлення житла. Фізична особа може бути позбавлена займаного жилого приміщення або обмежена у праві користування лише на підставі чинного закону і за рішенням суду.

Житлове приміщення використовується власником або наймачем лише для власного проживання та проживання членів сім`ї, до яких належать як близькі родичі, так і інші особи, якщо вони постійно проживають із власником і ведуть з ним спільне господарство.

Члени сім`ї мають рівні права з власником (наймачем) житла на користування житловим приміщенням, а припинення сімейних відносин між ними не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування займаним приміщенням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 зазначив, що аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

У постанові від 18 травня 2022 року у справі №755/18665/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Зібрані докази, зокрема, показання свідка ОСОБА_7 та акт №1 про фактичне місце проживання особи від 8 січня 2026 року (а.с. 10), достовірно та об`єктивно вказують на те, що близько 10 років відповідач ОСОБА_6 не проживає у кімнаті гуртожитку, не відвідує її та не тримає у ній свої речі. ОСОБА_6 фактично створив нову сім`ю і переїхав проживати до іншого житлового приміщення.

Водночас ОСОБА_6 не довів поважність причин своєї відсутності у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом.

За таких обставин ОСОБА_6 є таким, що втратив право користування кімнатою в гуртожитку.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність непроживання ОСОБА_6 у кімнаті гуртожитку більше шести місяців без поважних причин суперечить фактичним обставинам справи.

Крім того, відповідно до основних засад цивільного судочинства – змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов`язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, у якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач. При цьому, суд першої інстанції не обґрунтував свої висновки про те, чим спростовується твердження ОСОБА_2 про непроживання ОСОБА_6 у кімнаті гуртожитку більше шести місяців без поважних причин, якщо він сам це не спростовує, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання та не з`явившись до суду.

Також є помилковим висновок суду про відсутність у ОСОБА_2 права на звернення до суду з позовом про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням. ОСОБА_2 є членом сім`ї наймача, особою, яка правомірно вселилася та користується кімнатою гуртожитку, несе тягар її утримання, а відсутність колишнього чоловіка (наймача), порушує її право на житло. Відтак вона вправі захистити це право в судовому порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17).

Крім того, суд першої інстанції безпідставно послався на правовий висновок, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31 жовтня 2022 року у справі № 592/5041/21 щодо належного позивача у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку, оскільки в цій справі та справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, встановлені різні обставини.

Так, за обставинами названої справи, у якій Верховний Суд висловив правову позицію, позов був пред`явлений до особи, яка займала в гуртожитку ліжко-місце, у той час як у справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, сторони користуються ізольованим житловим приміщенням.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції застосував неправильно норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування кімнатою гуртожитку.

Позов ОСОБА_2 слід задовольнити.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір: 1 331 грн 20 коп. – за подання позову (3328?0,4), 1 597 грн 44 коп. – за подання апеляційної скарги (1331,20?150%?0,8), а всього – 2 928 грн 64 коп.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат між сторонами змінити.

Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 ) 2 928 гривень 64 копійки судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 вересня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.М. Костенко

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Гавриленко О.М.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 43