Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №601/843/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/843/26Головуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С

Провадження № 22-ц/817/1129/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року, ухвалене суддею Білосевич Г.С. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №5427627 від 02 квітня 2025 року у розмірі 31386,56 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 02.04.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір, за яким відповідач отримав 6300 грн строком на 360 днів. Кредитні кошти перераховано на його платіжну картку.

30.10.2025 року право вимоги за договором відступлено позивачу на підставі договору факторингу № 30/10/2025.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 31 386,56 грн, яка складається з 6300 грн тіла кредиту, 12688,16 грн процентів, 8 618,40 грн процентів, нарахованих ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за 144 дні, 3 150 грн штрафних санкцій та 630 грн комісії за надання кредиту.

Заочним рішенням Кременецького районного суду від 13 липня 2026 року у задоволенні позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність факту надання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Зазначає, що факт укладення кредитного договору №5427627 від 02.04.2025 року судом встановлено, а його укладення в електронній формі та підписання одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Перерахування коштів у сумі 6 300 грн на платіжну картку відповідача підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення», згідно з яким кошти були успішно перераховані через систему iPay.ua на картку № НОМЕР_1 . Вважає цей доказ належним і достатнім та зазначає, що первісний кредитор, не будучи банківською установою, не мав можливості самостійно надати виписку з банківського рахунку відповідача.

За договором факторингу №30/10/2025 до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , у тому числі щодо тіла кредиту та процентів. Нарахування процентів у сумі 12 688,16 грн первісним кредитором та 8618,40 грн позивачем здійснено в межах погодженого сторонами 360-денного строку кредитування за стандартною ставкою 0,95 % на день, а тому ці проценти підлягають стягненню.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Обставини справи.

01.04.2025 року о 23:58:31 год. між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5427627, за умовами якого укладення цього Договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний застосунок «Credit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході в особистий кабінет, в порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товаристом правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету.

Даний договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 20573, 01.04.2025 року о 23:58:31.

Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Пунктом 2.2 договору визначено, що суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом двох днів з моменту кладення цього договору.

Датою надання кредиту є 01.04.2025 року або 02.04.2025 року.

Сума кредиту складає 6300 грн. Згідно п. 1.3 Договору строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 15 днів.

Стандартна процентна ставка 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах строку кредиту. Знижена процентна ставка 0,8075% за кожен день користування кредитом та застосовується на таких умовах: якщо Клієнт до 15.04.2025 року (включно) сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: 1.5.1. за стандартною ставкою за весь строк кредиту 3461,9400% річних, 1.5.2. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 3227,2403% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: 1.6.1. за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 28 476,00 грн., 1.6.2. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 28 341,34 грн.

Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 .

Пунктом 1.4 договору, передбачено, що комісія за надання кредиту становить 630 грн. Тип комісії — разова, нараховується при наданні кредиту в дату надання кредиту та в дату надання додаткової суми кредиту.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання (прострочення виконання) клієнтом своїх грошових зобов`язань за договором, товариство має право нарахувати, а клієнт зобов`язаний на вимогу товариства сплатити штраф: у розмірі 75% від суми невиконаного та/або неналежно виконаного грошового зобов`язання на 2-й день кожного факту такого невиконання та/або неналежного виконання.

Проценти, що нараховуються за цим Договором, є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

12.03.2019 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» уклали Договір переказ коштів № ФК-П-19/03-01, за умовами якого ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів.

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-0311 від 03.11.2025 року, на виконання Договору переказ коштів № ФК-П-19/03-01 успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта 01.04.2025 23:59:09 на суму 6300,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 698164723, призначення платежу: Зарахування 6300 грн на карту НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 06.04.2026 року клопотання позивача про витребування доказів було задоволено, витребувано АТ «А-БАНК» інформацію щодо підтвердження факту належності ОСОБА_1 банківської картки № НОМЕР_1 та про надходження на банківську картку № НОМЕР_1 коштів у сумі 6300,00 грн.

АТ «А-БАНК» листом № 26209/47-260415/386-БТ від 21.04.2026 року надало витребувану судом інформацію, відповідно до якої ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_1 та надано виписку про рух коштів по цій картці за 02.04.2025 року, з якого вбачається що останній у вказану дату не отримував коштів в сумі 6300 грн.

30.10.2025 між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (фактор) та ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) укладено договір факторингу №30/10/2025, за умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід`ємною частиною договору.

Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно Додатку №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі 61781311,37 грн на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

30.10.2025 фактор ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та клієнт ТОВ «Лінеура Україна» підписали Акт прийому передачі Реєстру боржників за договором факторингу №30/10/2025.

Згідно з платіжною інструкцією №6433 від 31.10.2025 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» сплатило ТОВ «Лінеруа Україна» 4552371,37 грн за договором факторингу №30/10/2025 від 30.10.2025.

ТОВ «Лінеура Україна» направило повідомлення боржникам про відступлення права вимоги за кредитними договорами, із наведенням реквізитів на оплату боргу за кредитом, зокрема ОСОБА_1 за номером мобільного телефону, вказаним ним у договорі, а також поштовим зв`язком.

За розрахунком заборгованості cтаном на 30.10.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість за договором кредиту 22768,16 грн, з яких за тілом кредиту 6300,00 грн, за процентами з користування кредитом 12688,16 грн, штрафні санкції 3150,00 грн, комісія за надання кредиту 630 грн.

Згідно розрахунку заборгованості по договору кредиту №5427627 від 02.04.2025, виконаного ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за період після відступлення права вимоги з 31.10.2025 року до 23.03.2026 року, ОСОБА_1 нараховано заборгованість за умовами договору кредиту за процентами з користування кредитом із розрахунку 0,95% в день на залишок боргу по тілу кредиту 8618,40 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2статті 625 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 6 300 грн за кредитним договором №5427627 від 02.04.2025 року. Суд зазначив, що матеріали справи не містять первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували видачу кредиту, зокрема платіжної інструкції, меморіального ордера чи виписки з особового рахунку. При цьому суд врахував надану АТ «А-БАНК» на виконання ухвали суду інформацію, відповідно до якої з виписки про рух коштів за 02.04.2025 року не вбачається отримання відповідачем коштів у сумі 6300 грн, а платіжна інструкція на цю суму відсутня. Водночас лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 03.11.2025 року про перерахування коштів через систему iPay.ua суд не визнав первинним бухгалтерським документом та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки він не підтверджує перерахування коштів саме на рахунок, відкритий у банківській установі на ім`я відповідача.

Однак, з таким висновком суду погодитися неможливо.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір №5427627 укладено між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 01 квітня 2025 року о 23:58:31, а не 02 квітня 2025 року, як помилково виходив суд першої інстанції. Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 20573 1 квітня 2025 року о 23:58:31 год.

Водночас на виконання ухвали суду АТ «А-БАНК» надав виписку про рух коштів за карткою відповідача лише за 02 квітня 2025 року.

Отже, надана банком інформація є неповною для перевірки факту видачі кредиту, оскільки не охоплює 01 квітня 2025 року, коли фактично було укладено кредитний договір та здійснено переказ коштів.

При цьому з відомостей АТ «А-БАНК» достовірно вбачається, що платіжна картка № НОМЕР_1 емітована саме ОСОБА_1 .

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 03 листопада 2025 року, на виконання договору про переказ коштів № ФК-П-19/03-01 01 квітня 2025 року о 23:59:09, тобто безпосередньо після укладення кредитного договору, на платіжну картку № НОМЕР_1 успішно перераховано 6 300 грн, номер транзакції в системі iPay.ua — 698164723. При цьому реквізити картки, зазначені у кредитному договорі — НОМЕР_2 , відповідають реквізитам картки, на яку здійснено переказ.

За таких обставин лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» є належним доказом перерахування кредитних коштів, оскільки містить конкретні відомості про платіжну операцію — дату й час її здійснення, суму, номер платіжної картки та номер транзакції. У сукупності з інформацією АТ «А-БАНК» про належність зазначеної картки відповідачу ці докази підтверджують, що 6 300 грн кредитних коштів були перераховані саме на платіжну картку ОСОБА_1 , а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність факту надання кредиту є помилковим.

При цьому в матеріалах справи наявний договір, який підтверджує, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» як фінансова установа надавало ТОВ «Лінеура Україна» послуги з переказу коштів у національній валюті, а тому надана цією установою інформація безпосередньо стосується платіжної операції з видачі спірного кредиту та у сукупності з іншими доказами підтверджує виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредитних коштів.

Більше того, факт отримання кредитних коштів відповідачем під час розгляду справи не оспорювався, а доказів на підтвердження того, що кредитні кошти у сумі 6300 грн на належну йому платіжну картку не надходили, ОСОБА_1 не подано. За таких обставин наявні у справі докази у своїй сукупності є достатніми для висновку про належне виконання первісним кредитором обов`язку щодо надання кредиту.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо наявності доказів, які підтверджують фактичне зарахування відповідачу кредитних коштів, колегія суддів вважає обгрунтованими.

Однак із заявленим позивачем до стягнення розміром заборгованості колегія суддів погоджується лише частково.

Щодо процентів за користування кредитом, то відповідно до умов договору сума кредиту становить 6 300 грн, строк кредитування — 360 днів, а стандартна процентна ставка — 0,95 % за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування.

З наданих розрахунків убачається, що первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» нараховано 12688,16 грн процентів, а після відступлення права вимоги ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за період з 31 жовтня 2025 року до 23 березня 2026 року — 8 618,40 грн процентів, тобто всього 21306,56 грн. Указані проценти нараховані за погодженою сторонами процентною ставкою 0,95 % на день в межах установленого договором строку кредитування, а тому вимоги позивача про їх стягнення є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, вимога про стягнення 630 грн комісії за надання кредиту задоволенню не підлягає. Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено разову комісію за надання кредиту у розмірі 630 грн, яка нараховується в дату його надання.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1, частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту. Водночас встановлення такої плати є правомірним лише за умови, що вона є платою за конкретну додаткову чи супутню послугу, яка фактично надається споживачу, а не за дії кредитодавця, що становлять зміст його основного обов`язку за кредитним договором.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України саме надання позичальнику грошових коштів є обов`язком кредитодавця за кредитним договором. Тому дії, пов`язані безпосередньо з видачею кредиту, його оформленням, перерахуванням коштів чи внутрішнім супроводженням кредитної заборгованості, не можуть розглядатися як самостійна послуга, яку позичальник окремо замовляє у кредитодавця та за яку повинен сплачувати додаткову винагороду.

Умови спірного договору не містять визначення будь-якої окремої додаткової чи супутньої послуги, яка надавалася б ОСОБА_1 саме за встановлену комісію у розмірі 630 грн. Натомість із самого змісту пункту 1.4 договору вбачається, що ця комісія встановлена саме за надання кредиту, тобто за виконання кредитодавцем власного договірного обов`язку.

За таких обставин положення кредитного договору щодо сплати ОСОБА_1 630 грн комісії за надання кредиту є несправедливим щодо споживача та таким, що обмежує його права порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», а тому відповідно до частини п`ятої статті 12 цього Закону є нікчемним.

Відтак зазначена сума до складу заборгованості включена безпідставно та стягненню не підлягає.

Не підлягають стягненню і заявлені позивачем 3150 грн штрафних санкцій. Пунктом 6.3 кредитного договору передбачено право кредитодавця у разі невиконання або неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань нарахувати штраф у визначеному договором розмірі.

Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено спеціальне правило, відповідно до якого в період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Нараховані з 24 лютого 2022 року штраф, пеня та інші платежі, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання, підлягають списанню кредитодавцем.

Оскільки заявлені позивачем 3150 грн є саме штрафною санкцією, нарахованою за неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань у період дії воєнного стану, правові підстави для її стягнення відсутні.

Отже, із заявленої позивачем заборгованості у розмірі 31386,56 грн стягненню підлягає 27606,56 грн, з яких 6300 грн — заборгованість за тілом кредиту та 21 306,56 грн — проценти за користування кредитом. У задоволенні вимог про стягнення 630 грн комісії та 3150 грн штрафних санкцій слід відмовити.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги заявлено на суму 31386,56 грн, а апеляційним судом стягнуто 27606,56 грн, тобто позов задоволено на 87,9566 %.

За подання позовної заяви позивачем сплачено 2662,40 грн судового збору, тому з відповідача підлягає стягненню: 2 662,40 ? 27 606,56 / 31 386,56 = 2 341,76 грн.

За подання апеляційної скарги сплачено 3993,60 грн, з яких пропорційно задоволеним вимогам підлягає стягненню: 3 993,60 ? 27 606,56 / 31 386,56 = 3 512,64 грн.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» слід стягнути судовий збір у загальному розмірі 5854,40 грн, з яких 2341,76 грн — за подання позовної заяви та 3512,64 грн — за подання апеляційної скарги.

Щодо витрат за надану професій правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем подано: договір про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року, укладений між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Столітнім М.М.; заявку на виконання доручення до договору про надання правової допомоги, якою конкретизовано обсяг доручення адвокату у справі про стягнення заборгованості; акт виконаних робіт (наданих послуг), у якому наведено перелік наданої правничої допомоги, кількість витраченого часу та її вартість на загальну суму 10 000 грн; ордер серії АІ № 2156809 від 23 березня 2026 року, виданий адвокату Столітньому Михайлу Миколайовичу на представництво інтересів ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у Кременецькому районному суді Тернопільської області; а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9422/10 від 18 вересня 2020 року, видане на ім`я Столітнього М.М.

Відповідно до акта виконаних робіт адвокатом зазначено про надання правничої допомоги загальною вартістю 10 000 грн, до складу якої включено: зустріч адвоката та клієнта, надання усної первинної консультації та роз`яснень з правових питань у межах спору — 0,5 год., 440 грн; дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи — 1 год., 840 грн; аналіз чинного законодавства, судової практики Верховного Суду та практики судів апеляційної інстанції — 0,5 год., 440 грн; підготовку декількох правових позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту прав та інтересів клієнта та узгодження обраної позиції з клієнтом — 1 год., 840 грн; письмову юридичну консультацію та складання письмового консультаційного висновку — 1 год., 840 грн; вчинення заходів щодо самостійного отримання необхідних письмових доказів, складання та направлення адвокатських запитів — 1 год., 840 грн; складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором — 2 год., 1 640 грн; складання та оформлення інших документів, зокрема додатків до позовної заяви — 1 год., 840 грн; складання та оформлення процесуальних документів, необхідних для розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема заяв і клопотань — 2 год., 1 640 грн; представництво інтересів клієнта під час здійснення цивільного судочинства, у тому числі участь у судових засіданнях — 2 год., 1 640 грн.

Дослідивши заяву представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та надані на її підтвердження докази, колегія суддів вважає, що значна частина зазначених в акті послуг за своїм змістом є взаємопов`язаними складовими єдиного процесу підготовки та подання позовної заяви, а не окремими самостійними видами правничої допомоги. Зокрема, зустріч із клієнтом та первинна консультація, дослідження документів, аналіз обставин справи, законодавства і судової практики, вироблення та узгодження правової позиції, а також надання письмової консультації є необхідними підготовчими діями, які передують складанню позовної заяви та фактично охоплюються такою послугою.

Окреме включення до акта 840 грн за складання та оформлення додатків до позовної заяви також не свідчить про надання самостійної за характером та складністю правничої допомоги, оскільки формування комплекту документів, що додаються до позову, є складовою його підготовки та подання. Так само послуга зі складання та оформлення процесуальних документів на суму 1 640 грн сформульована узагальнено, без наведення в акті конкретного переліку таких документів та без обґрунтування необхідності витрачання на них двох годин роботи адвоката.

Крім того, до складу витрат включено 1640 грн за представництво інтересів клієнта, у тому числі участь у судових засіданнях, тоді як із позовної заяви вбачається, що представник позивача просив розглянути справу без участі позивача та його представника. Відтак заявлений у цій частині обсяг послуг не відповідає фактично виконаній адвокатом роботі.

Основний фактичний обсяг роботи представника полягав у дослідженні наданих кредитором документів, формуванні правової позиції та підготовці позовної заяви з відповідними додатками.

При визначенні розміру відшкодування суд має враховувати критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат, а також складність справи, обсяг фактично виконаної роботи та кількість необхідних процесуальних дій.

Ураховуючи характер спірних правовідносин, незначну складність справи, типовість предмета спору, фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи, взаємопов`язаність більшості зазначених у акті послуг із підготовкою та поданням позовної заяви, а також відсутність фактичної участі представника у судових засіданнях, колегія суддів доходить висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності, визначеним статтями 137, 141 ЦПК України.

За таких обставин обґрунтованим та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню за розгляд справи в суді першої інстанції, є 3000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Крюкової М.В., довіреність від 02 грудня 2025 року, звіт про надання правової допомоги та платіжну інструкцію.

Зі змісту договору про надання правової допомоги вбачається, що адвокат зобов`язалася надавати клієнту правову допомогу, зокрема здійснювати представництво його інтересів у судах, складати заяви, скарги, клопотання та інші процесуальні документи. Відповідно до умов договору оплата наданих послуг визначається згідно з рахунком-фактурою, а факт їх надання підтверджується звітом про надання правової допомоги.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» просить стягнути з відповідача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження цих витрат, колегія суддів враховує характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, зміст апеляційної скарги та фактичний обсяг правничої допомоги, наданої в апеляційному провадженні.

При цьому правова позиція, викладена в апеляційній скарзі, по суті є аналогічною правовій позиції, наведеної позивачем у позовній заяві, ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, положеннях кредитного договору, поданих доказах та правових аргументах. Отже, підготовка апеляційної скарги не потребувала формування нової правової позиції, дослідження істотно нового обсягу доказів чи проведення складного додаткового правового аналізу.

Крім того, аналіз матеріалів справи, кредитної та платіжної документації, норм чинного законодавства і судової практики, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та формування відповідних висновків за своїм змістом є взаємопов`язаними складовими процесу підготовки апеляційної скарги та не становлять окремих самостійних видів професійної правничої допомоги, які підлягають окремій компенсації.

Колегія суддів також враховує, що спір виник із кредитних правовідносин, не характеризується значною фактичною чи правовою складністю, не потребував дослідження значного обсягу нових доказів, а фактично основним видом наданої в апеляційному провадженні правничої допомоги було складання апеляційної скарги.

За таких обставин заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності, визначеним статтями 137, 141 ЦПК України, та є завищеною порівняно з обсягом і характером фактично виконаної адвокатом роботи.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що обґрунтованим, розумним та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, є 2000 грн.

Отже, загальний розмір витрат за надану професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 5 000 грн, з яких 3 000 грн — витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 2 000 грн — витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" - задовольнити частково.

Заочне рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2026 року — скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за кредитним договором № 5427627 у розмірі 27606,56 грн, з яких: 6300 грн — заборгованість за тілом кредиту та 21306,56 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 44559822) 5 854,40 грн судового збору та 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.