Вирок від 15 вересня 2026 р. у справі №466/608/25 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Крадіжка

Дата: 15 вересня 2026 р.

Справа: №466/608/25

Суддя: Галапац І. І.

Справа № 466/608/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/543/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 , -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою прокурора Галицької окружної прокуратури міста Львова ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 14 квітня 2026 року відносно обвинуваченого ОСОБА_7 ,

з участю прокурора ОСОБА_8 ,

захисника – адвоката ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 , –

встановила:

встановила:

цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засуджено за ч.4 ст. 185 КК України до п`яти років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком три роки.

Відповідно до положень ч.1 ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Вирішено питання з процесуальними витратами, заходами забезпечення кримінального провадження та речовими доказами.

Згідно вироку суду, ОСОБА_7 10 березня 2024 року у період часу із 15 год. 10 хв. до 17 год. 10 хв., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), керуючись корисливим мотивом, з метою власного протиправного збагачення, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, в умовах воєнного стану, який введено в Україні згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», повторно, шляхом віджиму пластикових дверей балкону, проник у квартиру АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав планшет «Apple Ipad 9» 64 Gb, S/N: T27TM6GGX6, вартість якого відповідно до висновку експерта №СЕ-19/114-25/354-ТВ від 07 січня 2025 року становить 6925 грн., годинник, корпус якого жовтого кольору, з ремінцем кольору хакі, на циферблаті якого є гравіювання у виді надпису «Національна гвардія України», хреста червоного кольору, по середині якого герб України, а на зворотній стороні наявне гравіювання із надписом «ВІД КОМАНДУВАЧА НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ», вартість якого відповідно до висновку експерта №СЕ-19/114-25/370-ТВ від 08 січня 2025 року, становить 450 грн., ігрову консоль «Sony Play Station 4 Slim», ємністю 500 Гб, S/N: 02-27452294-1981640, вартість якої відповідно до висновку експерта №СЕ-19/114- 25/359-ТВ від 08 січня 2025 року становить 6302 грн. 95 коп., набір інструментів у кейсі зеленого кольору марки «GM Gut Meister WERKZEUGE» із надписами «89PCS SOCKET SET» та «GM-01089», вартістью відповідно до висновку експерта №СЕ-19/114-25/360-ТВ від 07 січня 2025 року – 2154 грн. 23 коп., рюкзак тактичний зеленого кольору об`ємом 50 л, вартістю відповідно до висновку експерта №СЕ-19/114-25/356-ТВ від 06 січня 2025 року у 1832 грн. та павербанк «Hama Supreme 5 HD» чорного кольору, вартість якого відповідно до висновку експерта №СЕ-19/114-25/369-ТВ від 08 січня 2025 року становить 359 грн. 20 коп.

В подальшому, ОСОБА_7 залишив приміщення квартири АДРЕСА_2 , а викраденим розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 18 023 грн. 38 коп.

В апеляційній скарзі прокурор Галицької окружної прокуратури міста Львова ОСОБА_6 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв?язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Акцентує, що судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, в тому числі тяжких, і знову, з корисливих мотивів, після звільнення з місць позбавлення волі, вчинив новий тяжкий злочин проти власності, передбачений ч.4 ст. 185 КК України. Востаннє, обвинувачений ОСОБА_7 засуджений 12 серпня 2019 року Шевченківським районним судом м. Львова за ч.2 ст. 309, на підставі ч.1 ст. 71 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки 6 місяців; звільнений з місць позбавлення волі 11 березня 2022 року по відбуттю покарання. Крім цього звертає увагу на те, що відносно ОСОБА_7 до судів скеровувалися обвинувальні акти за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, зокрема: 14 жовтня 2025 року - до Шевченківського районного суду м. Львова, 07 серпня 2024 року - до Личаківського районного суду м. Львова.

Наголошує, що навіть відбуття обвинуваченим ОСОБА_7 тривалого терміну покарання у виді реального позбавлення волі, не запобігло вчиненню ним нового умисного тяжкого злочину проти власності, він не виявив бажання виправитися, а продовжив свою злочинну діяльність, відтак вважає, що відсутні визначені ст. 75 КК України підстави для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно визнав щире каяття обвинуваченого ОСОБА_7 обставиною, що пом`якшує покарання, оскільки його поведінка після вчинення злочину, неодноразова судимість за корисливі злочини, вчинення нового тяжкого злочину після звільнення з місць позбавлення волі, невідшкодування завданої шкоди та відсутність законних джерел доходів свідчать про відсутність реального каяття і небажання виправитися.

Вважає, що місцевий суд не надав належної оцінки зазначеним обставинам при вирішенні питання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, що не відповідає меті покарання.

Просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 14 квітня 2026 року в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, ухвалити новий вирок, яким визнати останнього винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді шести років позбавлення волі.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та виступ його захисника – адвоката ОСОБА_9 про її заперечення та залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку суду кримінального правопорушення, відповідає фактичним обставинам справи і є обґрунтованим.

Наведеним у вироку доказам місцевий суд дав належну правову оцінку, вірно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.

Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, суд не проводить детальний їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України перевіряє вирок місцевого суду лише в межах апеляційних скарг.

Ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно ст.ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України.

Разом з тим, згідно п.4 ч.1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи та різного роду факторів і критеріїв, що впливають на покарання.

За правилами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням прийнятого рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 міру покарання за ч.4 ст. 185 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, сімейний стан, наявність утриманців, а також те, що з листопада 2022 року останній перебуває на обліку в КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, окрім цього, перебував з 13 січня 2026 року на лікуванні в ТОВ «Наркологічна клініка «Детокс Медікал».

При цьому, обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 місцевим судом визнано щире каяття та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Разом з тим, проаналізувавши рішення суду в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд безпідстовно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме положення ст. 75 КК України та вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора з цього приводу.

Згідно абзацу 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Так, колегія суддів вважає, що звільняючи обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції не дотримався вищезазначених вимог і не навів у вироку жодних переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.

На думку колегії суддів, місцевий суд, в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 , яке за класифікацією згідно ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням.

Також, поза належною увагою суду першої інстанції залишилось те, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, в тому числі і за злочини проти власності і на розгляді судів перебувають інші кримінальні провадження відносно останнього.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що поведінка обвинуваченого свідчить про його подальшу суспільну небезпечність у зв`язку з відсутністю у нього критичної оцінки своїх протиправних дій та стійке небажання стати на шлях виправлення.

Таким чином, застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 інституту, так званого, умовного звільнення, на переконання колегії суддів, в даному конкретному випадку, суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 420 КПК України повинен ухвалити свій вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, що відповідає положенням ст. 65 КК України.

Відтак, з врахуванням тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин справи, колегія суддів вважає, що в даному випадку виправлення останнього без ізоляції від суспільства не можливе, а покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 419, 420, ч.15 ст. 615 КПК України, колегія суддів, –

ухвалила:

апеляційну скаргу прокурора Галицької окружної прокуратури міста Львова ОСОБА_6 – задоволити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 14 квітня 2026 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання – скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.4 ст. 185 КК України у виді п`яти років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку апеляційного суду.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Оригінал: reyestr.court.gov.ua