Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №367/5409/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.09.2026 Справа № 367/5409/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 367/5409/25

Провадження №22-ц/807/1646/26

Головуючий в 1-й інстанції – Стоматов Е.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Онищенка Е.А., Полякова О.З.,

секретарОстащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дейнеки Вікторії Михайлівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2026 року, ухвалене у м.Запоріжжі (повний текст рішення складено 29 травня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (грошових зобов`язань за споживчими кредитами),-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначала, що 15 травня 2021 року Ірпінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. 02 жовтня 2024 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано Ірпінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 27 травня 2023р. під час перебування у шлюбі Позивачем та Відповідачем за спільні кошти у власність було набуте майно - транспортний засіб HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який за законом належить до спільного майна подружжя. Реальна ринкова вартість транспортного засобу становить 399 560 (триста дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят) грн.. 00 коп., що підтверджується копією Висновку експерта № 2253 від 28.04.2025 року. Позивач зазначає, що 02.08.2024 року зазначений транспортний засіб було перереєстровано із укладанням договору купівлі-продажу через електроні сервіси та зовнішні ресурси (ТСЦ № 3245) на нового власника - ОСОБА_5 , а 06.10.2024 року цей же транспортний засіб шляхом перереєстрації із укладанням Договору купівлі-продажу через електроні сервіси та зовнішні ресурси (ТСЦ № 3245) було зареєстровано на ОСОБА_1 , який є Відповідачем за позовом. Перереєстрація транспортного засобу на нового власника погоджена із Позивачем не була, жодної згоди на відчуження транспортного засобу Позивач не давала. При цьому, дії Відповідача з перереєстрації транспортного засобу на третю особу, а через два місяці повторна реєстрація на себе свідчить про намір приховати майно (транспортний засіб), яке було набуто у власність під час шлюбу та вважається спільним майном подружжя, а отже підлягає поділу. Зважаючи на те, що питання поділу спільного майна подружжя іншим чином аніж у судовому порядку вирішити неможливо, позивач змушена звернутись до суду з цим позовом. У позовній заяві просить припинити право спільної сумісної власності між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , визнати право приватної власності на цілий транспортний засіб HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 за ОСОБА_1 та стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 50 % вартості транспортного засобу у сумі 199 780 грн. 00 коп. та судові витрати у сумі 47 086, 76 коп., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу – 40 000, 00 грн., витрат по оплаті судового збору – 1 997, 80 грн. та витрат на проведення оцінки – 5 088, 96 грн.

У жовтні 2025 року відповідач заявив зустрічну позовну заяву до позивача в якій зазначив, що під час шлюбу ОСОБА_1 було отримано ряд готівкових кредитів (споживчі кредити), кошти яких використовувались в інтересах сім`ї. Були отримані наступні готівкові кредити: в АТ «Ідея-Банк» (О-Банк) отримано кредитних коштів - 117 247,80 грн., в АТ «Універсал Банк» (МоноБанк) отримано кредитні кошти - 299 385,57 грн., в АТ «Акцент-Банк» (Абанк) отримано кредитні кошти та відсотки на загальну суму - 159 420,66 грн., в АТ «ПУМБ» отримано кредитні кошти - 103 420,00 грн., в АТ «Таскомбанк» отримано кредитні кошти - 71 645,26 грн., в Ізібанк (АТ «Таскомбанк») отримано кредитні кошти - 28 858,59 грн. Загальна сума заборгованості по кредитам і відсоткам складає 780 994,88 грн., з яких 54 176,17 грн. було сплачено ОСОБА_1 в АТ «Акцент-Банк» (Абанк) вже після розірвання шлюбу, а саме - 11.01.2025. Оскільки договори кредиту укладався ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі, в інтересах сім`ї, вважає, що існують обов`язки не тільки у нього, а і у відповідача за зустрічним позовом пропорційно до часток у спільному майні. Відповідно 1/2 частка ОСОБА_2 в грошових зобов`язаннях від загальної суми 780 994,88 грн. складатиме - 390 497,44 грн. Оскільки, із загальної суми боргу 780 994,88 грн. (грошового зобов`язання) було сплачено ОСОБА_1 в АТ «Акцент-Банк» (Абанк) 54 176,17 грн. вже після розірвання шлюбу, а саме - 11.01.2025, тому ОСОБА_1 має право на відшкодування із ОСОБА_2 1/2 частини сплачених коштів, а саме - 27 088,09 грн. У зустрічній позовній заяві просить визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя грошові зобов`язання на загальну суму 780 994, 88 грн., провести поділ спільного майна подружжя шляхом розподілу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в рівних частках, по 1/2 частці, грошові зобов`язання (споживчі кредити) на загальну суму 780 994,88 грн, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) частину боргового зобов`язання в розмірі 27 088,09 грн. та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за зустрічним позовом.

Рішенням Комунарського районного суду від 29 травня 2026 року, позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про поділ спільного майна подружжя, - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РОНКПП: НОМЕР_4 ) компенсацію вартості транспортного засобу HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . у сумі 189 377 (сто вісімдесят дев`ять тисяч триста сімдесят сім) грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РОНКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати, у сумі 27 086 (двадцять сім тисяч вісімдесят шість) грн. 76 коп., що складаються з: 20 000 (двадцять тисяч) грн.. 00 коп. – витрати на професійну правничу допомогу, 1 997 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто сім) грн. 80 коп. – витрати по сплаті судового збору, 5 088 (п`ять тисяч вісімдесят вісім) грн. 96 коп. – витрати на проведення оцінки транспортного засобу.

В іншій частині позову - відмовлено.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про поділ спільного майна подружжя (грошових зобов`язань за споживчими кредитами) - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дейнеки Вікторії Михайлівни подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким первісну позовну заяву задовольнити частково та стягнути з відповідача компенсацію вартості транспортного засобу у сумі 39 597,00 грн., в іншій частині позову відмовити, зустрічну позовну заяву задовольнити повністю.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що врахована при розгляді первісного позову вартість спірного автомобіля за висновком експерта ОСОБА_6 №2253 від 28.04.2025 є помилковою, оскільки вказаний висновок стосується подібного автомобіля, а не того, який є предметом розгляду, тому для ухвалення справедливого рішення необхідно враховувати висновок експерта ОСОБА_7 , №247/25 від 28.09.2025, згідно якого оглянуто спірний автомобіль. Що стосується вимог зустрічного позову, то виписки по банківським рахункам на яких розміщувалися кредитні кошти доводять використання таких коштів саме в інтересах сім`ї, зважуючи на призначення платежів.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Якимчука М.М. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Просить стягнути зі скаржника судові витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15 травня 2021 року Ірпінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_5 , актовий запис № 198 від 15 травня 2021 року.

02 жовтня 2024 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано Ірпінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що підтверджується копією Свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_6 , актовий запис № 128 від 02 жовтня 2024 року.

27 травня 2023р. за час перебування у шлюбі Позивачем та Відповідачем за спільні кошти у власність було набуте майно - транспортний засіб HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Зазначений транспортний засіб належить до спільного майна подружжя. Встановлення належності спірного автомобіля до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановлення для вирішення заявленого спору, виходячи з його підстав та не є самостійною вимогою та способом захисту, який потребує вирішення та вказівки у резолютивній частині судового рішення. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 726/1388/16.

11 квітня 2025 року представником Позивача, адвокатом Антосиною Романом Сергійовичем на ім`я Начальника Головного сервісного центру МВС України Олександра Малиша направлено адвокатський запит № 31 від 10.04.2025р.

15 квітня 2025 року з Головного сервісного центру МВС України надійшла відповідь № 31/1105А3-9100-2025, згідно якої у Головному сервісному центрі МВС у межах компетенції розглянуто адвокатський запит N? 31 від 10.04.2025 (вх. № 1105А3-2025 від 11.04.2025) щодо надання інформації про відчуження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , транспортного засобу марки HYUNDAI, модель SONATA, VIN НОМЕР_1 у період з 2021 року по день надання відповіді. За результатами розгляду та з урахуванням вимог Законів України «Про захист персональних даних», «Про дорожній рух» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 260 «Деякі питання надання інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників та належних користувачів» надаємо наявну запитувану інформацію станом на 14.04.2025, яка міститься в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів:

- 27.05.2023 року зазначений транспортний засіб шляхом перереєстрації із укладанням Договору купівлі-продажу (ТСЦ № 8043) було зареєстровано на ОСОБА_1 ;

- 02.08.2024 року зазначений транспортний засіб було перереєстровано із укладанням договору купівлі-продажу через електроні сервіси та зовнішні ресурси (ТСЦ № 3245) на - ОСОБА_5 ;

- 06.10.2024 року зазначений транспортний засіб шляхом перереєстрації із укладанням Договору купівлі-продажу через електроні сервіси та зовнішні ресурси (ТСЦ № 3245) було зареєстровано на ОСОБА_1 .

Обставини щодо переоформлення транспортного засобу визнаються відповідачем. Так у своїй заяві по суті спору (відзив на позовну заяву) відповідач зазначив, що 02.08.2024 перерахував позивачці на банківський рахунок 10 403,00 грн. кошти від продажу авто, що підтверджується платіжною інструкцію № 704К-СОАК-2461-РХАН від 02.08.2024р., призначення платежу: половина від продажу авто Хендай Соната.

Ринкова вартість транспортного засобу HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 28.04.2025р. становить 399 560 (триста дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят) грн.. 00 коп., що підтверджується Висновком судового експерта Абрамкіна Б.П. № 2253 від 28.04.2025 року.

Отже, стягненню з Відповідача підлягає сума у розмірі 189 377 грн. 00 коп. з урахуванням вже сплачених 10 403,00 грн. від продажу автомобіля, відповідно до платіжної інструкції № 704К-СОАК-2461-РХАН від 02.08.2024р.

В той час як Висновок судового експерта Коваль І.М. № 247/25 від 28.09.2025р. наданий відповідачем ОСОБА_1 ринкову вартість транспортного засобу не визначає, а встановлює лише вартість утилізації автомобіля HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ., а тому судом першої інстанції не прийняв його до уваги.

Вирішуючи питання про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя грошових зобов`язань суд першої інстанції встановив наступне. Покладаючи на ОСОБА_2 обов`язок по сплаті частини боргу за кредитними договорами, ОСОБА_1 виходив з того, що сторони перебували у шлюбі, а відтак повинні нести відповідальність перед кредитором спільно. Проте перебування у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором, обов`язків визначених кредитним договором щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

Доказів на підтвердження того, що кошти отримані за кредитними договорами, використані та витрачені в інтересах сім`ї, не надано, а відтак висновок про те, що внаслідок укладення Відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору виникло зобов`язання в інтересах сім`ї не відповідає вимогам закону та не узгоджується з матеріалами справи.

Згода дружини на укладення кредитних договорів – відсутня. З кредитних договорів вбачається, що стороною (позичальником) є ОСОБА_1 , який підтверджує отримання коштів у борг з обов`язком їх повернення, даних щодо ОСОБА_2 , а також її підпис кредитні договори не містять.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя грошових зобов`язань на загальну суму 780 994, 88 грн. та їх поділу.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України).

Таким чином, спільна сумісна власність подружжя виникає у подружжя в разі придбання майна в період шлюбу.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до вимог ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

У разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого(постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19).

27 травня 2023р. під час перебування у шлюбі Позивачем та Відповідачем за спільні кошти у власність було набуте майно - транспортний засіб HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . Вказаний автомобіль був відчужений відповідачем за первісним позовом без згоди співвласника – позивача за первісним позовом ОСОБА_2 , що не спростовується сторонами.

Ринкова вартість транспортного засобу HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 28.04.2025р. становить 399 560 (триста дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят) грн.. 00 коп., що підтверджується Висновком судового експерта Абрамкіна Б.П. № 2253 від 28.04.2025 року.

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, стягненню з Відповідача підлягає сума у розмірі 189 377 грн. 00 коп. з урахуванням вже сплачених 10 403,00 грн. від продажу автомобіля, відповідно до платіжної інструкції № 704К-СОАК-2461-РХАН від 02.08.2024р.

Експертом ОСОБА_6 було визначено ринкову вартість транспортного засобу, аналогічного за маркою, моделлю, роком випуску, технічними характеристиками та іншими істотними ознаками, що повністю відповідає предмету доказування у даній справі. Отже, твердження апелянта про неналежність висновку експерта Абрамкіна Б.П. фактично ґрунтується на неправильному розумінні положень статті 77 ЦПК України. Навпаки, оскільки зазначений висновок містить інформацію саме щодо обставини, яка підлягала встановленню судом, а саме ринкової вартості спільного майна для визначення розміру компенсації, він є належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний покласти в основу рішення висновок експерта ОСОБА_8 № 247/25 від 28.09.2025 року лише з тієї підстави, що вказане експертне дослідження проводилося безпосередньо щодо спірного транспортного засобу HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, є безпідставними.

Так, висновок експерта Коваль І.М. № 247/25 від 28.09.2025 року, наданий відповідачем, не визначає ринкову вартість транспортного засобу, а встановлює лише вартість утилізації автомобіля HYUNDAI SONATA 2014 року випуску, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв його як належний доказ ринкової вартості спірного майна. При цьому, відповідачем за первісним позовом не надано доказів виникнення у спірного транспортного засобу таких пошкоджень та такого технічного стану, за якого, відповідно до висновку експерта Коваль І.М., вартість його відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля, що, у свою чергу, стало підставою для визначення виключно його утилізаційної вартості.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі. Саме з цією метою Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір компенсації повинен визначатися виходячи із ринкової вартості майна на момент вирішення спору, а не із ціни, за яку майно було формально відчужене, або іншої вартості, яка не відображає його реальної економічної цінності.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу відмови у задоволенні вимог зустрічного позову, то слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч.3 статті 61 СК України кореспондує ч. 4 статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само собою не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 754/6033/18 (провадження № 61-2852св21), від 28 червня 2023 року в справі № 712/13196/21 (провадження № 61-9595св22), від 27 березня 2024 року в справі № 359/950/16, від 14 листопада 2024 рокув справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23).

Отже, закон пов`язує виникнення спільного боргового зобов`язання не з фактом укладення кредитного договору під час шлюбу, а з доведенням двох взаємопов`язаних юридичних фактів: по-перше, що кредитний договір був укладений саме в інтересах сім`ї, і, по-друге, що отримані за ним кошти були фактично використані саме на задоволення потреб сім`ї. Саме такий правовий висновок сформульований у Постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18, у якій зазначено, суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Саме Відповідач за первісним позовом, який звернувся із зустрічним позовом та просив врахувати кредитні зобов`язання під час визначення часток подружжя у спільному майні, відповідно до статті 81 ЦПК України був зобов`язаний довести кожну із зазначених обставин належними, допустимими та достатніми доказами. Проте матеріали справи не містять належних доказів того, що кошти, отримані за кожним із кредитних договорів, були використані саме в інтересах сім`ї. Надані відповідачем банківські виписки лише підтверджують факт здійснення окремих фінансових операцій, однак не підтверджують джерело походження коштів, за рахунок яких здійснювалися відповідні платежі, не дають можливості встановити, що саме кредитні кошти були використані на сімейні потреби, а також не містять доказів використання всієї суми отриманих кредитів виключно в інтересах сім`ї.

Згода дружини на укладення кредитних договорів – відсутня. З кредитних договорів вбачається, що стороною (позичальником) є ОСОБА_1 , який підтверджує отримання коштів у борг з обов`язком їх повернення, даних щодо ОСОБА_2 , а також її підпис кредитні договори не містять.

Доводи того, що певні витрати, при цьому апелянт не вирахував їх обсяг, витрачались ним на потреби сім`ї, вказують лише на те, що сторона за кредитним договором сама визначає розмір та напрямок використання грошових витрат. Сама по собі витрата частини кредитних коштів на потреби сім`ї не створює автоматично обов`язки за кредитним договором іншого подружжя, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що в даному випадку дружина, знала про наявність кредитних коштів та давала згоду на їх конкретне використання, та не сприймала придбання майна чоловіком поза межами кредитних правовідносин.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Позивач за зустрічним позовом не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок щодо доказування обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а тому правові підстави для врахування заявлених кредитних зобов`язань при поділі спільного майна подружжя були відсутні.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про те, що вказані вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, а вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

Що стосується витрат на правничу допомогу заявлену в суді апеляційної інстанції, то слід зазначити наступне.

Позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом була заявлена вимога на відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн., на підтвердження якої надані наступні докази: сканкопію Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 14.07.2026 серії АР №2257036; сканкопію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №7209/10; сканкопію Договору про надання правової (правничої) допомоги № Я33/26 від 09.07.2026, відповідно до якого АО «Ліберал Лоєр» представляє інтереси ОСОБА_2 ; сканкопія додаткової угоди №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги № Я33/26 від 09.07.2026 від 09.07.2026, в якій визначений опис робіт та здійснених витрат на надання правничої допомоги на суму 25000,00 грн.; сканкопії актів про надання послуг № 33/26 від 09.07.2026 на суми 10000,00 грн., 10000,00 грн.; сканкопія платіжної інструкції на суму 10000,00 грн.

Колегія суддів, апеляційного суду, погоджується з тим, що Пономар Я.Р. доведено факт надання їй послуг правничої допомоги під час апеляційного розгляду справи.

Між тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Виходячи зі встановлених обставин та норм процесуального законодавства, колегія суддів зважуючи на характер правової допомоги наданий позивачу у цій справі під час апеляційного провадження щодо змісту виконаних робіт (складання відзиву на апеляційну скаргу та участь в одному судовому засіданні), витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справи, співмірності витрат на оплату послуг адвоката, вважає, що заявлені до стягнення витрати підлягають зменшенню до 5000,00 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Дейнека Вікторії Михайлівни залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РОНКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 17 вересня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: Е.А. Онищенко

О.З. Поляков