Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №314/2953/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.09.2026 Справа № 314/2953/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/2953/26

Провадження №22-ц/807/1685/26

Головуючий в 1-й інстанції – Кононенко І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.

секретарОстащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мамай Артура Сергійовича на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 травня 2026 року, постановлену у м. Вільнянськ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення суми боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення суми боргу за договором позики, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики від 26 жовтня 2024 року в загальній сумі 559 186 грн. 30 коп. та стягнути судові витрати. Разом з позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно відповідача, заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення порушених прав позивача. Враховуючи, що відповідач має нічим необмежену можливість приховати наявне у нього майно, з метою ухилення від виконання можливого судового рішення про стягнення боргу, а також враховуючи істотний розмір заборгованості в сумі 559 186 грн.30 коп. та тривалий термін невиконання зобов`язань щодо повернення цього боргу, просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, що належить йому на праві власності, а також на грошові кошти відповідача, що знаходяться на будь-яких його рахунках, відкритих у банківських установах або які будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 559 186 грн. 30 коп.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 травня 2026 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 314/2953/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики про забезпечення позову, відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мамай Артура Сергійовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове судове рішення, яким заяв про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що вимога суду про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Накладання арешту на майно відповідача у межах суми позову і співмірним із заявленими вимогами та не призведе до невиправданого обмеження права боржника.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявник не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження об`єктивного існування ризиків незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, того, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси позивача будуть порушені; заявником не надано докази, які можуть підтвердити обґрунтованість вимог заявника щодо вжиття заходів забезпечення позову, тому відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суд першої інстанції не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Інститут забезпечення позову в правовій системі є важливим механізмом, який гарантує виконання рішень суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів сторін у судових процесах.

Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Заходи забезпечення позову, які за своєю правовою суттю є гарантією забезпечення інтересів позивача у майбутньому при реалізації судового рішення, мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При цьому, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п. 10 вказаної постанови, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

Так, наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі № 724/561/20 та від 07.07.2021 року у справі № 308/7086/20.

Верховний Суд також наголосив на тому, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Між сторонами у справі виник спір щодо стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 559186,30 грн. При цьому, позивач висловила достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, враховуючи, що відповідач має нічим необмежену можливість приховати наявне у нього майно з метою ухилення від виконання можливого судового рішення про стягнення боргу, а також враховуючи істотний розмір заборгованості та тривалий термін невиконання зобов`язань щодо повернення цього боргу.

Слід зазначити, що накладання арешту на майно в межах заявленої ціни позову, жодним чином не перешкодить відповідачу у справі володіти та користуватися ним на власний розсуд, враховуючи також, що вказані заходи мають тимчасовий характер, і відповідач за наявності підстав має право звернутись до суду з заявою про скасування вказаних заходів забезпечення позову. Застосування вказаного способу забезпечення позову є повністю співмірним із заявленими вимогами позову, оскільки арешт накладається в межах ціни позову.

Можливість накладення арешту на майно відповідача в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника

Однак, суд першої інстанції на наведене належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що заявником не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Вимога суду про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21.09.2023 у справі №922/1856/23

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 559 186 грн. 30 коп.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мамай Артура Сергійовича задовольнити.

Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 травня 2026 року у цій справі скасувати. Ухвалити нову постанову наступного змісту.

Заяву ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мамай Артура Сергійовича про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення суми боргу за договором позики – задовольнити.

Накласти арешт на все рухоме та нерухоме майноОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), що належить йому на праві власності, а також на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких його рахунках, відкритих у банківських установах або які будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 559 186 грн. 30 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 17 вересня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

О.З. Поляков