Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №335/7222/21 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 17.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1844/26-7 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання Смокотіної В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 14 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калашнікова Микити Руслановича,

ВСТАНОВИВ:

14.07.2026 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (наразі вказаний відділ ДВС має назву Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України) Калашнікова Микити Руслановича у виконавчому провадженні № 76496993, в якій скаржниця просила:

- визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калашнікова Микити Руслановича у виконавчому провадженні № 76496993, яка полягає у нескладенні акта за результатами перевірки виконання рішення під час виконавчої дії 02.07.2026 та невирішенні питання щодо неналежного виконання рішення боржницею.

- зобов`язати державного виконавця усунути порушення шляхом складання акта за результатами виконавчої дії 02.07.2026 з урахуванням зафіксованих у стенограмі обставин, вирішення питання щодо застосування передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» заходів, внесення відповідних документів до АСВП та надання їх копій стягувачу.

В обґрунтування скарги зазначала, що ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025 у справі № 335/7222/21 змінено спосіб і порядок виконання рішення суду та боржника зобов`язано забезпечувати дистанційне спілкування стягувача з малолітньою дитиною (відеозв`язок) у визначені судом дні та години.

02.07.2026 головним державним виконавцем Калашніковим М.Р. у виконавчому провадженні було винесено вимогу про проведення 02.07.2026 о 17:00 год онлайн зустрічі бабусі ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_2 в присутності матері дитини ОСОБА_3 через Viber.

У визначений час відбулась виконавча дія за участі державного виконавця, стягувача, боржниці та дитини.

Вважає, що боржницею не було забезпечено побачення стягувача з дитиною у спосіб, визначений судовим рішенням, оскільки не було забезпечено візуального контакту з дитиною (дитина повідомила, що їй не комфортно перебувати біля камери, тому вона бажає сидіти на дивані), боржниця не розмістила камеру біля зручного місця для дитини. Внаслідок цього побачення було зведено до аудіо спілкування з дитиною, яка перебувала поза кадром. Якість звуку не забезпечувала нормального спілкування, хоча стягувачка висловила прохання державному виконавцю, а державний виконавець – боржниці, щоб дитина говорила голосніше або перебувала ближче до мікрофону. Дитина під час зустрічі зазначила, що не бажає бачити стягувачку і що вона для неї ніяка не бабуся. Боржниця на ці висловлювання не відреагувала, не сприяла налагодженню належного контакту з дитиною.

03.07.2026 стягувачка подала державному виконавцеві заяву про складення акту за результатами перевірки виконання рішення та фіксацію обставин неналежного забезпечення побачення з дитиною. Станом на 13.07.2026 у Автоматизованій системі виконавчого провадження акт відсутній. Копію акта стягувачу не надано. Отже, поведінка боржниці не була належним чином оцінена державним виконавцем, внаслідок чого не вжито заходів реагування, визначених ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 14 серпня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калашнікова Микити Руслановича, відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 18 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 14 серпня 2026 року у справі № 335/7222/21 (провадження № 4-с/335/51/2026) скасувати, постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити в частині вимог, що залишилися актуальними, а саме: визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калашнікова Микити Руслановича у виконавчому провадженні № 76496993, яка полягає у невирішенні за результатами виконавчої дії 02.07.2026 питання щодо належного виконання рішення боржницею; та зобов`язати державного виконавця усунути порушення шляхом повторного розгляду обставин виконавчої дії 02.07.2026, вжиття в установленому порядку заходів для встановлення та/або підтвердження причин відмови дитини від контакту зі стягувачем (абзац другий пункту 7 розділу IX Інструкції) і завершення перевірки виконання рішення передбаченим законом процесуальним результатом з наданням належної процесуальної оцінки встановленим обставинам.

Скаржницею зазначено, що апеляційна скарга не стосується вимоги про складання акту, а спрямована проти відмови суду у визнанні протиправною бездіяльності виконавця в частині невирішення питання щодо належного виконання рішення боржницею, а також проти мотивів, покладених судом в основу такої відмови. Причин відмови дитини від контакту не встановлено, унаслідок чого висновок суду про наявність поважної обставини є передчасним; вимогу абзацу другого пункту 7 розділу IX Інструкції залишено без оцінки. Довід про незабезпечення відеозв`язку відхилено з формальних мотивів усупереч змісту виконавчого документа. Оскаржувана ухвала постановлена за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а окремі висновки суду не відповідають установленим ним самим обставинам.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 18 серпня 2026 року, постановленою суддею - доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

24 серпня 2026 року вищезазначена справа у паперовому вигляді надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 серпня 2026 року відкрито провадження. При відкритті апеляційного провадження учасникам справи надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 27 серпня 2026 року справу призначено до розгляду, за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) учасників справи про час та місце судового засідання.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, державний виконавець та інші учасники процесу проігнорували право на викладення своїх доводів у процесуальний спосіб, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

В силу вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, предметом апеляційного розгляду є законність та обґрунтованість рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, вимоги апелянта в частині усунути порушення шляхом повторного розгляду обставин виконавчої дії 02.07.2026, вжиття в установленому порядку заходів для встановлення та/або підтвердження причин відмови дитини від контакту зі стягувачем (абзац другий пункту 7 розділу IX Інструкції) і завершення перевірки виконання рішення передбаченим законом процесуальним результатом з наданням належної процесуальної оцінки встановленим обставинам, які не були зазначені в скарзі від 14 липня 2026 року не можуть бути предметом апеляційного оскарження, оскільки не були заявлені суду першої інстанції.

Таким чином суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у скарзі від 14 липня 2026 року в частині невирішення питання державним виконавцем щодо (не)належного виконання рішення боржницею та щодо вирішення питання застосування передбачених ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» заходів, внесення відповідних документів до АСВП та надання їх копій стягувачу.

При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що апеляційний суд не повинен перетворювати розгляд скарги за ст. 447 ЦПК України на новий, самостійний спір щодо інших дій виконавця.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає, зважаючи на таке:

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

Згідно з Конституцією України, до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов`язковість судового рішення. Захист, утвердження та здійснення прав людини потребують передусім забезпечення реалізації права на судовий захист, а також дотримання основних засад судочинства, включно з конституційною вимогою щодо обов`язковості судового рішення, що гарантовано приписами ч.1 ст. 55, п. 9 ч.2 ст 129, ст.129-1 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2023 року № 4-р(II)/2023).

Виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (Рішення КСУ від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019).

Розділ VII ЦПК України регулює порядок судового контролю за виконанням судових рішень. За змістом ст. 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до змісту ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто, він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Отже, оскільки у держави є позитивний обов`язок виконати судове рішення, подання особою, на користь якої ухвалено таке рішення, скарги відповідно до ст. 447, 447-1 ЦПК України спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, а оскарження ухвали суду за наслідками розгляду такої скарги - на уможливлення запобігти негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Європейський суд із прав людини в рішенні у справі» Luciano Rossi v. Italy» від 15 листопада 2002 року зазначив, що право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване ст. 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) («states that accept the rule of law»), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін, тому виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Змістом ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. На стадії здійснення судового контролю за виконавчим провадженням розгляд скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця спрямовано на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.

Судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржених рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а, насамперед, на поновлення порушених прав особи, яка звертається зі скаргою.

Приписи ст. 447, 447-1 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність.

Бездіяльність державного або приватного виконавця, на відміну від дії, не має моменту вчинення; бездіяльність має тривалий характер та існує до часу початку дії, що може свідчити про припинення бездіяльності; тобто, фактично, означає перебування в перманентному стані безперервного вчинення особою протиправної дії (бездіяльності), у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена протягом усього часу тривання зазначеного правопорушення.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги, суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Правове регулювання процесу виконання судових рішень щодо зустрічі з дитиною (зокрема в онлайн-форматі) регулюють Закон України «Про виконавче провадження» та Наказ Мін`юсту № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень».

Закон України «Про виконавче провадження» хоча і не містить окремої статті, яка б визначала порядок виконання рішень судів за вимогами про визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, але при цьому містить норми щодо порядку виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а також містить порядок виконання рішень судів про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною (ст.63, 64 -1 Закону).

Відповідно до ч.1 ст.63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених ч. 10 ст. 71 Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст.63 цього Закону.

Окрім того, розділом ІХ вказаної Інструкції деталізовано порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішень про встановлення побачень дитини, а саме: відповідно до п.5-11 зазначено, що якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному ст. 32 Закону України.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державнийвиконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч. 3 ст. 64-1 Закону України. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України.

Отже за приписами ч. 3 ст .64-1 Закону України акт складається державним виконавцем у разі невиконання без поважних причин боржником рішення та в подальшому вирішується питання щодо притягнення такого боржника до відповідальності – тобто у разі встановлення виконавцем факту невиконання рішення боржником за встановлення відсутності причин, що унеможливили виконання рішення поза волевиявленням боржника, складання такого акту є обов`язковим.

Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» та Інструкція з організації примусового виконання рішень дають право державному або приватному виконавцю під час вчинення будь-яких виконавчих право фіксувати ці дії відповідним актом.

Акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.

Отже, виконавець має право скласти акт щодо перебігу виконавчої дій, в тому числі і щодо відеозустрічі стягувача з дитиною, в якому викласти перебіг дій та обставини такої зустрічі.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи – Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення годин спілкування, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та порядку участі батька у її вихованні первісний позов задоволено частково.

Судом першої інстанції визначено спосіб участі батька ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_2 : у формі зустрічей кожен вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_3 та психолога, у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку за бажанням дитини; безперешкодне спілкування за телефоном та засобами відеозв`язку у будь-який інший час за бажанням дитини.

Також судом визначено спосіб участі дідуся ОСОБА_5 та бабусі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_2 у формі зустрічей кожен перший і третій четвер місяця з 17-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_3 .

В іншій частині первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_2 разом із матір`ю ОСОБА_3 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2025 року заяви ОСОБА_4 і ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 задоволені частково: змінений спосіб і порядок виконання рішення шляхом забезпечення ОСОБА_3 у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей ОСОБА_4 і ОСОБА_1 спілкування з дитиною ОСОБА_6 за телефоном та засобами відеозв`язку (в онлайн-режимі). У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_1 відмовлено.

Зазначене рішення було звернуто до примусового виконання.

Предметом оскарження у скарзі, адресованій суду першої інстанції, ОСОБА_1 визначила бездіяльність державного виконавця Калашнікова М.Р. у виконавчому провадженні № 76496993 з примусового виконання вищезазначеного рішення суду, стягувачем в якому є ОСОБА_1 , а боржником ОСОБА_3 , яка полягає у нескладанні акту від 02.07.2026 та невирішенні питання щодо неналежного виконання рішення боржницею, у тому числі і можливості застосування до неї заходів, передбачених ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

З долучених до скарги матеріалів випливає, що 02.07.2026 державним виконавцем направлено сторонам виконавчого провадження вимогу про проведення онлайн-зустрічі стягувачки ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_2 в присутності матері дитини ОСОБА_3 за телефоном через додаток Viber.

Зі змісту наданого стягувачкою ОСОБА_1 відеозапису (додаток до скарги від 14 липня 2026 року) вбачається, що 02 липня 2026 року учасники виконавчої дії приєднались до відеозустрічі о 17-02 год.

ОСОБА_3 забезпечила онлайн-зустріч в режимі відеозв`язку та участь доньки.

Зокрема, на початку відеозустрічі дитина, проходячи мимо відеокамери, вітається зі стягувачкою та всідається на диван поза межами об`єктиву камери.

Стягувачка вітається з онукою, в ігровій формі цікавиться, хто ж саме привітався з нею, зауваживши, що бажає бачити дитину.

Дитина одразу зазначає, що бажає сидіти на дивані, перед камерою їй сидіти некомфортно, на що стягувачка зазначає, що вона ж сидить перед камерою та бажає бачити дитину.

ОСОБА_6 зазначає, що добре чує стягувачку, та, якщо та має бажання, то нехай спілкується з нею, а якщо такого бажання в неї немає - то нехай перестане телефонувати.

Після цього стягувачка намагається вести діалог, цікавиться, що саме на спілкування приготувала онука. ОСОБА_7 у відповідь зазначає, ще це не її обов`язок, та, якщо їй буде цікаво, вона вислухає стягувачку.

Далі діалог зводиться до того, що стягувачка ставить до онуки питання щодо її справ: «Чим вона цікавиться, чим займається, як проводить літо?», тощо. На що дитина зауважує, що це питання, а не розповідь.

Стягувачка зазначає, що їй цікаве життя своєї онуки, вона бажає бачити її. У відповідь ОСОБА_8 зазначає, що не сприймає стягувача як свою бабусю.

Після цього ОСОБА_1 одразу зауважує, якщо вона не є бабусею, тоді нащо їй про щось розповідати дитині про себе взагалі.

Також під час спілкування стягувачка скаржилася на неякісний зв`язок, просила дитину висловлюватися голосніше, у той час як боржник зазначала, що «у неї все працює, гучність ввімкнута максимально».

О 17-12 год. стягувач звернулася до виконавця, висловивши свої доводи щодо не проведення виконавчої дії, оскільки за її доводами, мати готує до зустрічі дитину, онука на поставлені питання відповідає «маминими словами».

О 17-13 год. виконавець надає поради стягувачу щодо формату спілкування, пропонуючи їй хоча б продовжити аудіо спілкування з дитиною на теми, які їй можуть бути цікавими.

При цьому, дитина ОСОБА_6 , втрутившись в розмову стягувача та виконавця, в камеру говорить, що «це він (батько) тут погане говорить». На зауваження онуки, стягувачка одразу зазначає (о 17-15 год): « ОСОБА_8 , ми вже припинили спілкування. Я зараз спілкуюся з ОСОБА_9 » (виконавцем).

Далі стягувач продовжує своє спілкування з виконавцем та боржником.

03.07.2026 ОСОБА_1 звернулась до державного виконавця Калашнікова О.В. про складання акту за результатами перевірки виконання рішення та фіксацію обставин неналежного забезпечення побачення з дитиною.

Разом із тим, 02.07.2026 виконавцем Калашніковим М.Р. складений акт, в якому зазначений перебіг обставин проведення онлайн-зустрічі ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_2 , а саме зазначено, що дитина відмовилась підходити до камери та почала спілкування поза межами камери. Після нетривалого спілкування дитина сказала, що ОСОБА_1 не є її бабусею і вона більше не бажає спілкуватися. Виконавчі дії було завершено.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що зазначений акт не є тотожнім складанню акту щодо невиконання без поважних причин боржником рішення щодо спілкування з дитиною, який повинен бути складений за умов, що державний виконавець прийде до висновку щодо неналежного виконання рішення боржником.

Щодо невирішення виконавцем питання щодо неналежного виконання рішення боржницею, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Боржником ОСОБА_3 під час проведення виконавчої дії забезпечено відеозв`язок та присутність дитини, при цьому вербальний контакт з дитиною мав місце, від візуального контакту зі стягувачем дитина відмовилася, зіславшись на те, що відчуває дискомфорт перед камерою.

При цьому у спілкування стягувача з дитиною ані виконавець, ані боржник не втручалися.

Модель спілкування була обрана стягувачем та полягала у психологічному впливу на дитину з метою її побачити, а також отримати від онуки відповіді на поставленні нею питання.

Тобто зміст аудіоспілкування обумовлений волевиявленням стягувача з урахуванням поведінки самої дитини, яка відмовлялася відповідати на питання.

Зауваження дитини, що вона не вважає стягувача для себе бабусею, викликало у стягувача певні обурення та послугувало припиненням спілкування з дитиною. (інформативний фрагмент: «Якщо я не бабуся для тебе, то для чого мені тобі щось про себе розповідати», « ОСОБА_8 , ми вже припинили спілкування. Я зараз спілкуюся з ОСОБА_9 (виконавцем)»).

Отже, о 17-15 год. спілкування стягувача та дитини припинилося внаслідок як небажанням дитини спілкуватися у форматі відповідей на поставлені до неї стягувачем питання, так і за волевиявленням стягувача, який надав пріоритет спілкуванню з виконавцем.

Матеріали відеозапису виконавчої дії не містять жодних обставин, які б давали можливість прийти до однозначного висновку про невиконання рішення боржником, оскільки спілкування відбулося, хоча і нетривале, що обумовлене небажанням дитини підтримувати діалог в запропонованій стягувачем формі та невжиттям стягувачем дій щодо зміни формату такого спілкування.

При цьому дитина на початку спілкування зазначила, що вона згодна вислухати стягувачку, якщо їй буде цікаво. Натомість стягувачка свою розповідь не почала взагалі, одразу намагалася вести з онукою діалог в форматі: питання-відповідь.

Зазначене дає можливість прийти до однозначного висновку, що байдужість дитини у спілкуванні з бабусею обумовлена відсутністю інтересу до такого спілкування, оскільки воно проходить за умов, коли саме дитина повинна відповідати на поставленні стягувачем питання та розповідати про своє життя, у той час, як стягувач, який має значний життєвий досвід, обурюється на слова дитини, не вживаючи дій щодо налагодження спілкування, одразу займає пасивну позицію: «тоді і я розповідати нічого не буду» та фокусує своє спілкування на розмові з виконавцем, звинувачуючи у поведінці дитини виключно її матір.

При цьому таке спілкування відбувається у присутності самої ОСОБА_8 , яка негативно реагує на слова бабусі, намагаючись захистити матір та висловлює думку, що погане відносно спілкування говорить лише її батько.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що така поведінка дорослих осіб в присутності дитини жодним чином не може сприяти налагодженню емоційного зв`язку та може негативно вплинути на її психоемоційний стан взагалі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції цілком погоджується з правильним висновком суду першої інстанції відносно того, що зазначення у скарзі, що невиконання рішення боржницею полягало у незабезпеченні візуального контакту, не розміщенні відеокамери навпроти дитини, не сприяння контакту, на переконання суду, не заслуговує на увагу, оскільки вказані доводи ґрунтуються на власному розумінні стягувачкою обов`язків боржника у виконавчому провадженні та власному її тлумаченні процесу примусового виконання рішення, у той час як поза увагою залишається її власна імпульсивна поведінка, внаслідок якої саме стягувачка зазначила дитині, що спілкування з нею припинено.

Здійснення оцінки дій боржниці на предмет виконання/не виконання виконавчого документа і наявності підстав для застосування відповідних заходів примусового виконання належить до повноважень державного виконавця. Державний виконавець в межах своїх повноважень надав відповідну оцінку діям боржниці у проведеній виконавчої дії, зафіксувавши її перебіг у складеному ним акті, не знайшов підстав для складання акту про невиконання боржницею рішення суду

Зазначене на переконання колегії суддів нівелює протиправність бездіяльності державного виконавця у вказаній виконавчій дії.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції не встановлено ознак протиправності у діях/бездіяльності державного виконавця, що є предметом цієї скарги, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення похідних вимог скарги про вирішення питання про застосування до боржника заходів, передбачених ст. 64-1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження».

Надаючи оцінку доводам апелянта, суд апеляційної інстанції враховує, що припинення виконавчої дії обумовлене незгодою дитини саме на відеозустріч, та відсутністю між нею та стягувачем емоційного контакту під час аудіо спілкування, реакцією стягувача ОСОБА_1 на слова дитини та небажання підтримувати спілкування за умов висловлювання образ на її адресу, а не діями боржника, який виявляв готовність у виконанні судового рішення, забезпечив присутність дитини для спілкування, підключив камеру, забезпечив дитину місцем перед камерою, яке вона не забажала займати, зіславшись на дискомфорт. Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і апеляційний суд, дійшов мотивованого висновку про відсутність протиправних дій чи бездіяльності державного виконавця, які мали місце при організації та проведенні перевірки виконання боржником судового рішення.

При цьому є слушними наголошення суду першої інстанції щодо необхідності прояву терпіння з боку стягувачки та з урахуванням віку та психоемоційного стану дитини надання дитині певного часу для налагодження контакту між нею і бабусею, адже тиск на малолітню дитину заради формального виконання рішення, лише поглиблює її небажання конструктивно спілкуватись із бабусею.

У свою чергу апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що під час проведення виконавчої дії учасники провадження повинні врахувати найкращі інтересів дитини та зазначив, що ігнорування її стійкого небажання спілкуватися поза межами об`єктиву камери може посилити відчуження онуки від бабусі, а для вирівнювання психоемоційного стану дитини потрібен час.

Також суд апеляційної інстанції враховує і постанову Верховного Суду від 8 липня 2021 року у справі №640/11833/19, в якій він не погодився з висновком про те, що виконання рішення не може бути унеможливлене небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, оскільки такий підхід фактично може означати примушування дитини, спричинити психологічний тиск та не відповідати її найкращим інтересам в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20-а.

Таким чином, відсутність у дитини бажання щодо спілкування вже є поважною причиною, яка унеможливлює проведення виконавчої дії. При цьому питання щодо залучення спеціалістів для встановлення причин такої відмови вже вирішується виконавцем за результатами такого онлайн-побачення.

Відсутність доказів невиконання судового рішення 02 липня 2026 року саме боржником без поважних причин не дає підстави для застосування державним виконавцем заходів реагування, передбачених статтями 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 335/7222/21.

За умов очевидності дослідженої сукупної доказової бази, процесуальної поведінки учасників виконавчої дії, недоліки, допущені державним виконавцем при складанні акту від 02 липня 2026 року, який за своєю правовою природою є способом процесуальної фіксації певного факту, обставини якого встановлюються та доповнюються іншими доказами є проявом правового пуризму.

У рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» від 23 липня 2009 року ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Правовий пуризм на відміну від обставин істотного та непереборного характеру завжди призводить до порушення принципу правової визначеності. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/11106/17, від 28 жовтня 2018 року у справі № 826/14749/16, від 25 березня 2020 року у справі № 805/4508/16-а, від 31 березня 2021 року у справі № 620/2520/20.

Не кожен дефект певного адміністративного акту, яким є Акт державного виконавця робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру, такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а формальні порушення взагалі не впливають на його дійсність.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту істотних порушень державним виконавцем Калашніковим М.Р. під час проведення виконавчої дії, які б унеможливили прийняття висновку судом, як першої так і апеляційної інстанції.

Інші доводи апелянта є формальними та такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до власного тлумачення положень закону, переоцінки доказів.

Зважаючи на те, що судом першої інстанцій не було встановлено ознак протиправності у діях/бездіяльності державного виконавця, що є предметом цієї скарги, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скарги.

В цілому доводи апеляційної скарги зводяться до встановлення причин відмови дитини від контакту, натомість до компетенції виконавця не входить необхідність встановлення таких причин.

Однак за змістом п.7 розділу ІХ Інструкції з виконавчих дій не містить жодних виключень за яких, якщо рішення не виконується у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови - тобто саме представники таких служб наділені повноваженнями виявити та встановити причину такої відмови.

Матеріали справи не містять відомостей щодо залучення державним виконавцем в установленому порядку представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин відмови спілкування дитини з бабусею. Натомість така бездіяльність виконавця, що могла полягати в незалученні представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) ) до виконавчої дії конкретно у цій справі оскаржена до суду першої інстанції не була, отже зазначене не може бути предметом апеляційного перегляду, оскільки не було предметом розгляду судом у першій інстанції.

Доводи апелянта зводяться до розширених вимог, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та незгоди з судовим рішенням в межах доводів скарги від 14.07.2026 року, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи перевірені та їм дана належна оцінка.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Колегія суддів звертає увагу, що тривале невиконання судового рішення може свідчити про порушення права заявника на повагу до приватного і сімейного життя, на возз`єднання з сім`єю. ЄСПЛ зауважував, що у пов`язаних з питаннями опіки справах інтереси дітей мають надзвичайне значення. Найкращим інтересам дитини має приділятись першочергова увага і вони, у залежності від свого характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків. У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, відновлення сім`ї; обов`язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (рішення ЄСПЛ «Вишняков проти України», № 25612/12, § 35-36).

Рішенням ЄСПЛ від 07 жовтня 2021 року «Вихованок проти України» (Заява № 12962/19) встановлено порушення державою статті 8 Конвенції щодо контакту батька з донькою в межах рішення № 1309/9120/12. У рішенні зазначено, що «під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторює, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів. Крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку...».

У цьому контексті колегія суддів наголошує, що державний виконавець з метою ефективності виконавчого провадження може скласти комплексну стратегію виконання судового рішення, до розробки якої залучити сторін виконавчого провадження, фахівців з ювенальної психології, представників органу опіки та піклування тощо.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цієї ухвали відсутні і апеляційну скаргу на неї, доводи якої не спростовують висновків ухвали, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2026 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст виготовлений 17 вересня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Д.І.Сакоян