Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №689/823/26 — Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Справа № 689/823/26

2/689/630/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року селище Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді Кульбаби А.В.,

з участю: секретаря судового засідання - Лебеденко О.М.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в селищі Ярмолинці цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. В позові зазначив, що 17 жовтня 2024 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 73531917, згідно з умовами якого відповідач отримав 4000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. В подальшому відповідач, всупереч умовам Кредитного договору, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»; ст. ст. 525, 526, 530, 536, 610; 611, 612, 654, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, порушив вищевказані умови Кредитного договору і не повернув в повному обсязі кредитні кошти. Сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 20 206, 32 грн. Також просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Відповідач подав до суду відзив на позов. У відзиві зазначив, що вважає позов необґрунтованим. Так, позивач не надав суду доказів, які б свідчили про укладання кредитного договору та факт видачі кредиту. Зазначив, що кредитний договір від 17 жовтня 2024 року він не укладав, а кредитні кошти в сумі 4 000 грн. не отримував. Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості є одностороннім документом, що не відображає розмір заборгованості. Також звернув увагу на той факт, що в нього ніколи не існувало картки за вказаним номером (а.с. 40-43).

На адресу суду від представника позивача 24 липня 2026 року надійшли додаткові пояснення у справі (а.с. 52-57).

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 29 липня 2026 року зобов`язано АТ «Державний ощадний банк України» надати суду інформацію щодо належності карткового рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_1 та зарахування на цей рахунок 17 жовтня 2024 року 4 000 грн. (а.с. 78-79).

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що кредитний договір 17 жовтня 2024 року він не укладав і кредитні кошти в сумі 4 000 грн. він не отримував. Він ніколи не був клієнтом АТ «Ощадбанк». Номер телефону, що зазначений в Договорі, йому не належить і він не підписував договір одноразовим ідентифікатором.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а ч. 2 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 75331917. Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п. 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів, сплатити Комісію та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що зазначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника. Типом кредиту є кредит. Відповідно до п. 1.2. Договору сума кредиту становить 4 000 грн. Пунктом 2.1. Договору передбачено, що кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківську платіжну картку/особистий рахунок Позичальника (включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача). Ця обставина підтверджується копією договору про споживчий кредит № 75331917 від 17 жовтня 2024 року (а.с. 5-15).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідач в судовому засіданні не надав суду доказів, які б свідчили про те, що він не укладав зазначений Договір (не підписував його одноразовим ідентифікатором).

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року по справі 3 161/16891/15-ц зроблено наступний правовий висновок: «Відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З урахуванням того, що на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006, 2009 роки, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки з особового рахунку відповідача; заперечень законного представника відповідача щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та не здійснення позичальником платежів за договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку».

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що представником позивача не надано суду жодних належних і допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_1 отримував грошові кошти (кредит) за договором про споживчий кредит № 73531917 від 17 жовтня 2024 року в розмірі 4 000 грн. (а.с. 5-15).

Так, пунктом 2.1. Договору передбачено, що кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківську платіжну картку/особистий рахунок Позичальника (включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача).

Представником позивача не надано суду належних і допустимих доказів належності банківської платіжної картки № НОМЕР_2 відповідачу ОСОБА_1 .

Відповідно до листа-відповіді Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 10 серпня 2026 року на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) банківська платіжна картка № НОМЕР_1 не емітувалася (а.с. 84).

Таким чином, позивачем відповідно до ч. 1 ст. 1049; ч. 1 ст. 1054 ЦК України, з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, не доведено надання відповідачу (позичальникові) грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором про споживчий кредит № 79884756 від 17 жовтня 2024 року в розмірі 4000 грн. (а.с. 5-15).

Отже, оскільки представником позивача не надано суду доказів отримання відповідачем в кредит грошових коштів в розмірі 4 000 грн., тому відповідно до приписів ст. ст. 77-80 ЦПК України суд визнає недопустимими, неналежними, недостовірними та недостатніми наступні докази: довідку ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 16 лютого 2026 року (а.с. 19), розрахунок заборгованості за договором ТОВ «ФК «ТАЙГЕР ФІНАНС» (а.с. 19-22).

Таким чином, оскільки представником позивача в порушення ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами отримання відповідачем кредиту в сумі 4000 грн. шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

Отже, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, тому судовий збір в розмірі 2662, 40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. з відповідача на користь позивача стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 77-81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України,

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 17 вересня 2026 року.

Суддя А.В. Кульбаба