Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №320/15364/21 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 320/15364/21

адміністративне провадження № К/990/44737/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року (суддя Харченко С.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року (колегія у складі суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., Ганечко О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (далі - П`ятнадцята кадрова комісія) від 13 вересня 2021 року №174 "Про неуспішне проходження прокурором атестації";

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Київської обласної прокуратури від 22 жовтня 2021 року №812к про звільнення позивачки з 25 жовтня 2021 року з посади прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури та органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області a6o на рівнозначній посаді в органах прокуратури, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;

- стягнути з Київської обласної прокуратури середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 26 жовтня 2021 року i до моменту фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на мою користь моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

Позов мотивовано тим, що П`ятнадцята кадрова комісія, приймаючи оспорюване рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації, фактично повторно розглянула питання, яке на той момент уже вирішила інша кадрова комісія з таким самим правовим статусом і обсягом компетенції протокольним рішенням від 20 листопада 2020 року №12, задовольнивши заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на повторне проходження іспиту та виключила її зі списку осіб, які не пройшли іспит. Ухвалюючи протилежне за змістом рішення, П`ятнадцята кадрова комісія залишила поза увагою як той факт, що це питання вже розглянуто, так і наявність негативних обставин, які істотно вплинули на результати складання іспиту, при цьому, не залежали від волі позивачки, і яким надала належну оцінку Перша кадрова комісія. Беручи до уваги протиправність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, позивачка вважала незаконним і наказ про її звільнення з посади, прийнятий на підставі цього рішення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 27 червня 2023 року, яке залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 вересня 2024 року, відмовив у задоволенні позову.

Суд першої інстанції керувався тим, що отримання новоутвореною П`ятнадцятою кадровою комісією матеріалів атестації з відомостями щодо ненабрання позивачкою прохідного бала виключало можливість прийняти будь-яке інше рішення, окрім одного можливого - про неуспішне проходження прокурором атестації. Поряд із цим суд вважав, що неврахування цією кадровою комісією протокольного рішення Першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року №12, яким позивачці було надано можливість повторно пройти відповідний етап атестації попри неотримання необхідної кількості балів, цілком відповідало законодавчо визначеним вимогам, якими унормовано процедуру атестації, оскільки за обставин завершення прокурором складення іспиту та отримання певної кількості балів, вказане протокольне рішення не могло переважати нормативно визначену заборону щодо повторного проходження відповідного етапу атестації. Суд також установив, що П`ятнадцята кадрова комісія досліджувала наведені позивачкою у заяві від 05 листопада 2020 року відомості щодо некоректної роботи комп`ютерної техніки під час складення іспиту, проте надала перевагу тому, що у процесі тестування жодних заяв, скарг до робочої групи та членів комісії від позивача не надходило, тестування позивачем завершено у повному обсязі. Крім цього, суд першої інстанції зауважив, що мотиви, які позивачка наводила в заявах про надання їй змоги повторно пройти етап атестації, а також аргументи, наведені під час судового розгляду, відрізнялися. Вирішуючи спір, суд зважав також на те, що позивачка була обізнана з процедурою атестації і, попри стверджувані проблеми технічного характеру, добровільно продовжила участь у тестуванні та завершила його, а не ставила питання про переривання іспиту чи визнання його таким, що не відбувся. Таким чином, враховуючи відсутність виключних підстав для повторного проходження одного з етапів атестації, визначених пунктом 7 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221) [переривання тестування чи визнання його таким, що не проведено з технічних або інших причин], суд критично оцінив доводи позивачки про наявність у П`ятнадцятої кадрової комісії обов`язку прийняти рішення про призначення нового часу (дати) складання відповідного іспиту. У підсумку, суд першої інстанції констатував законність оскаржуваного рішення П`ятнадцятої кадрової комісії про неуспішне проходження позивачкою атестації. Оскільки ухвалення такого рішення визначено Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX) як одну з підстав для звільнення прокурора з посади, суд першої інстанції дійшов висновку про законність також і оскаржуваного наказу керівника Київської обласної прокуратури від 22 жовтня 2021 року №812к про звільнення позивачки з 25 жовтня 2021 року з посади прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що вони є похідними від вимог про оскарження згаданих рішення кадрової комісії та наказу керівника прокуратури.

Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального прав, а тому залишив це рішення без змін.

Підстави касаційного оскарження та їхнє обґрунтування

У касаційній скарзі позивачка просила скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження заявниця зазначила пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у межах якої зазначила про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 10 лютого 2023 року в справі №240/37214/21, від 04 травня 2023 року в справі №160/24665/21, від 29 вересня 2021 року в справі №440/2682/20, застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Зокрема, зазначила, що правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 лютого 2023 року в справі №240/37214/21 ґрунтується на суто процедурному аспекті - факті завершення іспиту, проте ігнорує сутнісні вимоги до процесу тестування, включаючи його прозорість та достовірність результатів. У такому разі не оцінюється конкретна ситуація, яка відбувалася, зокрема, особисто у позивачки, тож вона вважає за потрібне переглянути зазначену правову позицію в конкретних обставинах цієї справи та врахувати можливість впливу незалежних від кандидата обставин, що виникають під час атестації, а також той факт, що позивачка повідомила про технічні збої. Крім того, на її переконання, існуюча правова позиція необґрунтована, оскільки сам механізм повторного тестування передбачений Порядком № 211, і в ньому не зазначено час повідомлення про технічні збої, зокрема, що це повинно відбуватися лише до закінчення тестування, а тому висновок суду є помилковим. За позицією позивачки, виходячи зі змісту пункту 7 розділу І Порядку № 221, якщо у процесі проходження прокурорами атестації на етапі складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки мали місце технічні проблеми, то такий іспит є таким, що не відбувся з причин незалежних від членів комісії та особи, яка його складала. За таких обставин, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора, якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора.

Також скаржниця вважає помилковим висновок суду про те, що рішення кадрової комісії є протокольним і не має юридичної ваги, оскільки кадрові комісії здійснюють аналіз фактичних обставин, які можуть впливати на права і обов`язки прокурорів, і кожне рішення, що може впливати на кінцевий результат, має належним чином оцінюватись судом. Відтак, рішення кадрової комісії про повторне тестування слід розглядати як значущу обставину, що заслуговує на належну юридичну оцінку.

Крім цього, вважає необґрунтованою, помилковою та такою, що потребує видозміни правову позицію, викладену у постанові від 04 травня 2023 року в справі №160/24665/21, а саме: «легітимні очікування прокурора, що проходить етапи атестації, не можуть формуватися в інший, ніж установлений приписами Закону України №113-ІХ та Порядку №221 спосіб, який передбачає процедуру проходження атестації прокурорами й визначає чітку послідовність дій комісії і прокурора із зазначенням методів, підстав, порядку, форми проходження атестації». На думку скаржниці, П`ятнадцята кадрова комісія не була повноважною скасовувати рішення Першої кадрової комісії або не враховувати його при проведенні процесу атестації прокурорів, натомість, попри наявність протокольного рішення Першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року №12, П`ятнадцята кадрова комісія ухвалила оскаржуване у цій справі рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 13 вересня 2021 року №174. На момент ухвалення рішення П`ятнадцятою кадровою комісією попереднє рішення Першої кадрової комісії від 12 листопада 2020 року, яке є протилежним за своїм змістом, було чинним і не скасованим, прийнятим уповноваженим на це суб`єктом. Із цього скаржниця виснувала, що П`ятнадцята кадрова комісія протиправно не визначила їй дату складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, на основі чинного рішення Першої кадрової комісії від 12 листопада 2020 року, яке оформлене протоколом №12.

Скаржниця вважає помилковою і такою, що потребує відступлення, також враховану апеляційним судом позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 вересня 2021 року в справі №440/2682/20, про незастосовність до правовідносин, пов`язаних зі звільненням прокурорів з наведених підстав, положень трудового законодавства, а також, що спеціальним для цих правовідносин (з 25 вересня 2019 року) є Закон №113-ІХ, а не Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Зауважила, зокрема, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі Конституційний Суд України прийняв рішення від 01 березня 2023 року № 1р(ІІ)2023, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX. Ця обставина підтверджує правильність висновку про неможливість застосування вказаної правової норми через суперечність Конституції установленого Законом №113-ІХ порядку звільнення прокурорів у частині попередження їх про можливе майбутнє звільнення. Окрім того, заявниця касаційної скарги зазначила, що в цьому випадку ліквідація, реорганізація, скорочення штатної чисельності органу прокуратури, в якому вона проходила службу не відбувалося, тож установлені факти свідчать про відсутність обставини, з якими Закон №1697-VII пов`язує звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону.

Позиція інших учасників справи

Представники Офісу генерального прокурора та Київської обласної прокуратури подали відзиви на касаційну скаргу позивачки, в яких просили відмовити в задоволенні цієї скарги та залишити оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Представник Офісу Генерального прокурора зокрема звернув увагу на таке. Щодо мотивів скаржниці про необхідність відступу від висновків Верховного Суду викладених у постанові від 10 лютого 2023 року в справі №240/37214/21, то зазначені у касаційній скарзі доводи позивачки щодо наявності технічних збоїв під час проходження нею атестації у формі анонімного тестування на загальні здібності ретельно перевірені судами першої та апеляційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження. У зв`язку з цим, і підстави для відступлення у справі за позовом ОСОБА_1 від висновків Верховного Суду - відсутні.

Стосовно аргументів, наведених на обґрунтування потреби відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04 травня 2023 року в справі №160/24665/21, представник Офісу Генерального прокурора наголосив на усталеності позиції Суду в питанні оцінки подібних правовідносин. Зокрема, акцентував на висновках, наведених у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а, від 22 грудня 2022 року в справі №140/12386/21, де аналізувалися питання компетенційного адміністративного (публічного) правонаступництва кадрових комісій, тобто про перехід функцій від тих комісій, функції яких припинено, до новостворених. Суд, зокрема, вказував, що з метою продовження проходження атестації перша-четверта кадрові комісії були ліквідовані і утворена п`ятнадцята кадрова комісія, яка за своїми функціональним повноваженнями є правонаступником ліквідованих кадрових комісій. З урахуванням того, що перша кадрова комісія за результатами іспиту прокурором не ухвалила рішення відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №221 (тобто про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації), таке рішення ухвалила п`ятнадцята кадрова комісія. Що ж стосується ухваленого Першою кадровою комісією до її ліквідації протокольного (процедурного) рішення за наслідками розгляду заяви прокурора про повторне проходження атестації, Верховний Суд виснував, що правова визначеність не може ґрунтуватися на нелегальному рішенні Першої кадрової комісії, яке, окрім того, є процедурним.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 вересня 2021 року в адміністративній справі №440/2682/20, представник Офісу Генерального прокурора вказав, що наведене скаржницею формулювання за яким Закон №113-ІХ є спеціальним і «повністю виключає положення трудового законодавства для прокурорів», не потребує аналізу, оскільки такого висновку в названій постанові Верховного Суду немає. Стосовно ж доводів про відсутність підстав для звільнення позивачки, визначених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VІІ, то у межах спірних правовідносин в оскаржуваному наказі вказана норма не була зазначена як підстава звільнення позивачки, тому наведені нею міркування в цій частині не мають відношення до розглядуваного спору.

Підсумовуючи наведене, представник Офісу Генерального прокурора вважав, що Київський окружний адміністративний суд та Шостий апеляційний адміністративний суди установили всі істотні обставини спору та, врахувавши актуальну практику Верховного Суду із розгляду подібних справ, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, тому в задоволенні вказаної скарги представник відповідача просив відмовити.

Доводи, наведені у відзиві представника Київської обласної прокуратури, загалом ґрунтуються на висновках, якими суди першої та апеляційної інстанції мотивували позицію щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги

21 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшла ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 листопада 2024 року, визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Загороднюк А.Г. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою від 06 грудня 2024 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху та установив скаржниці десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

13 грудня 2024 року на виконання вимог цієї ухвали до Верховного Суду від позивачки надійшла уточнена касаційна скарга.

Ухвалою від 20 січня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року в справі №320/15364/21 та витребував матеріали цієї справи з Київського окружного адміністративного суду.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на тривале ненадходження матеріалів справи із суду першої інстанції, Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 2025 року повторно витребував справу №320/15364/21 з Київського окружного адміністративного суду.

17 квітня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 16 вересня 2026 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивачка працювала в органах прокуратури з 1999 року, з 15 грудня 2015 року - на посаді прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ.

08 жовтня 2019 року позивачка подала на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію. В цій заяві ОСОБА_1 засвідчила, що з умовами та процедурами проведення атестації, визначеної відповідним Порядком, а також із наслідками неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації та за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» зазначеного Закону, у вигляді звільнення з посади прокурора вона ознайомлена, усвідомлює та погоджується.

У жовтні 2020 року позивачка успішно склала іспит з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, та була допущена до наступного етапу атестації.

04 листопада 2020 року позивачка склала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки за результатами якого отримала 88 балів, що є меншим прохідного балу (93), установленого наказом в.о. Генерального прокурора від 07 жовтня 2020 року №474. Результати тестування позивачка засвідчила власноручним підписом у відповідній графі відомості.

Протоколом від 04 листопада 2020 року №10 Перша кадрова комісія затвердила список осіб, які не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, до якого включено позивачку з результатом 88 балів.

Наступного дня, 05 листопада 2020 року, позивачка звернулася до Першої кадрової комісії із аналогічними за змістом заявами, в яких просила надати їй можливість повторно пройти тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки з огляду на неодноразове зависання комп`ютерної техніки, що позбавило можливості вчасно розв`язати декілька завдань. Також у цих заявах зазначила, що до спостерігача чи члена комісії не зверталася, оскільки на розв`язання завдань дається обмежена кількість часу, а вона була впевнена, що відповідає правильно.

Рішенням Першої кадрової комісії, оформленим протоколом від 20 листопада 2020 року №12, заяви позивачки задоволено, внесено позивачку до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки та виключено зі списку осіб, які 04 листопада 2020 року не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Наказом в.о. Генерального прокурора від 16 липня 2021 року №236 визнано такими, що втратили чинність, накази Генерального прокурора, зокрема, від 10 вересня 2020 року №422 «Про створення першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)».

Наказом Генерального прокурора від 22 липня 2021 року №239 «Про створення п`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)» (зі змінами внесеними наказом №248 від 04 серпня 2021 року) з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) утворено відповідно П`ятнадцяту кадрову комісію.

П`ятнадцята кадрова комісія, отримавши матеріали атестації стосовно прокурорів, щодо яких приймались процедурні рішення кадровими комісіями, діяльність яких припинено (у тому числі Першою кадровою комісією), провела 25 серпня 2021 року засідання з питань включення до графіку складання іспитів у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки прокурорів, у тому числі позивачки (протокол від 25 серпня 2021 року №6).

За результатами розгляду цього питання члени комісії проголосували проти включення позивачки до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки з мотивів наявності законодавчої заборони на повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів.

Згідно з додатком №1 до протоколу П`ятнадцятої кадрової комісії від 13 вересня 2021 року №11 позивачку включено до переліку прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), які за результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, яке відбувалося з 02 до 09 листопада 2020 року, набрали менше прохідного балу (93 бали) і неуспішно пройшли атестацію.

Рішенням від 13 вересня 2021 року №174 П`ятнадцята кадрова комісія, керуючись пунктами 13, 16, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, пунктом 6 розділу І, пунктами 5, 6 розділу ІІІ Порядку №221, з урахуванням того, що позивачка за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки набрала 88 балів, що є менше прохідного балу (93) для успішного складання іспиту, встановленого наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора від 07 жовтня 2020 року №474, не допустила позивачку до етапу проходження співбесіди та припинила її участь в атестації. У зв`язку із цим позивачка визнана такою, що неуспішно пройшла атестацію.

Наказом керівника Київської обласної прокуратури від 22 жовтня 2021 року №812к позивачку звільнено з 25 жовтня 2021 року із займаної посади та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

За змістом статей 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Статтею 4 Закону 1697-VII (у редакції, на час виникнення спірних відносин) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом №1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Законом №113-IX, який діє з 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

Статтею 14 Закону №1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом №113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.

Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність з вимогами статті 14 Закону №1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону №113-ІХ.

У тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".

Згідно з пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (у первинній редакції, чинній на час складення позивачкою іспиту) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

За змістом пунктів 16 - 18 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

У разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України "Про прокуратуру", не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.

Відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (у редакції, чинній на час звільнення позивача з посади з підстави неуспішного проходження атестації) прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Відповідно до пункту 11 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок № 233) комісія може приймати процедурні рішення, пов`язані з її діяльністю.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

З аналізу наведених правових норм висновується, що після кожного етапу атестації кадрова комісія приймає рішення. При цьому набрання прокурором за наслідками першого або другого етапу атестації кількості балів, яка є меншою від прохідного балу для успішного складання іспиту, є для кадрової комісії підставою для ухвалення рішення про неуспішне проходження прокурором атестації і недопуску до наступного етапу атестації.

Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв`язку з ухваленням П`ятнадцятою кадровою комісією рішення від 13 вересня 2021 року про неуспішне проходження прокурором атестації та звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та органів прокуратури на підставі такого рішення відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

Верховний Суд на цей час неодноразово висловлював правову позицію з питання застосування наведених правових норм у справах з подібними правовідносинами, зокрема, у постановах від 30 листопада 2022 у справі №600/6322/21-а, від 22 грудня 2022 року у справі №140/12386/21, від 05 січня 2023 року у справі №380/23308/21, від 24 січня 2023 року у справах №580/9908/21, №560/16514/21, №500/8296/21, №560/14894/21, від 31 січня 2023 року у справах №240/35883/21, №580/9243/21, від 02 лютого 2023 року у справі №200/15948/21, від 08 лютого 2023 року у справах №560/17141/21, №300/6959/21, №120/15902/21-а, від 09 лютого 2023 року у справах №380/21729/21, №280/11332/21, від 14 лютого 2023 року у справі №560/16338/21, від 21 лютого 2023 року у справах №260/6716/21, №380/22495/21, №560/3698/22, № 420/23667/21, від 23 лютого 2023 року у справах №160/20922/21, №120/15448/21-а, №260/6744/21, від 06 квітня 2023 року у справах №200/15562/21, №140/13825/21, №580/10241/21, від 02 травня 2023 року у справах №160/21483/21, №240/36100/21, від 03 травня 2023 року у справі № 500/8297/21, від 11 травня 2023 у справах №160/21651/21, №420/23672/21, №340/9586/21, №240/38364/21, 27 лютого 2024 року в справі №480/12353/21, від 13 травня 2026 року в справі №480/12346/21 та багатьох інших.

Наведений перелік постанов Верховного Суду у справах, спір в яких виник з подібних правовідносин, не є вичерпним і доводить незмінність, послідовність та усталеність правової позиції суду касаційної інстанції у цій категорії спорів, що відповідає потребі забезпеченню правової визначеності.

Колегія суддів вважає за необхідне нагадати, що висновки Верховного Суду, викладені в названих судових рішеннях, ґрунтуються на тому, що Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

У зв`язку з імплементацією цих змін у національний правопорядок 19 вересня 2019 року прийнято Закон №113-ІХ (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону №1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.

Таким чином, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалася зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.

Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.

Положення Закону №113-ІХ щодо процедури переведення діючих прокурорів у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, а також щодо процедури добору на вакантні посади, яка є не складовою процедури призначення на посаду прокурора у розумінні Закону №1697-VII (норми щодо якої зупинені відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ), а самостійною та тимчасовою процедурою, передбаченою пунктами 20 та 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, носять тимчасовий характер (до 01 вересня 2021 року).

Атестація здійснюється згідно з Порядком №221.

Пунктом 21 розділу І Закону №113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова "Генеральна прокуратура України" (в усіх відмінках) замінено словами "Офіс Генерального прокурора" (в усіх відмінках), а слова "регіональні" словами "обласні"; "місцеві" - "окружні".

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Суть запровадженого Законом №113-ІХ етапу реформування прокуратури в частині кадрового перезавантаження полягала у тому, що корпус прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур мав формуватися, зокрема із уже переведених прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах та успішно пройшли атестацію у порядку, визначеному Законом №113-ІХ.

Частиною третьою статті 16 Закону №1697-VII, в редакції до внесення змін Законом № 113-IX, було встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

З набранням чинності Законом №113-ІХ стаття 16 Закону №1697-VII зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (підпунктом 12 пункту 21 розділу І Закону №1697-VII у частині третій статті 16 слова "цим Законом" замінено словом "законом").

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалось виключно положеннями Закону №1697-VII.

Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (в редакції Закону України від 15 червня 2021 року №1554-ІХ "Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" щодо окремих аспектів дії перехідних положень», чинній на час прийняття оспорюваних у справі рішення про неуспішне проходження атестації та наказу про звільнення з посади), прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з такої підстави, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Так, відповідно до пункту 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

При цьому, згідно з пунктом 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

В аспекті спірних правовідносин необхідно виходити з того, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.

За змістом положень пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, в редакції чинній як до так і після внесених змін Законом № 1554-ІХ, слідує, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади.

Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних чи інших причин, які не залежали від членів комісії та прокурора, або ж у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації комісія призначає новий час (дату) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди.

Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно із пунктом 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.

У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.

Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

За пунктом 2 розділу ІІІ Порядку № 221 кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

Відповідно до пунктів 3-6 розділу ІІІ Порядку № 221 зразок тестових питань та правила складання іспиту оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.

Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії.

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Наказом виконуючого обов`язки Генерального прокурора від 07 жовтня 2020 року №474, який було оприлюднено на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, встановлено 93 бали для успішного складення іспиту на другому етапі атестації.

Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Потрібно зазначити, що питання правомірності прийняття П`ятнадцятою кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації у подібних правовідносинах за наявності протокольного рішення попередньої кадрової комісії, також було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема й в уже згаданих постановах від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а, від 22 грудня 2022 року у справі №140/12386/21, від 05 січня 2023 року у справі №380/23308/21, від 24 січня 2023 року у справах № 500/8296/21, №560/16514/21 та №580/9908/21, від 31 січня 2023 року у справах №240/35883/21, №580/9243/21, від 02 лютого 2023 року у справі №200/15948/21, від 08 лютого 2023 року у справах №560/17141/21, №300/6959/21, №120/15902/21-а, від 09 лютого 2023 року у справах № 380/21729/21, №280/11332/21, від 14 лютого 2023 року у справі № 560/16338/21 та багатьох інших.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21-а висловив правову позицію з приводу застосування положень пунктів 16, 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IХ, яка полягає у тому, що набрання прокурором за наслідками першого або другого етапу атестації кількості балів, яка є меншою від прохідного балу для успішного складання іспиту, є для кадрової комісії підставою для ухвалення рішення про неуспішне проходження прокурором атестації і недопуску до наступного етапу атестації; рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора є підставою для звільнення прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX.

Проаналізувавши наведені положення законодавства у системному зв`язку Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що "після кожного етапу атестації кадрова комісія приймає рішення. Зокрема, на другому етапі атестації (складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки) відповідна кадрова комісія (у цій справі №600/6322/21-а такою була Перша кадрова комісія) мала ухвалити рішення: або про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрова комісія такого рішення (щодо позивача) не ухвалила. Натомість, ця комісія ухвалила рішення за заявою прокурора, яке, на думку колегії суддів, суперечило Порядку №221, тому що повторне складення іспиту можливе, коли про обставини, які впливають на його проходження, повідомлено до його початку або коли прокурор повідомив про них під час проходження іспиту (до його завершення)", позаяк такі обставини не існували, то за висновком Суду у справі №600/6322/21-а, протокольне рішення Першої кадрової комісії (щодо позивачки) про призначення нової дати іспиту є безпідставним.

Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зауважити, що протокольним рішенням Першої кадрової комісії за результатами розгляду заяви позивачки, яка була подана нею 05 листопада 2020 року до комісії після завершення проходження тестування, комісією вирішено призначити нову дату складання цього іспиту, однак без визначення конкретної дати.

Пунктом 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IХ та пунктом 7 розділу І Порядку № 221 заборонено повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів. Водночас пунктом 7 розділу І Порядку №221 конкретизовано випадки призначення нової часу (дати) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди у разі, коли складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора.

Зі змісту вказаної правової норми слідує, що призначення повторного проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів можливе виключно у разі переривання відповідного іспиту або у випадку, якщо він не відбувся. Тобто у цьому випадку буде відсутній кінцевий результат складання іспиту відповідним прокурором, оскільки тестування ним не завершене.

Судами у цій справі установлено, що позивачка з`явилася для складення іспиту, пройшла другий етап атестації набравши меншу кількість балів від прохідного балу для успішного складання іспиту, та результат цього тестування зафіксовано у відповідній відомості. Позивачкою не заперечується той факт, що тестування нею було завершене, а із заявою до Першої кадрової комісії із проханням призначити повторний іспит вона звернулася лише на наступний після складення іспиту.

Суди попередніх інстанцій, оцінюючи зміст протоколу Першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року №12, не віднайшли у ньому висновків і мотивів, які б свідчили про ухвалення цією комісією рішення вважати іспит, складений позивачкою таким, що не відбувся з причин, які не залежали від членів комісії та прокурора, як-то передбачено пунктом 7 розділу І Порядку № 221.

Так, матеріали справи не містять рішення Першої кадрової комісії про визнання іспиту 04 листопада 2020 року таким, що не відбувся, а містять протокол засідання цієї комісії від 20 листопада 2020 року, на якому розглянуто заяви прокурів, в тому числі і позивачки, щодо можливості повторної здачі іспиту та вирішено призначити новий час та дату складення іспиту.

Водночас і норми Порядку № 221 не передбачають повторну атестацію прокурора та можливості кадрової комісії після проходження прокурором відповідного етапу атестації і отримання прокурором балів, за результатами його проходження, визнати іспит таким, що не відбувся.

Отже, у цій справі наявність виключних обставин для повторного проходження одного з етапів атестації, визначених пунктом 7 розділу І Порядку № 221 (переривання тестування/непроведення його з технічних або інших причин) не було, оскільки позивачкою проходження тестування завершено, а відтак вказане дає підстави вважати складений нею іспит таким, що відбувся.

При цьому, відповідно до пункту 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком № 221, не допускається до етапу співбесіди, а кадровою комісією відповідно ухвалюється рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Вказані норми Закону №113-IX кореспондуються з положеннями пункту 6 розділу ІІІ Порядку №221, згідно якого прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Таким чином, отримані позивачкою результати іспиту, проходження якого вона завершила, виключають дискрецію Першої кадрової комісії прийняти будь-яке інше рішення, окрім одного можливого - про неуспішне проходження прокурором атестації.

Водночас у ситуації позивачки Перша кадрова комісія не прийняла такого рішення, яке було передбачене пунктом 8 розділу І Порядку № 221, натомість нею прийняте протокольне (оформлене протоколом) рішення не передбачене цим Порядком, та яке не ґрунтувалося на його положеннях і нормах пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX.

За змістом абзацу 1 пункту 2 розділу ІІІ Порядку №221 кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

У подальшому, Перша кадрова комісія так і не призначила нової дати та часу для складення позивачкою іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Відтак, у спірних правовідносинах склалася ситуація, коли правові підстави для призначення нового часу (дати) складання відповідного іспиту для позивачки відсутні, проте стосовно неї не прийнято рішення, яке передбачене пунктом 8 розділу I Порядку № 221.

Зміст законодавства, яке регулює процедуру проходження прокурорами атестації, свідчить, що кожен з етапів атестації обов`язково закінчується відповідним висновком/рішенням кадрової комісії про успішне чи про неуспішне проходження атестації.

Ураховуючи, що попередня кадрова комісія (Перша) не прийняла відповідного рішення за результатами проходження позивачкою другого етапу атестації, таке рішення прийняла П`ятнадцята кадрова комісія на підставі пункту 8 розділу І Порядку №221.

Далі, наказом в.о. Генерального прокурора від 16 липня 2021 року № 236 визнано такими, що втратили чинність накази Генерального прокурора про створення першої, другої, третьої, четвертої кадрових комісій обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих).

З метою продовження проходження прокурорами атестації наказом Генерального прокурора від 22 липня 2021 року № 239 створено П`ятнадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), яка за своїми функціональним повноваженнями є правонаступником ліквідованих кадрових комісій.

Із системного аналізу змісту Порядку №221 слідує, що можливість призначення нового часу (дати) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди, містить вичерпний перелік підстав серед яких такої підстави як рішення іншої кадрової комісії цей Порядок не містить, а відтак, вирішуючи питання щодо можливості призначення нового часу (дати) складання прокурором іспиту відповідна, кадрова комісія встановлює наявність або відсутність підстав, визначених пунктом 7 вказаного Порядку.

П`ятнадцята кадрова комісія, вирішуючи питання призначення нової дати для повторного проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки прокурорами, зокрема і позивачкою, після надходження матеріалів атестації до цієї комісії, урахувавши чинні результати її тестування від 04 листопада 2020 року, дійшла висновку про відсутність правових підстав для повторно проходження цього етапу атестації.

У контексті наведеного Верховний Суд, не оцінюючи протокольне рішення Першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року №12, констатує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов правильних висновків про не обов`язковість врахування П`ятнадцятою кадровою комісією означеного рішення, позаяк воно не має жодного юридичного значення у процедурі проходження прокурорами атестації та не може переважати нормативно визначену заборону щодо повторного проходження відповідного етапу атестації у ситуації після завершення прокурором складення іспиту.

Необхідно також зауважити на тому, що у кадрових комісій відсутні дискреційні повноваження щодо визначення результатів за наслідками складення прокурором іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки на загальні здібності та навички, ураховуючи його автоматизовану процедуру.

Така автоматизована процедура проходження другого етапу атестації встановлена Порядком №221 з метою уникнення будь-якого суб`єктивного впливу з боку кадрових комісій на отримання прокурором необхідного прохідного балу для успішного складання іспиту.

Своєю чергою рішення про успішне/неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки кадровою комісією приймається на підставі визначеного програмно-апаратним комплексом результату у вигляді автоматично нарахованої кількості балів, які фіксуються у відповідній відомості.

Результати складання позивачкою іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (другий етап атестації) відображені у відповідній відомості. Отже, вказаний етап позивачка пройшла повністю та завершила його, за наслідками чого отримала відповідний результат і цей результат відповідним чином та у передбачений законодавством спосіб задокументований шляхом відображення у відповідній відомості.

Беручи до уваги наведене, склад комісії, яка приймає рішення про успішне/неуспішне проходження прокурором атестації не впливає на отриманий ним результат тестування.

Набрання позивачкою за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час другого етапу атестації меншої кількості балів від прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX і пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 221 для її недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного рішення, не було правових підстав.

При цьому, вчинення дискреційних повноважень кадровою комісією обмежується визначеною Законом №113-IX, Порядком №221 процедурою надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності під час проведення атестації. Передбачена процедура вказує на чітку послідовність дій кадрових комісії щодо проведення атестації прокурорів із зазначенням обсягу повноважень, способів, методів та порядку її проведення й забезпечує захист особи від свавільних дій кадрової комісії.

У касаційній скарзі, поданій з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, позивачка зазначила про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 10 лютого 2023 року в справі №240/37214/21, від 04 травня 2023 року в справі №160/24665/21, від 29 вересня 2021 року в справі №440/2682/20, застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Колегія суддів зауважує, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Доводи скаржниці про потребу у відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2023 року в справі №240/37214/21, зводяться до того, що, на її переконання, правова позиція Касаційного адміністративного суду в названій справі ґрунтується на суто процедурному аспекті - факті завершення іспиту, проте не враховує сутнісні вимоги до процесу тестування, включаючи його прозорість та достовірність результатів, зокрема, поза судовою оцінкою залишається конкретна ситуація, яка відбувалася особисто у позивачки, тому таку позицію потрібно переглянути та врахувати можливість впливу незалежних від кандидата обставин, що виникають під час атестації, а також той факт, що позивачка повідомила про технічні збої.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи, оскільки, вирішуючи спір суди встановили, що П`ятнадцята кадрова комісія досліджувала наведені позивачкою у заявах від 05 листопада 2020 року відомості щодо некоректної роботи комп`ютерної техніки під час складення іспиту, проте надала перевагу тому, що під час самого тестування жодних заяв, скарг до робочої групи та членів комісії від позивачки не надходило, тестування вона завершила.

Вказане дістало підтвердження у змісті поданих позивачкою заяв від 05 листопада 2020 року, в яких вона просила надати їй можливість повторно пройти тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки з огляду на неодноразове зависання комп`ютерної техніки, що позбавило можливості вчасно розв`язати декілька завдань, а також повідомила, що до спостерігача чи члена комісії не зверталася, оскільки на розв`язання завдань дається обмежена кількість часу, а вона була впевнена, що відповідає правильно.

Суди також урахували, що будучи обізнаною з процедурою атестації вона, попри стверджувані проблеми технічного характеру, завершила тестування, та не ставила питання про переривання іспиту чи визнання його таким, що не відбувся, а також акцентували увагу на тому, що мотиви, які позивачка наводила в згаданих заявах про надання їй змоги повторно пройти етап атестації, а також аргументи, висловлені під час судового розгляду, змістовно та сутнісно відрізнялися.

З огляду на викладене, Верховний Суд не має підстав вважати, що застосування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2023 року в справі №240/37214/21, зумовило відмову в позові з огляду на сам лише процедурний аспект - факт завершення позивачкою іспиту без оцінки конкретній ситуації, яка склалася безпосередньо у неї.

У розглядуваному випадку суди надали правову оцінку тій обставині, що позивачка завершила тестування у сукупності з іншими обставинами, зокрема, що про зависання комп`ютерної техніки вона повідомила кадрову комісію на наступний день після складення іспиту та отримання меншої за прохідну кількості балів, без звернення до спостерігача чи члена комісії під час самого проходження іспиту, про що вона прямо вказала у своїх заявах від 05 листопада 2020 року, та за відсутності рішення яким би було зафіксовано факт наявності виключних підстав для повторного проходження одного з етапів атестації, визначених пунктом 7 розділу І Порядку №221 [переривання тестування чи визнання його таким, що не проведено з технічних або інших причин].

Отже, в основі судових рішень не ігнорування доводів позивачки щодо наявності незалежних від неї обставин, які завадили їй скласти іспит, а оцінка цих доводів як непереконливих та не підтверджених з урахуванням сукупності всіх досліджених обставин.

Суд критично оцінює посилання скаржниці на те, що виходячи зі змісту пункту 7 розділу І Порядку № 221, якщо у процесі проходження прокурорами атестації на етапі складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки мали місце технічні проблеми, то такий іспит є таким, що не відбувся з причин незалежних від членів комісії та особи, яка його складала.

Наведене праворозуміння є довільною інтерпретацією зазначеної правової норми, яка не відповідає її нормативному змісту.

Стосовно міркувань скаржниці щодо її незгоди зі значенням у межах спірних правовідносин рішення Першої кадрової комісії, оформленого протоколом від 20 листопада 2020 року №12, а також потреби відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 травня 2023 року в справі №160/24665/21 такого змісту: «легітимні очікування прокурора, що проходить етапи атестації, не можуть формуватися в інший, ніж установлений приписами Закону України №113-ІХ та Порядку №221 спосіб, який передбачає процедуру проходження атестації прокурорами й визначає чітку послідовність дій комісії і прокурора із зазначенням методів, підстав, порядку, форми проходження атестації», колегія суддів акцентує увагу на тому, що предметом оцінки у цій категорії спорів є дотримання П`ятнадцятою кадровою комісією процедури прийняття рішення за результатами проходження прокурором другого етапу атестації, а саме відповідність його вимогам пунктів 16, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, пункту 7 Розділу І, пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 221 без оцінки обставин прийняття протокольного (процедурного) рішення іншої кадрової комісії.

У цій справі судами надано вичерпну оцінку правомірності оскаржуваного рішення П`ятнадцятої кадрової комісії з урахуванням наведених правових норм.

З огляду на викладене, доводи, викладені у касаційній скарзі щодо помилковості підходу Верховного Суду у постанові від 10 лютого 2023 року в справі №240/37214/21, від 04 травня 2023 року в справі №160/24665/21, щодо застосування вказаних вище правових норм зводяться до самої лише незгоди з позицією та висновками касаційного суду про відмову в позові за подібних обставин, із посиланнями на окремі витяги із загального контексту тих висновків, які покладено в основу мотивів зазначених судових рішень, та результатом касаційного перегляду цих справ, при цьому, без урахування обсягу установлених у межах розглядуваної справи фактичних обставин і наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки цим обставинам.

Колегія суддів підкреслює, що у кожних окремих правовідносинах результат вирішення справи залежить від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів.

Своєю чергою, сама лише незгода позивачки з позицією Верховного Суду, викладеною в зазначеній постанові, не може бути підставою для відступлення від усталеної, послідовної судової практики.

Поряд із цим, ґрунтовних мотивів щодо неясності чи неузгодженості судової практики Верховного Суду у вирішенні відповідних правовідносин, неефективності чи очевидної застарілості внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їхнього правового регулювання ОСОБА_1 в касаційній скарзі не навела.

Скаржниця також указала про необхідність відступлення від позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2021 року в справі №440/2682/20 про незастосовність до правовідносин, пов`язаних зі звільненням прокурорів з наведених підстав, положень трудового законодавства, а також, що спеціальним для цих правовідносин (з 25 вересня 2019 року) є Закон №113-ІХ, а не КЗпП України.

Колегія суддів враховує, що на цей час усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Обґрунтовуючи свої доводи в цій частині скаржниця вказала: «Верховний Суд визначив, що Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (№113-ІХ) є спеціальним і повністю виключає положення трудового законодавства для прокурорів.».

Аналіз змісту постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі №440/2682/20 свідчить про те, що такого висновку в цьому судовому рішенні немає.

Колегія суддів не надаватиме оцінки доводам касаційної скарги щодо потреби відступу від висновків Верховного Суду, яких цей Суд не робив та які за своєю суттю є інтерпретацією скаржниці.

Також не заслуговують на увагу наведені в касаційній скарзі посилання на те, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі Конституційний Суд України прийняв рішення від 01 березня 2023 року №1р(ІІ)2023, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, що, на думку скаржниці, доводить неможливість застосування вказаної правової норми через суперечність Конституції установленого Законом №113-ІХ порядку звільнення прокурорів у частині попередження їх про можливе майбутнє звільнення.

Так, пункт 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ у первинній його редакції (яка діяла на час подання позивачкою заяви про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію) передбачав таке правило: «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".».

Конституційний Суд України, оцінюючи юридичну визначеність зазначеного припису Закону №113-ІХ, взяв до уваги, що його слід застосовувати в посутньому зв`язку з приписами пунктів 7 та 19 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (у цій же редакції), відповідно до яких:

- „Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом" (абзац перший пункту 7);

- «Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію» (абзаци перший, другий пункту 19).

Отже, абзац перший пункту 7 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ установлює процедуру працевлаштування прокурорів на посади в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах та вказує на наявність посад, що можуть бути заміщені особами, яких повідомляють „про можливе майбутнє звільнення з посади".

Водночас в абзацах першому, другому пункту 19 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 визначено, що прокурорів звільняють із посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII за умови „неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію".

Виходячи із цього, Конституційний Суд України виснував, що пункт 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ у посутньому зв`язку з окремими приписами пунктів 7 та 19 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 можна тлумачити та застосовувати і як повідомлення про можливе майбутнє звільнення суб`єкта права на конституційну скаргу та будь-якого іншого прокурора з посади, і як пропозицію щодо можливого подальшого працевлаштування будь-якого прокурора на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну або окружну прокуратуру на підставі відповідної заяви про переведення та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію.

Унаслідок чого використання в пункті 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ слів „можливе майбутнє звільнення" призвело до суперечливості його змісту, оскільки суб`єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор із моменту набрання чинності (25 вересня 2019 року) оспорюваним приписом Закону №113-ІХ могли вважати, що цей припис є або повідомленням про наступне неминуче звільнення з посади прокурора, або, з огляду на використання у ньому слів „можливе" та „майбутнє", що звільнення в подальшому могло бути не застосоване та розраховувати за певних умов на подальше перебування на посаді прокурора.

Отже, суб`єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор, на яких було поширено дію пункту 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки його застосування та спланувати свої подальші дії.

Оцінюючи на конституційність пункт 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, Конституційний Суд України також урахував використання у ньому слів „персонально попереджені" без указівки на персональні дані суб`єкта права на конституційну скаргу або іншого прокурора, якого попереджають „про можливе майбутнє звільнення з посади".

Конституційний Суд України зважив на застосування у законах та інших нормативних актах знеособлених (деперсоналізованих) приписів, адресатами яких є всі учасники суспільних відносин, тобто „усі та кожен" або чітко визначені особи, зокрема всі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур. Подібне знеособлення приписів є притаманним нормативним актам права.

Проте пункт 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ містить як окремі ознаки акта правозастосування, тобто індивідуального акта права, адресованого прокуророві, якого попереджають „про можливе майбутнє звільнення з посади", так і ознаки знеособленого нормативного припису, що не містить жодних персональних даних.

Сукупність наведених міркувань надала Конституційному Суду України підстави для висновку, що пункт 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ не відповідає конституційному принципові верховенства права в аспекті вимоги юридичної визначеності, унаслідок чого цей припис не можна вважати „правом" у державі, керованій верховенством права (правовладдям).

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ суперечить частині першій статті 8 Основного Закону України.

Повертаючись до справи, яка переглядається, Суд зазначає, що, як установили суди попередніх інстанцій, 08 жовтня 2019 року позивачка подала на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, надалі позивачка успішно склала іспит з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, та була допущена до наступного етапу атестації. 04 листопада 2020 року позивачка склала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки за результатами якого отримала 88 балів, що є меншим прохідного балу (93). Саме це стало підставою для прийняття П`ятнадцятою кадровою комісією оскаржуваного в цій справі рішення від 13 вересня 2021 року №174 "Про неуспішне проходження прокурором атестації".

На цей час пункт 19 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ діяв у редакції Закону №1554-IX від 15 червня 2021 року та передбачав ряд самостійних підстав для звільнення прокурора, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2), без прив`язки до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Беручи до уваги наявність згаданого рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачкою атестації, керівник Київської обласної прокуратури видав наказ від 22 жовтня 2021 року №812к, яким позивачку звільнено із займаної посади та органів прокуратури відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

Отже, в обсязі обставин цієї справи, неуспішне проходження позивачкою атестації та, як наслідок, звільнення з посади, обумовлено набранням недостатньої кількості балів за результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Наявність на той момент вад правового регулювання у вигляді діючого пункту 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, як і подальше визнання Конституційним Судом України цього пункту таким, що не відповідає Основному Закону України, не має вирішального значення для розгляду цієї справи, оскільки це жодним чином не вплинуло на кількість набраних позивачкою під час іспиту балів, тобто не перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з отриманим результатом та неуспішним проходженням позивачкою атестації.

Посилання скаржниці на те, що в цьому випадку ліквідація, реорганізація, скорочення штатної чисельності органу прокуратури, в якому вона проходила службу не відбувалося, тож установлені факти свідчать про відсутність обставини, з якими Закон №1697-VII пов`язує звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, Суд відхиляє, оскільки, як встановлено судами, підставою звільнення позивачки була наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Отже, доводи касаційної скарги за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що запровадження такого механізму реформування органів прокуратури України є певною мірою втручання у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Але таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом (Закон № 113-ІХ, яким проведення атестації прокурорів визначено як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури, що не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою) і переслідує легітимну мету (кадрове перезавантаження органів прокуратури, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурентних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури). Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі відповідає загальній суспільній потребі і пропорційне законній меті та є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльності особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року №1-в/2016.

Колегія суддів не бачить підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.

Відтак, на переконання колегії суддів Верховного Суду, у спірних правовідносинах позивачка перебувала у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не могла не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження одного з етапів атестації, із правилами якої вона погодилася, подавши відповідну заяву.

Колегія суддів повторює, що судова практика Верховного Суду з питання правозастосування у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи, водночас доводи скаржниці зводяться до самої лише незгоди з висновками Верховного Суду оскільки наслідком їх застосування судами є ухвалення рішення не на її користь.

В аспекті пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України ґрунтовних мотивів щодо неясності чи неузгодженості судової практики Верховного Суду у вирішенні відповідних правовідносин, неефективності чи очевидної застарілості внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їхнього правового регулювання позивачка в касаційній скарзі не навела

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі №320/15364/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду