Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №300/2141/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2141/25 пров. № А/857/41691/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.

з участю секретаря судового засідання Тягло Л.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року (головуючий суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ, час ухвалення 11:41, дата складання повного тексту 10.07.2026) у справі № 300/2141/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із адміністративним позовом до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (далі також - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди, а саме, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, який не виконав вимоги статті 26 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», не виконав обов`язку по договору з адвокатом і не забезпечив позивача своєчасно, якісно, в повному обсязі, безперервно безоплатною вторинною правничою допомогою по справі №300/4699/22 по дорученню від 31.01.2024 №017/06.1/879;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, який не реагував на відсутність обов`язкових складених адвокатом Романенко Є.О. до заяви від 02.02.2024 згідно вимог стандартів надання безоплатної вторинної правничої допомоги (далі - БВПД), затверджених наказом Міністерства юстиції України на підтвердження дій: протоколом першої зустрічі з клієнтом, протоколом з`ясування правової позиції по справі, актами виконаних дій на ознайомлення з матеріалами справи, витребування документів від клієнта, подачею скарг до КДКА, комісії з оцінювання якості надання БПД адвокатом і клопотання до координаційного центру БПД про виключенню адвоката Романенко Є.О. з реєстру адвокатів БПД;

зобов`язати відповідача за невиконання адвокатом обов`язків по договору надати правову допомогу по справі №300/4699/22, звернутись з поданням до комісії з оцінювання якості надання безоплатної правової допомоги клієнту адвокатом Романенко Є.О., подати клопотання до координаційного центру безоплатної правової допомоги про виключення адвоката Романенко Є.О. з реєстру адвокатів безоплатної правової допомоги та подати скаргу до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону;

визнати незаконним та скасувати п.10 ч.2 ст. 24 Закону України про БПД в наказі відповідача №1-№3-БВПД/017/06.1-2/38 від 05.02.2024;

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №4-БВПД/1/17/04.3-4/356 від 19.05.2025;

скасувати доручення на Рєпало О.О. від 20.05.2025 №017/04.3/4640, як протиправне;

зобов`язати відповідача записати в наказі фактичні підстави п.2 ч.2 ст. 24 Закону України Про БПД – невиконання адвокатом договірних обов`язків;

визнати протиправними дії відповідача, який нарахував і виплати ОСОБА_2 без актів виконаних робіт, без протоколів зустрічі з клієнтом з бюджету України 908,40 грн;

зобов`язати стягнути з відповідача в бюджет України – 908,40 грн протиправних виплат, інформувати про незаконні виплати з бюджету України Координаційний центр БПД;

стягнути на користь позивача моральну шкоду в сумі 35 000 євро і процесуальні витрати в розмірі 80 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив протиправну бездіяльність та дії під час надання позивачу БВПД у справі № 300/4699/22 за дорученням від 31.01.2024 № 017/06.1/879. Позивач зазначає, що Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (далі - Центр) не забезпечив його своєчасною, якісною та безперервною правовою допомогою, а також не відреагував на відсутність складених адвокатом обов`язкових документів (протоколів зустрічі з клієнтом, узгодження правової позиції, актів виконаних робіт). Крім того, позивач вважає, що Центр протиправно замінив адвоката на підставі пункту 10, а не пункту 2 частини другої статті 24 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» (невиконання договірних обов`язків), та безпідставно не звернувся зі скаргами до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури і комісії з оцінювання якості надання БПД. Позивач також вказує на незаконність виплати адвокату 908,40 грн з Державного бюджету без підтверджуючих актів виконаних робіт (що порушує Постанову Кабінету Міністрів України № 1163), заявляє про недостовірність інформації у довідці адвоката від 02.02.2024 щодо ознайомлення зі справою та проведення конфіденційного побачення і просить стягнути зазначені кошти в дохід бюджету. Внаслідок вказаних дій та бездіяльності позивачу, за його твердженням, завдано моральної шкоди (психологічної травми), яку він оцінює у 35 000 євро, а також заявлено до стягнення процесуальні витрати у розмірі 80 000 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 300/2141/25 у задоволенні позову було відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач.

У апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Скаржник ґрунтує свої вимоги на тому, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, оскільки не надав оцінки всім заявленим ним позовним вимогам та перебрав на себе невластиву роль «арбітра і державного захисника». Крім того, апелянт наголошує на грубому процесуальному порушенні з боку суду першої інстанції, яке полягає у проведенні судового засідання 30.06.2026 за відсутності позивача, незважаючи на подану ним завчасно заяву про відкладення розгляду справи через повітряну тривогу та відсутність електроенергії. Щодо суті спору апелянт зазначає, що суд надав неправильну оцінку діям адвоката та ігнорував протиправну бездіяльність Центру, який здійснив виплату бюджетних коштів без необхідних актів виконаних робіт та протиправно не застосував пункт 2 частини другої статті 24 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Разом з оскарженням рішення суду по суті спору, позивач в апеляційній скарзі просив скасувати низку проміжних рішень суду першої інстанції, а саме: протокольну ухвалу від 22.12.2025 про відмову у відводі судді, протокольну ухвалу від 04.02.2026 про відмову у розгляді справи в закритому судовому засіданні та ухвалу від 26.05.2025 про участь відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року апеляційну скаргу в частині оскарження зазначених ухвал повернуто заявнику на підставі абзацу 2 частини третьої статті 293 КАС України, оскільки вони не входять до переліку ухвал, визначеного статтею 294 КАС України, і не підлягають оскарженню окремо від рішення суду. Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 293 КАС України доводи скаржника щодо незаконності дій суду першої інстанції при постановленні зазначених проміжних ухвал розцінюються судом як заперечення на них та перевіряються під час апеляційного перегляду справи по суті.

На вказану апеляційну скаргу відповідач подав відзив у якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим за наслідками повного встановлення фактичних обставин справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Відповідач вказує, що суд не змінював предмет позову, а відсутність окремої розгорнутої відповіді на кожен аргумент позивача не свідчить про нерозгляд позовних вимог. Щодо розгляду справи за відсутності позивача Центр зауважує, що відповідно до приписів статті 205 КАС України неявка належним чином повідомленого учасника не перешкоджає розгляду справи, а саме по собі подання заяви про неможливість участі не створює безумовного обов`язку суду відкласти засідання. По суті спору відповідач наголошує, що втручання Центру в незалежну професійну діяльність адвоката, перешкоджання його правовій позиції чи витребування в нього звітів для клієнта прямо заборонені статтею 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Оцінка якості послуг адвоката належить до компетенції відповідних комісій рад адвокатів регіонів, а не адміністративного суду. Адвокат Романенко Є.О. фактично приступив до виконання доручення, проте через відмову позивача підписувати документи узгодити правову позицію не вдалося, що стало правомірною підставою для заміни адвоката, а не доказом неналежного виконання ним умов договору (пункт 2 частини другої статті 24 Закону). Також відповідач звертає увагу, що вимога про повернення коштів до Державного бюджету не спрямована на захист чи відновлення суб`єктивних порушених прав самого позивача, а факт завдання йому моральної шкоди не підтверджений жодними належними та допустимими доказами.

У судовому засіданні суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, а також пояснення позивача ОСОБА_1 , який виступив на підтримку поданої апеляційної скарги та фактично відтворив її доводи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, переглянувши судове рішення за наявними доказами та перевіривши законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.

20.11.2023 позивач звернувся до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (далі - Центр) із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги (далі - БВПД) для представництва його інтересів у справі № 300/4699/22. На виконання вказаного звернення дорученням від 27.11.2023 № 017/04.3/1789 (виданим на підставі наказу від 24.11.2023 № 017/04.3-04/196) було призначено адвоката Романенка Є.О..

29.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до Центру із заявою про небажання адвоката здійснювати представництво, а 05.12.2023 адвокат Романенко Є.О. подав заяву про неможливість виконання доручення та свою заміну через неможливість узгодження з клієнтом правової позиції. Наказом від 11.12.2023 № 3-БВПД/017/03-17.2/55 Центр замінив адвоката Романенка Є.О. та припинив дію його доручення, про що позивача було письмово повідомлено 26.12.2023.

У подальшому, 31.01.2024 адвокату Романенку Є.О. було видано нове доручення № 017/06.1/879 для надання БВПД ОСОБА_1 у тій самій справі № 300/4699/22.

Як встановлено судом першої інстанції, 31.01.2024 адвокат Романенко Є.О. здійснив телефонну розмову з позивачем тривалістю майже 20 хвилин, а також подав до Івано-Франківського міського суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи № 300/4699/22 та фактично здійснив таке ознайомлення. Того ж дня відбулося перше конфіденційне побачення адвоката з клієнтом, під час якого з`ясовано необхідну інформацію та бажаний результат, однак позивач відмовився підписувати будь-які документи, у зв`язку з чим правову позицію узгодити не вдалося. Водночас матеріалами справи № 300/4699/22 підтверджується наявність власноручної заяви ОСОБА_1 , якою він просив суд не надавати матеріали справи адвокату Романенку Є.О. для ознайомлення та обмежити йому доступ до них.

02.02.2024 адвокат Романенко Є.О. подав до Центру заяву про свою заміну у справі. Наступного дня, 03.02.2024, адвокат у телефонному режимі надав позивачу консультацію та роз`яснення з правових питань (тривалість розмови склала 55 хвилин).

Наказом Центру від 05.02.2024 № З-БВПД/017/06.1-2/38 адвоката Романенка Є.О. було замінено, а дію доручення від 31.01.2024 припинено. Підставою у даному наказі визначено пункт 10 частини другої статті 24 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» (наявність інших підстав, передбачених законом).

29.09.2024 позивач звернувся до Центру із заявою (зареєстрованою 30.09.2024), у якій вимагав надати письмовий звіт про обсяг виконаної адвокатом Романенком Є.О. роботи, обрану ним правову позицію та передати матеріали справи. Листом від 29.10.2024 № Д-680/017/551 Центр повідомив позивача про порядок отримання звіту безпосередньо від адвоката та надіслав копії наявних у його розпорядженні документів, зокрема складеного адвокатом акта та розрахунку розміру винагороди на суму 908,40 грн.

Також судом встановлено, що для забезпечення позивача безперервною правовою допомогою Центром у подальшому видавалися накази та доручення на інших адвокатів (зокрема, наказ від 19.05.2025 та доручення від 20.05.2025 № 017/04.3/4640 на адвоката Рєпало О.О.).

Не погоджуючись із такими діями та рішеннями відповідача, а також вважаючи, що Центр допустив протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Підставою позову стало переконання ОСОБА_1 у тому, що адвокат Романенко Є.О. фактично не надавав йому належної правової допомоги та не склав обов`язкових документів згідно зі Стандартами якості (протоколів зустрічі, актів виконаних робіт). Позивач категорично не погодився з тим, що Центр здійснив виплату бюджетних коштів у розмірі 908,40 грн за ненадані, на його думку, послуги, не відреагував на його скарги, не витребував від адвоката звіт та не ініціював притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності перед КДКА. Крім того, підставою для звернення до суду стала незгода позивача із застосуванням Центром пункту 10, а не пункту 2 частини другої статті 24 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» під час видання наказу про заміну адвоката, а також із подальшими рішеннями Центру про призначення нових захисників, що, за твердженням позивача, призвело до порушення його права на своєчасну та якісну правову допомогу й завдало йому значної моральної шкоди.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Спірні правовідносини у цій справі стосуються забезпечення позивача безоплатною вторинною правничою допомогою, а також визначення меж повноважень Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги під час здійснення організації надання такої допомоги та взаємодії з призначеними адвокатами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо розгляду справи за відсутності позивача. Апелянт наголошує на грубому порушенні судом вимог статті 205 КАС України, оскільки суд провів засідання 30.06.2026, незважаючи на подану ним о 08:20 год. заяву (вх. № 18877/26), де він просив відкласти розгляд через зайнятість в іншому судовому засіданні.

Колегія суддів, безпосередньо дослідивши вказану заяву ОСОБА_1 від 30.06.2026 (вх. № 18877/26), констатує, що доводи апеляційної скарги в цій частині прямо суперечать її фактичному змісту. Так, у пункті 3 вказаної заяви позивач дійсно повідомив суд, що 30.06.2026 він зайнятий у справі в апеляційному суді і не зможе брати участь у судовому засіданні. Водночас, у пункті 4 цієї ж заяви позивач письмово зазначив: «У випадку якщо Суд порушить моє право на ознайомлення з матеріалами справи і включе ТУРБО-режим розгляду - я підтримую позов і даю згоду на розгляд без мене».

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі подання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи наявність у матеріалах справи письмової заяви ОСОБА_1 , у якій він чітко та безумовно надав згоду на розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, суд першої інстанції діяв суворо у межах наданих йому процесуальних повноважень, передбачених частиною третьою статті 205 КАС України. Відтак, жодних порушень норм процесуального права, які б могли мати наслідком скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, не допущено.

Перевіряючи твердження позивача про порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності, що нібито виразилося у не розгляді окремих позовних вимог та безпідставній відмові у задоволенні заяв про відвід судді, апеляційний суд констатує їх безпідставність.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу. Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, у рішенні у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994), обов`язок суддів мотивувати свої рішення не означає необхідності давати розгорнуту відповідь на кожен окремий аргумент. Суд першої інстанції, відмовивши у визнанні протиправними базових рішень та дій відповідача, процесуально та логічно поглинув цим висновком інші похідні вимоги позивача (зокрема, щодо зобов`язання подати скаргу до КДКА чи змінити підставу в наказі), у зв`язку з чим відсутні підстави вважати спір нерозглянутим у повному обсязі.

Надаючи оцінку висловленим позивачем у судовому засіданні апеляційної інстанції доводам про виявлену судом першої інстанції нібито «принизливу симпатію» до адвоката Романенка Є.О., колегія суддів зазначає наступне.

Оскаржуване судове рішення ґрунтується на об`єктивній оцінці наявних у справі доказів за правилами статті 90 КАС України. Суб`єктивне емоційне сприйняття позивачем мотивувальної частини рішення, у якій суд констатував відсутність порушень з боку відповідача, не є свідченням упередженості суду, його заінтересованості чи порушення принципу рівності сторін.

Аналізуючи позовні вимоги по суті в частині застосування Центром пункту 10 частини другої статті 24 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» замість пункту 2 цієї ж частини (невиконання договірних обов`язків), колегія суддів звертає увагу на межі повноважень суб`єкта владних повноважень.

Матеріалами справи підтверджено, що адвокат Романенко Є.О. вчинив дії на виконання доручення: ознайомився з матеріалами справи та провів зустріч із клієнтом. Неможливість узгодження спільної правової позиції у справі, зокрема через відмову клієнта від підписання документів, свідчить про об`єктивну неможливість подальшого ефективного представництва, проте не є тотожною «неналежному виконанню зобов`язань за договором» в розумінні прямого порушення професійних обов`язків. Вибір правової підстави для заміни адвоката за таких обставин належить до дискреційних повноважень Центру.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 813/1770/17 адміністративний суд не може підміняти державний орган та перебирати на себе його дискреційні повноваження у сфері надання правової допомоги. Таким чином, Центр правомірно застосував пункт 10 частини другої статті 24 вказаного Закону (наявність інших підстав).

Доводи апелянта, озвучені в судовому засіданні, про те, що у нього взагалі відсутній мобільний телефон, а тому адвокат фізично не міг з ним спілкуватися, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що суперечать матеріалам справи. Так, факт здійснення телефонних розмов 31.01.2024 (близько 20 хвилин) та 03.02.2024 (55 хвилин) підтверджується наявними у справі письмовими доказами: заявою адвоката Романенка Є.О. щодо обставин виконання доручення, а також розрахунком розміру винагороди адвоката за надання БВПД, у якому деталізовано витрачений час. Крім того, у матеріалах справи наявна фотокопія адміністративного позову ОСОБА_1 у справі № 300/4699/22, на якій міститься штамп суду про її реєстрацію від 22.01.2024. У вказаній позовній заяві сам позивач зазначив свій контактний номер телефону: НОМЕР_1 . З огляду на викладене, твердження позивача про неможливість зв`язку з ним через відсутність телефону є безпідставними.

Також не знайшли свого підтвердження доводи апелянта про протиправну бездіяльність Центру, яка, на його думку, полягала у нездійсненні постійного моніторингу та контролю за якістю наданих адвокатом послуг, невитребуванні актів та звітів, а також неініціюванні дисциплінарного провадження щодо адвоката.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» втручання в адвокатську діяльність, у тому числі з боку суб`єктів владних повноважень, категорично забороняється. Здійснення Центром так званого «моніторингу» правової позиції чи поточних дій адвоката у конкретній справі є прямим порушенням принципу незалежності адвокатури. Обов`язок надати звіт про виконання договору передбачений пунктом 2 частини першої статті 21 цього Закону і покладений виключно на самого адвоката безпосередньо на вимогу клієнта. Закон не наділяє Центр повноваженнями витребовувати цей звіт замість клієнта чи формувати правову позицію у справі. За змістом частини другої статті 25 Закону оцінка якості, повноти та своєчасності надання безоплатної вторинної правничої допомоги здійснюється спеціальними комісіями, утвореними радами адвокатів регіонів, до виключної компетенції яких і належить вирішення питань щодо притягнення адвоката до відповідальності. Отже, Центр діяв суворо в межах своїх повноважень, а видання ним нових наказів та доручень на іншого адвоката (Рєпало О.О.) було спрямоване на реалізацію гарантії безперервності надання особі безоплатної правничої допомоги.

Розглядаючи вимогу позивача про визнання протиправною виплати адвокату Романенку Є.О. 908,40 грн з Державного бюджету та їх стягнення у дохід держави, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право звернутися до суду за захистом виключно своїх порушених прав, свобод чи інтересів. Заявлена вимога не є належним способом захисту індивідуальних суб`єктивних прав Доненка В.О., оскільки він не наділений повноваженнями діяти в інтересах Державного бюджету України у спірних правовідносинах, а виплата коштів не впливає на обсяг його особистих майнових чи немайнових прав.

Надаючи оцінку вимогам про відшкодування моральної шкоди у розмірі 35 000 євро, колегія суддів виходить із приписів статті 1167 Цивільного кодексу України, за якою моральна шкода відшкодовується за наявності вини особи, яка її завдала неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Оскільки судом не встановлено факту неправомірної поведінки суб`єкта владних повноважень чи адвоката, відсутня первинна обов`язкова умова для застосування деліктної відповідальності. Поза тим, позивачем не надано жодних об`єктивних доказів, які б підтверджували факт завдання йому фізичних чи душевних страждань та їх причинно-наслідковий зв`язок із діями відповідача.

У постанові від 16.01.2025 у справі № 9901/54/19 Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що обов`язок доказування обставин і фактів заподіяння моральної шкоди лежить саме на позивачі, а сама лише незгода з діями відповідача не є підставою для її безумовного відшкодування.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, зокрема вимоги апелянта про стягнення 80 000 грн процесуальних витрат як компенсації за його особистий час (40 годин), витрачений на підготовку позову, апеляційний суд звертає увагу на правила статті 132 КАС України. До судових витрат, що підлягають відшкодуванню, належать витрати на професійну правничу допомогу, проте компенсація власного часу сторони, витраченого на самопредставництво, чинним процесуальним законодавством не передбачена. Окрім того, відповідно до статті 139 КАС України, при відмові у задоволенні позову та апеляційної скарги судові витрати на користь позивача не стягуються.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і власного тлумачення позивачем норм законодавства та не спростовують правильності висновків Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 300/2141/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 17.09.26