Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №380/24008/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24008/24 пров. № А/857/3211/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судових засідань – Демидюк О.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (головуюча суддя: Гулкевич І.З., місце ухвалення - м. Львів, повний текст складено – 02.12.2025) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу,-

встановив:

ОСОБА_1 , 26.11.2024 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.10.2024 № 1467-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю Державної служби України з безпеки на транспорті та на державній службі;

стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.10.2024 по дату ухвалення судом рішення про поновлення на посаді та на державній службі;

стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2024 по 21.10.2024.

Обґрунтовує позов тим, що позивачка з 01.09.2023 працювала на посаді головного спеціаліста управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю в Державній службі України з безпеки на транспорті. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.10.2024 № 1467-к позивачку звільнено з посади головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю у зв`язку із скороченням чисельності та штату з припиненням державної служби. Зазначає, що наказом Укртрансбезпеки № 499 від 05.07.2024 уведено в дію з 08.07.2024 нову структуру та штатний розпис, яким серед іншого, замість Департаменту внутрішнього контролю створено Департамент внутрішнього моніторингу. Штатна чисельність Департаменту внутрішнього моніторингу така як і Департаменту внутрішнього контролю 29 осіб. Таким чином не відбулось жодного скорочення чисельності або штату державних службовців, як про те зазначено в оскаржуваному наказі.

Наголошує, що по суті функціональне призначення новоутворених департаменту та відділу нічим не відрізняється від попередніх і те, що їх фактично лише перейменували не вплинуло на обсяг їх завдань та функцій. Залишилася також і посада “головного спеціаліста”, яка є аналогічною тій, на якій працювала позивача до того, як її звільнили. Більше того, відповідно до посадової інструкції позивачки, до її обов`язків, серед іншого, належало безпосередньо здійснення координації системи внутрішнього контролю в Укртрансбезпеці з метою підвищення її ефективності в цілому та в розрізі кожного елементу. Департамент, відділ, з якого звільнили позивачку та посада, на якій вона працювала, фактично у структурі Укртрансбезпеки і залишилися, тільки після перейменування отримали іншу назву. Незмінною залишилася і штатна чисельність новоутвореного відділу у порівнянні з тією, яка існувала до його перейменування. На час звільнення позивачки у відповідача була вакантна посада головного спеціаліста відділу координації внутрішнього контролю Департаменту внутрішнього моніторингу, яка є повністю аналогічною до тієї яку вона займала, однак такої посади їй не запропонували. Не запропонували позивачці і жодної іншої вакантної рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивачки.

За наведених умов відповідачем не дотримано частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII щодо виконання обов`язку одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Недотримання зазначених вимог є достатньою підставою для висновку про протиправність звільнення позивачки оскаржуваним наказом, що у свою чергу є підставою для визнання протиправним цього наказу та його скасування. Просить задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивачка оскаржила в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.

Відповідач, 09.04.2026 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивачки Авраменко Олександр Вікторович у судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача Мельнікова Марія Олександрівна у судовому засіданні просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 30.08.2023 № 1093-К, відповідно до абзацу 1 частини 5, частини 7 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статті 35 Закону України «Про державну службу», призначено Гадзаман Юлію з 01 вересня 2023 року на посаду головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю на період дії воєнного стану з граничним строком перебування на посаді до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, встановивши строк випробування на три місяці.

Відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті № 499 від 05.07.2024 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті» з 08.07.2024 введені в дію структуру та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2024 рік.

Відповідно вказаного наказу скорочено посаду головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю.

Згідно попередження від 17.09.2024 позивачку повідомлено про скорочення посади головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю, яку позивачка обіймає.

Вищевказане попередження ОСОБА_1 отримала засобами поштового зв`язку 20.09.2024.

Наказом від 21.10.2024 № 1467-к, відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю, звільнено з займаної посади з 21.10.2024 за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку із скороченням чисельності та штату державних службовців, з припиненням державної служби.

Підстава: попередження про наступне звільнення від 17.09.2024.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не мав обов`язку одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачці іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та врахувати переважне право позивачки на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі Закон № 889-VІІІ), визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закон № 889-VІІІ державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 87 Закон № 889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу та у зв`язку з ліквідацією державного органу, за своє суттю, є різними правовими підставами для припинення державної служби.

Відповідно з ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наказом від 05.07.2024 № 499 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті» з 08.07.2024 введено в дію структуру та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2024 рік.

Посаду, яку обіймала позивачка, було скорочено внаслідок зміни структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті.

Відповідач попередив позивачку про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, що не заперечується позивачкою.

Позивачка покликається на те, що оскільки штатна чисельність Департаменту внутрішнього моніторингу така як і Департаменту внутрішнього контролю становить 29 осіб, таким чином не відбулось жодного скорочення чисельності або штату державних службовців, як про те зазначено в оскаржуваному наказі, а тому вважає, що відповідачем не дотримано частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII щодо виконання обов`язку одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі покликання позивачки безпідставними з огляду на таке.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 389-VIII у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов`язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов`язків керівника державного органу.

За приписами статті 20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

У процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров`я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі - Закон № 2136-IX) цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З аналізу наведеної правової норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у період дії воєнного стану, стаття 43 Конституції України, в якій передбачено гарантування громадянам захист від незаконного звільнення, обмежено Законом № 2136-IX. Разом з цим не застосовуються, зокрема, норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», що регулюють діяльність державних службовців у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» від 12 травня 2022 року № 2259-IX (далі - Закон № 2259-IX) частину п`ятою статті 10 Закону № 389-VIII викладено в такій редакції: «У період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов`язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов`язків керівника державного органу.»

Отже, зміни до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», внесені Законом № 2259-IX, встановлюють, що посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Відтак, Законом № 2259-IX встановлено заборону щодо переведення посадових осіб місцевого самоврядування, які були призначені без конкурсів в період дії воєнного стану, на іншу посаду в органі місцевого самоврядування і під час дії воєнного стану і після його завершення чи скасування.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини пов`язані з дотриманням процедури звільнення і зумовлених цим гарантій у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок змін структури та штатного розпису Державної служби з питань безпеки на транспорті, які, на думку позивачки, відбулись без скорочення чисельності та штату державних службовців, тобто, передбачених Законом № 889-VIII гарантій у випадку звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 30.08.2023 № 1093-К, відповідно до абзацу 1 частини 5, частини 7 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статті 35 Закону України «Про державну службу», призначено Гадзаман Юлію з 01 вересня 2023 року на посаду головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю на період дії воєнного стану з граничним строком перебування на посаді до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, встановивши строк випробування на три місяці.

Наведене свідчить, що позивачку призначено на посаду державної служби відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII, тобто у період дії воєнного стану без конкурсного відбору.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у період дії воєнного стану особи в силу частини п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII призначаються, зокрема, на посади державної служби без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом. Водночас, цією ж нормою права законодавець обмежив можливість переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану, що у випадку, який склався у цій справі, і застосовано до позивачки, з огляду на її призначення без конкурсного відбору.

Враховуючи, що законодавство містить чітку заборону переведення працівників призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби, тому вивчення переважних прав таких працівників нівелюється прямою забороною вказаного вище закону про неможливість переведення.

Наведене пояснюється також тим, що під час призначення на посаду державної служби без конкурсного відбору, позивачка мала враховувати умови, визначені частиною п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII, на яких вона прийнята на роботу, адже після відновлення конкурсних процедур на посади державної служби у неї виникає обов`язок проходження такого конкурсу для подальшого залишення на посаді, а відтак позивачка не може мати переважного права на залишення на роботі серед інших працівників, які призначені на посади за результатами конкурсних процедур до початку запровадження воєнного стану.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених правових норм викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справ № 640/22081/22, від 30.06.2025 у справі № 320/11528/23.

Крім цього, оскільки у справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли у період дії воєнного стану, тому процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення як на момент ознайомлення позивачки із попередженням про наступне вивільнення, так і на момент видання оскаржуваного наказу врегульована нормами Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин приписи та гарантії, передбачені КЗпП України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.10.2024 № 1467-К «Про звільнення ОСОБА_1 » винесено правомірно, оскільки позивачку призначено на посаду головного спеціаліста відділу управління ризиками Департаменту внутрішнього контролю без конкурсного відбору на період дії воєнного стану з граничним строком перебування на посаді до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану, а тому відповідач не мав обов`язку одночасно з попередженням про звільнення запропонувати ОСОБА_1 іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та врахувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, так як законодавство містить чітку заборону переведення працівників призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби.

Крім цього, у зв`язку з тим, що наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.10.2024 № 1467-К є правомірним та не підлягає скасуванню, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, щодо поновлення на посаді та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу, оскільки такі є похідними від правомірного винесення цього наказу.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 380/24008/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

В. Я. Качмар

Повне судове рішення складено 17.09.26