Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №380/6267/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/6267/26 пров. № А/857/42036/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мандзій О.П.,

суддів Гудим Л.Я., Качмар В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі №380/6267/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у Львівській області про визнання протиправними дій, -

суддя в 1-й інстанції Потабенко В.А.,

дата ухвалення рішення 01.07.2026,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 01.07.2026,

В С Т А Н О В И В:

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – апелянт, позивач) з позовом до Територіального управління БЕБ у Львівській області (далі - відповідач), в якій просив:

- визнати протиправними дії ТУ БЕБ у Львівській області щодо нарахування та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684,00 грн., у 2024 році у розмірі 3028,00 грн., у 2025 році у розмірі 3028,00 грн., у 2026 році у розмірі 3328 грн.;

- зобов`язати ТУ БЕБ у Львівській області нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX у розмірі 2684 грн., грошове забезпечення у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX у розмірі 3028 грн., грошове забезпечення у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX у розмірі 3028 грн., грошове забезпечення у 2026 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IX у розмірі 3328 грн. за період з 19.09.2023 по 11.02.2026 та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно у 2023-2026 роках обчислював посадовий оклад, а відповідно й грошове забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. (прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів), тоді як, на думку позивача, відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та п. 2 Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068, мав застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (2684 грн. - у 2023 році, 3028 грн. - у 2024 та 2025 роках, 3328 грн. - у 2026 році). Позивач посилається на колізію загальних та спеціальних норм, принцип переваги спеціальної норми (lex specialis), а також на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив таке у апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки визначається спеціальним законодавством, а саме: ч. 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», а також п. 2 Умов оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1068 від 06.10.2021.

Спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання Бюро економічної безпеки залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з цим посадовий оклад державних службовців та інших працівників Бюро економічної безпеки України не може становити менше трьох розмірів посадового окладу, встановленого Кабінетом Міністрів України для працівників, які займають відповідні посади в центральних органах виконавчої влади.

Законом «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966 XIV (далі - №966-XIV) не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Слід зазначити, що зміни до Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» визначено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави. Водночас приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання Бюро економічної безпеки, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників Бюро економічної безпеки, одна з яких передбачена ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України».

Отже, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 202 рік» №4695-IX 03.12.2025 не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів

Таким чином, відповідач в порушення вимог ч. 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та п. 2 Умов оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1068 від 06.10.2021, протиправно у 2023-2026 роках здійснювалася виплата грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні.

Також апелянт звернув увагу на те, що у справі №240/9028/24 не є подібними до правовідносин у цій справі, а правові висновки, викладені у зазначеній постанові, не є релевантними та не підлягають застосуванню при вирішенні цього спору а тому доводи суду першої інстанції про необхідність застосування фіксованого розміру прожиткового мінімуму 2102 грн з покликанням на постанову у справі №240/9028/24 є помилковими

Отже, апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, застосував до спірних правовідносин нерелевантну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, не врахував принцип переваги спеціальної норми над загальною, вийшов за межі оцінки предмета регулювання закону про Державний бюджет України та не надав належної оцінки доводам Скаржника і чинній практиці Верховного Суду щодо грошового забезпечення працівників БЕБ, що у сукупності свідчить про незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення та є підставою для його скасування.

Апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 19.09.2023 проходив службу в ТУ БЕБ у Львівській області на посадах старшого аналітика, старшого детектива, керівника та заступника керівника Відділу детективів.

Згідно з наказом Бюро економічної безпеки України від 14.09.2023 №201-к/ДСК-УП позивачу присвоєно спеціальне звання лейтенанта Бюро економічної безпеки України, а наказом від 03.09.2025 №261-к - спеціальне звання старшого лейтенанта Бюро економічної безпеки України.

Наказом ТУ БЕБ у Львівській області від 04.02.2026 №11-к/ДСК позивача звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України з 11.02.2026 за власним бажанням.

Позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 12.03.2026, в якому просив надати інформацію про нарахування та виплату грошового забезпечення за період проходження служби, а також про прожитковий мінімум, який брався до уваги при визначенні складових грошового забезпечення.

Листом від 17.03.2026 №ЗПІ-23.11/7/11-28/1/4/-26 відповідач повідомив, що при визначенні складових грошового забезпечення позивача враховано прожитковий мінімум у розмірі 2102 грн., та надав грошовий атестат і розрахункові листи за період роботи 2023-2026 років.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначення посадових окладів працівників Бюро економічної безпеки України та формування фонду грошового забезпечення здійснюється на підставі штатних розписів, які затверджуються Директором Бюро економічної безпеки України (абз 5 п. 1 ч1 ст. 14, п. 10 ст. 18 Закону №1150-IX).

Штатні розписи ТУ БЕБ у Львівській області на 2023 та 2025 роки затверджені уповноваженими посадовими особами Бюро економічної безпеки України та введені в дію відповідними наказами, а посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання, визначені у них виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

Відтак, визначення бази для нарахування грошового забезпечення позивача не належало до дискреційних повноважень відповідача, а здійснювалося в межах і у спосіб, передбачені чинним законодавством, на підставі затверджених штатних розписів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу сум грошового забезпечення за період з 19.09.2023 по 11.02.2026 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. вчинені правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, і відповідають усталеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Доводи позивача про необхідність застосування іншого розміру прожиткового мінімуму ґрунтуються на правових позиціях, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила, а тому до уваги не приймаються.

Похідними від вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо визначення грошового забезпечення є вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю грошового забезпечення, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у загальному розмірі. Оскільки суд не встановив протиправності дій відповідача щодо визначення складових грошового забезпечення позивача, він відмовив у задоволенні похідних позовних вимог.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ, у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1, 2 статті 1 Закону №1150-ІХ зафіксовано, що Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону №1150-ІХ незалежність Бюро економічної безпеки України гарантується визначеними цим Законом та іншими законами України, зокрема, належною оплатою праці та соціальними гарантіями працівників Бюро економічної безпеки України.

Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління. Територіальні управління Бюро економічної безпеки України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Територіальні управління Бюро економічної безпеки України утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Кабінетом Міністрів України.

Структура Бюро економічної безпеки України може включати підрозділи детективів, інформаційно-аналітичні, оперативно-технічні та інші підрозділи.

Структура, штатний розпис Бюро економічної безпеки України, положення про структурні підрозділи центрального апарату та територіальних управлінь, посадові інструкції працівників Бюро економічної безпеки України затверджуються Директором Бюро економічної безпеки України (ч. 1 ст. 14 Закону №1150-ІХ).

Статтею 19 Закону №1150-ІХ врегульовано статус працівників Бюро економічної безпеки України. Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 19 цього Закону до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Грошове забезпечення та оплата праці працівників Бюро економічної безпеки України регулюються ст. 31 Закону №1150-ІХ.

Так, цією статтею, зокрема, передбачено, що заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про Бюро економічної безпеки України» №1068 від 06.10.2021 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, які визначають особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ (далі – Умови №1068)

Згідно з п. 2 Умов №1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

З огляду на викладене, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається ч. 3 ст. 31 Закону України №1150-ІХ та п. 2 Умов №1068.

При цьому, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справа №120/1196/19-а.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29.01.2019 у справі №807/257/14 та від 25.05.2022 у справі №120/1 196/19-а. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії», заява №7888/03; п. 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії», заява №10519/03).

Отже, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 за №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Приписами статті 1 Закону України „Про прожитковий мінімум“ №966-XIV визначено дефініцію прожиткового мінімуму як вартісної величини набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини та збереження її здоров`я, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Водночас положеннями зазначеної статті імперативно встановлено, що прожитковий мінімум розраховується нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також диференційовано — окремо для кожної з основних соціальних і демографічних груп населення, до яких законодавець відніс: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Системний аналіз змісту наведених правових норм свідчить про те, що Закон №966-XIV закріплює виключний (вичерпний) перелік основних соціальних і демографічних груп населення, щодо яких здійснюється нормативне визначення прожиткового мінімуму, що унеможливлює його розширене тлумачення або застосування непередбачених цим Законом категорій».

У ст. 4 Закону №966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Вказане свідчить про те, що Закон України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV не передбачає такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Окрім того, вказана категорія працівників за змістом Закону №966-XIV не виокремлена в самостійну соціально-демографічну групу населення, стосовно якої прожитковий мінімум підлягає окремому встановленню.

Водночас положеннями ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, поряд із затвердженням прожиткового мінімуму для працездатних осіб (який станом на 01.01.2023 становив 2684,00 грн; на 01.01.2024 та 01.01.2025 - 3028,00 грн, , а на 01.01.2026 — 3328,00 грн), запроваджено окрему величину — прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого встановлено на рівні 2102,00 грн

Слід зазначити, що зміни до Закону №1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом №1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи Законів України «Про Державний бюджет України» на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України «Про Державний бюджет України» на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22.

Підсумовуючи викладене у сукупності, грошове забезпечення позивача за період з 19.09.2023 по 11.02.2026 повинно було бути обчисленим, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленим абз. 4 ч. 1 ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн, з 01.01.2024 та з 01.01.2025 у розмірі 3028 грн, з 01.01.2026 у розмірі 3328 грн.

Вказане свідчить про протиправність дій відповідача при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за відповідний період, оскільки такі вчинені без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2023, на 01.01.2024, на 01.01.2025 та на 01.01.2026, встановлених абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, оскільки виплата такого здійснювалася, виходячи із розміру прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн.

Натомість положення законів про Державний бюджет щодо застосування величини 2102 грн стосуються окремої розрахункової категорії, яка не передбачена ні Законом №1150-ІХ, ні Законом України «Про прожитковий мінімум».

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність його дій щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення, без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684,00 грн, у 2024 та 2025 роках у розмірі 3028 грн, у 2026 році у розмірі 3328 грн, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, виходячи із встановлених вище судом обставин даної справи та аналізу чинного законодавства, не надав.

Щодо застосування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.02.2025 у справі №240/9028/24, то суд апеляційної інстанції зауважує, що у зазначеній справі предметом судового розгляду були правовідносини щодо визначення суддівської винагороди, які врегульовані Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і мають особливий конституційно-правовий характер.

Натомість спір у цій справі виник щодо визначення розміру грошового забезпечення осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що регулюється іншим спеціальним Законом України «Про Бюро економічної безпеки України».

При цьому наведені правовідносини відрізняються як за суб`єктним складом, так і за нормативним регулюванням.

Сам по собі висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону про Державний бюджет при визначенні суддівської винагороди не свідчить про необхідність аналогічного застосування такого підходу до правовідносин щодо проходження служби в Бюро економічної безпеки України без урахування особливостей спеціального законодавства.

Крім того, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 не містить висновків щодо застосування ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому не є таким, що безпосередньо регулює спірні правовідносини.

Також варто зазначити, що погодження штатного розпису не може підміняти або змінювати норму спеціального закону. затвердження штатного розпису Директором бюро економічної безпеки України не може легалізувати визначення окладів у спосіб, що суперечить ч. 3 статті 31 Закону №1150-ІХ та п. 2 Умов №1068.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки апеляційним судом встановлено протиправність дій відповідача щодо нарахування грошового забезпечення позивача у період 2023-2026 років, то апеляційний суд вважає наявними підстави для задоволення похідних вимог позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684,00 грн, у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028, 00 грн, у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у розмірі 3028 грн, у 2026 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у розмірі 3328 грн; за період з 19.09.2023 по 11.02.2026, з урахуванням виплачених сум.

Згідно з ч.ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden №36985/97) Суд визначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява №4909/04) від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

У Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позову.

Приписами ч. 1 ст. 317 КАС України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невірне застосування норм матеріального права, що призвело до помилкової відмови в задоволенні позову у повному обсязі. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та позов ОСОБА_1 задовольнити.

З врахуванням приписів ч.ч. 1, 6 ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі №380/6267/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у Львівській області про визнання протиправними дій задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у Львівській області щодо нарахування та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684,00 грн., у 2024 році у розмірі 3028,00 грн., у 2025 році у розмірі 3028,00 грн., у 2026 році у розмірі 3328,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління БЕБ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX у розмірі 2684 грн., грошове забезпечення у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX у розмірі 3028 грн., грошове забезпечення у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX у розмірі 3028 грн., грошове забезпечення у 2026 році, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IX у розмірі 3328 грн, за період з 19.09.2023 по 11.02.2026, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар