Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №460/6788/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/6788/25 пров. № А/857/41304/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року (головуючий суддя: Щербаков В.В., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_1 , 11.04.2025 звернувся із позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0408843-2410-1709-UA56060030000057923 від 11.06.2024.

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що як сільськогосподарський товаровиробник для ведення особистого селянського господарства використовує належне на праві власності нежитлове приміщення, зокрема: зерноскладу за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана нежитлова будівля є будівлями сільськогосподарського призначення (код 1271) державного класифікатора будівель та споруд ДК 018- 2000 та позивачем в оренду, лізинг та позичку не передавались і не передані. Тому будівля не є об`єктом оподаткування. Вважає вказане податкове повідомлення-рішення такими, що підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року позов задоволено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоовленні позовних вимоги відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що застосування пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та особа є сільськогосподарським товаровиробником (яким позивач не являється). Відтак, фактично нерухоме майно, яке перебуває у власності позивача, не підпадає під дію пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, яким встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських виробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Тому, враховуючи вимоги пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач повинен сплачувати цей вид податку на загальних підставах. Вважає, що відповідачем у відповідності до норм ПК України нараховано спірний податок, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підялгає задоволенню, з таких мотивів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказів використання зазначеного нерухомого майна не за цільовим призначенням суб`єктом владних повноважень суду не надано. Таким чином, вказана нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень п.п. «ж» п.п.266.2.2. п.266.2 ст. 266 ПК України.

Судом апеляційної інстанції інстанції встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем обліковуються наступні об`єкти нерухомого майна:

- зерносклад з піднавісом по АДРЕСА_1 .

Головним управлінням ДПС у Рівненській області сформувало податкове повідомлення-рішення від 11.06.2024 № 0408843-2410-1709-UA56060030000057923, яким визначено суму податкового зобов`язання 75211,52 грн по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є нежитлова будівля площею 1403,20 кв. за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Системний аналіз вищенаведеної норми, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником і така будівля не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 380/18104/21.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є власником нерухомого майна, зоурема, зерноскладу з піднавісом по вул. Тиха (Кузнецова) 28, с. Поліське, Рівненської області, що підтверджується витягом про реєстрацію права на нерухоме майно № 15592051 від 15.08.2007 (а. с. 7).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач покликається на те, що вищенаведений об`єкт нерухомості, щодо якого відповідачем нараховано податкове зобов`язання, використовуються ним для ведення особистого селянського господарства, тобто позивач є сільськогосподарським товаровиробником.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі покликання позивача безпідставними, з огляду на таке.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачеих цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Визначення «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у справі № 500/2407/18 постанова від 24 лютого 2020 року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача, як сільськогосподарського товаровиробника.

Крім цього, необхідно зуважити, що згідно п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, підтвердженням використання об`єктів нерухомості протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності є первинні документи бухгалтерського обліку. Такими первинними документами, серед інших, можуть виступати: акт введення будівлі в експлуатацію; акт введення в експлуатацію основних засобів (обладнання), яке використовується у процесі господарської діяльності; акти приймання-передачі; розрахунки амортизації; товарно-транспортні накладні; касові чеки; накладні; платіжні доручення; акти оприбуткування врожаю або готової продукції; виробничі звіти; акти списання насіння, кормів, добрив та інших матеріалів; складські документи; договори поставки або купівлі-продажу продукції; видаткові й товарно-транспортні накладні; податкові накладні; банківські виписки; акти приймання-передачі продукції; наказ про закріплення будівлі за виробничим підрозділом; інвентарні картки основних засобів; складські журнали; документи про рух продукції саме через цей об`єкт; акти обстеження; фотоматеріали; документи про споживання електроенергії, води, газу тощо.

На думку суду апеляційної інстанції, зазначеними документами, за умови їх ідентифікації із вказаними будівлями, може підтверджуватися факт ведення господарської діяльності, зокрема сільськогосподарського товаровиробництва.

Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що таких документів до матеріалів справи не подано.

Також, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що будівля зерноскладу не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки використовується у сільськогосподарській діяльності ФГ «Марійка і Михалко», засновником якого є позивач ОСОБА_1 .

Сам факт передачі нерухомого майна фермерському господарству, а також перебування власника такого майна у складі засновників цього господарства не підтверджують, що саме власник нерухомості має статус сільськогосподарського товаровиробника та використовує відповідну будівлю безпосередньо у власній сільськогосподарській діяльності.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 1440/2056/18.

Отже, для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України недостатньо лише сільськогосподарського призначення будівлі, реєстрації відповідних видів економічної діяльності або використання об`єкта фермерським господарством, засновником якого є власник нерухомості. Позивач повинен довести, що протягом відповідного податкового періоду він сам мав статус сільськогосподарського товаровиробника, здійснював виробництво та постачання сільськогосподарської продукції і використовував спірну будівлю безпосередньо у власному виробничому процесі.

Податковий кодекс України не встановлює вичерпного переліку документів, якими мають підтверджуватися зазначені обставини. Тому наявність передбачених законом умов установлюється на підставі оцінки всієї сукупності належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, зокрема первинних, податкових, реєстраційних та технічних документів.

Суд апеляційної інстанції враховує, що на підтвердження своїх доводів позивач надав акт від 27 лютого 2025 року № 45, складений комісією з працівників Березівської міської ради, про встановлення факту використання приміщення зерноскладу (а. с. 23), а також договір оренди землі від 01 вересня 2022 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 562047000:09:004:0066 (а. с. 24– 26).

Водночас зазначені документи не є первинними документами у розумінні Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять відомостей про здійснення позивачем конкретних господарських операцій з виробництва, переробки чи постачання сільськогосподарської продукції. Договір оренди землі підтверджує лише наявність у позивача права користування земельною ділянкою, але сам по собі не доводить фактичного здійснення ним сільськогосподарського товаровиробництва.

Так само акт від 27 лютого 2025 року № 45 фіксує стан використання приміщення на дату його складення, однак не підтверджує, що протягом податкових періодів, за які визначено податкові зобов`язання, спірний об`єкт використовувався саме позивачем у власній сільськогосподарській діяльності. Крім того, цей акт не містить відомостей про конкретні господарські операції позивача та не підтверджує виробництва і постачання ним сільськогосподарської продукції.

Інших доказів, зокрема податкової та статистичної звітності, договорів постачання сільськогосподарської продукції, видаткових і товарно-транспортних накладних, актів оприбуткування продукції, виробничих звітів, бухгалтерських регістрів чи інших первинних документів, які підтверджували б здійснення позивачем сільськогосподарського товаровиробництва та використання зерноскладу у такій діяльності протягом спірних податкових періодів, до матеріалів справи не подано.

Таким чином, належними та достатніми доказами не підтверджено ані наявності у ОСОБА_1 статусу сільськогосподарського товаровиробника, ані використання ним належного йому на праві приватної власності зерноскладу з піднавісом, розташованого по АДРЕСА_1 , безпосередньо у власній сільськогосподарській діяльності протягом податкових періодів, за які визначено податкові зобов`язання.

За таких обставин передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України сукупність обов`язкових умов відсутня, а тому спірне нерухоме майно не може бути виключене з об`єктів оподаткування на підставі зазначеної норми.

Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом, у зв`язку із чим підстави для визнання його протиправним і скасування відсутні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі № 460/6788/25 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська