Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №380/4322/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4322/26 пров. № А/857/36242/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,

за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року (головуючої судді Кухар Н.А., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 10 год. 15 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 26.05.2026) у справі №380/4322/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» до Головного управління ДПС України у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Львівська ізоляторна компанія» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС України у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 56212/13-01-07-12 від 04.12.2025 (форма С).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року задоволено позов.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Онущак А.А. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача Хоп`як В.З. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що з 28.10.2023р. по 03.11.2023 ГУ ДПС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія” з питань дотримання вимог валютного законодавства по імпортних зовнішньоекономічних контрактах від 20.04.2022 № LIC-002, укладеному з QINGDAO COSINE ELECTRICAL EQUIPMENT CO.,LTD (Китай), дата здійснення авансового платежу - 07.06.2023, сума валютної операції 16638,90 дол. США та від 20.02.2023 № LIC- 005, укладеному з GUIZHOU REDSTAR DEVELOPING IMPORT AND EXPORT CO., LTD. (Китай), дата здійснення авансового платежу - 18.05.2023, сума валютної операції 21780,00 дол. США, дата здійснення авансового платежу - 02.06.2023, сума валютної операції 25806,00 дол. США.

За результатами перевірки складено Акт від 10.11.2025р. № 51141/13-01-07-10/30823262 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 56212/13-01-07-12 від 04.12.2025 року про застосування пені в сумі 2 348 614,68 грн. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (форма “С”).

12.12.2025 ТзОВ “ЛІК” подало скаргу № 03.08-376 від 12.12.2025 до ДПС України на податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС Львівської області № 56212/13-01-07-12 від 04.12.2025 року.

Рішенням ДПС України від 13.02.2026 року № 3806/6/99-00-06-01-03-06 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 04.12.2025 року № 56212/13-01-07-12, а скаргу – без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень

Відповідно до підпункту 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Підпунктами 20.1.4, 20.1.19, 20.1.34 п.20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини;

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21 червня 2018 року №2473-VІII (далі - Закон №2473) встановлено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону № 2473 органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Частинами п`ятою, шостою цієї статті Закону № 2473 передбачено, що Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.

Згідно з частиною дев`ятою статті 11 Закону № 2473 органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п`ятою і шостою цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

За змістом частини десятої статті 11 Закону № 2473 у разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону № 2473 Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Статтею 13 вказаного Закону врегульовано особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Зокрема частинами першою та другою статті 13 Закону № 2473 встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів, грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

За правилами частини третьої статті 13 Закону № 2473 у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) (частина п`ята статті 13 Закону № 2473).

Згідно з частиною восьмою статті 13 Закону № 2473 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

Положеннями частини восьмої статті 16 Закону № 2473 визначено, що рішення про застосування до уповноважених установ, суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п`ятою і шостою статті 11 цього Закону, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення.

Правління Національного банку України постановою № 5 від 02 січня 2019 року затвердило Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі - Положення № 5), яке відповідно до пункту 1 розділу І, визначає заходи захисту, запроваджені Національним банком України, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті.

Згідно з пунктом 21 розділу ІІ Положення № 5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Пункт 23 розділу ІІ Положення № 5 визначає, що розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного пунктом 21 розділу II цього Положення, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення, у повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.

24 лютого 2022 року з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи Національний банк України прийняв Постанову № 18, яку постановою Правління Національного банку України від 04 квітня 2022 № 68 було доповнено, зокрема, пунктами “ 14-2. Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 90 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 5 квітня 2022 року”; “ 14-4. Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного в пункті 14-2 цієї постанови, з урахуванням вимог пункту 143 цієї постанови в повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 143 цієї постанови стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в банку в Україні”. В подальшому до пункту 14-2 Постанови № 18 постановами Правління Національного банку України від 7 червня 2022 року № 113, від 07 липня 2022 року № 142 вносились зміни та з 7 червня 2022 року цифру “ 90” було замінено цифрою “ 120”, а з 7 липня 2022 - цифру “ 120” замінено цифрою “ 180” відповідно.

Отже, законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, установлювало чіткі граничні строки розрахунків за операціями з іноземним елементом, визначені Національним банком України, а у разі їх порушення передбачало нарахування пені як заходу відповідальності.

Відповідно до пункту 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року №7 (далі також - Інструкція № 7) граничні строки розрахунків за операціями з експорту й імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Відповідно до підпункту 5 пункту 10 розділу III Інструкції № 7 банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов`язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов: - вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; - вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; - між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов`язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

Згідно із положеннями частини четвертої статті 6 та частини першої статті 14 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, та самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 “Припинення зобов`язання” розділу І книги п`ятої “Зобов`язальне право” ЦК. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України, згідно з частиною третьою якої господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних наведених вище умов.

При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов`язаннях, де кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, і навпаки.

Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов`язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов`язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними.

Із цього приводу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в низці судових рішень (постанова від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18; постанова від 16 квітня 2019 року у справі № 911/483/18; постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 755/9929/15-ц) дотримуються послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, зокрема, вони мають: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань із передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18 сформував правову позицію, відповідно до якої резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону № 185/94-ВР. Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

У розвиток наведеної правової позиції щодо застосування норм частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, пункту 1.10 вказаної Інструкції № 136 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15 сформував такий висновок: у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений нормами Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення внаслідок цього зобов`язань за зовнішньоекономічним договором підлягають встановленню судом з дослідженням належних щодо цього доказів.

Також Верховний Суд у постанові від 22 січня 2025 року по справі № 420/12562/23 зробив висновок відповідно до якого та обставина, що у заліку однорідних зустрічних вимог одночасно приймало участь більше, ніж дві сторони у зобов`язаннях, де кредитори за одними зобов`язаннями по відношенню до позивача та один до одного виступали боржниками в іншому і навпаки, не змінює сутності заліку як способу припинення зобов`язання за зовнішньоекономічними договорами.

Відтак, наразі існує усталена практика Верховного Суду щодо питання запровадження нормативно-правовими актами Національного банку України обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в зазначеній вище постанові від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18 також вказав наступне: “Практика обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті вперше була запроваджена Постановою Правління НБУ від 20 серпня 2014 року №515 “Про врегулювання ситуації на валютному ринку України”.

Метою такого обмеження було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України та контролю валютних операцій. Їх норми адресовані уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Саме у контексті мети введено в дію обов`язковий продаж на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень у визначеному розмірі.

В подальшому, дія таких обмежень пролонгувалась Правлінням НБУ шляхом прийняття типових постанов, в т. ч. і постанов Правління НБУ № 386 та № 410, у пунктах 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції).

Водночас вказані обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені Постановами Правління НБУ № 386 та № 410, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов`язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Крім того, вказані положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.”

Суд враховує, що викладені вище правові висновки Верховного Суду були сформульовані у контексті застосування положень Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, який станом на момент виникнення спірних правовідносин втратив чинність. Разом з тим, хоча зазначений Закон втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України “Про валюту і валютні операції”, наведені вище висновки та підходи Верховного Суду залишаються актуальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Це пояснюється тим, що Закон України “Про валюту і валютні операції” не запровадив нових концептуальних підходів до вирішення питання припинення зобов`язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або відступлення права вимоги, не змінив засад свободи вибору способу розрахунків у межах законодавчо дозволених форм, а також не заперечив можливості припинення валютних зобов`язань способами, передбаченими цивільним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 420/12562/23.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що суперечності щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, наявні в пункті 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 та підпункт 5 пункту 10 розділу III Постанови Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 повинні трактуватися на користь позивача.

Аналогічний за змістом підхід підтверджується і правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 320/29423/23, від 12 серпня 2025 року у справі № 420/29813/23, від 23 жовтня 2025 року у справі № 260/4525/24, від 20 січня 2026 року у справі № 320/8245/23.

Щодо нарахованої пені в розмірі 608 461,28 грн. за операціями з імпорту товарів по контракту від 20.04.2022 № LIC-002, укладеному з фірмою QINGDAO COSINE ELECTRICAL EQUIPMENT CO.,LTD (Китай) суд зазначає.

Наказом № 28 від 11.05.2023 року ТзОВ “ЛІК” відновлено реалізацію проекту “Реконструкція скловарного комплексу ТзОВ “ЛІК” з 15.05.2023 року.

24.05.2023 року між ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія” та фірмою QINGDAO COSINE ELECTRICAL EQUIPMENT CO.,LTD (Китай) було укладено Специфікацію № 1 від 24.05.2023 року до Контракту № LIC-002 від 20.04.2022 на поставку стержнів для виготовлення ізоляторів загальною вартістю 55 463,00 доларів США.

07.06.2023 року ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія”, керуючись п.1 Специфікації № 1 від 24.05.2023 року до Контракту № LIC-002 від 20.04.2022, оплатило фірмі QINGDAO COSINE ELECTRICAL EQUIPMENT CO.,LTD (Китай) аванс у розмірі 16 638,9 доларів США (30 % від вартості Специфікації).

30.06.2023 року Наказом № 43 ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія” призупинено роботу підприємства з 30.06.2023 року і відповідно ТзОВ “ЛІК” вимушене було відмовитись від закупівлі стержнів.

01.08.2023 року між ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія” та компанією QINGDAO COSINE ELECTRICAL EQUIPMENT CO.,LTD (Китай) було укладено Додаткову угоду до Контракту № LIC-002 від 20.04.2022 про припинення дії (анулювання) Специфікації № 1 від 24.05.2023 року до Контракту № LIC-002 від 20.04.2022 року з 01.08.2023 року, питання про повернення передоплати по цій специфікації сторони домовились узгодити додатковими угодами до 30.08.2023.

В той же час, ще з 2021 року в ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія” була заборгованість перед Продавцем QINGDAO COSINE ELECTRICAL EQUIPMENT CO.,LTD (Китай) за поставлений товар згідно Специфікації № 16 від 30.09.2020 року та Специфікації № 17 від 30.09.2020 року до Контракту № LIC-54/03 від 21.06.2016 в загальній сумі 11 162,00 доларів США. Оскільки в ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія” була заборгованість перед Продавцем QINGDAO COSINE ELECTRICAL EQUIPMENT CO.,LTD (Китай) за поставлений товар згідно Специфікації № 16 від 30.09.2020 року та Специфікації № 17 від 30.09.2020 року до Контракту № LIC-54/03 від 21.06.2016 в загальній сумі 11 162,00 доларів США то на вимогу Продавця сторони уклали Додаткову угоду від 08.08.2023 року до Контракту № LIC-54/03 від 21.06.2016 та до Контракту № LIC-002 від 20.04.2022 про зарахування передоплати отриманої Продавцем QINGDAO COSINE ELECTRICAL EQUIPMENT CO.,LTD (Китай) по Контракту № LIC-002 в рахунок погашення боргу Покупця ТзОВ “ЛІК” по Контракту № LIC-54/03 в сумі 11 162 доларів США. Між Сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

30.09.2023 року, на підставі Додаткової угоди від 08.08.2023 року до Контракту № LIC-54/03 від 21.06.2016 та до Контракту № LIC-002 від 20.04.2022, в бухгалтерському обліку ТзОВ “ЛІК” здійснено проводку (Дт рах.632 – Кр рах.632) взаємозаліку на загальну суму 11 162,00 дол. США (5560,00 та 5602,00 дол. США) між Контрактом № LIC-54/03 від 21.06.2016 та Контрактом № LIC-002 від 20.04.2022.

Щодо нарахованої пені в розмірі 1 740 153,40 грн. за операціями з імпорту товарів по контракту від 20.02.2023 № LIC-005, укладеному з фірмою GUIZHOU REDSTAR DEVELOPING IMPORT & EXPORT CO., LTD (Китай) суд зазначає.

20.02.2023 у між ТзОВ “ЛІК” (Покупець) та компанією GUIZHOU REDSTAR DEVELOPING IMPORT & EXPORT CO., LTD, Китай (Продавець), укладено Контракт від 20.02.2023 № LIC-005, на поставку карбонату барію гранульованого та поташу кальцинованого (надалі Товар) та Контракт від 20.02.2023 № LIC-006 про надання послуг з аналізу фізико-хімічних показників карбонату барію гранульованого та поташу кальцинованого, що виготовляються GUIZHOU REDSTAR DEVELOPING IMPORT & EXPORT CO., LTD, Китай (Виконавець). Загальна вартість випробувань згідно з Додатком від 20.02.2023 № 1 до Контракту від 20.02.2023 № LIC-006 складає 49 500,00 дол. США.

В квітні – червні між ТзОВ “ЛІК” (Покупець) та компанією GUIZHOU REDSTAR DEVELOPING IMPORT & EXPORT CO., LTD, Китай (Продавець), укладено Специфікації від 04.04.2023 №1, від 23.05.2023 №2, від 23.05.2023 №3, від 05.06.2023 №4 до Контракту від 20.02.2023 № LIC-005 на поставку поташу кальцинованого та карбонату барію гранульованого.

На виконання умов Контракту від 20.02.2023 № LIC-005 та Специфікацій від 04.04.2023 № 1, від 23.05.2023 № 2, від 23.05.2023 № 3 до цього Контракту, ТзОВ “ЛІК” здійснено авансові платежі за поташ кальцинований та карбонат барію гранульований на загальну суму 47586,00 дол.США, а саме: 18.05.2023 згідно з платіжною інструкцією №691 в сумі 21780,00 дол.США (30% від вартості Специфікації від 04.04.2023 № 1); 02.06.2023 згідно з платіжною інструкцією № 693 в сумі 25806,00 дол.США (30% від вартості Специфікації від 23.05.2023 №2 та 30% від вартості Специфікації від 23.05.2023 №3).

30.06.2023 року Наказом ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія” № 43 призупинено роботу підприємства з 30.06.2023 року і відповідно ТзОВ “ЛІК” вимушене було відмовитись від купівлі поташу кальцинованого та карбонату барію гранульованого.

Згідно п. 3.1 Контракту № LIC-006 від 20.02.2023 – оплата послуг, що надаються згідно Додатку № 1 до цього Контракту, здійснюється в доларах США на умовах повної передоплати 100% суми вказаної в Додатку № 1 протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання повідомлення про готовність Звіту про виконані аналізи. Якщо до дня отримання повідомлення про готовність Звіту не буде відвантажено товар по Контракту № LIC-005 від 20.02.2023 то вся сума передоплати по ньому підлягає зарахуванню в рахунок передоплати наданих послуг згідно Додатку № 1 від 20.02.2023 до Контракту № LIC-006 від 20.02.2023, про що Сторони укладають Додаткову угоду.

Компанія GUIZHOU REDSTAR DEVELOPING IMPORT & EXPORT CO., LTD, Китай, повідомила ТзОВ “Львівська ізоляторна компанія” про проведені випробування згідно Контракту № LIC-006 від 20.02.2023 і що товар по Контракту № LIC-005 від 20.02.2023 ще не відвантажений.

01.08.2023 року між ТзОВ “ЛІК” та компанією GUIZHOU REDSTAR DEVELOPING IMPORT & EXPORT CO., LTD, Китай було укладено Додаткову угоду від 01.08.2023 до Контракту№ LIC-005 від 20.02.2023 і до Контракту № LIC-006 від 20.02.2023 про припинення (анулювання) дії Специфікацій від 04.04.2023 №1, від 23.05.2023 №2, від 23.05.2023 №3, від 05.06.2023 №4 до Контракту від 20.02.2023 № L1C-005 з 01.08.2023, зміни загальної вартості послуг згідно Додатку 1 до Контракту № LIC-006 від 20.02.2023 до 47 586 доларів США та зарахування передоплати отриманої Продавцем GUIZHOU REDSTAR DEVELOPING IMPORT & EXPORT CO., LTD (Китай) по Контракту № LIC-005 в сумі 47 586 доларів США в рахунок передоплати наданих послуг по Контракту № LIC-006. Між Сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Оцінивши наведені договори та правове регулювання колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин контролюючий орган неправомірно нарахував позивачу пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки зобов`язання були належним чином припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Посилання відповідача-апелянта на пункт 146 Постанови № 18, згідно якого Банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до законодавства України одним із способів припинення зобов`язань є зарахування відповідних однорідних вимог та може бути обмежено виключно законами України, а банк має право, а не обов`язок завершити валютний нагляд за суб`єктом, і це право є за межами компетенцій суб`єкта та не може вплинути на спільні правовідносини.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає до задоволення, є правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 03.06.2026 у справі № 300/3643/25, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги стосовно суті спору зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у названій вище частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі №380/4322/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

В.О. Кушнір

Повний текст постанови складено і підписано 16.09.2026.