Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №380/5025/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/5025/26 пров. № А/857/39635/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, постановлену суддею Кондратюк Ю.С. у м.Львові у порядку письмового провадження у справі № 380/5025/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, рішень, бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2026 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача - Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просила:

-визнати дії, рішення та бездіяльність в.о. начальника Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України С. Кобельник протиправними, що полягають у не розгляді по суті скарги стягувача ОСОБА_1 від 24.02.2026, ВП № 71984429;

- зобов`язати уповноважену особу Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України розглянути скаргу стягувача ОСОБА_1 від 24 лютого. 2026 року по суті зазначених фактів порушень та зазначених у скарзі вимог;

- відшкодувати завдану моральну шкоду у сумі 2 000 000,00 (два мільйони) гривень;

- відшкодувати завдану матеріальну шкоду, пов`язану з витратами на лікування та усі матеріальні видатки, що пов`язані з підготуванням, подачею та розглядом даного позову.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо відшкодування завдану моральної шкоди у сумі 2000000,00 (два мільйони) гривень, відшкодування завданої матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами на лікування та усі матеріальних видатків, що пов`язані з підготуванням, подачею та розглядом даного позову, повернуто позивачеві.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу - направити для продовження її розгляду у частині вимог до суду першої інстанції.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунено недоліків позовної заяви, жодних заяв чи клопотань про продовження процесуального строку на усунення недоліків позовної заяви позивачем заявлено не було.

Ухвала мотивована тим, що заявляючи вимогу про відшкодування відповідачем моральної шкоди в сумі 2000000,00 грн (два мільйони гривень), а в тексті позовної заяви - у сумі 1000000,00 (один мільйон гривень), позивач чітко не визначив розмір моральної шкоди та не навів обґрунтований розрахунок цієї суми, про яку заявлено у позовних вимогах, що не відповідає п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України. Суд вказав, що під обґрунтованим розрахунком суми, що стягується, слід розуміти визначення грошового еквіваленту факту заподіяння моральної шкоди залежно від характеру і обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних і т.д.), які зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення і т.д.) і з урахуванням інших обставин. При цьому суд зауважив, що позивач у позовній заяві зазначає: «протиправними діями, рішеннями та бездіяльністю відповідача, яке є триваюче та розпочалось у червні 2023, законні мотиви такого зволікання відсутні, наслідки бездіяльності очевидні, вважаю цілком адекватним відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 1.000.000,00 один мільйон гривень». Суд також звернув увагу на те, що позивачем заявлено вимогу про відшкодування завданої матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами на лікування та усіх матеріальних видатків, що пов`язані з підготуванням, подачею та розглядом даного позову, проте не вказано розміру (суми) такої шкоди та не наведено обґрунтованого розрахунку цієї суми, про яку заявлено у позовних вимогах, що не відповідає п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України.

З огляду на доводи апеляційної скарги, крім іншого, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає за необхідне надати оцінку діям суду першої інстанції під час залишення позовної заяви без руху.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без руху (ухвала від 27 березня 2026 року) з підстав невідповідності позовної заяви вимогам статтв 160 КАС України, суддя вказав на шлях усунення виявлених недоліків: позовної заяви, оформленої у відповідності до вимог ст. 160 КАС України, з урахуванням зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків; оригіналу документа, що підтверджує сплату судового збору в сумі 1331,20 грн, або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Слід зазначити, що мотивувальна частина ухвали від 27 березня 2026 року не містить вказівку на недоліки, неусунення яких слугувало підставою для повернення позовної заяви, а саме щодо наведення точних сум понесених моральної та матеріальної шкоди та інших видатків, пов`язаних з підготуванням, подачею та розглядом даного позову, їх розрахунків.

Судом першої інстанції двічі продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви ухвалами від 20 квітня 2026 року та від 25 травня 2026 року.

На наявність додаткових недоліків позовної заяви було вказано лише в ухвалі судді від 25 травня 2026 року з питань продовження процесуального строку. Цією ухвалою позивачу вказано на необхідність надання суду обґрунтованого розрахунку суми моральної та матеріальної шкоди, заявленої до відшкодування. Невиконання вимог саме цієї ухвали слугувало підставою для повернення позовної заяви в частині позовних вимог.

Щодо самих недоліків позовної заяви, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС).

Відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІ КАС, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи.

Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції (в разі наявності підстав, визначених нормами КАС України) може провести підготовче судове засідання для з`ясування відповідно до частини другої статті 173 цього Кодексу, зокрема, питань щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Отже, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі на підставі позовної заяви з урахуванням уточненої позовної заяви і доданих до них доказів.

Велика Палата Верховного Суду у справі №320/14843/23 (постанова від 25.01.2024) висловила позицію, суть якої полягає в тому, що неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обгрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог, не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що повернення позову у зв`язку з неусуненням недоліків може мати місце за умови, якщо недоліки позову є такими, що їхня наявність позбавляє суд можливості вирішити справу по суті та ухвалити рішення про повне чи часткове задоволення позову або повну чи часткову відмову у його задоволенні.

Однак, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, у цьому випадку таких істотних недоліків не існувало, оскільки у прохальній частині позивач виклала свої позовні вимоги, а відповідні докази мав можливість витребувати також і у відповідача під час розгляду справи по суті позовних вимог.

Суд апеляційної інстанціх вважає, що суд першої інстанції фактично надав оцінку доводам та доказам ще до відкриття провадження у справі щодо їх об`єму та допустимості, що є неприпустимим та обмеженням позивача у доступі до правосуддя, гарантованим Європейською конвенцією із прав людини та основоположних свобод. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Зазначені питання мають вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу.

Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду, «КАС не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Отже, стаття 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.».

Однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі».

Адміністративне судочинство здійснюється на засадах (принципах) змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС).

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС).

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, гарантованого їй національним та європейським законодавством.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування щодо частини позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відшкодування завдану моральної шкоди у сумі 2000000,00 (два мільйони) гривень, відшкодування завданої матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами на лікування та усі матеріальних видатків, що пов`язані з підготуванням, подачею та розглядом даного позову, наслідків, передбачених п.1 ч.4 ст. 169 КАС України.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) пункт 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції констатує, що оскаржувана ухвала про повернення позову в частині позовних вимог постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині позовних вимог з направленням справи в цій частині позовних вимог до цього ж суду для продовження її розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 242, 308, 309, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, постановлену у справі № 380/5025/26, - скасувати, а справу №380/5025/26 – направити для продовження її розгляду в цій частині позовних вимог до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді С. М. Глазько

Р. М. Шавель