Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №260/8604/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/8604/25 пров. № А/857/26964/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Бугрінової Е.В.,

представника позивача Онуфрія Д.В.,

представника відповідача Петровці І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу містобудування та архітектури Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ,

про визнання протиправним та скасування рішення

за апеляційною скаргою представника позивача, адвоката Онуфрія Дмитра Васильовича, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року (головуючий суддя Луцович М.М., дата складення повного рішення - 20 квітня 2026 року),

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач через свого представника - адвоката Онуфрія Дмитра Васильовича (далі - представник позивача), звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу містобудування та архітектури Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (далі - Відділ), у якому просить визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження, видані ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або третя особа) для проектування об`єкта будівництва, а саме житлового будинку з вбудованим магазином по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер №МU01:7119-2597-3142-9266.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що з листа Тересвянської селищної ради від 08.07.2025 № 05-22/816 стало відомо, що 27.03.2025 Відділом видано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва (реєстраційний № MU01:7119-2597-3142-9266) - житловий будинок з вбудованим магазином по АДРЕСА_1 , вид будівництва - реконструкція. Ознайомившись з інформацією про містобудівні умови та обмеження, сторона позивача вважає, що такі надані з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та вимог ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій". Водночас цим порушуються права та інтереси ОСОБА_1 , як власника сусіднього домоволодіння, оскільки на підставі відповідних містобудівних умов та обмежень здійснюється будівництво об`єкта комерційного призначення з великою площею забудови посеред житлових будинків, без обговорень із сусідами та проведення громадських слухань. Крім того, конфігурація земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 не дасть можливість обслуговувати такий об`єкт.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 у задоволенні позову відмовлено. Розгляд справи здійснено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд виходив з того, що задля отримання спірних містобудівних умов та обмежень третя особа разом із заявою подала до Відділу усі необхідні документи, передбачені приписами закону. У свою чергу, перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є вичерпним і під час розгляду справи наявність жодної із таких підстав не підтвердилася. При цьому суд відхилив твердження позивача про те, що наміри забудови не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні та назві об`єкту (його функціональному призначенню).

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду не ґрунтуються на належних й допустимих доказах і суперечать нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини.

Апелянт звертає увагу, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження не містять обов`язкової інформації про обмеження у забудові згідно з вимогами до змісту та форми, що встановлені законом.

Крім того, на думку скаржника, містобудівні умови та обмеження повинні насамперед відповідати плану зонування і, в разі необхідності, детальному плану. Тому, на думку представника позивача, третя особа, в разі бажання змінити вид забудови, була зобов`язана розробити детальний план території. Натомість відповідач неправомірно керувався виключно даними Генерального плану, який не містить усієї потрібної інформації про обмеження у забудові.

Також апелянт зазначає, що у позивача наявний громадський інтерес, оскільки будівництво зачіпає благоустрій прилеглих територій та порядок використання спільної території загального користування в умовах створення громадського приміщення посеред житлової забудови.

Апеляційне провадження відкрито ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 з витребуванням матеріалів справи із суду першої інстанції.

18.05.2026 від Відділу надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Вважає безпідставними твердження позивача про те, що видані третій особі містобудівні умови та обмеження не містять усієї обов`язкової інформації. Крім того, звертає увагу, що невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а отже, генеральному плану населеного пункту в першу чергу та в тому числі. Водночас відсутність плану зонування або детального плану території, розроблення та затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки таке рішення приймається виключно у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Ухвалою від 25.08.2026 справу призначено до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 10.09.2026.

Представники сторін, згідно із поданими клопотаннями, які задоволено судом, взяли участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції із використанням власних технічних засобів.

Представник позивача (скаржника) повністю підтримав вимоги за апеляційною скаргою та надав пояснення відповідно до її змісту. Просить апеляційну скаргу задовольнити повністю.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа, яка відповідно до норм процесуального закону вважається належно повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з`явилася, заяв (клопотань) про відкладення справи через причини, які можуть визнаватися поважними не подала. Відтак на підставі положень ч. 2 ст. 313 КАС України апеляційний розгляд вирішено здійснювати за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Як установлено судом та підтверджується наявними у справі доказами, позивач ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 35338513 від 30.08.2012.

Третя особа ОСОБА_2 , яка є власником суміжної земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, звернулася до Відділу із заявою від 19.02.2025 про отримання містобудівних умов та обмежень, реєстраційний номер у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (ЄДЕССБ) AM01:1298-8309- 9961-9505, на об`єкт будівництва - житловий будинок з вбудованим магазином по АДРЕСА_1 , вид робіт - реконструкція.

До заяви були додані: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою; копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; копія технічного паспорта на будинок; викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000 (схема розміщення земельної ділянки в планувальній структурі населеного пункту), витяг із Державного земельного кадастру.

За результатами розгляду поданої заяви, наказом Відділу № 15-МУО від 28.02.2025 "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва" затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Житловий будинок з вбудованим магазином по АДРЕСА_1 ", реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:7119-2597-3142-9266, реєстраційний номер 15-МУО від 27.02.2025.

Вважаючи протиправними затверджені відповідачем містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів визначає Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, цим Законом, законами України "Про Генеральну схему планування території України", "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Про землеустрій", іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 2 Закону № 3038-VI).

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Статтею 6 Закону № 3038-VI регламентовано, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені статтею 13 Закону України "Про архітектурну діяльність": центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

До утворення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури уповноваженим органом містобудування та архітектури є структурний підрозділ районної державної адміністрації з питань архітектури, а за його відсутності - структурний підрозділ обласної державної адміністрації з питань архітектури.

З метою забезпечення виконання функцій, пов`язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (ч. 4 ст. 26 Закону № 3038-VI).

Згідно із частиною 5 статті 26 Закону № 3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

В свою чергу, відповідно до частин 1, 2 статті 29 Закону № 3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

За правилами частини 3 статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги".

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

У той же час, частиною 4 статті 29 Закону № 3038-VI передбачено, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Згідно із частиною 8 статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1) за заявою замовника; 2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам; 3) за рішенням суду.

У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.

Позивач, серед іншого, посилається на те, що відповідач повинен був відмовити у видачі третій особі містобудівних умов і обмежень у зв`язку з неподанням визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, зокрема, містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Однак, відповідаючи на цей аргумент позивача, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до абзацу сьомого частини 3 статті 29 Закону № 3038-VI, який діяв до 01 січня 2019 року, для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Водночас після вказаної дати, відповідно до положень абзацу другого пункту 1 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності" № 1817-VIII від 17.01.2017, для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки закон не передбачає обов`язкової вимоги подавати містобудівний розрахунок, який визначає інвестиційні наміри замовника з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Відтак твердження позивача щодо неподання третьою особою разом із заявою від 19.02.2025 всіх необхідних документів під час розгляду справи не підтвердилися та обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Натомість, як встановлено судом, звертаючись до відповідача за отриманням містобудівних умов та обмежень, третя особа із заявою подала всі обов`язкові документи, вичерпний перелік яких передбачений частиною 3 статті 29 Закону № 3038-VI.

Крім того, позивач покликається на те, що наміри забудови згідної з поданою заявою третьої особи не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні та назві об`єкту (його функціональному призначенню).

Надаючи оцінку вказаним доводам суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, керувався такими мотивами.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (частина 1 статті 17 Закону № 3038-VI).

У той же час, статтею 19 Закону № 3038-VI передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

За правилами статті 25 Закону № 3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями.

Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.

Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

З аналізу наведених правових норм висновується, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, й детальний план території у випадку його необхідності.

Отже, відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час ухвалення рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи із містобудівної документації на місцевому рівні - генерального плану та детального плану території, якщо такий розроблено.

Невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. При цьому невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 11.04.2018 у справі №803/1231/17, від 14.08.2018 у справі №823/5265/15, від 20.03.2019 у справі №810/726/18, від 17.05.2019 у справі №806/1576/18, від 02.02.2020 у справі №826/9713/18, від 29.04.2020 у справі №712/6577/18, від 15.02.2021 у справі №320/5710/20 та від 16.06.2021 у справі №2340/3189/18.

Крім того, здійснення забудови, наміри якої суперечать вимогам містобудівної документації (Генерального плану населеного пункту, Детального плану території), нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже, порушує суспільні інтереси, які виражаються у забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини; містобудівні умови та обмеження, які не відповідають Генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні та забудові територій.

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій, зокрема, у постановах від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18, від 04.09.2019 у справі № 826/13852/17, від 19.01.2023 у справі № 640/9995/20.

Як встановлено судом на основі наявних у справі матеріалів, земельна ділянка кадастровий номер 2124456200:03:003:0191 знаходиться в межах населеного пункту селища Тересва, у межах функціональної зони житлової садибної забудови згідно з Генеральним планом селища Тересва, затвердженим рішенням Тересвянської селищної ради № 661 від 22.01.2018.

Відповідно до викопіювання з Генерального плану селища Тересва, ділянка за функціональним призначенням може бути використана для розміщення індивідуальної садибної житлової забудови.

Статтею 38, 39 Земельного кодексу України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Тобто, якщо об`єкт не втрачає житлової функції, така земля може й надалі використовуватись за призначенням 02.01 "для будівництва та обслуговування житлового будинку".

Для планування і забудови територій населених пунктів та міжселенних територій на державному, регіональному та місцевому рівні застосовуються Державні будівельні норми України "Житлові будинки. Основні положення" ДБН В.2.2-15:2019 (далі також ДБН Б.2.2-15:2019) та Державні будівельні норми України "Громадські будівлі та споруди" ДБН В.2.2-9:2018 (далі також ДБН В.2.2-9:2018).

Пунктом 5.37 ДБН В.2.2-15:2019 "Житлові будинки. Основні положення" визначено, що у цокольному, першому, другому, третьому і вище поверхах житлових будинків допускається розміщувати вбудовані і вбудовано-прибудовані приміщення громадського призначення, за винятком об`єктів, які негативно впливають на людину (ДСанПіН 239, ДСН 3.3.6.037, ДСН 3.3.6.039, ДГН 6.6.1.- 6.5.001).

Вбудовані і вбудовано-прибудовані приміщення громадського призначення, які розташовуються вище третього поверху, повинні виділятися в окремий протипожежний відсік від ДБН В.2.2-15:2019 15 житлової частини будівлі, а ті, що розташовуються до третього поверху включно, повинні відокремлюватися від житлової частини протипожежними стінами (перегородками) та протипожежними перекриттями із класом вогнестійкості, який відповідає нормованому класу вогнестійкості перекриття будинку відповідного ступеня вогнестійкості згідно із ДБН В.1.1-7. Протипожежні стіни (перегородки) та перекриття, які відокремлюють вбудовані і вбудовано-прибудовані приміщення громадського призначення від житлової частини, повинні бути без віконних та дверних прорізів.

Зазначені стіни (перегородки) та перекриття у гуртожитках та спеціалізованих квартирних будинках для осіб з інвалідністю, можуть мати прорізи з відповідним заповненням згідно з ДБН В.1.1-7. При цьому типи сходових кліток окремого протипожежного відсіку вбудовано-прибудованих приміщень допускається передбачати з урахуванням умовної висоти протипожежного відсіку згідно з ДБН В.1.1-7.

Допускається розташування в житлових будинках вбудованих і вбудовано-прибудованих підприємств харчування (закладів ресторанного господарства) з кількістю місць не більше ніж 250. Ці підприємства харчування повинні мати територію, відокремлену від території будинку, мати окремі (як гостьові так і технологічні) входи ззовні. Виробничі та холодильні приміщення слід відокремлювати від житлових приміщень звуко- та віброізоляційними матеріалами відповідно до вимог ДБН Б.2.2-12, ДБН В.1.1-31, ДСТУ-Н Б В.1.1-32, ДСТУ-Н Б В.1.1-33, ДСТУ-Н Б В.1.1-34.

Допускається розташування в житлових будинках вбудованих і вбудовано-прибудованих груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку згідно з ДБН В.2.2-4 за умови улаштування окремих виходів назовні.

Допускається розташування ясел-садків у вбудовано-прибудованих приміщеннях першого другого поверху житлових будинків не нижче ІІ ступеня вогнестійкості за умови виділення в окремий протипожежний відсік та наявності окремих виходів назовні і виділеної земельної ділянки закладу згідно з вимогами ДБН Б.2.2-12 та ДБН В.2.2-4.

У житлових будинках допускається розміщення на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) в приміщеннях, що мають висоту не менше ніж 2,5 м і в яких відсутнє загальнобудинкове інженерне обладнання (або забезпечено відокремлений доступ до нього), творчих майстерень діячів мистецтв та архітектури; при цьому вихід у коридори або інші місця загального користування житлової частини будинку слід передбачати через протипожежний тамбур-шлюз 1-го типу. Сполучення ліфтових шахт із таким поверхом допускається передбачати через протипожежний тамбур-шлюз 1-го типу.

Відповідно до пункту 5.40 ДБН В.2.2-15:2019 не допускається розміщення у житлових будинках: а) готелів, хостелів; б) пунктів приймання склотари та вторинної сировини, а також магазинів сумарною торговельною площею не більше ніж 1000 м2; в) спеціалізованих закладів і підприємств, експлуатація яких може призвести до забруднення території та повітря житлової забудови і квартир з підвищенням понад допустимі рівні шуму, вібрації, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання; г) спеціалізованих магазинів будівельних, мастильних та інших товарів, експлуатація яких може призвести до забруднення території і повітря житлової забудови; магазинів та складів товарів побутової хімії, легкозаймистих та горючих рідин, вогненебезпечних (горючих) речовин і матеріалів ДБН В.2.2-15:2019 16 (фарб, розчинників, лаків, пороху), балонів з газом, майстерень та інших приміщень з категорією за вибухопожежною небезпекою А і Б; спеціалізованих рибних, м`ясних та овочевих магазинів; д) підприємств побутового обслуговування, в яких застосовуються легкозаймисті речовини (за винятком перукарень, майстерень з ремонту годинників розрахунковою площею до 300 м ); е) майстерень з ремонту побутових машин і приладів, ремонту взуття розрахунковою площею понад 100 м2 ; и) лазень і саун (лазень сухого жару), в тому числі у вбудованих фізкультурно-оздоровчих закладах, пралень і хімчисток (крім приймальних пунктів і пралень самообслуговування продуктивністю до 75 кг білизни у зміну); к) автоматичних телефонних станцій та вузлів фіксованого зв`язку (обладнання: автоматичних цифрових телефонних станцій, центрів комутації, розподільчих абонентських концентраторів, телекомунікаційного обладнання мережі широкосмугового доступу до Інтернету) загальною площею більше ніж 100 м2 ; л) громадських туалетів; м) похоронних бюро; н) виробничих приміщень (крім приміщень категорії В та Д згідно з вимогами ДБН В.2.2-40 для праці осіб з інвалідністю та людей літнього віку, у тому числі: пунктів видачі роботи додому, майстерень для складальних та декоративних робіт), зуботехнічних лабораторій, клінікодіагностичних та бактеріологічних лабораторій, диспансерів усіх типів, денних стаціонарів диспансерів та стаціонарів приватних клінік, травмпунктів, підстанцій швидкої та невідкладної допомоги, дерматовенеричних, психіатричних, інфекційних та фтизіатричних кабінетів лікарського прийому, відділень (кабінетів) магніторезонансної томографії; п) рентгенівських кабінетів, а також приміщень з лікувальною та діагностичною апаратурою і обладнанням, яке є джерелом іонізуючого випромінювання вище припустимого рівня, який встановлений у ДСанПіН 239 та ДГН 6.6.1.-6.5.001, ветеринарних клінік та їх центрів, ветеринарно-консультаційних кабінетів; р) приміщень або технологічних (виробничих) зон із стаціонарним або переносним кулінарним обладнанням для термічної обробки їжі, а саме: грилів, мангалів, коптилень, хлібопечей незалежно від наявності джерела відкритого або закритого вогню та пальників інфрачервоного випромінювання.

ДБН В.2.2-9:2018 "Громадські будівлі та споруди" підтверджує можливість розміщення підприємств торгівлі у житлових будинках без необхідності виділення окремої земельної ділянки під комерцію.

Отже, судом не встановлено факту невідповідності запропонованого третьою особою функціонального призначення ("житловий будинок з вбудованим магазином") містобудівній документації на місцевому рівні.

Окрім цього, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав № 397402028 від 01.10.2024 земельна ділянка кадастровий номер 2124456200:03:003:0191 має цільове призначення "02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)" та є приватною власністю третьої особи.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Таким чином, земельна ділянка може використовуватися у будь-який спосіб, який відповідає категорії земельної ділянки. Віднесення земель України до конкретної категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Оскільки зазначена територія відноситься до житлової забудови, земельна ділянка може використовуватися власником або користувачем для забудови у будь-який спосіб, що відповідає категорії земельної ділянки.

Наведене дозволяє дійти висновку, що земельна ділянка, розташована в селищі Тересва Тячівського району Закарпатської області, на яку відповідачем видано третій особі спірні містобудівні умови та обмеження, відповідає цільовому та функціональному призначенню, визначеному у Генеральному плані селища Тересва.

Частиною 1 статті 16 Закону № 3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Таким чином, містобудівні умови та обмеження можуть надаватися на підставі будь-якого з перелічених видів містобудівної документації на місцевому рівні. Якщо наміри забудови відповідають положенням діючого генерального плану населеного пункту, відсутність зонінгу або детального плану території не може бути причиною відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Подібний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 16.06.2021 у справі № 2340/3189/18, де зазначено, що отримання суб`єктом містобудування (власником або користувачем відповідної земельної ділянки) містобудівних умов та обмежень є обов`язковою передумовою та першим етапом здійснення проектування і будівництва об`єктів. Містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень. При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Також у зазначеній постанові, проаналізувавши відповідні норми законодавства у сфері регулювання містобудівної діяльності, Верховний Суд висновував, що сама по собі відсутність плану зонування або детального плану території, розроблення та затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки таке рішення приймається виключно у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, так як і не може бути підставою для скасування уже виданих містобудівних умов та обмежень.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною й у інших постановах, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 803/1231/17 та від 06.02.2020 у справі № 809/1258/17.

Поряд з цим, вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на обов`язок відповідача провести громадські слухання перед затвердженням спірних містобудівних умов та обмежень, оскільки у цьому випадку такі не є обов`язковими в силу приписів чинного законодавства.

Також колегія суддів може погодитися з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем під час розгляду справи порушення його прав та законних інтересів у зв`язку з видачею третій особі містобудівних умов та обмежень, адже доводи позивача в цій частині мають загальний характер та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Оцінюючи аргументи апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що в оскаржуваних містобудівних умовах та обмеженнях (п. 3 стор. 2) зазначено: максимально допустима щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону) - не вимагається.

Крім того, у п. 4 стор. 2 МУО - мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд - зазначено: до червоних ліній: 3 м врахувати ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", ДБНБ.1.1- 7-2016 "Пожежна безпека об`єктів будівництва" відстань від об`єкта до меж земельної ділянки: 1 м від межі сусідньої ділянки, згідно пункту 6.1.41 у відповідності з нормами протипожежних вимог розділ 15 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій".

Далі, вимоги до організації благоустрою території, зокрема, розміщення парковок, дитячих майданчиків, зелених зон тощо - зазначено у п. 4 стор. 2 МУО, а саме - врахувати ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій".

Інформація про обмеження використання земельної ділянки, пов`язані з її розташуванням, охоронними зонами, культурною спадщиною тощо міститься в п. 5 стор. 2 МУО: планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони: - інше - врахувати ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", ДБНБ.1.1 7-2016 "Пожежна безпека об`єктів будівництва" - м.

Отже, відповідачем спростовано твердження позивача про те, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження не містять усієї обов`язкової інформації про обмеження у забудові згідно із вимогами до змісту та форми, що встановлені законом.

За правилами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною 2 статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд наголошує, що в межах даної адміністративної справи перевірці підлягають обставини наявності/відсутності законних підстав для відмови третій особі у наданні містобудівних умов та обмежень, зокрема через невідповідність намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації, зокрема Генеральному плану селища Тересва.

Водночас колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про невстановлення в ході розгляду справи, з урахуванням тверджень позивача та заперечень відповідача та наданих на їх підтвердження доказів, факту вищезазначеної невідповідності як підстави для відмови третій особі у видачі спірних містобудівних умов та обмежень.

Окрім цього не встановлено судом факту неподання третьою особою визначених законом документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень та/або виявлення уповноваженим суб`єктом владних повноважень недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, щодо якої Відділом видано містобудівні умови та обмеження.

За таких обставин, не вбачається за можливе стверджувати про наявність достатніх правових підстав для визнання протиправними та скасування отриманих третьою особою містобудівних умов та обмежень.

Відповідач під час розгляду справи довів, що при вирішенні заяви третьої особи та прийнятті рішення за результатами її вирішення про надання містобудівних умов та обмежень, він діяв у порядку, спосіб та в межах своїх повноважень, визначених законом, та не порушив прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 відповідає, а викладені в апеляційні скарзі доводи є неприйнятними.

Частиною першою статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведені мотиви, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки рішення суду першої інстанції не змінюється або не скасовується, судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Онуфрій Дмитро Васильович залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 260/8604/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Повне судове рішення складено 17.09.26