Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №712/10239/24 — Соснівський районний суд м. Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 712/10239/24

Провадження № 2/712/137/26

17 вересня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючий суддя – Марцішевська О.М.,

секретар судового засіданні – Безрукова Д.О.

учасники справи:

представник позивача адвокат Витріщак Т.І.,

представник позивача адвокат Топор І.О.,

відповідач ОСОБА_1 ,

представник відповідача адвокат Яременко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та аргументів учасників справи

29 серпня 2024 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання заповіту недійсним.

В обгрунтування позовних вимог вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на частину будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .

Позивач є спадкоємцем першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України та фактично прийняла спадщину після свого покійного батька, що підтверджується Довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №26872-2018 від 22.11.2018 року.

25 березня 2024 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. з заявою про заведення спадкової справи після померлого батька.

Їй було повідомлено, що спадкова справа вже заведена у приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О. Справа заведена за заявою ОСОБА_1 від 14 вересня 2023 року, номер у спадковому реєстрі 123/2023.

На підтвердження даних фактів нотаріус видав Витяг зі Спадкового реєстру

№76340240 від 25.03.2024 року.

27 березня 2024 року позивач подала заяву до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О. про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого батька. Заява залишилась без реагування. Нотаріус не надав письмової відповіді і не виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. В усній формі їй було повідомлено, що у нотаріуса немає підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину, так як наявний заповіт і спадкоємець за заповітом подав заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, з?ясувалось, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (напередодні смерті) батько позивача ОСОБА_3 склав заповіт, згідно із яким заповів все своє майно відповідачу - сусідці по будинковолодінню.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. При цьому, заповіт начебто складений зі слів ОСОБА_3 і невідомо ким підписаний. Надати копію заповіту нотаріус відмовилась.

Позивач вважає, що заповіт, складений ОСОБА_3 25 липня 2023року, згідно із яким він заповів все своє майно ОСОБА_1 , повинен бути визнаний недійсним, виходячи з такого.

Декілька років батько зловживав спиртними напоями, мав проблеми зі здоров?ям і

скаржився на галюцинації. В період з 03 по 24 липня 2023 року він перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» з діагнозом: К74.6 Цироз печінки, змішаної (алкогольної етіології), стадія вираженої судинної та паренхіматозної декомпенсації клас С по Чайлд П?ю. Ускладнення К76.6 Портальна гіпертензія, варикозно розширені вени стравоходу, синдром лиспротеїнемії. R18.0 Асцит. К76.7 Гепаторенальний синдром. G92.0 Токсична лисметаболічна, дисциркуляторна енцефалопатія І ступеня з вираженими когнітивними порушеннями. Даний факт підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 12446.

В день виписки 24.07.2023року чоловік позивача ОСОБА_4 відвідував ОСОБА_3 вдома і той його вже не впізнавав. Тяжкі хвороби та вживання ліків впливали на здатність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Наступного дня після виписки з лікарні та напередодні смерті батько склав заповіт, не розуміючи значення своїх дій, не маючи змоги керувати ними. Він не міг заповідати своє майно абсолютно чужій людині.

Для підтвердження стану померлого ОСОБА_3 в момент складення заповіту

подається окреме клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Просила суд визнати недійсним заповіт, складений 25 липня 2023 року ОСОБА_3 , згідно із яким він заповів все своє майно ОСОБА_1 , покласти на відповідача судові витрати.

08 жовтня 2024 року відповідач до суду скерувала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відзив мотивує тим, що ОСОБА_3 є її двоюрідним дядьком. До смерті він проживав у АДРЕСА_1 , де мав у власності 41/100 частку домоволодіння. Інша 59/100 даного домоволодінні належить рідній бабі відповідача - ОСОБА_5 , яка є також рідною тіткою ОСОБА_3 . Ще раніше вказане домоволодіння належало ОСОБА_6 , який був батьком ОСОБА_5 та рідним дідом ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 має поважний вік, а саме їй 86 років, разом із бабусею проживає також дід відповідача - ОСОБА_7 , якому зараз 88 років. Оскільки дід і баба мають поважний вік та хворіють, відповідач доглядає їх вже досить тривалий час і раніше постійно, кожний день знаходилась у них.

ОСОБА_1 постійно підтримувала добрі відносини з ОСОБА_3 , який проживав один.

У нього були дві доньки - ОСОБА_8 , яка досить тривалий час проживала окремо від батька, а з початком війни з рф переїхала до США, інша донька - це позивач, яка з батьком не проживала близько 15 - 20 років. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 і матір?ю позивача ОСОБА_9 , позивач проживала окремо від батька.

Останній час позивач проживає по АДРЕСА_2 , що вказала в позовній заяві.

Натомість, в частині належного ОСОБА_3 домоволодіння, в окремій кімнаті проживала орендарка - ОСОБА_10 , яка може підтвердити зазначену інформацію.

Позивач тривалий час не спілкувалась із батьком та практично нічим йому допомагала. Натомість, відповідач постійно допомагала ОСОБА_3 вести господарство, допомагала йому продуктами харчування та ліками, оскільки він постійно хворів, з печінкою мав постійні проблеми з дитинства, після перенесеної в 2021 році операції його здоров`я стало погіршуватись.

Таким чином, ОСОБА_1 завжди була поряд із ОСОБА_3 та у всьому йому допомагала, в зв`язку з чим останній, враховуючи ставлення відповідача до нього, тривалий час хотів переоформити на неї свою частину домоволодіння. На початку травня 2023 року у ОСОБА_3 значно погіршився стан здоров?я, в зв?язку із чим він вимушений був постійно лікуватись.

Весь час відповідач, її бабуся займались лікуванням ОСОБА_3 , доглядали його в лікарні та забезпечували його харчуванням та ліками. Нажаль, лікування не давало ніякого ефекту, у зв?язку із чим за проханням ОСОБА_3 його виписали із лікарні.

Всі ці обставини зафіксовані у медичних документах ОСОБА_3 у третій міській лікарні.

ОСОБА_3 , не зважаючи на свою хворобу, весь час перебував у здоровому глузді та повністю був адекватним, спиртними напоями не зловживав.

Дійсно, чоловік позивач ОСОБА_4 в день виписки ОСОБА_3 приїздив до будинку, оскільки відповідач повідомляла позивача про виписку ОСОБА_3 та про стан його здоров`я. Приїхавши до будинку, він почав звинувачувати ОСОБА_5 , бабусю відповідача, у тому, що вони, начебто, неправильно лікують ОСОБА_3 та вів себе зверхньо, на що ОСОБА_3 сказав, що не хоче його бачити і відвернувся від нього.

Після виписки з лікарні, розуміючи стан свого здоров?я, він склав заповіт на ім?я відповідача. ОСОБА_3 мав дуже значні набряки, у зв?язку із чим не міг проставити підпис у заповіті. Підпис у заповіті зроблений ОСОБА_11 , яка також може надати інформацію про стан здоров`я ОСОБА_3 .

Дійсно, на наступний день після складання заповіту ОСОБА_3 помер. Відповідач організовувала його поховання, а позивач навіть не була при цьому присутня. Пам?ятник ОСОБА_3 також поставила відповідач за свій рахунок.

Позивач, її сестра та їх мати при цьому нічим не цікавились та ніякої допомоги не надавали. Про стан здоров?я ОСОБА_3 , про його смерть відповідач повідомляла позивача та її мати за допомогою Вайбера, про що свідчать роздруківки, які додаються до відзиву. За необхідності висловала готовність надати суду для огляду свій мобільний телефон для огляду переписки у Вайбері, у тому числі і з позивачкою за номером телефону, вказаним нею у позовній заяві.

Таким чином, доводи позивача, викладені у позові на підтвердження своєї правової позиції, повністю спростовуються викладеними обставинами. Позивач на час відкриття спадщини взагалі протягом близько 15-20 років не проживала із спадкодавцем, відповідно не могла фактично прийняти спадщину. ОСОБА_3 не зловживав спиртними напоями, розумів значення своїх дій та повністю керував ними, це стосується в тому числі і складання заповіту в присутності свідка та нотаріуса.

За вищевказаних обставин у суду наявні всі підстави для відмови у задоволені позовних вимог.

25 жовтня 2024 року позивач скерувала до суду позовну заяву у новій редакції, в якій додатково обгрунтовує позовні вимоги тим, що внаслідок хвороби батько позивача не тільки не міг нічого підписати, а і не міг нічого прочитати, а тому заповіт повинен був посвідчуватись при свідках.Цього зроблено не було, що свідчить про недійсність заповіту.

Батько завжди висловлювався, що після його смерті належне йому майно перейде у спадщину ОСОБА_2 . У нього навіть в думках не було заповідати майно чужим людям.

Згідно ч.2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. В даному випадку заповіт не відповідав волі ОСОБА_3 і суперечить моральним засадам суспільства. Батько не міг залишити позивачку без спадщини знаючи про стан її здоров?я.

Просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 25 липня 2023 року, згідно із яким він заповів все своє майно ОСОБА_1 .

25 жовтня 2024 року позивач скерувала до суду відповідь на відзив.

Мотивувала відповідь тим, що відповідач вказує, що ОСОБА_3 є її двоюрідним дядьком і додає до відзиву копії документів. Для правильного вирішення даної справи це не має ніякого відношення і виходить за межі позовних вимог.

До відзиву відповідач додала копію договору про розподіл будинку та земельної діялнки між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 складений 03.08.1994 року, в якому зазначається що вищевказані особи володіють майном по АДРЕСА_1 у рівних частинах. Але розподілили по документах на право власності 41% ОСОБА_3 та 59% ОСОБА_5 . В договорі нічого не вказано, чому частка ОСОБА_3 зменшилась. Батько та матір розповідали, що ОСОБА_5 погрожувала їм розправою, якщо батько не віддасть їй частину своєї частки.

Відповідач описує сімейні відносини, які начебто склались між сусідами. По-перше, відносини між сусідами ніяким чином не підтверджують дійсність заповіту. По-друге, такі твердження не відповідають дійсності, ніякими доказами не підтверджені та є фактично домислами відповідача.

ОСОБА_3 мав гарні стосунки з обома доньками. До ОСОБА_12 їздив у гості в м. Київ, де вони чудово проводили час разом, а з позивачкою спілкувався та прекрасно проводив час в м.Черкаси.

Відповідач стверджує що позивач не проживала з батьком 20 років. На момент смерті батька їй було 32 роки, тобто за словами відповідача ОСОБА_2 з 12 років проживає невідомо де.

Позивач фактично проживала з батьком до 2016 року. З 2017 року проживає зі своїм

чоловіком, що не заборонено законом.

Будинок по АДРЕСА_1 має два окремих входи.

ОСОБА_3 не проживав ні з ОСОБА_13 , ні з ОСОБА_14 , тому твердження відповідача стосовно сімейних відносин є надуманими і безпідставними.

У ОСОБА_3 дійсно проживала деякий час жінка, яка орендувала кімнату. Перед тим як здати їй кімнату він радився з позивачкою, чи варто це робити, так як вона здавалась йому дивною та підозрілою. Та на час її проживання перевіз до позивачки всі свої документи, які зберігались до березня 2023 року. В березні він взяв документи для ОСОБА_5 , якій потрібно було оформити субсидію. Після цього позивач документи на будинок не бачила.

Відповідач стверджує що допомагала ОСОБА_3 але не надає жодних доказів

Також вона не пише, що отримала від ОСОБА_3 в 2017 році автомобіль Субару Імпреза 2000 років в ідеальному стані. ОСОБА_3 у 2021 році жалівся, що відповідач досі не розрахувалася з ним за автомобіль.

Також відповідач не вказала, що коли ОСОБА_3 починав дуже сильно пити, міг галасливо себе поводити, а вона з її чоловіком ОСОБА_15 «наводили лад», про що розповіла чоловіку позивача у березні 2024 р. ОСОБА_2 бачила на його руках синці, коли він приходив, але він казав, що вдарився, коли порався по дому.

Відповідач не пише про те, що пропонувала багато раз «закрити його в дурці».

Відповідач стверджує, що у ОСОБА_3 була з дитинства хвора печінка, та надає заключення співробітників санаторіїв, де відпочивав ОСОБА_3 , датованих дев?яностими роками, без печаток, в яких вказана хвороба «холецестіт», що є запальним процесом в слизовій оболонці жовчного міхура. Для правильного вирішення даної справи вищевказані події, які

відбувались задовго до хвороби батька та укладення ним заповіту не мають значення.

Відповідач зазначає, що в 2021 році ОСОБА_3 хворів, але не надає жодних квитанцій щодо витрат на його лікування. Додала рахунок на оплату №331 від 21.09.2021, але квитанція про сплату цього рахунку відсутня. Для кого цей рахунок виписаний, невідомо, і чи оплачувала його саме ОСОБА_13 також невідомо.

Позивач за власний кошт провела лікування свого батька, що коштувало 43 200 грн. Чеки надати не може, оскільки ті не збереглись.

З 2018 року позивач дуже хворіла та не могла завагітніти. Проходила лікування. В січні 2019 року їй зробили операцію в зв?язку з позаматковою вагітністю та видалили одну маточну трубу. В 2020 році в процесі лікування та МРТ виявили пухлину в головному мозку. В 2021 році у лютому у неї була завмерла вагітність, робили операцію. В квітні 2023 року позивач завагітніла. Їй рекомендували повний спокій, ніяких стресів та навантажень.

На підтвердження свого стану здоров?я долучає копії медичних документів. З батьком у позивача були гарні відносини, але його хвороба та алкоголізм робили його емоційно нестабільним.

З березня місяця він почав дуже сильно пити. На час вагітності ОСОБА_2 вирішила обмежити спілкування. Дізнавалася про його стан справ та самопочуття від сестри ОСОБА_16 , яка була з ним постійно на зв?язку.

На питання про самопочуття він завжди відповідав, що в нього все гаразд. Опікою батька займався чоловік позивача.

В липні місяці, коли ОСОБА_3 потрапив у лікарню, відповідач зв?язалася з матір?ю позивача та повідомила про те, що ОСОБА_3 у лікарні проходить лікування. Матір відповіла, що всі витрати, пов?язані з лікуванням, компенсує ОСОБА_17 , як і в 2021 році, коли оплатила лікування ОСОБА_3 . Запропонувала вислати їй частину грошей одразу, на що відповідач відповіла «потом посчитаем».

Відповідач заявляє у відзиві, що «лікування не допомагало», тому ОСОБА_3

попросився додому. Але на виписці, на зворотній стороні останнього аркушу написано «виписується за наполяганням пацієнта та родичів». ОСОБА_1 не мала права забирати батька з лікарні, так як він був в безпорадному стані. На виписці стоїть підпис відповідача та збігається з підписом поставленими на всіх копіях долучених до відзиву. Батько вже не міг розписатись, а тому його підпис на виписці підроблений.

У виписці вказані діагнози, одним з яких є «Токсична дисметаболічна, дискуляторна, енцелофапатія ІІ ступеня з вираженими когнітивними порушеннями...», що свідчить про неправдиві твердження відповідача щодо його ясного мислення та самопочуття. Чоловік одразу поїхав до нього додому провідати.

24 липня 2023 року мати позивачки, ОСОБА_18 , повідомила чоловіка позивача про виписку її батька з лікарні На наступний день 25 липня 2023 року чоловік поїхав у лікарню за випискою та консультацією лікуючого лікаря. Лікар ОСОБА_19 повідомила, що ОСОБА_3 привезли в дуже тяжкому стані і лікування практично не давало результату. На питання: «навіщо його виписали?» вона відповіла, що про виписку наполягала сусідка, яка назвалась родичкою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача сповістила її чоловіка що батько позивача помер. Чоловік попросив дізнатись, коли буде похорон, щоб бути присутнім замість ОСОБА_2 . Мати написала, що відповідач ігнорує та не відповідає їй на це питання.

Відповідач не надала доказів у відзиві, що намагалась сповістити щодо часу та місця поховання.

Відповідач зазначає у відзиві, що є свідки розмови чоловіка позивача з бабусею, але в будинку, де вони спілкувалися знаходились: ОСОБА_3 , дідусь, бабуся, чоловік позивача. Жодних людей більше не було. Що можуть засвідчити свідки, незрозуміло.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_3 не міг власноруч поставити підпис, так як мав «дуже значні набряки» (цитата з відзиву). Нотаріус вказав в заповіті «слабкість рук», а у виписці з лікарні 24.07.23 про «верхні кінцівки» не має ні слова.

Заповіт складений о 15:30. Помер ОСОБА_3 на наступний день, але час смерті не зафіксований та не відображений. Відповідач стверджує що: «Позивач, її сестра та їх мати при цьому нічим не цікавились та ніякої допомоги не надавали. Про стан здоров?я ОСОБА_3 , про його смерть Позивачау та інших повідомляла за допомогою Вайбера, про що свідчать роздруківки, які додаються до відзиву». Переписка неповна, видалена більшість смс, що унеможливлює об?єктивне висвітлення подій. У відповідача був номер телефона чоловіка позивача, якому вона могла зателефонувати/написати, та отримати від нього усю необхідну фінансову та фізичну допомогу.

06 листопада 2024 року відповідач скерувала до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких вказує на те, що деякі зазначені у відповіді на відзив обставини прямо суперечать фактам, викладених позивачем у позові.

Так, у позовній заяві вказано, що ОСОБА_3 заповідав своє майно "сусідці по домоволодінню" та "абсолютно чужій людині" (цитати з позову). У той же час у відповіді на відзив позивач вже не заперечує, що ОСОБА_3 є двоюрідним дядьком відповідача. Одночасно у відповіді на відзив стверджується, що для правильного вирішення даної справи це не має ніякого відношення та виходить за межі позовних вимог.

Слід відмітити, що про родинні зв?язки між відповідачем та ОСОБА_3 позивачу на час подання позову до суду було достеменно відомо, оскільки вони всі, в т. ч. і позивачка, є родичами.

До смерті ОСОБА_3 відповідач також не могла бути сусідкою по домоволодінню, оскільки переїхала до домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , вже після його смерті та оформлення права власності за заповітом на частину домоволодіння.

Щодо розподілу часток домоволодіння у 1994 році, то обставини вказаного волевиявлення співласників ОСОБА_1 не відомі, для правильного вирішення даної справи цей факт не має ніякого відношення і виходить за межі позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач стверджує що не проживала із батьком із 2017 року, а не на протязі 15-20 років, як вказано у відзиві на позовну заяву. Позивачка і до 2016 року не проживала із батьком за обставинами, зазначеними у відзиві. У той же час цю обставину було зазначено виключно для спростування аргументів позивачки, зазначених у позовній заяві про те, що вона фактично прийняла спадщину після смерті свого покійного батька, оскільки протягом багатьох останніх років, у тому числі і на момент смерті останнього, вона разом із спадкодавцем взагалі не проживала. Даний факт позивачка самостійно підтвердила у відповіді на відзив.

Не відповідають дійсності і твердження позивача про орендаря частини приміщення ОСОБА_3 - ОСОБА_10 , оскільки остання досить тривалий час орендувала кімнату та проживала у ній як на час смерті ОСОБА_3 , так і деякий час після його смерті, до переїзду відповідчки в це домоволодіння. Ці твердження позивачки пояснюються або тим фактом, що вона настільки рідко цікавилась життям батька, що не знала про це, або ж вона намагається свідомо ввести в оману суд, щоб не було змоги відповідачу спиратись на покази цього свідка.

Щодо тверджень позивача про автомобіль Субару Імпреза, слід відмітити, що відповіач ніколи не мав у власності такого автомобіля. Інші емоційні аргументи позивача є перекручуванням дійсних обставин справи, які мали місце.

Про похорон ОСОБА_3 відповідач повідомила сестру позивача, підтвердження цього надані до відзиву, сама позивач на зв?язок не виходила, а номер телефону її чоловіка невідомий.

До відзиву відповідач надаала лише окремі платіжні документи по лікуванню ОСОБА_3 для прикладу. Для відома позивача та для суду надає, в копіях, наявні у документи, що збереглись.

Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

19 листопада 2024 року відповідач скерувала до суду відзив на позовну заяву у редакції доповнення обгрунтування позовних вимог від 25 жовтня 2024 року, в якому просить відмовити у позові у повномі обсязі.

Відзив обгрунтовує тим, що доводи позивача є такими, що не відповідають дійсності, а також суперечать попереднім заявам позивача.

Позивач підтвердила у власноруч підписаних заявах, що з 2017 року проживає з чоловіком, а тому не могла фактично прийняти спадщину.

Твердження позивача, що ОСОБА_3 зловживав спиртними напоями та страждав на галюцинації є домислами, оскільки вона рідко бачила батька та не цікавилась його здоров`ям.

Так, ОСОБА_3 , дійсно за станом здоров?я не міг фізично поставити на заповіті свій підпис, проте читати він міг, він самостійно прочитав заповіт, а також він в повній мірі розумів значення своїх дій та повністю керував ними, за вказаних обставин відсутні підстави для залучення для посвідчення заповіту нотаріусом 2 свідків, визначені абзацом третім частини другої статті 1248 ЦК України, а положення ст 1252 стосуються виключно посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою.

21 січня 2025 року позивач скерувала до суду заяву про зміну предмету позову. Заяву мотивує тим, що у позивача виникла необхідність у зміні предмета позову, адже її початкові вимоги вже не будуть у повній мірі забезпечувати позивачу захист її порушених прав, зважаючи на факт видачі відповідачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Просить суд 1) визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 25 липня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського потаріального округу Михайловською А.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2421, 2422, 2) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 29 серпня 2024 року ОСОБА_1 . Судові витрати стягнути зі сторони відповідача.

17 березня 2025 року відповідачем скеровано до суду відзив на заяву про зміну предмету позову. Зазначає, що неодноразове уточнення позову та зміна предмету позову потягло за собою витрачання більшого часту на надання правової допомоги, ніж планувалось. У зв`язку з чим був укладений додатковий розрахунок витрат та понесені витрати на правничу допомогу.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась шляхом завчасного доставлення через автоматизовану систему діловодства суду смс-повідомлення на підставі поданої до суду 02 жовтня 2024 року заяви учасника справи про отримання судових викликів в електронній формі на вказаний у заяві номер мобільного телефонного зв`язку. Судовий виклик за допомогою смс-повідомлення є належним у разі подання учасником справи заяви про таке інформування (ВС/КЦС № 201/6092/17 від 27.03.2019)

В судовому засіданні представник позивача адвокат Топор І.О. позовні вимоги підтримав та просив задоволити у повному обсязі. Додатково зазначав, що наданими позивачем доказами підтверджено недійсність оспорюваного заповіту, посвідченого за день до смерті спадкодавця, оскільки волевиявлення спадкодавця на складення заповіту не було. Це була ініціатива відповідача, так як ОСОБА_3 тяжко хворів, не міг самостійно себе обслуговувати, не міг звонити нотаріусу, спілкуватись з ним нормально, не міг прочитати і підписати заповіт, до нотаріуса документи потрапили з боку відповідача, ідентифікаційний код був отриманий 25 липня 2023 року, ОСОБА_3 самостійно не міг отримати довідку про ідентифікаційний код. Також свідок ОСОБА_4 підтвердив, що в день заповіту ОСОБА_3 був дезорієнтований, окрім цього, при виписці йому діагностували ряд захворювань, у точму числі з вираженими когнітичними порушеннями.

Представник позивача адвокат Витріщак Т.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задоволити у повному обсязі. Додатково вказувала, що оспорюваний заповіт заповіт був вчинений наперед та з порушенням порядку оформлення заповіту. ОСОБА_3 мав надважкий стан здоров`я, значні когнітивні порушення, виписаний з лікарні за наполяганням родичів. За клопотанням позивача призначалась посмертна психіатрична експертиза, проте через непомірну вартість її проведення позивач не мала можливості її оплатити. Оскільки ОСОБА_3 не ходив, не міг себе обслуговувати, не міг сам заповіт підписати, отже телефоном також не міг говорити з нотаріусом і волевиявлення останнього на заповіт не було. До нотаріуса звернулась мати відповідача і надавала документи, тобто родичі відповідача сприяли заповіту. Коли приїхала нотаріус, текст заповіту був готовий. Згідно з правилами нотаріус повинна була надати заповідачу для прочитання, цього нотаріус не робила. ОСОБА_3 не прочитував тексту, тоді мали бути два свідки і посвідчити, що саме цей текст відповідав волі заповідача. Численні порушення процедури посвідчення заповіту говорять, що заповіт не відповідає закону і тому є нікчемним. Зазначала, що суд може самостійно визнати заповіт нікчемним та в порядку застосування наслідків нікчемності заповіту скасувати державну реєстрацію заповіту і визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину. Текст виступу у дебатах у письмовому вигляді долучений до матеріалів справи.

Представник відповідача адвокат Яременко В.А. позов не визнав та просив відмовити у позові у повному обсязі. Додатково зазначав, що позивачем не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним, вважав, що позивач ухилилась від проведення посмертної психіатричної експертизи, призначеної за її ж клопотанням, в зв`язку з чим просив застосувати наслідки ухилення сторони від проведення експертизи, передбачені ЦПК. Покази в якості свідка чоловіка позивача ОСОБА_20 про стан ОСОБА_3 просив оцінити критично, оскільки даний свідок має зацікавленість у результаті справи, інші свідки підтвердили, що ОСОБА_3 перебував при здоровому глузді. Вимога про недійсність заповіту з підстав порушення процедури посвідчення є неналежним способом захисту, а про нікчемність сорона позивача заявляє уже в дебатах.

Відповідач в судовому засіданні просила відмовити у позові, вказала, що позивачу не був потрібен батько, який хворів, а потрібна тільки його спадщина.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників, доходить таких висновків.

Хід розгляду справи, заяви, клопотання, процесуальні дії

03 вересня 2024 року року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

03 вересня 2024 року, 12 жовтня 2024 року, 06 листопада 2024 року, 03 березня 2025 року суд задоволив клопотання позивача про витребування доказів.

23 січня 2025 року суд задоволив клопотання позивача про забезпечення позову.

24 січні 2025 року суд задоволив клопотання позивача про долучення додаткових доказів.

03 березня 2025 року суд прийняв до розгляду заяву про зміну предмету позову.

25 березня 2025 року суд задоволив клопотання сторін про виклик свідків. Згідно з ст. 91 ЦПК України суд попередив свідків про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показів на вимогу суду. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Встановлений порядок з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами: вступні виступи сторін, допит свідків, вирішення клопотання про призначення судвоої експертизи, дослідження письмових доказів.

04 серпня 2025 року суд задоволив клопотання позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи. Провадження у справі зупинено на час провадаження експертизи.

19 вересня 2025 року суд поновив провадження у справі у зв`язку з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів.

28 жовтня 2025 року суд задоволив клопотаня експерта про витребування додаткових матеріалів.

05 грудня 2025 року суд долучив до справи додаткові матеріали за клопотанням експерта. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

30 квітня 2026 року ухвалою суду поновлено провадження у справі в зв`язку з поверненням справи з повідомленням про неможливість надання експертного висновку по причині не проведення оплати позивачем вартості проведення експертизи.

09 вересня 2026 року після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ст.244 ЦПК України з урахуванням складності справи відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 17 вересня 2026 року.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, а також докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення

Позивач ОСОБА_2 (до шлюбу ОСОБА_21 ) народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_22 . Після реєстрації шлюбу у 2018 році позивач змінила прізвище на ОСОБА_23 ( а.с.9, 10 т.1).

На підставі свідоцтва про право власності № 29 від 27.03.1996 року, виданого на заміну свідоцтва про спадщину від 20.07.1994р., ОСОБА_3 був зареєстрований власником 41/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою АДРЕСА_1 (а.с.37 т.1).

Інша 59/100 частина домоволодіння зареєстрована на праві власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 27.03.1996р. ( а.с.38-40 т.1)

Відповідно до довідки від 16.02.2024 року, виданої КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», станом на 01.01.2013р. право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 (41/100) та ОСОБА_5 (59/100) (а.с. 38, т. 1).

ОСОБА_5 (до шлюбу ОСОБА_21 ) є рідною сестрою батька ОСОБА_3 - ОСОБА_24 , а відтак рідною тіткою ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвами про народження та реєстрацію шлюбу ( а.с.99, 112, 113 т.1).

Відповідач ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_25 ) народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати відповідача ОСОБА_26 (до шлюбу ОСОБА_14 ) є донькою ОСОБА_5 і відповідно двоюрідною сестрою ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвами про народження та реєстрацію шлюбу ( а.с.109- 111 т.1).

Таким чином, ОСОБА_1 є донькою двоюрідної сетри ОСОБА_3 , відтак приходилась ОСОБА_3 двоюрідною племінницею.

У 2001-2006 роках у ОСОБА_3 діагностували захворювання шлунково-кишкового тракту відповідно до результатів діагностичних досліджень ( а.с.80-84 т.1).

Відповідно до наданих позивачем медичних документів, у 2019 році позивач проходила стаціонарне лікування у гінекологічному підрозділі Черкаської обласної лікарні, у 2020 та 2021 роках у позивача діагностували захворювання репродуктивних та ендикринних органів ( а.с.133-135 т.1).

У 2021 році ОСОБА_3 проведено оперативне лікування органів шлунково-кишкового тракту внаслідок онкологічного захворювання, що підтверджено медичними виписками № 11334, 12540 ( а.с.85-86 т.1)

Відповідно до виписки № 12446 із медичної карти стаціонарного хворого КНП "Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги" в період з 03 липня 2023 року по 24 липня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» з діагнозом: К74.6 Цироз печінки, змішаної (алкогольної етіології), стадія вираженої судинної та паренхіматозної декомпенсації клас С по Чайлд П?ю. Ускладнення К76.6 Портальна гіпертензія, варикозно розширені вени стравоходу, синдром лиспротеїнемії. R18.0 Асцит. К76.7 Гепаторенальний синдром. G92.0 Токсична лисметаболічна, дисциркуляторна енцефалопатія І ступеня з вираженими когнітивними порушеннями. По тексту виписки зазначається, що при госпіталізації ОСОБА_3 останній скаржився на загальну слабкість, відсутність апетиту. Свідомість ясна. Виписка містить дані про проведене медикаментозне лікування, діагностичні дослідження. Рекомендації при виписці: нагляд сімейного лікаря, прийом призначених ліків (а.с.16 т.1).

Відповідно до наданих відповідачем копій квитанцій, відповідачем придбавались у вересні 2021, липні 2023 роках медичні препарати, а також гігінієнічні засоби (а.с.96 т.1)

Відповідно до заповіту від 25 липня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Михайловською А.А., зареєстрованого в реєстрі за №№ 2421, 2422, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, згідно із яким заповів все своє майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У заповіті вказано, що він складений 25 липня 2023 року о 15 год. 30 хв. за місцем проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 . У зв`язку зі слабкістю рук заповідача, на його особисте прохання та за його дорученням після прочитання заповідачем тексту заповіту вголос документ в присутності заповідача і нотаріуса підписано ОСОБА_11 , зареєстрованою в АДРЕСА_3 . ( а.с.36, 115-121 т.1)

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що її племінник ОСОБА_3 проживав з нею на території одного домоволодіння на своїй частині житлового будинку. ОСОБА_2 не проживала з батьком більше 10 років. Стан здоров`я ОСОБА_3 останній час перед смертю був незадовільним, проте той перебував у здоровому глузді. ОСОБА_3 виписали з лікарні, оскільки покращень стану його здоров`я не було. Ініціатива скласти заповіт належала саме ОСОБА_3 . Посвідчили заповіт в присутності нотаріуса та невідомої свідку жінки. Відповідач не була присутня при складанні заповіту.

Свідок ОСОБА_27 (приватний нотаріус) вказала, що для складання заповіту її запросили зі сторони спадкоємиці. ОСОБА_3 було складно поставити підпис на заповіті, тому підпис поставила свідок ОСОБА_11 , яка приїхала до прибуття нотаріуса. Під час спілкування ОСОБА_3 був адекватний, самостійно не читав заповіт, але розмовляв по його суті.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні дав покази про те, що про хворобу батька дружини ОСОБА_3 був обізнаний. Про смерть дізнався в липні 2023 року. Зазначив, що ОСОБА_3 за час, коли вони проживали разом, алкоголь не вживав. Але знає зі слів родичів, що ОСОБА_3 випити міг і бувало затяжне вживання. Щодо спадку сказав, що раніше ОСОБА_3 говорив, що весь спадок дістанеться доньці, ніколи не згадував, що хотів залишити щось відповідачу. Останній раз, коли бачився з ОСОБА_3 , той не розумів, хто він і де.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні дала покази, що з ОСОБА_3 була знайома дуже давно як сусідка. Свідком при укладенні заповіту стала за проханням матері відповідача. ОСОБА_11 сама віднесла свої документи нотаріусу в день складення заповіту. Щодо обставин посвідчення заповіту повідомила, що заповіт укладався у ОСОБА_3 вдома, в обід. Присутніми були ОСОБА_3 , нотаріус та сама свідок. ОСОБА_3 був у поганому стані, документи підписати сам не міг, але розмовляв. Також останній до укладення заповіту також казав, що заповість все відповідачу, яка доглядала за ним.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні вказала, що орендувала декілька місяців житло у частині будинку ОСОБА_3 . Про те, що ОСОБА_3 проживав поруч, свідок не знала і ніколи його не бачила, оскільки заселялась через рієлтора. Про заповіт нічого не знає.

Свідок ОСОБА_29 дала покази, що ОСОБА_3 був її сусідом. Напередодні смерті стан його здоров`я погіршився, лежав у лікарні. ОСОБА_3 доглядала ОСОБА_30 , співвласниця будинку.

Свідок ОСОБА_26 повідомила, що відповідач є її донькою, а ОСОБА_3 був її двоюрідним братом. Вказала, що той жалівся на доньку. Позивач з`явилась до нотаріуса через 9 місяців. Батькові не дзвонила, не цікавилась його життям, на похованні присутня не була. ОСОБА_3 користувався окулярами, міг самостійно читати. При виписці з лікарні заповідач був у нормальному стані, про наближення смерті лікарі не говорили.

Свідок ОСОБА_19 дала покази суду, що була лікарем ОСОБА_3 у липні 2023 року. Оскільки минув тривалий час, деталей не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_31 розповів, що був знайомий з ОСОБА_3 з 2014 року, вони разом працювали. В останні місяці життя спілкувались рідко, по телефону, тому що ОСОБА_3 лежав у лікарні. Останній раз бачив його за 4-5 днів до смерті. За племінницю (відповідача) ОСОБА_3 говорив, що вона піклується про нього, допомагає.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Причиною смерті згідно лікарського свідоцтва про смерть № 134 від 27.07.2023 року є хронічна печінкова клінічна недостатність (а.с.11, 108, т. 1).

Відповідач організувала поховання померлого ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою на одержання праху від 02.08.2023р., договором на організацію поховання, товарними чеками на оплату ритуальних послуг, оплату урни, пам`ятника ( а.с.91-93, 101, 102-106 т.1).

Відповідно до наданих позивачем скриншотів переписки, мати позивача від свого брата 24 липня 2023 року дізналась про критичний стан ОСОБА_3 , його виписку з лікарні, що повідоми брат останнього ОСОБА_32 . Мати позивача просила не повідомляти вказані обставини позивачу, оскільки їй було заборонено хвилюватись (а.с.186)

Відповідно до наданих відповідачем скриншотів переписки у липні 2023 року відповідач повідомляла мати та сестру позивача про стан здоров`я та хід лікування ОСОБА_3 , обставини виписки його з лікарні до ОСОБА_33 , а також про смерть останнього. (а.с.77-79 т.1)

Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 заведена 14.09.2023р. за № 123/2023 приватним нотарусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О. (витяг зі Спадкового реєстру № 76340240 від 25.03.2024р. ( а.с.12 т.1).

З матеріалів спадкової справи вбачається, що 14 вересня 2023 року відповідач подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 27- 54 т.1).

27 березня 2024 року позивач подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підтвердження факту прийняття спадщини надала довідку про реєстрацію її місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з 26.10.2018р. ( а.с.31 т.1).

Відповідно до довідки Департаменту "ЦНАП" Черкаської міської ради від 02.07.2024р. за адресою АДРЕСА_1 були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 16.01.2009р. по 27.07.2023р.; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_34 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

09.04.2024р. нотаріс відмовив у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з заповітом спадкодавця на користь відповідача.

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 10 червня 2024 року у справі 712/5501/24 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання вчиненої нотаріальної дії неправомірною та заповіту недійсним повернуто позивачу згідно з ч.3 ст. 185 ЦПК України (позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом).

Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 26 серпня 2024 року у справі 712/8106/24 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 повернуто позивачу про визнання вчиненої нотаріальної дії неправомірною та заповіту недійсним відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України (до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про відкликання позовної заяви).

Відповідно до наданих відповідачем скриншотів переписки сторін у квітні 2024 року абонент " ОСОБА_17 " висловлює вдячність, що відповідач була поряд з її батьком, пропонує компенсацію затрат, також висловлює незгоду із законністю спадкування відповідачем майна ОСОБА_3 (а.с.77-79)

29.08.2024 року ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 41/100 частку у праві власності на житловий будинок загальною площею 93,8 кв. м. з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 53, т. 1).

Право власності відповідача на 41/100 частку домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстроване 29.08.2024р. (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.01.2025р. № 409295749 (а.с.175 т.1)

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, постанову Верховного Суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

За змістом частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).

Закон у певних випадках допускає підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину (постанови Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19), від 17 липня 2024 року у справі № 727/5319/18 (провадження № 61-10864св23), 02 березня 2026 року у справі № 462/863/23 (провадження № 61-5396сво24)).

Відповідно до ст.1216 ЦК України с падкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом ( ст.1216 ЦК України)

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті ( ст.1218 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ст.1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки ( ст.1261 ЦК України).

Відповідно до статей 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями будь-яких фізичних осіб (незалежно від наявності з ними сімейних чи родинних зв`язків), а також юридичних осіб, державу або територіальні громади ( ст.1235 ЦК України).

Відповідно до ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно із ст.1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Як передбачено ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. (ч.3 ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини ( ч.1 ст.1270 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано:«для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного».

У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 204/1052/20 вказано, що «під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Мотивована оцінка суду аргументів учасників справи та позиція суду з питання порушення, не визнання або оспорення права, свободи чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду

Звертаючись до суду на захист порушеного права спадкоємця за законом, який прийняв спадщину в зв`язку з проживанням із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, позивач предметом поданого у серпні 2024 року позову визначила вимогу про визнання заповіту недійсним з тих підстав, що спадкодавець в момент посвідчення заповіту за станом здоров`я не мав можливості розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Після відкриття провадження у справі в ході підготовчого провадження позивач у жовтні 2024 року подала до суду "уточнену" позовну заяву, в якій додатково вказала, що заповідач не міг прочитати заповіт і тому посвідчення заповіту мало відбувалось при свідках.

В подальшому до закінчення підготовчого провадження, у січні 2025 року позивач подала до суду заяву про зміну предмета позову про визнання заповіту недійсним, доповнивши його новою позовною вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

В ході судового розгляду, у тексті виступу в судових дебатах представник позивача просила суд встановити нікчемність оспорюваного заповіту внаслідок порушення процедури його посвідчення та застосувати наслідки нікчемності заповіту шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Вирішуючи питання про дотримання позивачем встановленого законом порядку зміни позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову відбудеться тоді, коли в рамках конкретного позовної вимоги позивач замість одного способу захисту прав захоче скористатися іншим способом захисту, обґрунтовуючи свої позовні вимоги (предмет позову) тими самими обставинами, якими він обґрунтовував первісні вимоги. Вказані правові висновки відображено в постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №761/41071/19.

Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 13.03.2018 в справі № 916/1764/17).

Суд також враховує, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об`єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову. На цьому наголосив Верховний Суд при розгляді справи № 405/3360/17.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних та зміна посилання на норми права (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20).

У справі, що розглядається, подана у жовтні 2024 року "уточнена" редакція позовної заяви містила доповнення раніше поданого позову новими обставинами при збереженні первісних, відтак не може вважатись зміною підстав позову.

Таким чином, в ході підготовчого провадження позивач в порядку реалізації процесуального права, передбаченого ст.49 ЦПК України, змінив предмет позову шляхом подачі відповідної заяви у грудні 2024 року, у якій сформулював дві вимоги немайнового характеру про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Вказану редакцію позовних вимог суд прийняв до розгляду з встановленням сторонам процесуальних строків для подачі заяв по суті (відзив, відповідь на відзив, заперечення) для забезпечення реалізації процесуальних прав на стадії підготовчого провадження.

Судові дебати є фінальною стадією розгляду справи по суті, коли сторони виступають із промовами, спираючись на вже досліджені докази та заявлені раніше вимоги. Подання нових підстав чи вимог на цій стадії суперечить засадам змагальності та процесуальним нормам.

Таким чином, змінити підстави позову під час судових дебатів процесуально неможливо, оскільки строки для такої зміни чітко обмежені законом – до закінчення підготовчого провадження.

Враховуючи викладене, суд вважає поданими позивачем з дотриманням встановленого законом порядку зміни позовних вимог до закінчення підготовчого провадження. Інший підхід суперечив би принципу змагальності, відповідно до якого кожна із сторін має бути поставлена в умови, за яких вона має рівні можливості для представлення своїх доказів та обґрунтування своєї позиції перед судом.

Відповідно ч .1 до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд доходить висновку, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження переконливими об`єктивними доказами доводи позову про те, що батько позивача ОСОБА_3 на момент посвідчення заповіту 25 липня 2023 року був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Сам факт наявності у ОСОБА_3 зазначених у медичній виписці № 1244 з медичної карти стаціонарного хворого загальних захворювань та знаходження його на стаціонарному лікуванні у відділенні невідкладної терапії міської лікарні швидкої медичної допомоги з 03 липня 2023 року по 24 липня 2023 року не підтверджує наявність у ОСОБА_3 психічного розладу чи іншого хворобливого психічного стану, який позбавляв останнього у повному обсязі здатності розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними на момент посвідчення заповіту 25 липня 2023 року.

Посилання сторони позивача на те, що у ОСОБА_3 діагностували, серед інших захворювань, енцефалопатію ІІІ ступеня з вираженими когнітивними порушеннями, суд вважає такими, що не підтверджують позовні вимоги, оскільки конкретних клінічних ознак вказаних когнітивних порушень зазначена виписка не містить. Також із вказаної виписки не встановлено, що під час перебування на лікуванні ОСОБА_3 висловлював скарги на психічні розлади, з приводу яких його оглядали медичні спеціалісти у галузі психіатрії. Як зазначено на звороті виписки № 1244, ОСОБА_3 був виписаний за його бажанням, що також підтверджує врахування медичним персоналом законного права пацієнта самостійно відмовитися від лікування, якщо він є дієздатним і повністю усвідомлює свої дії. Що стосується посилання позивача на те, що ОСОБА_1 не мала права забирати ОСОБА_3 з лікарні, до матеріалів справи не долучено документального пітвердження виявлення ініціативи відповідача у виписці з лікарні батька позивача, також ні позивач, ні члени її сім`ї не оскаржували дії медичного персоналу щодо дотримання права ОСОБА_3 на медичну допомогу і тому суд вказані доводи відхиляє як необгрунтовані.

Суд також враховує, що оцінка психічного стану особу потребує спеціальних знань у галузі психіатрії, в зв`язку з чим судом було задоволено клопотання позивача про призначення посмертної психіатричної експертизи. Проте вказана експертиза не була проведена з причин, що залежали від волі позивача, а саме – через не оплату останньою вартості проведення експертизи.

Суд зауважує, що звернення до суду з позовом створює певні умови як для позивача, так і для відповідача, а також для самого судового процесу. Позивач, подаючи позов, ініціює судовий розгляд і бере на себе відповідальність за доведення своїх вимог. Відповідач, у свою чергу, отримує можливість захищати свої інтереси в суді. Суд, розглядаючи позов, створює умови для справедливого та неупередженого вирішення спору.

Покази свідка ОСОБА_20 про те, що ОСОБА_3 після виписки 24 липня 2023 року не впізнав чоловіка позивача, суд вважає такими, що не підтверджують з достовірністю стан останнього в день посвідчення заповіту.

Крім того, показами свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_11 підтверджено, що стан ОСОБА_3 в день та час посвідчення заповіту був адекватний, відтак приватний нотаріус Михайловська А.А. мала право, перевіривши дієздатність та волю ОСОБА_3 , посвідчити 25 липня 2023 року заповіт на користь ОСОБА_1 за місцем проживання заповідача за вказаною в заповіті адресою на його прохання.

Доводи позивача про те, що її батько завжди мав намір залишити їй спадщину спростовуються показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_35 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 , а також ОСОБА_5 , ОСОБА_26 , якими підтверджено, що ОСОБА_3 висловлював намір визначити своїм спадкоємцем племінницю ОСОБА_1 з підстав надання останньою йому допомоги у лікуванні. Покази вказаних свідків є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та об`єктивно підтверджують обставини, на які відповідач посилався як на підставу заперечень проти позовних вимог.

Надання відповідачем допомоги у лікуванні ОСОБА_3 також підтверджується квитанціями про придбання ліків у вересня 2021 року, липні 2023 року, тобо періоди, коли ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні, також найменування ліків узгоджуються з медичними призначеннями у відповідних виписках із медичних карт стаціонарного хворого.

Стосовно доводів позивача про те, що за станом здоров`я вона не мала можливість домагати хворому батьку, а також її твердження про спірні майнові питання між ОСОБА_3 , ОСОБА_37 , ОСОБА_1 , зібраними у справі доказами підтверджено, що волевиявлення заповідача на складення оспорюваного заповіту обумовило суб`єктивне сприйняття ОСОБА_3 тих обставин, що відповідач йому надавала сторонню допомогу, без якої він об`єктивно не міг обходитись у зв`язку з прогресуванням тяжких хвороб.

Щодо дотримання процедури посвідчення заповіту, суд виходить з того, що за положеннями статті 1257 ЦК України посвідчення заповіту має відбуватись при свідках у тому випадку, якщо заповідач не може сам прочитати заповіт через фізичні вади, тобто має конкретні функціональні порушення зорової системи, або інших органів, які перешкоджають для сприйняття візуального тексту. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 р. у справі №461/2565/20.

Зі змісту виписки № 1244 із медичної карти стаціонарного хворого, складеної 24 липня 2023 року, а також показів свідків, допитаних в судовому засіданні, не встановлено конкретних фізичних вад ОСОБА_3 , зокрема порушень зорової системи, які позбавляли його здатності прочитати текст заповіту. Натомість, у виписці № 1244 відзначено скарги на його загальну слабкість і ясну свідомість.

Суд також враховує, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми, у ньому зазначено місце його складення, дату й місце його посвідчення уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті. Також спірний заповіт містить відповідні відомості щодо прочитання його вголос.

Враховуючи викладене, суд вважає підтвердженим, що заповідач свідомо визначив спадкоємцем відповідача, що є реалізацією принципу свободи заповіту, також не було допущено порушень процедури посвідчення заповіту так, що це вплинуло на справжнє волевиявлення заповідача.

Визначення заповідачем спадкоємцем конкретну особу спадкоємця є реалізацією принципу свободи заповіту.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як недійсного чи нікчемного по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20.07.2022 р. у справа №461/2565/20

Суд також враховує, що особа, яка звертається до суду, має також обґрунтувати, на захист якого цивільного права, яке порушене, не визнане обо оспорюється, подається позов.

Право на оспорювання заповіту має зацікавлена особа. Зацікавленість визначається тим, чи призведе визнання заповіту недійсним до відновлення порушених прав або майнових інтересів позивача.

Звернувшись до суду на захист порушеного права як спадкоємця за законом, який прийняв спадщину, позивачем не доведено в ході судового розгляду факту прийняття позивачем спадщини у встановленому законом порядку.

Як встановлено зі змісту поданого позивачем до суду відповіді на відзив, а також пояснень представників позивача, позивач стверджує, що фактично проживала з батьком до 2016 року, а з 2017 року проживає зі своїм чоловіком, проте місце її проживання залишалось зареєстрованим за місцем реєстрації ОСОБА_3 на момент його смерті.

Таким чином, принаймі з 2017 року її місце фактичного проживання було відмінним від місця її реєстрації. Отже, на момент смерті ОСОБА_38 позивач фактично не проживала з батьком. Вказаний факт позивачем не оспорювався та підтверджений показами свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_5 , ОСОБА_26 .

Для реалізації права на спадкування як спадкоємця першої черги за законом, який фактично не проживав зі спадкодацемна момент прийняття спадщини, позивач мала можливість в установлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, проте з матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_38 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що вказана заява позивачем подана після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини - у березні 2024 року.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для висновку про підтвердження факту прийняття позивачем спадщини після смерті батька в порядку, передбаченому законом, оскільки сам по собі факт реєстрації спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на момент відкриття спадщини не передбачений нормами ЦК України в якості законної підстави для прийняття спадщини.

Таким чином, в ході судового розгляду не встановлено факту набуття позивачем права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , відтак відсутні підстави для висновку про порушення вказаного права позивача у спірних правовідносинах.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, досліджених в судовому засіданні доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Питання про забезпечення позову

Ухвалою суду від 23 січня 2025 року за заявою позивача вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження 41/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1662417471101), на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованої на праві спільної часткової влансості ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено, вжиті судом заходи для забезпечення позову підлягають до скасування, як передбачено ч.9 ст.158 ЦПК України.

Питання про судові витрати

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено, понесені позивачем витрати суд покладає на позивача, як передбачено ч.1 ст.141 ЦПК України.

На підставі клопотання представника відповідача відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України питання про судові витрати відповідача на правничу допомогу підлягає вирішенню в порядку ст.246 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 263, 264, 265 ЦПК України, ст. 2, 3, 15, 203, 204, 215, 225, 1216, 1218, 1233, 1235, 1247, 1248, 1257, 1261, 1268, 1269 ЦК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 , вчиненого 25 липня 2023 року.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту, накладеного ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 січня 2025 року на 41/100 частку житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1662417471101), власником якої зареєстровано ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення складений 17 вересня 2026 року.