Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №703/4638/26 — Кам'янський районний суд Черкаської області

16.09.2026

Справа № 703/4638/26

Провадження № 2/696/761/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Кам`янка

Кам`янський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Шкреби В.В.,

при секретарі Степановій Н.В.,

за участі

представника позивача Примака В.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янка Черкаського району Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства із управління резервами України (код ЄДРПОУ 14373242, вул. Івана Франка, 18 в м. Сміла Черкаського району Черкаської області) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства із управління резервами України про стягнення заборгованості із заробітної плати, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 05.08.2019 до 31.03.2026 працювала на Державному підприємстві «Комбінат «Дніпро» Державного агентства із управління резервами України.

Наказом № 32-к від 30.03.2026 року її звільнено з посади за власним бажанням, згідно частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.

На день звільнення їй було нараховано до виплати складові заробітної плати, але станом на 15.04.2026 року існувала заборгованість підприємства із виплати заробітної плати в сумі 140 248 грн. 23 коп. Нараховані їй суми, належні до виплати при звільненні, станом на день звернення до суду виплачені не були.

Просила стягнути із ДП «Комбінат «Дніпро» ДАУР 140 248 грн. 23 коп. заборгованості по заробітній платі, а також з урахування заяви про збільшення позовних вимог 93 383 грн. 19 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 03.08.2026 відкрите провадження в справі, справу призначено до розгляду.

Представник Позивача та Позивач позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник Відповідача в судові засідання неодноразово не з`являвся, належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду, його неявка не перешкоджала судовому розгляду у його відсутність.

Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, надані докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.

Позивач з 05.08.2019 до 31.03.2026 працювала на Державному підприємстві «Комбінат «Дніпро» Державного агентства із управління резервами України.

Наказом № 32-к від 30.03.2026 року її звільнено з посади за власним бажанням, згідно частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.

На день звільнення їй було нараховано до виплати складові заробітної плати, але станом на 15.04.2026 року існувала заборгованість підприємства із виплати заробітної плати в сумі 140 248 грн. 23 коп. Виплата вказаних вище сум підприємством не здійснена, їх розмір Відповідачем визнається та підтверджується матеріалами справи.

Вказані обставини не заперечуються сторонами, так само як і та обставина, що суми відповідних нарахувань визначені із урахуванням сум податків, зборів, профспілкових внесків, що фактично були роботодавцем утримані та перераховані за відповідним цільовим призначенням.

Середньоденна заробітна плата Позивача, виходячи із суми нарахувань за грудень 2025- січень та лютий 2026 року складає 771 грн. 76 коп., розмір не виплаченої заробітної плати на день звільнення становить 140 248 грн. 23 коп., компенсація за весь час затримки розрахунку (з 01 квітня по 16 вересня 2026 року) становить відповідно 93 383 грн. 19 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати (ст. 116 КЗпП України).

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки (частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки»).

За обставинами даної справи не вбачається належних виплат на користь Позивача у зв`язку з її звільненням.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо). У випадку розірвання трудового договору працівник набуває право на отримання грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної та додаткової відпусток, що обчислюється виходячи із середньої заробітної плати. Спосіб обчислення такої плати визначений Порядком. Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України (постанова ВП ВС від 08.10.2025 в справі №489/6074/23).

Правова природа відповідальності за статтею 117 КЗпП України носить компенсаційний характер.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого.

Статтею 27 Закону №108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

У п. 4 Порядку №100 зазначено перелік виплат, що не враховуються під час розрахунку середньої заробітної плати, а саме пункт б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

За вказаних обставин, за відсутності заперечень Відповідача, суму заборгованості із заробітної плати в розмірі 140 248 грн. 23 коп. та 93 383 грн. 19 коп. компенсації за невикористану відпустку належить стягнути із ДП «Комбінат «Дніпро» ДАУР на користь Позивача.

Відповідно ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються - у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається із квитанції від 08.07.2026 року Позивачем сплачено 1331,20 грн. судового збору, а тому вони підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Витрати на професійну правничу допомогу судом сторона Позивача визначила у розмірі 5 000 грн., з яких на ознайомлення з матеріалам справи та аналіз законодавства 1 000 грн., складання заяви по суті 3000 грн., участь у судових засіданнях 1000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів .

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою, такої ж позиції притримується Верховний суд в постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує конкретні обставини даної справи, її складність, обсяг наданих послуг з правничої допомоги, обґрунтування заявником розміру цих витрат, критерій реальності адвокатських витрат, ту обставину, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний характер.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 20.11.2022 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 у справі №211/3113/16-ц).

Проаналізувавши детальний опис наданих Позивачу послуг з професійної правничої допомоги, а також подані документи, суд погоджується з сумою витрат на професійну правничу допомогу, яку просить стягнути Позивач, та вважає, що така сума відповідає критеріям розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвокатського бюро із складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. При цьому суд враховує, що відповідачем до суду не було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне дане рішення в межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1, 2, 76, 81, 82, 89, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України,

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства із управління резервами України (код ЄДРПОУ 14373242, вул. Івана Франка, 18 в м. Сміла Черкаського району Черкаської області) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити повністю.

Стягнути із Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства із управління резервами України (код ЄДРПОУ 14373242, вул. Івана Франка, 18 в м. Сміла Черкаського району Черкаської області) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), рахунок IBAN НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк») 140 248 (сто сорок тисяч двісті сорок вісім) грн. 23 коп. заборгованості по заробітній платі, без утримання із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнути із Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства із управління резервами України (код ЄДРПОУ 14373242, вул. Івана Франка, 18 в м. Сміла Черкаського району Черкаської області) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), рахунок IBAN НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк») 93 383 (дев`яносто три тисячі триста вісімдесят три) грн. 19 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнення, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнути із Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства із управління резервами України (код ЄДРПОУ 14373242, вул. Івана Франка, 18 в м. Сміла Черкаського району Черкаської області) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), рахунок IBAN НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк») 1331 (тисячу триста тридцять одну) грн. 20 коп. понесених витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та 5 000 (п`ять тисяч) грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу

Рішення суду в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Шкреба