Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №442/5416/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5416/26

Провадження №2-о/442/436/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Нагірної О.Б.,

за участю секретаря судового засідання Лесович О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі в порядку окремого провадження цивільну справу №442/5416/26 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа – Дрогобицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області про встановлення факту смерті,

учасники справи:

заявниця – ОСОБА_1

встановив:

Заявниця звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Сухобузимське Сухобузимського району Красноярського краю, та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт.Тяжин Тяжинського району Кемеровської області (російська федерація).

В обгрунтування заяви зазначає, що вона є дружиною ОСОБА_2 (покійного чоловіка), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. смт.Тяжин Тяжинського району Кемеровської області (російська федерація). На момент смерті він перебував на території рф, де й настала смерть внаслідок нещасного випадку. Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується листом електронної пошти Шариповського територіального відділу агенства ЗАГС Красноярського краю від 05.02.2025, а також даними листування у додатку «Viber» із сестрою покійного. З метою отримання свідоцтва про смерть чоловіка ОСОБА_2 , 04.03.2025 уповноважений представник ОСОБА_3 звернувся до Краснодарського органу РАКС у місті Краснодар, рф. Проте у видачі свідоцтва про смерть її чоловіка представнику було відмовлено в усній формі з посиланням на розірвання дипломатичних відносин.

Ухвалою від 15.07.2026 заяву залишено без руху.

29.07.2026 на виконання ухвали від 15.07.2026 від заявника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 29.07.2026 у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи на 17.09.2026.

Заявниця в судовому засіданні вимоги підтримала, пояснила, що просить встановити такий факт для можливості реалізаії своїх прав.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи приходити до наступного висновку.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Пунктом 8 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Факт смерті особи у певний час за відмови органів реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті встановлюється за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану у реєстрації факту смерті, яка обумовлюється несвоєчасним зверненням до цих органів або відсутністю документів, які стверджують подію смерті.

При зверненні до суду заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами, цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі №478/1072/21, провадження №61-1370св22.

Встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Івановичі Червоноармійського району Житомирської області.

З витягу з реєстру територіальної громади від 04.06.2026 вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб 24.02.1978. Прізвище після укладення шлюб жінки – « ОСОБА_5 ».

З копії паспорту громадянина України вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Сухобузимське Сухобузимського району Красноярського краю.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , заявниця зазначає, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на території РФ, з якою зупинено правову допомогу і правові відносини, тому єдиний шлях реєстрації факту смерті та поновлення відповідного актового запису, це відповідне рішення суду.

За положеннями статті 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено у частині 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

За пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Верховною Радою 01 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Наслідком цього є те, що із дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107 передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Отже, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав, приймаються на території України без спеціального посвідчення, якщо така практика існувала станом на 24 лютого 2022 року відповідно до міжнародних договорів України, зокрема, Мінської конвенції.

Долучені заявницею фотокопії документів суд оцінює критично, оскільки їх зміст не дає можливості достовірно встановити, що вони стосуються саме ОСОБА_2 , який був чоловіком заявниці. Зазначені документи не містять достатніх ідентифікаційних відомостей про особу, смерть якої зареєстровано, а тому самі по собі не підтверджують факту смерті саме чоловіка заявниці.

З електронного листа Шаріповського територіального відділу агентства ЗАГС Красноярського краю вбачається, що смерть ОСОБА_2 зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2 відділом ЗАГС Тяжинського району Кузбасу.

Разом із тим, сам по собі факт реєстрації смерті особи з прізвищем, ім`ям та по батькові, зазначеними у листі Шаріповського територіального відділу агентства ЗАГС Красноярського краю, не дає можливості достовірно встановити, що померлим є саме чоловік заявниці. Також лист на електронну адресу заявниці не є офіційним документом та встановити його ідентичність неможливо.

Надані заявницею паспорт та свідоцтво про шлюб підтверджують особу її чоловіка та родинний зв`язок із ним, однак не містять відомостей про його смерть. Водночас лист РАЦС РФ, у якому зазначено лише ПІБ особи, смерть якої зареєстрована, не містить достатніх ідентифікаційних відомостей, які б дозволяли зіставити цю особу з чоловіком заявниці.

За відсутності інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт смерті саме ОСОБА_2 , який перебував у шлюбі із заявницею, суд доходить висновку про недоведеність заявленого факту.

Таким чином, даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа – Дрогобицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області, задоволенню не підлягає у зв`язку з недоведеністю заявленого факту.

Керуючись Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», статтями 4, 12, 258, 259, 261, 263-265, 268, 273, 293, 315, 317, 319, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

в задоволенні заяви відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17.09.2026.

Суддя Нагірна О.Б.