Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №335/9454/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/9454/26 2-а/335/204/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 2672/1 від 14.10.2024 у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

27.08.2026 ОСОБА_1 в особі адвоката Граніч Олени Сергіївни звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову № 2672/1 від 14 жовтня 2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) та накладення штрафу в розмірі 17 000,00 грн; закрити справу про адміністративне правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно зі змістом оскаржуваної постанови, позивач під час загальної мобілізації отримав повістку від 14 серпня 2024 року про необхідність прибуття 23 серпня 2024 року до ТЦК та СП, проте у зазначений час не з`явився й доказів наявності поважних причин неприбуття не надав. Разом з тим позивач указує, що 14 серпня 2024 року на блокпості у м. Запоріжжі йому було вручено повістку № 1146 з пропозицією прибути до ТЦК та СП для визначення призначення на особливий період, однак у цій повістці графа щодо дати прибуття взагалі не була заповнена (вказано лише часовий проміжок «з 8:00 до 12:00 год» без зазначення конкретного числа, місяця та року), а сам документ не містив ані дати його складення (14.08.2024), ані дати явки (23.08.2024). Позивач наголошує, що приписами закону обов`язок прибуття до ТЦК та СП імперативно пов`язується із чітким визначенням у повістці як місця, так і конкретного строку явки, а відсутність дати позбавляє повістку значення виклику.

Окрім того, повістка містила виклик для визначення призначення на особливий період (що стосується п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), тоді як у постанові йому безпідставно інкриміновано також порушення ч. 3 ст. 22 цього Закону щодо обов`язку прибуття на збірні пункти. Позивач зауважує, що під час складення протоколу про адміністративне правопорушення 10 жовтня 2024 року він у письмових поясненнях прямо повідомив про відсутність у повістці дати явки, однак відповідач цих пояснень не перевірив і їм оцінки не надав.

Обґрунтовуючи порушення процедури притягнення до відповідальності та права на захист, позивач указує, що розгляд справи було призначено на 14 жовтня 2024 року, проте з 10 до 25 жовтня 2024 року він перебував на амбулаторному лікуванні у сімейного лікаря та був тимчасово непрацездатним (що підтверджується випискою ф. № 027/о та медичним висновком), а отже, його неприбуття на розгляд справи було зумовлено поважною причиною — хворобою. Відповідач розглянув справу за його відсутності, не з`ясувавши причин неявки та позбавивши позивача права надати пояснення, подати докази й скористатися правовою допомогою адвоката, чим порушив вимоги ст. 268 КУпАП, ст. ст. 55, 59 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки не містить опису встановлених обставин, посилань на докази, відомостей про номер і обставини вручення повістки, аналізу пояснень позивача та даних про з`ясування обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність.

Позивач окремо зазначає про порушення відповідачем ст. 285 КУпАП щодо невручення та ненадіслання йому копії постанови, про існування якої він дізнався лише 18 серпня 2026 року з повідомлення в застосунку «Дія» та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 81712883, якою суму штрафу було подвоєно до 34 000,00 грн. Внаслідок вказаної бездіяльності відповідача позивач був позбавлений можливості оскаржити постанову у встановлений строк та сплатити 50 % штрафу відповідно до ст. 300-3 КУпАП, у зв`язку з чим вважає, що перебіг десятиденного строку на оскарження має обчислюватися з 18 серпня 2026 року, а в разі іншої оцінки суду — просить поновити цей строк як пропущений з поважних причин.

Ухвалою судді від 02.09.2026 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін із особливостями, встановленими ст. ст. 268–272, 286 КАС України; призначено судове засідання; встановлено відповідачу п`ятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, розглянутої 14 жовтня 2024 року з доказами вручення оскаржуваної постанови позивачу. Встановлено строк подання відповідачем до суду доказів до 14 вересня 2026 року.

05 вересня 2026 року представник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує та просить відмовити у їх задоволенні. На обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210-1 КУпАП, та накладати адміністративні стягнення через своїх керівників. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни є обов`язком громадян України, а згідно з абзацом п`ятим частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Правилами військового обліку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, та абзацом першим частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов`язані зобов`язані перебувати на військовому обліку та з`являтися за викликом до ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих ними документах (повістках), для визначення призначення на особливий період чи проходження медичного огляду.

За даними Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних « ІНФОРМАЦІЯ_2 », позивач з 22 березня 2001 року перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час винесення постанови не був військовослужбовцем, однак у порушення зазначених норм закону та Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, не прибув за повісткою до ТЦК та СП, не надавши доказів виконання встановлених обов`язків.

Щодо процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності представник відповідача наголошує, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення № 2672/1 від 10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 було ознайомлено під особистий підпис із його правами та обов`язками, передбаченими статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надходило, а його присутність підтверджується власним підписом у протоколі. Крім того, позивача під особистий підпис було повідомлено про час, дату та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, за результатами якого 14 жовтня 2024 року керівником ТЦК та СП було правомірно винесено постанову № 2672/1 про притягнення позивача до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн в умовах особливого періоду, яка повністю відповідає вимогам статті 283 КУпАП.

Представник відповідача зазначає, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення, а з посиланням на правові позиції Верховного Суду (зокрема у справах № 640/11468/20, № 400/4409/21) вказує, що формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення суб`єкта владних повноважень, а застосування надмірного формалізму може призвести до уникнення правопорушником виконання законодавства та нанесення шкоди суспільним інтересам.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі оскаржуваної постанови № 2672/1 від 14.10.2024 у виконавчому провадженні ВП № 81712883 до набрання рішенням суду законної сили.

Вивчивши заяви сторін по суті справи, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своечасно, тобто протягом розумного строку.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Судом встановлено, що 14 жовтня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 винесено постанову № 2672/1 про притягнення громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, в умовах загальної мобілізації громадянин ОСОБА_1 отримав повістку від 14 серпня 2024 року про необхідність прибуття 23 серпня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте громадянин ОСОБА_1 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 у зазначені в повістці час та дату, а також не надав доказів наявності поважних причин неприбуття за повісткою.

Зазначені дії (бездіяльність) громадянина ОСОБА_1 кваліфіковані особою, яка винесла постанову, як порушення вимог частини першої та частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вчинене в умовах особливого періоду, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 постановлено накласти на громадянина ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Диспозиція вищезазначеної норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За визначенням, наведеним в абзаці 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період — період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17 березня 2014 року, коли оприлюднено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

24 лютого 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"» № 2102-ІХ, яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації військовозобов`язані зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках.

Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

З копії військово-облікового документа позивача вбачається, що останній є військовозобов`язаним.

Отже, для притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у разі неявки за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, орган (посадова особа) має встановити, чи було належним чином повідомлено особу про такий обов`язок шляхом вручення повістки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведения призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі — Порядок № 560, у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови від 14.10.2024).

Вищевказаний Порядок визначає, зокрема, процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних, організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

За приписами підпункту 1 пункту 27 Порядку № 560 під час мобілізації громадяни викликаються з метою: до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Пунктом 28 Порядку № 560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Відповідно до пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу у разі вручення повістки є особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

З наданої відповідачем копії розписки про отримання повістки № 1146го вбачається, що 14 серпня 2024 року позивач під підпис отримав повістку про виклик на 08 год 00 хв 23 серпня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою визначення призначення на особливий період. Підписом у вищезазначеній розписці позивач підтвердив, що йому повідомлені місце, день і час явки за викликом, роз`яснені наслідки неявки та обов`язок повідомити про причини неявки. Про наявність зауважень щодо форми та змісту врученої йому повістки позивач у розписці не зазначив.

Отже, зміст розписки спростовує доводи позивача про те, що йому не вручалася повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 08 год 00 хв 23 серпня 2024 року.

Про наявність причин неприбуття до ТЦК та СП у день та час, визначені у повістці, позивач у позові не зазначив.

Отже, вчинене позивачем діяння містить усі ознаки складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своечасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

За правилами ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

10 жовтня 2024 року оператором рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_6 старшим солдатом ОСОБА_4 складено протокол № 2672/1 про адміністративне правопорушення стосовно громадянина ОСОБА_1 , який 23 серпня 2024 року не з`явився за повісткою (розпорядженням) про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі — ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та про причини неявки не повідомив. З протоколу вбачається, що особою, яка його склала, ОСОБА_1 роз`яснено права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, а також повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення — 14 жовтня 2024 року о 10:00 годині в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 . У графі пояснень та зауважень щодо змісту протоколу міститься рукописний запис, до протоколу долучено копію розписки та копію повістки. Протокол також містить підпис позивача в графі «Другий примірник протоколу отримав».

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Наданою позивачем медичною документацією підтверджується, що останній у період з 10 до 25 жовтня 2024 року перебував на амбулаторному лікуванні у сімейного лікаря.

Проте доказів того, що позивач повідомляв відповідача про неможливість прибути до ІНФОРМАЦІЯ_5 на розгляд справи про адміністративне правопорушення, заявляв клопотання про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення, матеріали справи не містять.

З огляду на те, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, підтверджується дослідженими судом доказами, оскаржувану постанову винесено уповноваженою особою з дотриманням процедури, встановленої Кодексом України про адміністративні правопорушення, її зміст відповідає вимогам статті 283 КУпАП, адміністративне стягнення застосовано в межах санкції статті, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати покладаються на нього і розподілу не підлягають, а заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72–77, 139, 157, 241–246, 250, 270–271, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 2672/1 від 14.10.2024 у справі про адміністративне правопорушення — відмовити.

Заходи забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2672/1 від 14 жовтня 2024 року у виконавчому провадженні ВП № 81712883, вжиті ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 07 вересня 2026 року у справі № 335/9454/26 — скасувати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя А.В. Стеценко