Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №120/14100/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/14100/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

17 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ГУ ПФУ у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №025650011670 від 11.06.2025 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.05.2025 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши до спеціального стажу періоди роботи з 12.08.1992 р. по 30.11.1995 р., 13.12.1995 р. по 07.07.1996 р., 25.07.1996 р. по 23.08.1996 р., 02.09.1996 р. по 05.09.1999 р., 01.10.1999 р. по 30.04.2000 р., 01.06.2000 р. по 04.01.2004 р., 01.10.2006 р. по 07.12.2008 р., 10.12.2008 р. по 31.03.2009 р., 16.04.2009 р. по 28.02.2023 р.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи встановлено, що 03.06.2025 позивачка звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Заяву позивачки за принципом екстериторіальності було направлено до ГУ ПФУ у Вінницькій області.

11.06.2025 ГУ ПФУ у Вінницькій області за результатом розгляду заяви прийняло рішення №025650011670 про відмову у призначенні пенсії.

Підставами для відмови у призначенні пенсії визначено: страховий стаж заявниці становить 37 роки 0 місяців 21 днів із урахуванням ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” стаж 48 років 2 місяці 8 днів; стаж роботи за вислугу років становить: 00 років 00 місяців 00 днів.

Так, відповідно до пункту 2-1 розділу XV “Прикінцевих положень” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, тобто на 11.10.2017 року, мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтею 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотримання умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, зокрема жінки за наявності станом на 11.10.2017 року 26 років 6 місяців страхового стажу.

Враховуючи зазначене, вирішено відмовити у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, у зв`язку із відсутністю необхідно стажу на посадах, які дають право на вислугу років.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (Закон №1058) передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII (Закон №2148) набрав чинності 11.10.2017 року.

Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Пунктом «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 та №911VIII від 24.12.2015, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

-з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

- 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Проте, 04 червня 2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е, ж» статті 55 Закону №1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII - неконституційними.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, з 05 червня 2019 року положення п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.

Також, згідно п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Так, із матеріалів справи встановлено, що позивач в період з 12.08.1992 р. по 30.11.1995 р., 13.12.1995 р. по 07.07.1996 р., 25.07.1996 р. по 23.08.1996 р., 02.09.1996 р. по 05.09.1999 р., 01.10.1999 р. по 30.04.2000 р., 01.06.2000 р. по 04.01.2004 р., 01.10.2006 р. по 07.12.2008 р., 10.12.2008 р. по 31.03.2009 р., 16.04.2009 р. по 28.02.2023 р. працювала на посаді санітарки, медичної сестри у Вінницькому міському клінічному пологовому будинку №2, що підтверджується записами в трудовій книжці

НОМЕР_1 період з 01.03.2023 р. по 15.09.2025 р. працювала на посаді медичної сестри у Вінницькій клінічній лікарні “Центр матері та дитини, що підтверджується записами в трудовій книжці НОМЕР_2 .

Даний стаж не зараховано до спеціального з підстав того, що посада, яку позивач займала не дає право на пенсію за вислугою років, оскільки Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМ України від 04.11.1993 року № 909, не передбачено зарахування до спеціального стажу часу роботи на посадах, які прирівнюються до посад середнього медичного персоналу.

Так, gостановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року за № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (Перелік № 909) .

Розділом 2 "Охорона здоров`я" Переліку № 909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Відповідно до приміток 2 Переліку № 909 Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Отже, підставою не зарахування оскаржуваного періоду до спеціального стажу роботи позивача, стало, що посада “молодша медична сестра” відсутня у Переліку № 909 таких посад, а саме не належність даної до середнього медичного персоналу.

Відповідач не оспорює той факт, що медичні установи, де працювала позивачка відносяться до закладів і установ, визначених Переліком № 909. Водночас, у Переліку № 909 (розділ 2) відсутня така посада як молодша медична сестра.

При цьому, право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов`язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал.

Відповідно до частини 1 розділу 2 "Охорона здоров`я" Переліку № 909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 за № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

Відповідно до додатку до постанови Ради Міністрів СРСР №1397, а саме розділом ІІ "Лікарі та інші медичні працівники" визначено, що право на призначення пільгової пенсії за вислугу років, також мають наступні працівники: лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікарів, акушери, масажисти, лаборанти і медичні сестри - всі, незалежно від найменування посад, та дезінфекційні інструктори.

Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період роботи на посаді медичної сестри до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Разом з тим, середній медичний персонал це особи, які отримали спеціальну освіту та відповідну кваліфікацію в середніх медичних навчальних закладах і допущені в установленому порядку до медичної діяльності. Середній медичний персонал надає долікарську медичну допомогу, здійснює догляд за хворими, виконує під керівництвом лікаря профілактичну, діагосностичну, лікувально-реабілітаційну, санітарно-противоепідемічну і організаторську роботу.

До складу середнього медичного персоналу входять фельдшера, акушерки, медичні сестри, санітарні фельдшери, фельдшери-лаборанти, рентгено-лаборанти, зубні лікарі, зубні техніки та інші.

Медична сестра працює у лікувально-профілактичному або дошкільному закладі під керівництвом лікаря, виконує його призначення, забезпечує належний догляд за хворими та дітьми, веде спостереження за станом їх здоров`я, надає невідкладну долікарську допомогу і бере участь у гігієнічному вихованні населення та пропаганді здорового способу життя. Специфіка діяльності медсестер визначається типом і профілем установи (відділення), в якому вона працює, а також займаної посади.

Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 35 від 23.02.1993 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.1993 року за № 180 “Про оплату праці працівників охорони здоров`я та соціального захисту населення на основі Єдиної тарифної сітки” (чинний до 27.12.1993 року) Додаток № 1 “ТАРИФНІ РОЗРЯДИ СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ” пункт 4 посаді “Медичні сестри” присвоєно тарифні розряди 14-11, серед тарифних розрядів середнього медичного персоналу.

Також згідно Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 229 від 23.11.1993 року Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.1993 року за № 198 “Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників закладів охорони здоров`я та соціального захисту населення” (втратив чинність 06.04.2001 року) Глава ІІ “Тарифні розряди працівників охорони здоров`я” пункт 3 “ТАРИФНІ РОЗРЯДИ СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ” підпункт 3.2 передбачено посаду “Медичні сестри” - та встановлено тарифні розряди 12-15”.

Отже, посаду “медичної сестри” віднесено до середнього медичного персоналу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанциї про наявгість підстав для зарахування до спеціального стажу періоду роботи позивачки на посаді медичної сестри (санітарки) з 12.08.1992 р. по 30.11.1995 р., 13.12.1995 р. по 07.07.1996 р., 25.07.1996 р. по 23.08.1996 р., 02.09.1996 р. по 05.09.1999 р., 01.10.1999 р. по 30.04.2000 р., 01.06.2000 р. по 04.01.2004 р., 01.10.2006 р. по 07.12.2008 р., 10.12.2008 р. по 31.03.2009 р., 16.04.2009 р. по 28.02.2023 р.

Водночас суд не може перебирати на себе функції органу Пенсійного фонду і вирішувати питання про призначення пенсії без попереднього надання правової оцінки пенсійним органом підставам обчислення спеціального стажу, адже завданням адміністративного суду є здійснення судового контролю за правомірністю прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення, а не первинний його розгляд.

Враховую викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, при розгляді заяви позивача про призначення пенсії належним чином не з`ясував того, чи є підстави для задоволення поданої заяви, що в свою чергу являється, покладеним на нього законом обов`язком, чим позбавив позивача можливості на реалізацію права на пенсійне забезпечення, що в свою чергу вказує на протиправність оскаржуваного рішення та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за вислугу років, з урахування правової оцінки, наданої у судовому рішенні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.