Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №600/4464/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/4464/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов Олег Валерійович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

16 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Постійно діючої комісії ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Постійно діючої комісії ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Постійно діючої комісії ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 вересня 2025 року №2025-0901-1059-3197-3 про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони;

зобов`язати Постійно діючу комісію ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно провести медичний огляд позивача для визначення ступеня його придатності до військової служби.

Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просив заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби у Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

В обґрунтування заяви зазначено, що 04 вересня 2025 року позивачу вручено повістку на відправку в команду, відповідно до якої він був зобов`язаний прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 09 год 00 хв 11 вересня 2025 року.

Позивач посилався на те, що 06 серпня 2025 року за результатами медичного огляду в ІНФОРМАЦІЯ_4 лікарем було складено висновок, відповідно до якого на підставі статті 39 «а» графи II Розкладу хвороб його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Водночас 01 вересня 2025 року Постійно діючою комісією ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято постанову, оформлену довідкою №2025-0901-1059-3197-3, відповідно до якої на підставі статей 39 «б», 40 «б» графи II Розкладу хвороб позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони.

На переконання заявника, за наявності таких суперечливих висновків щодо стану його здоров`я направлення до військової частини до вирішення спору по суті може призвести до набуття ним статусу військовослужбовця та істотно ускладнити ефективний захист його прав.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував наявність двох різних за змістом медичних висновків щодо придатності позивача до військової служби, а також реальність його направлення до військової частини, підтверджену врученою повісткою на відправку.

Апелянт наголошує, що після направлення до військової частини та зарахування до списків її особового складу позивач набуде статусу військовослужбовця, у зв`язку з чим поновлення його прав у разі задоволення позову може бути істотно ускладнене.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1. невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

або

2. очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За своєю правовою природою забезпечення позову є інститутом тимчасового судового захисту, призначеним гарантувати ефективність майбутнього судового рішення та запобігти настанню до вирішення спору по суті таких наслідків, які істотно ускладнять або унеможливлять ефективний захист чи поновлення порушеного права.

Водночас застосування заходів забезпечення позову є втручанням суду у правовідносини до остаточного вирішення спору, а тому допускається лише за наявності встановлених процесуальним законом підстав, підтверджених достатніми фактичними даними.

У постанові від 17 квітня 2025 року у справі №340/5170/24 Верховний Суд зазначив, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, а тому суд у кожному конкретному випадку повинен, виходячи з наданих доказів, встановити наявність хоча б однієї з передбачених законом обставин та оцінити, чи не буде застосуванням заходів забезпечення завдано більшої шкоди, ніж та, якій такі заходи мають запобігти.

Верховний Суд у цій постанові також наголосив, що заходи забезпечення позову мають застосовуватися у межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з ними, а при вирішенні відповідного питання суд повинен оцінювати розумність, обґрунтованість та адекватність вимог заявника, збалансованість інтересів сторін, наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення та предметом позову, імовірність утруднення виконання майбутнього рішення, а також наслідки такого забезпечення для інших осіб.

З матеріалів справи вбачається, що предметом основного спору є правомірність постанови Постійно діючої комісії ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 вересня 2025 року №2025-0901-1059-3197-3 та наявність підстав для проведення повторного медичного огляду позивача.

Натомість заявленим заходом забезпечення позову позивач просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо його переміщення до військової частини з метою проходження військової служби до набрання законної сили рішенням у справі.

Колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що 06 серпня 2025 року за результатами попереднього медичного огляду було складено висновок про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, тоді як постановою ВЛК від 01 вересня 2025 року позивача визнано придатним до служби у визначених військових частинах, установах та підрозділах.

Такі обставини свідчать про наявність між сторонами реального спору щодо правильності визначення ступеня придатності позивача до військової служби.

Разом із тим сама по собі наявність різних за змістом медичних висновків не свідчить про очевидну протиправність оскаржуваної постанови ВЛК у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України.

З`ясування того, який із медичних висновків відповідає фактичному стану здоров`я позивача та вимогам законодавства, передбачає дослідження медичної документації, обставин проведення відповідних медичних оглядів, повноважень відповідних військово-лікарських комісій, установлених діагнозів, ступеня порушення функцій органів і систем організму та правильності застосування відповідних статей Розкладу хвороб.

Зазначені питання становлять предмет розгляду справи по суті та не можуть бути остаточно вирішені на стадії забезпечення позову.

Колегія суддів також враховує, що 04 вересня 2025 року позивачу було вручено повістку на відправку, відповідно до якої він повинен був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 09 год 00 хв 11 вересня 2025 року.

Наявність такої повістки свідчила про те, що на відповідний момент можливість проведення щодо позивача подальших мобілізаційних заходів не була суто абстрактною.

Разом із тим заява про забезпечення позову вирішувалася судом 23 вересня 2025 року, тобто після визначеної у повістці дати прибуття — 11 вересня 2025 року.

Матеріали, подані на обґрунтування заяви про забезпечення позову, не містять доказів вручення позивачу іншої повістки на відправку, визначення після 11 вересня 2025 року нової дати його відправлення до військової частини, прийняття іншого індивідуального рішення про безпосереднє відправлення позивача або вчинення на час вирішення заяви конкретних дій, спрямованих на його негайне направлення до військової частини.

Отже, хоча ризик відправлення позивача на військову службу на момент вручення повістки мав конкретний характер, на час вирішення судом заяви про забезпечення позову заявником не було доведено існування актуальної та безпосередньої загрози вчинення саме тих дій, заборонити які він просив суд.

Самої потенційної можливості здійснення уповноваженим органом у майбутньому передбачених законом мобілізаційних заходів недостатньо для застосування судом заходів забезпечення позову.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 квітня 2025 року у справі №340/5170/24.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з відмовою у забезпеченні позову шляхом заборони територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов`язані з направленням особи на проходження військово-лікарської комісії та мобілізацією, врахувавши характер спірних правовідносин, предмет позовних вимог, зміст заявленого заходу забезпечення та відсутність належного підтвердження обставин, які свідчили б про необхідність такого тимчасового судового втручання.

Колегія суддів також враховує співвідношення предмета цього спору із заявленим заходом забезпечення позову.

Предметом позову є рішення військово-лікарської комісії щодо ступеня придатності позивача до військової служби та вимога про проведення повторного медичного огляду.

Водночас заявлений захід забезпечення спрямований на заборону територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії щодо направлення позивача до військової частини, тобто фактично стосується наступної стадії реалізації мобілізаційної процедури.

При цьому будь-яке окреме рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов позивача на військову службу під час мобілізації або його відправлення до конкретної військової частини предметом позову в цій справі не є.

За таких обставин запропонований заявником захід фактично встановлював би загальну заборону здійснювати щодо нього відповідні мобілізаційні дії протягом усього часу судового розгляду спору про правомірність постанови ВЛК, незалежно від конкретних рішень та обставин, які можуть виникнути надалі.

Такий захід за встановлених обставин не відповідає критеріям необхідності та співмірності, визначеним статтями 150, 151 КАС України.

Колегія суддів не заперечує, що направлення особи до військової частини та набуття нею статусу військовослужбовця можуть спричинити істотну зміну її правового становища.

Однак сама можливість настання таких наслідків не звільняє заявника від процесуального обов`язку довести існування на час вирішення заяви конкретної та актуальної загрози їх настання, а також необхідність застосування саме обраного ним заходу забезпечення позову.

Забезпечення позову не може ґрунтуватися виключно на припущенні про можливість вчинення суб`єктом владних повноважень у майбутньому певних дій.

Щодо посилання апелянта на Рекомендацію №R(89)8 Комітету Міністрів Ради Європи про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах колегія суддів зазначає, що закріплені у ній принципи не суперечать наведеним висновкам.

Можливість застосування тимчасового захисту пов`язується, зокрема, з ризиком значної шкоди та наявністю достатньо вагомих підстав для сумніву у правомірності адміністративного акта, однак застосування такого захисту в кожному конкретному випадку повинно відповідати встановленим національним процесуальним законом умовам, зокрема вимогам необхідності, адекватності та співмірності.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сам по собі факт дії в Україні правового режиму воєнного стану не виключає можливості застосування адміністративним судом передбачених КАС України заходів забезпечення позову у спорах, пов`язаних із реалізацією мобілізаційних заходів.

Тому посилання суду першої інстанції на те, що застосування забезпечення позову саме по собі становило б невиправдане перешкоджання здійсненню мобілізаційних заходів в умовах воєнного стану, не може розглядатися як самостійна та достатня підстава для відмови у забезпеченні позову.

Так само колегія суддів не вважає визначальними для вирішення цієї заяви наведені судом першої інстанції положення законодавства, які регламентують проходження медичного огляду та направлення на військову службу призовників у межах процедур призову на строкову військову службу, оскільки позивач є військовозобов`язаною особою, а спірні правовідносини пов`язані з можливим призовом на військову службу під час мобілізації.

Водночас наведені недоліки мотивування ухвали суду першої інстанції не спростовують правильності його кінцевого висновку про відсутність передбачених статтею 150 КАС України підстав для застосування заявленого позивачем заходу забезпечення позову.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що вони не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На час постановлення оскаржуваної ухвали заявником не було доведено існування актуальної та безпосередньої загрози направлення його до військової частини, яка б свідчила про те, що невжиття заявленого заходу істотно ускладнить чи унеможливить виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист чи поновлення його прав.

Також із матеріалів заяви не вбачалося настільки очевидних ознак протиправності постанови ВЛК від 01 вересня 2025 року №2025-0901-1059-3197-3, які могли б бути встановлені без дослідження обставин, що становлять предмет вирішення справи по суті.

За таких обставин підстави, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, для вжиття заявлених заходів забезпечення позову відсутні.

Отже, ухвала Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 — без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.