Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №686/3431/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/3431/26

Головуючий у 1-й інстанції: Карплюк О.І.

Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.

16 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М.

за участю:

секретаря судового засідання: Пращерук М. О.,

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Шевчука В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2026 року в позові ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 8 січня 2026 року №832 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч. 3 КпАП України відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 8 січня 2026 року №832 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч. 3 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. за те, що він в період проведення мобілізації протягом дії правового режиму воєнного стану особисто не повідомив органам, в яких перебуває на військовому обліку, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку, чим допустив порушення вимог ст. 7 ч. 1 п. 17-1 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” та ст. 38 ч. 11 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про її скасування, посилаючись на відсутність доказів його вини.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч.3 ст.210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався 17.03.2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Відповідно до вимог п.17-1 ч.1 ст.7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Згідно з ч.11 ст.38 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Згідно зі статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

За приписами ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

У контексті зазначеного, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача у справі покладено обов`язок в обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Як зазначено судом першої інстанції, позивач в період проведення мобілізації протягом дії правового режиму воєнного стану особисто не повідомив органам, в яких перебуває на військовому обліку, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення №5314 від 03 січня 2026 року (а.с.10) громадянин ОСОБА_1 , в період проведення мобілізації протягом дії правового режиму воєнного стану особисто не повідомив органам, в яких перебуває на військовому обліку, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку, які визначені пунктом 17-1 ч.1 ст.7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів”, порушив вимоги ч.11 ст.38 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП під час дії особливого періоду.

Водночас, в протоколі, як джерелі доказу вчинення адміністративного правопорушення, відповідно до ст. 251 КУпАП, відсутнє посилання на відповідні документи, що є порушенням процедури розгляду справи з урахуванням вимог КУпАП.

Також, відповідно до змісту оскаржуваної постанови від 8 січня 2026 року №832(а.с.7-9), позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він не повідомив орган, в якому перебуває на військовому обліку, про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова не містить конкретного опису обставин, які стали підставою для висновку про вчинення позивачем такого правопорушення.

Зокрема, у постанові не зазначено, коли саме позивач проходив медичний огляд, які результати такого медичного огляду були отримані, які відомості про стан його здоров`я змінилися, а також яким саме доказом підтверджується факт неповідомлення ним відповідної інформації.

Саме по собі посилання в постанові на невиконання позивачем обов`язку щодо повідомлення відомостей про результати медичного огляду не є достатнім для висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки не встановлює ані конкретної події правопорушення, ані об`єктивної сторони такого правопорушення.

Також відповідачем не доведено, що у позивача виникли обставини, які відповідно до частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зумовлювали виникнення обов`язку повідомити відповідний орган про зміну стану здоров`я.

Відповідач не зазначив, які саме нові відомості щодо стану здоров`я позивача виникли після попереднього внесення відповідних даних до військово-облікових документів та які саме відомості позивач мав уточнити.

Отже, з протоколу про адміністративне правопорушення №5314 від 03 січня 2026 року (а.с.10) та постанови від 8 січня 2026 року №832(а.с.7-9) неможливо встановити, яка саме інформація щодо стану здоров`я позивача підлягала повідомленню, коли у нього виник відповідний обов`язок та яким чином він його порушив.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності прийнятого ним рішення. При цьому суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Однак відповідачем, всупереч вимогам ст.251, 256, 280,283 КУпАП не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували саме ті обставини, на підставі яких позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.

Фактично висновок про вчинення позивачем правопорушення ґрунтується лише на припущенні про наявність у нього обов`язку повідомити певні медичні відомості, без встановлення того, які саме відомості змінилися та підлягали повідомленню.

Більше того, зміст оскаржуваної постанови не дає можливості встановити, на підставі яких конкретно доказів відповідач дійшов висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності в діях позивача об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а саме порушення встановленого законом обов`язку щодо повідомлення відповідного органу про зміну стану здоров`я.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить достатнього обґрунтування факту вчинення ним адміністративного правопорушення, а відповідачем під час судового розгляду не доведено правомірність її прийняття.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивача протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Щодо заявленого клопотання про відшкодування понесених судових витрат позивачем, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1 та 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Апелянт у вимогах апеляційної скарги просить повернути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений за подання адміністративного позову - 665,60 грн та 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки, за результатом судового розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений за подання адміністративного позову - 665,60 грн. відповідно до платіжної інструкції від 23.02.2026 (а.с.1).

Щодо вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з п. 2 ч.3 ст. 134 КАСУ розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАСУ для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено з матеріалів справи позивачем не получено будь-яких доказів на підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу.

Отже, понесені витрати позивачем на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. не підтверджуються матеріалами справи тому таке клопотання не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2026 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №832 від 08.01.2026р., по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень на громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, що складаються зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сапальова Т.В.

Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.