Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №120/8642/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8642/24

Головуючий у 1-й інстанції: Комар Павло Анатолійович

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

16 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення сум недоплаченої пенсії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просила стягнути на її користь 155 920,57 грн пенсійних виплат, нарахованих, але не виплачених її батькові ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не звернулася до органу Пенсійного фонду України за виплатою сум пенсії, які належали її батькові та залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, у шестимісячний строк, установлений статтею 61 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Не погодившись із таким рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 отримував пенсію відповідно до Закону №2262-XII.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі №420/3083/19, ухваленим за життя ОСОБА_2 , визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку його пенсії виходячи з 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення та зобов`язано пенсійний орган перерахувати розмір пенсії виходячи з 79 відсотків відповідних сум грошового забезпечення та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області визначено суму заборгованості у розмірі 12 544,45 грн.

Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі №420/21084/21, яке набрало законної сили 01 березня 2022 року, тобто також за життя ОСОБА_2 , визнано протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01 квітня 2019 року та зобов`язано відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії, а також виплатити різницю між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії.

На виконання цього рішення пенсійним органом визначено заборгованість у сумі 143 376,12 грн.

Таким чином, загальний розмір невиплачених ОСОБА_2 коштів за двома судовими рішеннями становить 155 920,57 грн.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З витягу зі Спадкового реєстру №75610509 від 30 січня 2024 року вбачається, що 01 жовтня 2022 року після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу.

Згідно з листом державної нотаріальної контори ОСОБА_1 звернулася за оформленням своїх спадкових прав та відповідно до матеріалів спадкової справи є єдиною спадкоємицею померлого.

04 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з вимогою про виплату вказаних коштів.

Листом від 02 квітня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило у виплаті, зазначивши, що ОСОБА_1 не є стягувачем у справах №420/3083/19 та №420/21084/21.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 61 Закону №2262-XII суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові та залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Звернення за такими сумами має надійти не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера.

Отже, статтею 61 Закону №2262-XII установлений спеціальний позаспадковий порядок одержання недоотриманих сум пенсії визначеним цією нормою колом членів сім`ї померлого пенсіонера.

Водночас пропуск указаного шестимісячного строку не має наслідком припинення самого майнового права на суми пенсії, які належали померлому, але не були одержані ним за життя.

У постанові від 18 лютого 2026 року у справі №240/3882/21 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, аналізуючи положення статті 61 Закону №2262-XII, розмежував правовий режим відповідних коштів залежно від реалізації членами сім`ї спеціального права на їх одержання.

Верховний Суд виходив із того, що якщо особи, визначені статтею 61 Закону №2262-XII, у встановлений цією нормою строк не звернулися за одержанням належних померлому сум пенсії, правовідносини щодо таких сум набувають спадкового характеру.

Таким чином, незвернення особи до органу Пенсійного фонду України протягом шестимісячного строку, передбаченого статтею 61 Закону №2262-XII, свідчить про нереалізацію нею спеціального позаспадкового механізму одержання недоотриманої пенсії, проте саме по собі не свідчить про припинення права на відповідні кошти.

Аналогічний за змістом підхід щодо правової природи недоотриманої пенсії викладений Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2025 року у справі №671/931/24.

Верховний Суд зазначив, що положення статті 61 Закону №2262-XII не можуть тлумачитися як такі, що після закінчення шестимісячного строку спричиняють припинення майнового права на належні пенсіонерові, але не одержані ним за життя суми пенсії. Якщо спеціальне право членами сім`ї не реалізовано, відповідні кошти набувають іншої правової якості та переходять у спадкову площину.

При цьому невиконання рішення суду, ухваленого за життя спадкодавця та такого, що набрало законної сили, про зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії не позбавляє спадкоємця можливості успадкувати право на отримання відповідних грошових сум.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі право ОСОБА_2 на відповідні пенсійні виплати не виникло після його смерті та не потребує нового вирішення питання про призначення чи перерахунок пенсії.

Таке право було встановлено судовими рішеннями у справах №420/3083/19 та №420/21084/21, ухваленими та такими, що набрали законної сили за життя ОСОБА_2 .

Більше того, на виконання зазначених судових рішень самим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області визначено конкретний розмір заборгованості — 155 920,57 грн.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що незвернення ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду України протягом шестимісячного строку, встановленого статтею 61 Закону №2262-XII, саме по собі виключає можливість одержання відповідних коштів.

Разом із тим установлення цієї обставини не означає, що заявлений ОСОБА_1 спір підлягає вирішенню по суті адміністративним судом.

Колегія суддів також ураховує практику Верховного Суду щодо можливості заміни померлого стягувача його правонаступником у справах цієї категорії.

Після смерті ОСОБА_2 питання процесуального правонаступництва вже було предметом судового розгляду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року у справі №420/21084/21, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року, відмовлено у задоволенні заяви дружини ОСОБА_2 про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

При цьому за сталою практикою Верховного Суду немає підстав вважати, що належним способом реалізації ОСОБА_1 свого права є повторне звернення із заявою про заміну стягувача.

Так, у постанові від 18 лютого 2026 року у справі №240/3882/21 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що вимоги зобов`язального характеру, заявлені первісним пенсіонером, нерозривно пов`язані з його особою та не допускають процесуального правонаступництва, у зв`язку з чим заміна сторони виконавчого провадження не є належним способом захисту.

Подібний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 24 липня 2025 року у справі №240/17805/20.

Колегія суддів також ураховує постанову Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі №640/20833/20, у якій питання процесуального правонаступництва оцінювалося за іншого підходу.

Разом із тим у подальшій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 24 липня 2025 року у справі №240/17805/20 та від 18 лютого 2026 року у справі №240/3882/21, сформульовано висновки про те, що заміна стягувача у виконавчому провадженні не є належним способом реалізації спадкоємцем права на недоотримані померлим пенсійні суми.

Отже, відмова у цьому позові з мотивів необхідності звернення ОСОБА_1 із заявою про заміну стягувача у раніше розглянутих адміністративних справах також не відповідала б актуальній практиці Верховного Суду.

Вирішуючи питання про юрисдикційну належність цього спору, колегія суддів виходить з такого.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Сам по собі факт участі у спорі суб`єкта владних повноважень не є достатнім для віднесення спору до адміністративної юрисдикції.

Визначальним є те, у зв`язку з чим виник спір та за захистом якого саме права особа звернулася до суду.

У постанові від 04 грудня 2024 року у справі №120/8398/24 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду розмежував правовідносини, що виникають у зв`язку з реалізацією членом сім`ї спеціального права на отримання недоодержаної пенсії відповідно до статті 61 Закону №2262-XII, та правовідносини, які виникають після переходу відповідних коштів у спадкову площину.

Якщо член сім`ї померлого реалізує спеціальне право на одержання недоотриманої пенсії відповідно до статті 61 Закону №2262-XII шляхом звернення до пенсійного органу не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера, спір щодо відмови пенсійного органу має публічно-правовий характер.

Натомість після переходу відповідних сум у спадкову площину особа реалізує вже не спеціальне право члена сім`ї у сфері пенсійного забезпечення, а майнове право спадкоємця.

Особливо релевантним до обставин цієї справи є висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №398/6222/24.

У зазначеній справі пенсіонер також отримував пенсію відповідно до Закону №2262-XII, адміністративним судом за його життя було зобов`язано орган Пенсійного фонду України провести перерахунок та виплату пенсії, а пенсійним органом на виконання рішення визначено конкретну суму заборгованості.

Після смерті пенсіонера орган Пенсійного фонду України відмовив його спадкоємиці у виплаті коштів з тих підстав, що судове рішення було ухвалене на користь померлого, а спадкоємиця не є стороною відповідної адміністративної справи.

Верховний Суд визнав помилковим висновок про адміністративну юрисдикцію такого спору та зазначив, що при визначенні судової юрисдикції необхідно виходити із сутності права, за захистом якого звернулася особа.

Оскільки предметом захисту у такому випадку є спадкове право на недоотримані пенсійні суми, відповідний спір має приватноправовий характер і підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Верховний Суд також зазначив, що невиконання ухваленого за життя спадкодавця рішення адміністративного суду про перерахунок та виплату пенсії не позбавляє спадкоємця можливості успадкувати право на відповідні суми, а вимога про стягнення таких коштів з органу Пенсійного фонду України може бути способом захисту спадкового майнового права.

Аналогічний за суттю підхід міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2025 року у справі №671/931/24.

Такі висновки узгоджуються з усталеним підходом Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якого при визначенні предметної юрисдикції вирішальним є не лише суб`єктний склад спору, а передусім характер права, на захист якого спрямовано звернення до суду.

У цій справі ОСОБА_1 не реалізувала у шестимісячний строк спеціальне позаспадкове право члена сім`ї померлого пенсіонера, передбачене статтею 61 Закону №2262-XII.

Натомість позивачка обґрунтовує право на 155 920,57 грн своїм статусом спадкоємиці ОСОБА_2 , після смерті якого заведено спадкову справу, та вимагає виплати конкретних грошових сум, право на які було встановлено судовими рішеннями за життя спадкодавця.

Отже, предметом цього спору не є право ОСОБА_2 на призначення або перерахунок пенсії, оскільки це питання вже вирішено судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Так само предметом спору не є визначення розміру належних йому пенсійних виплат, оскільки конкретний розмір заборгованості — 155 920,57 грн — визначений самим органом Пенсійного фонду України на виконання судових рішень.

Фактично ОСОБА_1 вимагає передати їй як спадкоємиці майновий актив, який належав її батькові та не був ним одержаний за життя.

Таким чином, ОСОБА_1 у спірних правовідносинах діє не як суб`єкт первісних публічно-правових відносин з пенсійного забезпечення та не реалізує власного права на пенсійне забезпечення, а захищає майнове право, набуте нею в порядку спадкування.

Те, що відповідачем у справі є орган Пенсійного фонду України, не змінює приватноправового характеру такого спору.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що спір між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області щодо отримання 155 920,57 грн як майна, право на яке вона обґрунтовує спадкуванням після смерті ОСОБА_2 , підлягає розгляду за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Отже, суд першої інстанції, встановивши обставини, за яких позивачка претендує на спірні кошти як спадкоємиця, помилково розглянув цей спір по суті та відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску шестимісячного строку, передбаченого статтею 61 Закону №2262-XII.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Така заява може бути подана протягом десяти днів з дня отримання позивачем відповідної постанови.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року — скасуванню, а провадження у справі — закриттю.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року скасувати.

Провадження у справі №120/8642/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення 155 920,57 грн закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Сьомого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.