Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №240/4703/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:

Дата: 16 вересня 2026 р.

Справа: №240/4703/25

Суддя: Матохнюк Д.Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/4703/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

17 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області та Служби безпеки України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, третя особа - Служба безпеки України про визнання протиправним та сксаування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби в Житомирській області (Управління ДМС України в Житомирській області), третя особа - Служба безпеки України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати прийняте Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області рішення №18014500000020 від 06.02.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну відносно громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати прийняте Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області рішення №18012500106102 від 06.02.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання виданої на ім`я громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 .

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянину Республіки Узбекистан, ІНФОРМАЦІЯ_2 надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (в редакції закону на час прийняття рішення), а 29.11.2022 він документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 строком дії до 28.11.2032.

12.02.2025 позивачу була вручена копія рішення УДМС України в Житомирській області №18014500000020 від 06.02.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію", а також копія рішення УДМС України в Житомирській області №18012500106102 від 06.02.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання.

Одночасно з цим, співробітником УДМС України в Житомирській області у позивача було вилучено посвідку на постійне проживання в Україні та вручено копію рішення Коростишівського відділу УДМС України в Житомирській області №1821130100017685 від 06.02.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яке було прийнято на підставі подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 16.01.2025 №5/2/1-547 про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, продовження строку їх перебування на території України регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI (Закон № 3773).

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про іміграцію" (Закон №2491) іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Згідно п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону №3773 посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні

За визначенням Закону № 2491 імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Частиною 1 та п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491 визначено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Статтею 12 Закону № 2491 передбачено, що дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо:

1) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

2) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

3) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

4) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

5) іммігрант звернувся із заявою про відкликання дозволу на імміграцію (крім осіб, яким відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" виїзд з України не дозволяється);

6) іммігрант набув громадянство України. На таких осіб не поширюються вимоги статті 13 цього Закону, крім вилучення посвідки на постійне проживання;

7) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України;

8) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 2 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його звільнено від повноважень опікуна чи піклувальника громадянина України у разі невиконання ним своїх обов`язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до закладу освіти, закладу охорони здоров`я або закладу соціального захисту;

9) іммігранта затримано під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України чи порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї;

10) в інших випадках, передбачених законами України.

У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Згідно положень статті 13 Закону № 2491, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Якщо після відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію з`ясуються обставини, що можуть свідчити про наявність умов для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", виконання рішення про її примусове повернення призупиняється, а рішення про примусове видворення не приймається до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.

У разі прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання за заявою іммігранта особа повинна виїхати протягом одного місяця з дня отримання такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає примусовому поверненню чи видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Відповідно до п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (Порядок № 1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону № 2491, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці 2 п. 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону № 2491, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Отже, подання органу, що ініціює питання скасування дозволу, має містити підстави для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону № 2491.

Так, із подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 16.01.2025 №5/2/1-547 вбачається, що під час здійснення заходів, пов`язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності отримано інформацію стосовно громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 / ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованого Брусилівським сектором УДМС України в Житомирській області посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 на підставі дозволу на імміграцію, який можливо причетний до діяльності міжнародних терористичних організацій.

За наявними даними, громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_4 / ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сповідує радикальний іслам та підтримує зв`язок із прихильниками ідеології міжнародної терористичної організації «Ісламська Держава».

Здійсненням комплексів перевірочних заходів встановлено, що вказаний іноземець також має підроблений паспорт на установчі дані громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_5 / ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , використовуючи який ОСОБА_4 отримав посвідку на постійне проживання НОМЕР_2 , видану УДМС України в Хмельницькій області.

Вказаним поданням від 16.01.2025 №5/2/1-547 СБУ інформувала Управління ДМС України в Житомирській області про зазначені обставини та ініціювала питання про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Республіки Узбекистан, та посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 як особі, чиї дії становлять загрозу національній безпеці України.

На підставі вказаного подання УДМС України в Житомирській області прийнято оскаржувані рішення №18014500000020 від 06.02.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" та №18012500106102 від 06.02.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання.

Проте, відповідно до ст. 12 Закону № 2491 підставами для скасування дозволу на імміграцію є, зокрема, загроза дій іммігранта національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

При цьому, ст. 12 Закону № 2491 передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №802/1439/17-а.

Проте, у поданні від 16.01.2025 №5/2/1-547 зазначено, що дії ОСОБА_1 становлять загрозу національній безпеці України, однак жодної конкретизації джерел походження інформації щодо позивача та доказів необхідності скасування дозволу на імміграцію як відповідачем, так і третьою особою не було надано.

Отже, подання ґрунтувалось на наявності інформації щодо можливої причетності позивача до вчинення протиправної діяльності, яка полягає у сповідуванні радикального ісламу та підтриманні зв`язку з прихильниками міжнародної терористичної організації "Ісламська Держава", проте жодної конкретизації такої інформації та джерел її походження відповідачем та третьою особою надано не було.

Також не конкретизовано, яким чином дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні з огляду на посилання на наявність підробного паспорта у позивача.

Так, третьою особою надано копію висновку експертного дослідження Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз від 13.06.2024 №387/1, згідно якого на досліджених електроних файлах "Махкамов Давронбек.jpg" та "Рахманалієв Камалідін.jpg" зображена одна й та сама особа.

Проте, станом на момент винесення оскаржуваних рішень, відповідачем не надано доказів того, що позивач притягується до кримінальної відповідальності за вчинення вказаного вище правопорушення, йому повідомлена підозра, він має не зняту чи не погашену судимість, перебуваєу розшуку тощо.

Таким чином інформація, що покладена в основу оскаржуваних рішень, не підтверджується жодними доказами.

Разом з тим, при винесенні оскаржуваних рішень відповідачем не вивчались обставини життя позивача, зокрема, постійне проживання на території України, наявність дітей і дружини, які також проживають в Україні, офіційне працевлаштування тощо.

Відтак, приймаючи оскаржувані рішення, відповідач послався на положення ст. 12 Закону № 2491, проте не надав належних та допустимих доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

При цьому, ймовірність настання негативних наслідків з боку позивача на території України є лише теоретичним припущенням суб`єкта владних повноважень, які можуть наступити або не наступити взагалі. Матеріали справи не містять доказів причетності позивача до діяльності міжнародної терористичної організації "Ісламська держава", про які зазначено в оскаржуваних рішеннях.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувані рішення були прийняті за відсутності фактичних та правових підстав, без переслідування легітимної мети, необґрунтовано, упереджено, без дотримання принципу рівності перед законом, не пропорційно, без дотримання балансу між жорсткими і несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване дане рішення, а тому, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Крім того, у апеляційних скаргах не зазначено жодної норми матеріального або процесуального права, яку порушив суд першої інстанції під час розгляду даної справи та обставини або доказу, якому суд першої інстанції не дослідив чи не надав належної оцінки.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційних скарг.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області та Служби безпеки України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua