Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №560/3008/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3008/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

17 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Салюком П.І. у м. Хмельницькому) від 25 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року позов задоволено частково.

Так, рішенням суду:

визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 09 червня 2020 року включно;

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 09 червня 2020 року включно, починаючи з 01 березня 2020 року по 20 січня 2026 року включно.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, не здійснивши нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, допустив тим самим протиправну бездіяльність.

Водночас суд відмовив в задоволенні позовних вимог, що стосуються нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за період з 29 січня 2020 року по 28 лютого 2020 року, оскільки виплата такої компенсації здійснюється лише у разі затримки на один і більше календарний місяць.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

А тому, на думку апелянта, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Окремо в апеляційній скарзі йдеться про те, що позивачем не дотримано строк звернення до адміністративного суду, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 червня 2020 року №135 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 560/8052/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 09 червня 2020 року грошове забезпечення, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні відпусток одноразову грошову допомогу при звільненні, тощо), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 29 січня 2020 року, з урахуванням виплачених сум.

На виконання згадуваного вище судового рішення відповідачем 20 січня 2026 року виплачено ОСОБА_1 кошти в сумі 1144,91 гривень.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою компенсації втрати частини доходів через порушення строку виплати індексації грошового забезпечення позивача.

Звертаючись до суду, позивач доводив, що відповідач із затримкою виплатив індексацію грошового забезпечення, проте обов`язок, передбачений статтями 2, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів не виконав.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).

На реалізацію положень Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пункти 1, 2 Порядку № 159 подібні за змістом положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050 та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.

Таким чином, колегія суддів вважає слушними аргументи суду першої інстанції, що відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві грошове забезпечення в повному обсязі, повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою сум компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення позивач повинен був звернутися із відповідною заявою щодо нарахування та виплати такої компенсації, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі №460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20, та вказав, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком суду касаційної інстанції, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Учинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

З огляду на сформовану Верховним Судом у згаданій вище справі правову позицію колегія суддів уважає, що право особи на звернення до суду з відповідними вимогами виникло незалежно від факту звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації та отримання офіційної відмови, оскільки невиплата компенсації у місяці погашення заборгованості вже свідчить про відмову відповідача здійснити нарахування та виплату відповідної компенсації, навіть без прийняття окремого рішення.

За таких обставин апеляційний суд вважає безпідставними доводи військової частини НОМЕР_2 про те, що особа набуває право на звернення до суду щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів лише в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію, позаяк право на виплату компенсації втрати частини доходів не ставиться в залежність від попереднього звернення особи, якій таку компенсацію не було виплачено.

Таким чином, варто погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення є протиправною.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, адже виплата грошових коштів на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 560/8052/25 мала місце 20 січня 2026 року, а до суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся 26 лютого 2026 року, тобто у встановлений Кодексом законів про працю України тримісячний строк.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.