Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №295/10177/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 295/10177/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Зосименко О.М.

Суддя-доповідач - Канигіна Т.С.

16 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Канигіної Т.С.

суддів: Кузьмишина В.М. Слободонюка М.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Нечко Я.O.,

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Ярошук А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Муніципальної інспекції Житомирської міської ради про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У червні 2026 року ОСОБА_1 вернувся до Муніципальної інспекції Житомирської міської ради із позовом до Богунського районного суду м. Житомира про визнання протиправною та скасування постанови, а саме просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серія ІЖ № 00091219 від 23.07.2025, прийняту провідним спеціалістом - інспектором з паркування муніципальної інспекції Житомирської міської ради Когутом В.В.

В обґрунтування поданого позову зазначено про незаконність постанови про накладення адміністративного стягнення серія ІЖ № 00091219 від 23.07.2025, оскільки розміщення знаку 3.34 "Зупинку заборонено" суперечить вимогам пункту 8.2-1 ПДР, згідно з якими дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином , щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03.08.2026 в задоволенні позову відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що інспектором з паркування муніципальної інспекції Житомирської міської ради Когутом В.В. 09.07.2025 о 10 год. 10 хв. було виявлено та зафіксовано у напівавтоматичному режимі транспортний засіб з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який здійснив зупинку в зоні дії знаку 3.34 "Зупинку заборонено" за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги майдан, а саме в районі будинку 10, чим порушено п.п. 3.34 п.3 розділу 33 Правил дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами), відповідальність за що передбачено частиною першою статті 122 КУпАП.

Не погоджуючись з постановою про адміністративне правопорушення серії ІЖ № 00091219 від 23.07.2025, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, дослідивши надані відповідачем фото, здійсненні технічним засобом (планшетом) LOGIC INSTRUMENT FIELDBOOK K 80V2 із заводським номером 86QAC4670NXA23F0037, вбачається, що транспортний засіб з реєстраційним номер НОМЕР_1 здійснив зупинку в зоні дії знаку 3.34 "Зупинку заборонено", біля стовпа, на якому розташовано вищезазначений дорожній знак, надані фото позивачем, на підставі яких він стверджує, що вказаний знак погано видно, суд не взяв до уваги у зв`язку з тим, що фото зроблені під відповідним ракурсом із тротуару, а не з проїзної частини, з огляду на це, посилання позивача, що зазначений дорожній знак є візуально непомітним, розташований не законно, є безпідставними та спростовується фактичними обставинами справи та поданими доказами; здійснюючи зупинку транспортного засобу безпосередньо під самим дорожнім знаком, водій відповідно до вимог ПДР України мав усі об`єктивні можливості помітити дорожній знак 3.34 "Зупинку заборонено", із встановлених обставин, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим позовну заяву залишив без задоволення.

V. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Особа, яка подала апеляційну скаргу, – ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Скаржник стверджує, зокрема, що суд першої інстанції фактично не надав правової оцінки доводам позивача щодо незаконності встановлення дорожнього знаку 3.34 та доказам, що підтверджують відсутність погодженої схеми організації дорожнього руху і погодження такого знаку уповноваженим підрозділом Національної поліції. Натомість у мотивувальній частині рішення суд зазначив, що не бере до уваги надані позивачем фотографії, оскільки вони були зроблені "під відповідним ракурсом із тротуару, а не з проїзної частини", після чого дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача щодо незаконності розташування дорожнього знаку.

Крім того зазначив, що наведена в оскаржуваній постанові адреса ("вул. Перемоги майдан") не збігається з фактичним місцем встановлення дорожнього знаку 3.34, яке знаходиться на вул. Грушевського. Невідповідність фактичного місця правопорушення місцю, указаному в постанові, свідчить про неповноту з`ясування обставин справи суб`єктом владних повноважень при винесенні постанови.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу зазначивши, на необґрунтованість тверджень позивача, що зазначений дорожній знак є візуально непомітним, оскільки це спростовується фактичними обставинами справи та поданими доказами. Здійснюючи зупинку транспортного засобу безпосередньо під самим дорожнім знаком, позивач, діючи обачно та відповідно до вимог ПДР України, мав усі об`єктивні можливості помітити дорожній знак 3.34 "Зупинку заборонено" (додатково роздруковане фото з доказової бази серії ІЖ00091219 додавалось до відзиву на позовну заяву та наявне в матеріалах справи).

У судовому засіданні позивач підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

VI. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 31 зазначеного Закону поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно зі статтею 40 цього ж Закону поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху.

За змістом частини другої статті 16 статті 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов`язаний, зокрема:

мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством;

виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, а водії військових транспортних засобів - поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху на всій території України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР).

Пунктом 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 8.1 ПДР України встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Згідно із пунктом 8.4 ПДР України дорожні знаки поділяються на групи:

а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду;

б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги;

в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі;

г) наказові знаки. Показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження;

ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила;

д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об`єктів обслуговування;

е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.

Відповідно до пункту 3.34 глави 3 розділу 33 ПДР України заборонений знак "Зупинку заборонено" - забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Підпунктом 15.1 ПДР України, передбачено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

За приписами п.п.15.2 ПДР України, за відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка, чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).

У населених пунктах зупинка і стоянка транспортних засобів дозволяються на лівому боці дороги, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку (без трамвайних колій посередині) і не розділена розміткою1.1, а також на лівому боці дороги з одностороннім рухом (п.п. 15.3 ПДР України).

Згідно із частиною першою статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9 КУпАП).

За загальними правилами статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення і складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частиною першою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а частини перша - друга статті 76 КАС України передбачають, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

VIІ. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Колегія суддів погоджується з указаним вище висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Так, з аналізу наведених норм встановлено, що дорожній знак 3.34 "Зупинку заборонено" передбачає імперативну заборону на зупинку та стоянку транспортних засобів у межах його дії, за винятком прямо визначених законом (крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (зокрема, фото, здійснені відповідачем технічним засобом (планшетом) LOGIC INSTRUMENT FIELDBOOK K 80V2 із заводським номером 86QAC4670NXA23F0037), 09.07.2025 о 10 год. 10 хв. інспектором з паркування муніципальної інспекції Житомирської міської ради Когутом В.В. виявлено та зафіксовано у напівавтоматичному режимі транспортний засіб з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який здійснив зупинку в зоні дії знаку 3.34 "Зупинку заборонено" за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги майдан, а саме в районі будинку 10, чим порушено п.п. 3.34 п.3 розділу 33 ППР, за що передбачено відповідальність частиною першою статті 122 КУпАП.

Надані позивачем фотознімки, на які він посилається як на підтвердження того, що дорожній знак 3.34 "Зупинку заборонено", є візуально непомітним, колегія суддів не бере до уваги як належний доказ на підтвердження зазначених доводів, оскільки такі фотознімки здійснено з відповідного ракурсу з тротуару, а не з проїзної частини, з якої водій сприймає дорожню обстановку під час руху та здійснення зупинки транспортного засобу.

За таких обставин посилання позивача на те, що дорожній знак 3.34 "Зупинку заборонено" є візуально непомітним, встановлений із порушенням вимог законодавства та не міг бути своєчасно сприйнятий водієм, є безпідставними та спростовуються фактичними обставинами справи і наявними у ній доказами.

При цьому колегія суддів враховує, що позивач транспортний засіб зупинив та припаркував безпосередньо під дорожнім знаком 3.34 "Зупинку заборонено". Отже, з огляду на місце перебування транспортного засобу, водій мав об`єктивну можливість безпосередньо перед здійсненням зупинки сприйняти відповідний дорожній знак та усвідомити встановлену ним заборону.

Таким чином, доводи позивача щодо неналежної видимості дорожнього знака та неможливості його сприйняття водієм не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи, а факт здійснення зупинки транспортного засобу безпосередньо в зоні дії дорожнього знака 3.34 "Зупинку заборонено" підтверджується сукупністю наявних у справі доказів.

Водночас, необґрунтованими є доводи позивача щодо незаконності встановлення дорожнього знаку 3.34 та відсутність погодженої схеми організації дорожнього руху і погодження такого знаку уповноваженим підрозділом Національної поліції, оскільки зазначене не спростовує того, що на момент вчинення правопорушення дорожній знак був фактично встановлений, був видимим для водія та сприймався ним як такий, що забороняє зупинку.

Апеляційний суд зазначає, що сам по собі спір щодо дотримання органом, відповідальним за організацію дорожнього руху, порядку встановлення дорожнього знака не може автоматично нівелювати факт його наявності та виконання у конкретній дорожній обстановці.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені позивачем доводи щодо невідповідності фактичного місця встановлення дорожнього знака 3.34 наданій схемі не спростовують встановленого факту зупинки транспортного засобу під забороняючим дорожнім знаком та не свідчать самі по собі про відсутність вини водія у порушенні вимог Правил дорожнього руху України.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне зазначення в постанові місця вчинення правопорушення, колегія суддів також не вбачає підстав для їх задоволення.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог ПДР, що підтверджується документально, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16 та від 14.08.2018 у справі №826/15341/15.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 у справі №200/21123/16-а про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення дійшов, зокрема, такого правового висновку: "Також, безпідставними є посилання позивача щодо наявності в оскаржуваній постанові помилки у зазначенні місця вчинення правопорушення, пункту ПДР України, який ним порушено та частини статті 122 КУпАП. Оскільки, під час розгляду цієї справи, достовірно встановлено вищевказані обставини адміністративного правопорушення, а позивачем не заперечувалося порушення ним Правил дорожнього руху України, в частині недотримання вимог дорожньої розмітки 1.18. Отже, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, такі помилки носять лише формальний характер та не спростовують доведеність вчинення позивачем адміністративного правопорушення і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови".

Викладене дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, що у свою чергу доводами апеляційної скарги не спростовується. Оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесено правомірно, є законною та скасуванню не підлягає.

Інші доводи позивача є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.

VIІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні підстави для його скасування, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Канигіна Т.С.

Судді Кузьмишин В.М. Слободонюк М.В.