Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №722/1151/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 722/1151/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

17 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Яремчукa К.О.,

суддів - Гнап Д.Д. Сушка О.О. ,

за участі секретаря судового засідання Криворучко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області (ухвалене суддею Суським О.І. у м. Сокиряни Чернівецької області) від 22 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до Сокирянського районного суду Чернівецької області з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7223680 від 19 травня 2026 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 3400 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірну у цій справі постанову відповідачем винесено без належних доказів керування транспортним засобом та без підтвердження того факту, що саме позивач керував скутером HONDA DIO.

Також позивач стверджував, що поліцейськими не надано для ознайомлення відеозаписів, які, за твердженням відповідача, підтверджують вчинення правопорушення, а в постанові у справі про адміністративне правопорушення не конкретизовано технічний засіб фіксації, яким здійснювалися такі відеозаписи.

Крім того, на переконання позивача, під час розгляду справи поліцейський не врахував пояснення позивача та свідків, не забезпечив всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, а долучені до справи відеозаписи не підтверджують факту керування скутером позивачем та не містять належних доказів його вини.

З огляду на викладене представник ОСОБА_1 вважав, що оскаржувана постанова серії ЕНА № 7223680 від 19 травня 2026 року є протиправною, а тому звернувся до суду з позовом щодо її скасування.

За результатами розгляду такого позову Сокирянський районний суд Чернівецької області 22 липня 2026 року ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що наявний в матеріалах справи відеозапис хоча й не фіксує безпосередньо момент руху належного ОСОБА_1 скутера HONDA DIO, проте початок відеозйомки розпочинається одразу після його зупинки працівниками поліції.

При цьому суд зазначив, що під час спілкування з поліцейськими позивач не заперечував факту керування згадуваним вище транспортним засобом та не повідомляв, що скутер перебував у нерухомому стані.

Також матеріалами справи підтверджено той факт, що позивач не мав посвідчення водія відповідної категорії, а доказів на спростування цієї обставини до суду не надав, що свідчить про порушення ОСОБА_1 вимог підпункту "а" пункту 2.1 та підпункту "а" пункту 2.4 Правил дорожнього руху України, відповідальність за які передбачена частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, постанову про накладення адміністративного стягнення скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що суд першої інстанції не надав оцінки тим обставинам, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки відеозаписи не підтверджують момент руху чи керування скутером позивачем, а відеофіксація розпочинається вже після зупинки транспортного засобу.

Також представник апелянта стверджує, що суд безпідставно ототожнив запитання дружини позивача про причину зупинки з доказом факту керування, оскільки вона підійшла до місця події вже після початку спілкування поліцейських із позивачем і не могла знати обставин, що передували цьому.

Крім того, представник ОСОБА_1 вказує, що поліцейським не було належним чином встановлено та зафіксовано обставини правопорушення, не відібрано пояснення у позивача, не встановлено та не опитано свідків, незважаючи на те, що позивач заперечував факт керування.

В свою чергу, спірна у цій справі постанова не містить належного зазначення конкретних доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема відомостей про технічний засіб відеофіксації.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 липня 2026 року - без змін.

Стислий виклад встановлених обставин

19 травня 2026 року інспектором відділення поліції № 1 (м. Сокиряни) Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області старшим лейтенантом поліції Грамчуком Василем Владиславовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7223680, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 3400 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що ОСОБА_1 19 травня 2026 року о 17:57 год керував транспортним засобом HONDA DIO у селі Васильківка по вулиці Котляревського, не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив підпункт "а" пункту 2.1 Правил дорожнього руху України (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом).

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, врахувавши аргументи відповідача, що викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закріплено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена чинним законодавством.

Згідно зі статтею 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Положеннями пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07 листопада 2015 року № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частиною 2 статті 126 КУпАП.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-8 цього Кодексу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху України (далі - ПДР України).

Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до пункту 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з підпунктом "а" пункту 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій зобов`язаний пред`явити документи, перелічені у пункті 2.1 цих Правил.

Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб.

Диспозицією частини 2 статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписами частини 9 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, оскаржувана у цій справі постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення свідчить про те, що 19 травня 2026 року о 17 год. 57 хв. в селі Василівка по вулиці Котляревського ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки HONDA DIO та на вимогу працівника поліції не пред`явив для перевірки документи, які визначені підпунктом "а" пункту 2.1 ПДР України, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 126 КУпАП.

Водночас основною підставою для скасування оскаржуваної у цій справі постанови, на переконання представника апелянта, є те, що працівниками поліції не доведено самого факту керування його довірителем згадуваним вище транспортним засобом.

Однак колегія суддів критично оцінює доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом та не мав наміру розпочинати рух, оскільки вони спростовуються відеозаписом, із якого чітко слідує, що поліцейський зазначає підставу для зупинки (відсутність мотошолому), а позивач жодним чином не заперечує факту керування скутером, причин його зупинки чи обставин, що передували спілкуванню з поліцейськими.

Слушними слід визнати і висновки суду першої інстанції, що відеозапис хоча і не фіксує безпосередньо момент руху транспортного засобу, проте здійснення такого розпочинається одразу після зупинки транспортного засобу працівниками поліції.

На окрему увагу заслуговує й той факт, що після зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп`яніння та жодним чином не заперечував факту керування транспортним засобом HONDA DIO, а за результатами такого огляду цифровий показник проміле алкоголю в крові позивача перевищено в понад 7 разів (1,53 проміле).

Щодо тверджень представника скаржника про неналежність відеозапису як доказу, оскільки постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить інформації про нього, то тут слід врахувати те, що відсутність в постанові про адміністративне правопорушення відомостей про технічний запис, за допомогою якого здійснювалось фіксування правопорушення, сама по собі не може бути єдиною та беззаперечною підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення.

В контексті наведеного слід врахувати висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 536/583/17, згідно з якими відомості про технічний запис зазначаються у постанові, що виноситься у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, а форма постанови про накладення адміністративного стягнення, наведений у додатку 5 до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395, не передбачає внесення до постанови відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що встановленими у справі обставинами підтверджується те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП, та відсутність у зв`язку із цим підстав для задоволення його позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 22 липня 2026 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і не може бути оскаржене в касаційному порядку (частина 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.