Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №240/25107/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 16 вересня 2026 р.

Справа: №240/25107/25

Суддя: Яремчук К.О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25107/25

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

17 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Леміщаком Д.М. у м. Житомирі) від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Так, рішенням суду:

визнано протиправними дії виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області щодо невідображення у витязі з реєстру територіальної громади місця проживання в минулому, а саме період реєстрації місця проживання по АДРЕСА_1 , з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року;

зобов`язано виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області внести до реєстру територіальної громади відомості про періоди реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в минулому, а саме період реєстрації місця проживання по АДРЕСА_1 , з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року з урахуванням рішення Коростенського міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-0-97/12.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Коростенського міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року вже встановлено факт проживання позивачки за згаданою вище адресою з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року і таке рішення має преюдиційне значення при розгляді цієї адміністративної справи.

При цьому вказав, що поквартирна картка та картка прописки позивачки підтверджували саме факт реєстрації місця проживання за означеною вище адресою.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відмова відповідача у внесенні до реєстру територіальної громади відомостей про період реєстрації місця проживання позивачки є проявом надмірного формалізму, оскільки орган реєстрації не має дискреції щодо відображення вже встановленого судом факту.

Водночас невнесення таких даних також створює для позивачки надмірний тягар повторного підтвердження проживання на території радіоактивного забруднення для реалізації права на соціальні виплати.

При цьому суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в частині, що стосувалися внесення до реєстру територіальної громади відомостей щодо реєстрації місця проживання позивачки з 12 серпня 1993 року по 26 серпня 1993 року, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт її проживання в цей період по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив факт проживання з фактом реєстрації місця проживання та неправильно застосував положення про преюдиційність судового рішення.

На думку представника апелянта, рішення Коростенського міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року встановлює лише факт проживання позивачки, але не встановлює факту її реєстрації та не містить обов`язку органу реєстрації внести відповідні відомості до Реєстру територіальної громади.

Відтак, на переконання представника апелянта, суд фактично розширив зміст цивільного рішення, надавши йому значення документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання позивачки.

Також представник апелянта зазначив, що відповідно до положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України № 265 від 7 лютого 2022 року «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» внесення відомостей до Реєстру здійснюється у визначеному законодавством порядку, а рішення суду про встановлення факту проживання не є самостійною підставою для реєстрації місця проживання.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-0-97/12 встановлено факт постійного проживання на території, що зазнала радіаційного забруднення, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по АДРЕСА_1 в період з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Коростенської міської ради від 01 жовтня 2020 року № 1615 про період проживання на території, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), ОСОБА_1 в період з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 .

18 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області із заявою, у якій просила внести відомості до реєстру територіальної громади на підставі рішення Коростенського міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-0-97/12, яким встановлено факт постійного проживання на території, що зазнала радіаційного забруднення.

Листом виконавчий відділ Коростенської міської ради Житомирської області відмовив заявниці у внесенні відповідних відомостей до Реєстру територіальної громади, оскільки рішення Коростенського міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року встановлює лише факт постійного проживання ОСОБА_1 за відповідною адресою, але не встановлює факт декларування чи реєстрації місця проживання. Окрім того, Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та постанова Кабінету Міністрів України № 265 від 7 лютого 2022 року «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» передбачають вичерпний перелік підстав для внесення змін до Реєстру територіальних громад.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11 грудня 2003 року, який також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

За положеннями статті 3 цього Закону, місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року № 1871-ІХ (далі - Закон № 1871-ІХ) декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.

У статті 2 Закону № 1871-ІХ наведено визначення термінів, згідно з якою:

декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади;

житло - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, в якому особа постійно або тимчасово проживає;

орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи;

реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи;

реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Відповідно до статті 3 Закону № 1871-IX декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:

1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;

2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;

3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Згідно з частиною 1, частини 2 статті 4 Закону № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування). Порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів визначено Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок № 265).

За правилами пунктів 3, 4 Порядку № 265, декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи визначений статтею 9 Закону № 1871-IX, відповідно до частини 1 якої у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку.

До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку) (частина 2 статті 9 Закону № 1871-IX).

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Закону № 1871-IX реєстр територіальної громади створюється та ведеться з метою: 1) обробки, використання визначеної цим Законом інформації для обліку осіб, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; 2) надання адміністративних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) осіб; 3) здійснення у порядку міжвідомчої електронної взаємодії внесення інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) особи, а також обміну інформацією між реєстрами територіальних громад, Єдиним державним демографічним реєстром та іншими інформаційно-комунікаційними системами; 4) забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування знеособленою інформацією з реєстрів територіальних громад, пов`язаною з місцем проживання (перебування) особи, для здійснення ними своїх повноважень.

Реєстр територіальної громади ведеться органом реєстрації.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 23 Закону № 1871-IX до реєстру територіальної громади вносяться такі відомості про особу, місце проживання (перебування) якої задекларовано/зареєстровано, зокрема, попереднє місце проживання із зазначенням адреси житла (якщо попереднє місце проживання (перебування) особи було зареєстровано або задекларовано).

Положеннями статті 26 Закону № 1871-ІХ закріплено, що за заявою особи, яка декларує або реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласника) житла, представників, законних представників особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі суб`єкт звернення) орган реєстрації видає витяг із реєстру територіальної громади, що підтверджує зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, виключення інформації з реєстру територіальної громади про місце проживання (перебування) особи.

Витяг із реєстру територіальної громади - це документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу.

Згідно з пунктами 2 і 4 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1871-ІХ місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню). Для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до: 1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки; 2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон; 3) витягу з реєстру територіальної громади.

Місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до дня набрання чинності цим Законом, обліковується в реєстрі територіальної громади, знімається з реєстрації/скасовується у порядку, встановленому для зняття/скасування зняття з реєстрації місця проживання, визначеного цим Законом.

Водночас 07 березня 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 263 «Деякі питання визначення порядку внесення відомостей про місце проживання особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення для отримання відповідних доплат», згідно з якою у разі відсутності в Єдиному державному демографічному реєстрі та відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відомостей про місце проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. особа може звернутися до органу реєстрації, надавши документи, які підтверджують реєстрацію її місця проживання (паспорт громадянина України у вигляді книжечки та/або будинкова книга), для внесення таких відомостей до реєстру відповідної територіальної громади з подальшим їх переданням до відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби та Єдиного державного демографічного реєстру.

З метою підтвердження факту внесення відомостей про місце проживання особа в установленому законодавством порядку може звернутися до органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг для отримання витягу з реєстру територіальної громади.

У разі відсутності в особи документів, які підтверджують реєстрацію її місця проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. (паспорт громадянина України у вигляді книжечки та/або будинкова книга), особа може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за отриманням сканованих копій паспорта громадянина України у вигляді книжечки (у разі їх наявності в матеріалах пенсійної справи) з метою подання таких сканованих копій до відповідного органу реєстрації для внесення відомостей про період реєстрації до реєстру територіальної громади з подальшим їх переданням до відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби та Єдиного державного демографічного реєстру.

Відтак наведеною вище постановою Уряду встановлено право особи на звернення до органу реєстрації для внесення до реєстру відповідної територіальної громади відомостей про період реєстрації з подальшим їх переданням до відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби та Єдиного державного демографічного реєстру.

Саме на реалізацію цього права позивачка і зверталася до відповідача із заявою щодо внесення до реєстру територіальної громади відомостей щодо періоду та місця її реєстрації.

При цьому невнесення до реєстру територіальної громади відомостей про місце реєстрації позивачки у певний період створює перешкоди в реалізації її соціальних прав, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (отримання доплат до пенсії тощо).

Підтвердженням факту проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року є довідка виконавчого комітету Коростенської міської ради від 01 жовтня 2020 року № 1615 про період проживання на території, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), згідно з якою ОСОБА_1 в період з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Крім того, суд першої інстанції врахував і рішення Коростенського міськрайонного суду від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-0-97/12, яким встановлено факт постійного проживання на території, що зазнала радіаційного забруднення, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме по АДРЕСА_1 , в період з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року.

При встановленні факту проживання Коростенський міськрайонний суд досліджував копію поквартирної карточки форми Б та копію карточки прописки форми А, оскільки ці документи згідно з чинним на той час законодавством були єдиними офіційними джерелами фіксації саме факту реєстрації (прописки) особи.

Отже, наведені докази в своїй сукупності підтверджують факт проживання та реєстрації ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 з 25 липня 1989 року по 11 серпня 1993 року.

Доводи апелянта про те, що встановлення судовим рішенням факту проживання за певною адресою протягом певного періоду ще не означає, що адреса місця проживання є зареєстрованим місцем проживання особи, в певній мірі є слушними, однак з огляду на обставини цієї справи та надані позивачкою докази колегія суддів вважає, що окружний адміністративний суд вцілому надав належну оцінку спірним правовідносинам.

Посилання скаржника на те, що внесення відомостей до реєстру територіальної громади здійснюється у визначеному законодавством порядку, а рішення суду про встановлення факту проживання не є самостійною підставою для внесення таких відомостей не заслуговують на увагу, оскільки постановою Уряду № 263 від 07 березня 2025 року чітко передбачено, що для внесення відомостей до реєстру територіальної громади, які підтверджують реєстрацію її місця проживання, особа може звернутися до органу реєстрації, надавши підтвердні документи.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, за умови надання позивачем достатніх документів для підтвердження факту проживання та реєстрації у компетентного органу виникає обов`язок щодо внесення відповідних відомостей до реєстру територіальної громади.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідачЯремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua