Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №320/24088/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/24088/26 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

за участі секретаря судового засідання Вдовенко Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо людини; визнати нікчемними з моменту підписання та скасувати накази: № 62-РС від 19.03.2026, № 80 від 20.03.2026 та № 99 від 06.04.2026 стосовно позивача.

Одночасно, з позовною заявою представником позивача була подана заява про забезпечення позову, відповідно до якої, проситв суд забезпечити позов, шляхом:

зупинення дії оспорюваних наказів відповідача № 62-РС від 19.03.2026, № 80 від 20.03.2026 та № 99 від 06.04.2026 стосовно позивача;

заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії щодо позивача;

заборонити іншим особам вчиняти щодо позивача дії, що випливають з предмета спору та грунтуються на оспорюваних наказах відповідача стосовно позивача: № 62 РС від 19.03.2026, № 80 від 20.03.2026 та № 99 від 06.04.2026.

В обґрунтування заяви зазначено, що на даний момент існує загроза відновлення протиправних дій відповідачем щодо позивача. При цьому, невжиття заходів забезпечення позову в даній справі, на переконання позивача, унеможливить виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення вже порушених та оспорюваних прав позивача, за захистом яких він і звернувся до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову, при цьому, посилаючись на неповне з`ясування обставин та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2026 та від 30.07.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

16.07.2026, під № 25956 до суду від сторони позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представника апелянта, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) наказів чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що такі накази чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

За висновком суду першої інстанції, заявник просить суд зупинити дії наказів, які фактично є реалізованими та вичерпали свою дію. До того ж, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції необґрунтованими та помилковими, позаяк:

- оскаржувані накази є сфальшованими, виданими «заднім числом» за відсутності наказу про мобілізацію ОСОБА_1 , а сам позивач ніколи не набував статусу військовослужбовця, не складав присягу та не розписувався у жодних військово-облікових документах, а всі нібито існуючі документи щодо позивача, як військовослужбовця, було сфальшовано;

- оскаржувані накази не є актами одноразового застосування. Саме триваюча дія цих наказів стала підставою для відкриття за протиправною дією відповідача щодо позивача кримінального провадження за ч. 4 ст. 402 КК України, яке на даний час не закрите. Таким чином, правові наслідки цих наказів реалізуються прямо зараз у часі, створюючи реальну загрозу для позивача;

- обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач надав суду належні, достовірні та допустимі докази того, що невжиття таких заходів зробить неможливим або критично ускладнить ефективне поновлення його порушених прав та інтересів у майбутньому;

- якщо дія наслідків оскаржуваних наказів не буде зупинена, позивач неминуче зазнає незворотного порушення права на свободу та особисту недоторканність ще до того, як суд встановить правомірність чи нікчемність цих наказів.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

У контексті наведеного, колегія суддів вважає, що застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з`ясування фактичних обставин справи, означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті спору.

Посилання апелянта на незаконність дій відповідача, є недостатніми для забезпечення позову, шляхом фактично заборони вчинення будь-яких дій щодо позивача уповноваженим органом, позаяк, саме під час розгляду спору по суті суд має перевірити чи мав відповідач право приймати оскаржувані накази. Посилання апелянта на фальшування та нікчемність матеріалів та наказів, колегією суддів не беруться до уваги, позаяк, самі лише твердження про фальшування чи видачу заднім числом без вироку суду в кримінальному провадженні або без відповідної судово-почеркознавчої/технічної експертизи, є суб`єктивними припущеннями, які не можуть бути підставою для забезпечення позову.

Колегія суддів зауважує, що наявність відкритого кримінального провадження, не доводить протиправність наказів військового командування.

На даному етапі суд не має повноважень оцінювати такі дії та рішення відповідача, та фактично забороняти реалізовувати надані законом повноваження без наявності очевидної протиправності рішень відповідача.

При цьому, відповідно до витягів із Наказів, слідує, що приписано, що позивача вважати таким, що з 20 березня 2026 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою; солдат вибув для проходження базової загальновійськової підготовки до військової частини з 6 квітня 2026 року.

Таким чином, накази командира військової частини вже реалізовані, позивач приступив до виконання обов`язків військової служби, при цьому, заявник просить суд зупинити дії наказів, які фактично є реалізованими та вичерпали свою дію.

Окрім того, ч. 3 ст. 151 КАС України, доповнено п. 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» № 2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, як доцільно зауважив суд першої інстанції, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши зазначені в заяві про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та з`ясованим обставинам, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправними, не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

З огляду на вищевикладене, підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, у даному випадку, відсутні. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з урахуванням ст. ст. 315, 316 КАС України, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко