Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №580/14189/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/14189/25 суддя першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року у справі № 580/14189/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (далі - відповідач, Установа), у якій просив суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.07.2025, оформлене протоколом та витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № ЦО18128 від 07.08.2025, яким скасовано встановлену безстроково ІІ групу інвалідності.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що відповідач діяв у межах повноважень, покладених на нього як на правонаступника Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України та Центру оцінювання функціонального стану особи, а здійснена ним перевірка обґрунтованості рішення МСЕК щодо позивача становила реалізацію контрольно-наглядової функції, яка за своєю природою не потребує обов`язкового особистого огляду особи, якщо наявна медична документація містить достатні дані для висновку про невідповідність раніше встановленої групи інвалідності визначеним критеріям.

Суд першої інстанції послався, зокрема, на пункт 13 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, постанову Кабінету Міністрів України № 225 від 08.03.2022, а також на постанову Верховного Суду від 18.03.2026 у справі № 360/660/25, і дійшов висновку, що відсутність доказів виклику позивача на огляд не є самостійною підставою для визнання рішення протиправним, оскільки не вплинула і не могла вплинути на правильність вирішення справи по суті.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин Положення № 1317 та постанову Кабінету Міністрів України № 225, тоді як з 01.01.2025 повноваження медико-соціальних експертних комісій та Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України повністю припинено постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024, а перевірку обґрунтованості рішень МСЕК з цієї дати здійснює Центр оцінювання функціонального стану особи за правилами Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією ж постановою, які й підлягали застосуванню до оскаржуваного рішення від 15.07.2025.

Апелянт зауважує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки долученим доказам, зокрема акту № 36 огляду медико-соціальною експертною командою від 15.11.2024 та листам відповідача до Офісу Генерального прокурора з вимогою забезпечити прибуття позивача до клініки Установи для обстеження в стаціонарних умовах, які підтверджують, що відповідач фактично визнав за необхідне повторне оцінювання позивача з особистим оглядом, однак не повідомив його про це у спосіб, передбачений пунктом 51 Порядку, та не забезпечив проведення такого оцінювання.

Крім того ОСОБА_1 звернув увагу на те, що з 13.01.2025 проходив військову службу за мобілізацією і не міг бути повідомлений та викликаний на обстеження, а спірне рішення ухвалене без надання позивачу можливості бути заслуханим, чим порушено вимоги статей 12, 17, 63 Закону України «Про адміністративну процедуру», а також на те, що у 2020 році в межах кримінального провадження № 42020000000001036 ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» вже здійснювала перевірку обґрунтованості того самого рішення МСЕК від 16.04.2015 і не встановила підстав для його скасування, що ставить під сумнів обґрунтованість повторного перегляду та узгоджується з принципом юридичної визначеності.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали справи з Черкаського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, відповідач у відзиві зазначив, що перевірка обґрунтованості рішення МСЕК щодо позивача здійснена на виконання постанови слідчого від 31.01.2025 у кримінальному провадженні № 62024000000000923, а встановлення необхідності особистого обстеження особи є дискреційним повноваженням експертної команди, яка перевіряє обґрунтованість рішення.

Рішення про необхідність обстеження позивача експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи не приймалося, а акт № 36 від 15.11.2024 виносився Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ України ще до утворення експертної команди, яка здійснювала перевірку справи позивача у 2025 році, і не стосується оскаржуваного рішення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням Обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 (медико-експертна справа № 1788) КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради» від 16.04.2015 серії 10 ААВ № 949551 позивачу безстроково встановлено ІІ групу інвалідності, на підставі якого Пенсійним фондом України йому призначено пенсію по інвалідності.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024 «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», введеним у дію Указом Президента України від 22.10.2024 № 732/2024, у зв`язку з виявленням системних ризиків зловживань у сфері медико-соціальної експертизи визначено необхідність вжиття заходів щодо виявлення та розслідування відповідних правопорушень, зокрема стосовно посадових осіб державних органів, у тому числі органів прокуратури. Цим рішенням також рекомендовано Кабінету Міністрів України утворити робочі групи для перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності зазначеній категорії осіб.

На виконання цього рішення та доручення Державного бюро розслідувань у межах кримінального провадження № 62024000000000923 медико-експертна справа ОСОБА_1 , який працював в органах прокуратури Черкаської області, була передана для перевірки обґрунтованості рішення про встановлення йому інвалідності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» затверджено Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи. Ця постанова загалом набрала чинності з дня її офіційного опублікування, а окремі її положення - з 01.01.2025.

При цьому саме з 01.01.2025 у повному обсязі припинилися повноваження медико-соціальних експертних комісій та Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України, а перевірку обґрунтованості раніше прийнятих ними рішень з цієї дати здійснює Центр оцінювання функціонального стану особи, функції якого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2022 від 03.12.2024 покладено на відповідача. Перевірку медико-експертної справи позивача фактично здійснювала експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи, утворена наказом відповідача від 01.05.2025.

Зазначена експертна команда 15.07.2025, розглянувши наявні в медико-експертній справі позивача документи, сформовані за результатами його огляду у 2015 році, і визнавши обсяг цієї документації достатнім для висновку без призначення додаткових досліджень, дійшла висновку про те, що ступінь функціональних порушень у позивача з боку нервової та серцево-судинної систем обмежує його життєдіяльність у помірному ступені, що відповідає критеріям ІІІ групи інвалідності. Загальне захворювання, встановленої строком на один рік з 14.04.2015, а раніше встановлена ІІ група інвалідності безстроково визнана такою, що не відповідає цим критеріям.

Зазначені висновки оформлено протоколом розгляду та витягом з рішення експертної команди від 07.08.2025 № ЦО18128, який надіслано на адресу позивача 31.10.2025. Обстеження позивача під час зазначеної перевірки не проводилося.

Не погоджуючись з цим протоколом, позивач оскаржив його в судовому порядку, проте, за результатами розгляду справи, у задоволенні позову було відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Водночас специфіка судового контролю за рішеннями органів медико-соціальної експертизи та їх правонаступників обмежена усталеними висновками Верховного Суду, згідно з якими суд не наділений повноваженнями здійснювати власну оцінку медичної підставності висновку про встановлення чи скасування групи інвалідності, позаяк суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері. Предметом судового контролю в цій категорії справ є виключно дотримання суб`єктом владних повноважень визначеної законодавством процедури прийняття рішення (постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 240/7133/19, від 25.09.2018 у справі № 804/800/16, від 26.09.2018 у справі № 817/820/16).

Відтак колегія суддів, розглядаючи цю справу, не надає власну медичну оцінку ступеню функціональних порушень позивача, а перевіряє виключно дотримання відповідачем установленого порядку прийняття оскаржуваного рішення.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 1809 від 26.10.2024 права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України було покладено на відповідача, а постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024 з 01.01.2025 ці повноваження, як і повноваження самих медико-соціальних експертних комісій, припинено.

Перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до цього моменту, з 01.01.2025 проводить Центр оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією ж постановою.

Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав, що Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009, втратило чинність саме на цій підставі, а медико-соціальні експертні комісії в Україні ліквідовано з 01.01.2025. Ця обставина, визнана відповідачем та, враховуючи приписи частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, додаткового доказування не потребує.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що правовою підставою, на якій відповідач як правонаступник функцій Центральної медико-соціальної експертної комісії міг здійснювати перевірку обґрунтованості рішення МСЕК 15.07.2025, є саме Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024, а не Положення № 1317 та постанова Кабінету Міністрів України № 225, на які частково послався суд першої інстанції.

Водночас ця неточність у визначенні конкретного нормативного джерела не спричинила ухвалення судом першої інстанції неправильного по суті рішення, оскільки Порядок № 1338 також закріплює аналогічний за змістом і правовими наслідками підхід до розмежування перевірки обґрунтованості рішення та повторного оцінювання особи.

Підпунктом 2 пункту 8 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи визначено, що Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, зокрема на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді стосовно особи, зазначеної у відповідному документі.

Пунктом 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи встановлено, що якщо за результатами такої перевірки прийнято рішення про необхідність проведення повторного оцінювання особи, про це повідомляється особі, повторне оцінювання якої має бути проведено, а саме оцінювання здійснюється на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень.

Отже, законодавець прямо розрізняє перевірку обґрунтованості раніше прийнятого рішення (документальний і правовий аналіз наявних матеріалів медико-експертної справи) та повторне оцінювання особи (нове медичне обстеження), і лише у другому випадку встановлює обов`язковість повідомлення особи та формування висновку на підставі нових медичних документів.

Подібне за змістом розмежування - між «перевіркою обґрунтованості» рішення нижчестоящої комісії, яка є формою контрольно-наглядової діяльності органу вищого рівня, і «переоглядом» (повторним оцінюванням) особи, який передбачає нове медичне обстеження, - було предметом правової оцінки Верховного Суду в постанові від 18.03.2026 у справі № 360/660/25, ухваленій за участю того самого відповідача, що і у справі, яка розглядається.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом оцінки Верховного Суду у справі № 360/660/25 було рішення відповідача від 13.12.2024, тобто прийняте до 01.01.2025, у зв`язку з чим Верховний Суд оцінював його на підставі пункту 13 Положення № 1317 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2024 № 1276) та постанови Кабінету Міністрів України № 225, а не Порядку № 1338, який на момент прийняття того рішення ще не набрав чинності в повному обсязі.

З огляду на це викладені у зазначеній постанові правові висновки щодо дискреційного характеру повноваження на перевірку обґрунтованості рішення та підстав, за яких особистий огляд особи не є обов`язковим, колегія суддів застосовує до обставин цієї справи за подібністю правового регулювання та тотожністю мети і природи контрольної функції органу вищого рівня, а не як висновок Верховного Суду щодо застосування норм Порядку № 1338, які підлягали застосуванню до оскаржуваного в цій справі рішення від 15.07.2025.

У згаданій постанові Верховний Суд, оцінюючи аналогічну ситуацію скасування без особистого огляду раніше встановленої групи інвалідності в межах перевірки, ініційованої за зверненням правоохоронних органів у рамках того самого антикорупційного напряму, виснував, що орган, який здійснює перевірку обґрунтованості рішення нижчестоящої комісії, наділений дискреційним повноваженням самостійно визначати достатність наявних матеріалів медико-експертної справи для прийняття рішення, і не зобов`язаний призначати новий огляд особи, якщо з наявної документації, без додаткових клінічних досліджень, вбачається очевидна та істотна невідповідність раніше встановленого діагнозу або групи інвалідності визначеним критеріям. Обов`язковість нового обстеження виникає лише тоді, коли встановлення такої невідповідності неможливе виключно на підставі наявних документів.

Верховний Суд також указав, що сама по собі відсутність доказів виклику особи на огляд не є самостійною підставою для визнання рішення протиправним, якщо матеріали справи містять медичні дані, що документально спростовують раніше встановлений статус, а порушення адміністративним органом окремих формальних вимог процедури не тягне скасування акта, якщо не вплинуло і не могло вплинути на правильність вирішення справи по суті (частина третя статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру»).

Гарантії участі особи у прийнятті рішення, яке може негативно вплинути на її права, свободи чи законні інтереси, закріплені Законом України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX від 17.02.2022, статтями 17 та 63 якого передбачено право особи бути заслуханою адміністративним органом до прийняття відповідного акта.

Разом з тим ці гарантії не є абсолютними. Стаття 6 Закону визначає умови законності дискреційного повноваження, а стаття 14 закріплює принцип ефективності, який вимагає від адміністративного органу організації розгляду справ у спосіб, що не покладає на нього надмірного тягаря, не виправданого метою, з якою повноваження надано.

Крім того, частиною третьою статті 10 згаданого Закону на особу покладено обов`язок добросовісно користуватися наданими їй правами. Зазначені норми, застосовані у взаємозв`язку зі статтею 87 Закону, узгоджуються з наведеними висновками Верховного Суду про те, що вимога обов`язкового особистого огляду особи під час здійснення органом вищого рівня саме контрольно-наглядової функції, на відміну від первинного встановлення інвалідності, є надмірною, якщо наявна документація дає змогу зробити висновок про невідповідність раніше прийнятого рішення визначеним критеріям без необхідності додаткової медичної оцінки.

Застосовуючи наведені норми права та правові позиції Верховного Суду до встановлених обставин справи, колегія суддів виходить з того, що наявність постанови слідчого від 31.01.2025 у кримінальному провадженні № 62024000000000923 як підстави для проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК щодо позивача не суперечить вимогам підпункту 2 пункту 8 Положення про експертні команди та пункту 51 Порядку, якими прямо передбачено таку підставу для ініціювання перевірки.

Розбіжності в реквізитах окремих супровідних документів досудового розслідування, на які вказує апелянт, зокрема між підпунктами 6.1 та 6.2 оскаржуваного рішення, є технічною неточністю посилання, а не відсутністю самої законної підстави для перевірки, і з огляду на частину третю статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» та наведені висновки Верховного Суду щодо переваги суті над формою не можуть бути самостійною підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним.

Оцінюючи зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що експертна команда відповідача, встановлюючи 15.07.2025 невідповідність раніше визначеної групи інвалідності критеріям, зробила це на підставі документів, які вже містилися в медико-експертній справі позивача, без призначення додаткового обстеження чи дослідження. Тобто розцінила наявну документацію як достатню для висновку про очевидну невідповідність попереднього рішення встановленим критеріям.

Такий підхід відповідає саме моделі перевірки обґрунтованості рішення нижчестоящої комісії, а не повторного оцінювання особи в розумінні пункту 51 Порядку, оскільки предметом оцінки залишалися ті самі об`єктивні медичні дані 2015 року, а не поточний стан здоров`я позивача, встановлення якого справді вимагало б нового обстеження.

Колегія суддів враховує, що позивач не навів жодних обставин, які об`єктивно вимагали б додаткової медичної оцінки, а обмежився лише посиланням на формальну відсутність виклику, не підтвердивши конкретними доказами факт недостатності документальної бази для висновку без нового обстеження.

Надаючи оцінку акту № 36 огляду медико-соціальною експертною командою від 15.11.2024 та листуванню відповідача з Офісом Генерального прокурора про забезпечення прибуття позивача до клініки Установи, колегія суддів зазначає, що ці документи стосуються попереднього, ширшого етапу перевірки 80 медико-експертних справ, проведеної до утворення 01.05.2025 експертної команди, яка згодом здійснювала перевірку безпосередньо справи позивача за новою процедурою, встановленою Порядком № 1338.

Саме по собі те, що на попередньому етапі щодо частини осіб із загального переліку розглядалося питання про клінічне обстеження, не є доказом того, що аналогічне рішення було прийнято саме щодо позивача експертною командою, яка 15.07.2025 ухвалила оскаржуване рішення на підставі самостійного аналізу медичної документації. Жодного документа, який би прямо походив від цієї конкретної експертної команди і засвідчував прийняття нею рішення про необхідність обстеження позивача, до матеріалів справи не долучено.

За таких обставин посилання апелянта на зазначені докази не спростовує висновку про те, що оскаржуване рішення було прийняте в межах перевірки обґрунтованості, а не повторного оцінювання.

Доводи апелянта про неповідомлення позивача, який з 13.01.2025 проходив військову службу за мобілізацією, та про порушення його права бути заслуханим (статті 12, 17, 63 Закону України «Про адміністративну процедуру») колегія суддів приймає до уваги, однак з огляду на встановлений зміст оскаржуваного рішення як результату саме перевірки обґрунтованості, а не повторного оцінювання, відсутність повідомлення не є самостійною, достатньою підставою для визнання рішення протиправним.

Позивач, який під час судового розгляду мав можливість подати медичні документи, заперечення та інші докази на спростування висновку експертної команди, не надав жодних доказів, які б ставили під сумнів встановлену відповідачем невідповідність критеріям. Відтак колегія суддів не вбачає підстав вважати, що неповідомлення позивача про висновок експертної команди вплинуло або могло вплинути на правильність вирішення справи по суті. За таких обставин саме по собі неповідомлення позивача не може бути підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним, оскільки відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» порушення процедурної вимоги має таке правове значення лише за умови, якщо воно вплинуло або могло вплинути на правильність вирішення справи по суті.

Також не спростовують правомірності оскаржуваного рішення і посилання ОСОБА_1 на те, що у 2020 році в межах кримінального провадження № 42020000000001036 ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України» вже здійснювала перевірку медичних документів позивача та не встановила підстав для скасування рішення МСЕК від 16.04.2015. Зазначена попередня перевірка проводилася іншим органом за іншими нормативними критеріями та в межах іншого доручення правоохоронних органів, тоді як оскаржуване рішення прийнято експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи в рамках самостійної, законодавчо врегульованої системної процедури, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України № 1338 саме у зв`язку з виявленими системними ризиками у сфері встановлення інвалідності посадовим особам державних органів.

Принцип юридичної визначеності не позбавляє державу права запровадити новий, прозоро встановлений і загальнообов`язковий механізм повторної перевірки раніше прийнятих рішень у сфері, де виявлено системні порушення, і сам по собі факт відсутності зауважень за результатами попередньої, вужчої перевірки не створює для позивача легітимного очікування, здатного унеможливити подальшу перевірку в межах нової процедури.

Частинами першою - третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір щодо законності рішення відповідача від 15.07.2025, помилково застосував окремі положення Положення № 1317 та постанови Кабінету Міністрів України № 225, які з 01.01.2025 не регулювали процедуру перевірки обґрунтованості рішень МСЕК, та не застосував чинний на час прийняття оскаржуваного рішення Порядок № 1338.

Отже, суд першої інстанції при визначенні нормативного регулювання спірних правовідносин застосував норми, які не підлягали застосуванню, та не застосував норми, які підлягали застосуванню, що відповідно до пункту 4 частини першої та частини другої статті 317 КАС України є неправильним застосуванням норм матеріального права.

Водночас саме по собі неправильне визначення судом першої інстанції нормативної підстави для оцінки правомірності оскаржуваного рішення не зумовлює необхідності скасування цього рішення, якщо така помилка не призвела до неправильного вирішення спору по суті.

У цій справі суд першої інстанції правильно визначив сутність спірних правовідносин та правовий підхід, який підлягає застосуванню до їх вирішення, а саме необхідність розмежування перевірки обґрунтованості рішення МСЕК та повторного оцінювання особи щодо наявності в неї підстав для встановлення інвалідності.

Застосування чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення Порядку № 1338 не змінює цього підходу. Навпаки, положення зазначеного Порядку також передбачають проведення перевірки обґрунтованості відповідного рішення без ототожнення такої перевірки з новим оцінюванням стану здоров`я особи. Тому правильне застосування Порядку № 1338 замість помилково застосованих судом першої інстанції Положення № 1317 та постанови Кабінету Міністрів України № 225 не призводить до іншого висновку щодо правомірності оскаржуваного рішення відповідача.

Таким чином, допущена судом першої інстанції помилка стосується саме нормативного обґрунтування його висновків, але не вплинула на правильність кінцевого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За належного застосування норм матеріального права суд першої інстанції мав би дійти такого самого висновку по суті спору.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до статті 317 КАС України. Водночас встановлене неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни рішення в його мотивувальній частині із викладенням відповідних мотивів у редакції цієї постанови.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що висновок про правомірність оскаржуваного рішення відповідача не є встановленням факту відсутності у позивача права на статус особи з інвалідністю та не містить оцінки добросовісності його дій під час первинного встановлення інвалідності у 2015 році.

Зазначені питання не входять до предмета цього спору, яким є оцінка законності процедури перевірки, проведеної відповідачем у межах заходів з перевірки обґрунтованості рішень щодо встановлення інвалідності. Предметом судового розгляду не є встановлення фактичного стану здоров`я позивача на час виникнення відповідних правовідносин або проведення нового оцінювання його повсякденного функціонування.

Скасування рішення МСЕК від 16.04.2015 за результатами проведеної перевірки також не означає позбавлення позивача можливості пройти оцінювання повсякденного функціонування особи на загальних підставах, у тому числі за власною ініціативою, якщо його фактичний стан здоров`я відповідає встановленим законодавством критеріям інвалідності. Таке оцінювання є самостійною процедурою, що проводиться за результатами нового медичного обстеження, та не є предметом розгляду у цій справі.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, однак неправильно застосував норми матеріального права в частині визначення нормативного регулювання процедури перевірки обґрунтованості оскаржуваного рішення відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про застосування судом першої інстанції нормативно-правових актів, які не підлягали застосуванню, та незастосування Порядку № 1338 колегія суддів вважає обґрунтованими. Водночас цей недолік не впливає на правильність висновку суду першої інстанції по суті спору. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку щодо правомірності оскаржуваного рішення та не свідчать про такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які зумовлювали б необхідність скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в мотивувальній частині з викладенням її в редакції цієї постанови. В частині висновку про відмову в задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 121, 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у справі № 580/14189/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у справі № 580/14189/25 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у справі № 580/14189/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова