Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №580/12158/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 16 вересня 2026 р.

Справа: №580/12158/25

Суддя: Говорун Олександр Володимирович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/12158/25 Суддя першої інстанції: Гайдаш В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

суддя-доповідач Говорун О.В.

судді: Оксененко О.М., Чуприна О.В.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Особа, яка подала апеляційну скаргу - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Оскаржуване судове рішення - рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.05.2025 № 232730028062;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 30.04.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з 18.02.1991 по 06.08.1996.

Рішенням суду першої інстанції від 05.01.2026 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.05.2025 № 232730028062 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком періоди його роботи з 18.02.1991 по 06.08.1996 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 ;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2025 про призначення пенсії за віком, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні;

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. При цьому, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Як наслідок, відповідач протиправно прийняв рішення від 07.05.2025 №232730028062 про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясовано обставини справи.

Зокрема, апелянт вказує на те, що період роботи позивача з 18.02.1991 по 06.08.1996 правомірно не зараховано до страхового стажу, оскільки згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається відсутність прізвище та посада відповідальної особи при звільненні щодо вказаного періоду. Окрім цього, вказаний період перетинається з періодом проходження військової служби (з 10.07.1994 по 14.02.1995). Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги того, що позивачем не надана інформація з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки про військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку згідно з Додатком №2 Порядку №637.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не був поданий.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у порядку екстериторіальності рішенням від 07.05.2025 № 232730028062 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з не підтвердження стажу роботи, який дає право на пенсію за віком.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XIІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до п. 1, п. 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Пунктом 3 вказаного Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Вказані правові висновки наведені Верховним Судом у постанові від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23.

Як вже було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з копією трудової книжки позивача вбачається, що у період» з 18.02.1991 по 06.08.1996 він працював столяром деревообробного цеху Черкаської державної підрядної спеціалізованої дільниці поточного ремонту житлового фонду управління житлово-комунального господарства міськвиконкому. Вказане також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 07.04.2025 № 581,364-в (а.с. 15).

Разом з тим, підставою для відмови у зарахуванні вказаного вище періоду роботи до страхового стажу позивача, слугувало те, що згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається відсутність прізвище та посада відповідальної особи щодо напису про звільнення позивача в межах вказаного періоду. Окрім цього, вказаний період перетинається з періодом проходження військової служби (з 10.07.1994 по 14.02.1995).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що нормами ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Разом з тим, колегією суддів не встановлено та матеріалами справи не підтверджено того, що скаржник звертався до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу.

Отже, вказане свідчить про те, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову в призначенні/перерахунку пенсії № 232730028062 від 07.05.2025 роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивачу певного періоду роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), пенсійний орган в повній мірі переклав тягар доказування наявності такого стажу та його достовірності на позивача, що, в свою чергу, не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. При цьому, пенсійний орган, при винесенні оскаржуваної відмови свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певний період.

Колегія суддів зазначає, що хоча витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання в даному випадку суб`єктом владних повноважень лише на позивача обов`язку доказування і надання відомостей є необґрунтованим та надмірно формальним. При цьому, неможливість та/або небажання пенсійного органу, з метою ефективного забезпечення права особи на соціальний захист, скористатися встановленим законом правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути вагомою та достатньою підставою для обмеження такої особи у реалізації її конституційного права.

При цьому, колегія суддів критично ставиться до посилання апелянта на не надання позивачем інформації з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки про військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку згідно з Додатком №2 Порядку №637, вважає їх безпідставними та не бере до уваги з огляду на те, що вони спростовуються наявною в матеріалах справи довідкою Черкаського ОМТЦКта СП від 12.03.2025 № 2686 (а.с. 14).

Таким чином, відмовляючи, у даному випадку, у зарахуванні періоду роботи з 18.02.1991 по 06.08.1996 до страхового стажу позивача внаслідок його непідтвердження коректними записами у трудовій книжці, скаржник діяв не обґрунтовано, та без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірне рішення від 07.05.2026 №232730028062 про відмову у призначенні пенсії позивачу не може відповідати критеріям законності, обґрунтованості та є протиправним.

Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 316 КАС України).

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 308, 322 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.М. Оксененко

О.В. Чуприна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua