Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №620/3736/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3736/26 суддя першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі № 620/3736/26 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування акту,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - апелянт, відповідач, Адміністрація Держприкордонслужби), у якій просила суд визнати протиправним та скасувати Акт № 26-2026 Форма Нвс-5, затверджений в.о. Голови Державної прикордонної служби України 06.03.2026, у частині прийнятого рішення про не складання Акту за формою Нвс-1 про нещасний випадок з солдатом ОСОБА_2 .

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 позов задоволено, оскаржуваний акт скасовано, з тих підстав, що матеріалами службового розслідування підтверджено причину загибелі ОСОБА_2 , якою є підрив на невстановленому вибуховому пристрої, застосованому противником (ймовірно, скинутому з безпілотного літального апарата), під час пересування групи військовослужбовців до місця зберігання резерву продовольства й питної води, а жодних належних і допустимих доказів вчинення загиблим будь-яких дій у стані алкогольного сп`яніння, які перебували б у причинному зв`язку з його смертю, матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Адміністрація Держприкордонслужби звернулася з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що саме зниження уваги ОСОБА_2 унаслідок перебування у тяжкому ступені алкогольного сп`яніння, зафіксованого висновком судово-токсикологічної експертизи № 2349, на його переконання, і призвело до підриву прикордонного наряду на невідомому вибуховому пристрої та до загибелі військовослужбовця, а тому висновок комісії про наявність підстав для не складання акта форми Нвс-1 є правомірним.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали справи з Чернігівського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, позивач у відзиві зазначила, що твердження апелянта про причинний зв`язок між станом сп`яніння загиблого та підривом є лише припущенням, не підтвердженим жодним доказом.

Крім того, ОСОБА_1 звернула увагу на пояснення очевидця солдата ОСОБА_3 , згідно з якими на момент отримання поранення ОСОБА_2 перебував у засобах індивідуального захисту (шоломі та бронежилеті) і рухався у складі групи для виконання службового завдання, а також послалася на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19 травня 2026 року у справі № 160/19336/25, за якими сам факт виявлення алкоголю в організмі військовослужбовця не є самостійною та автоматичною підставою для негативних правових наслідків за відсутності доведеного причинно-наслідкового зв`язку між станом сп`яніння, конкретними діями військовослужбовця та настанням смерті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 апеляційну скаргу Адміністрації Держприкордонслужби призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , солдата - інспектора прикордонної служби 2 категорії, гранатометника гранатометної групи відділення вогневої підтримки третьої прикордонної застави ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Близько 11 години 15 хвилин 21.09.2025 солдат ОСОБА_3 спільно із солдатом ОСОБА_2 та солдатом ОСОБА_4 вибули до місця зберігання резерву продовольства та питної води, проте під час руху на відстані 30 метрів від позиції відділення «ДЕЙМОС» стався вибух, спричинений мінуванням противником невідомого вибухового пристрою, ймовірно скинутого з безпілотного літального апарата, унаслідок чого ОСОБА_2 отримав поранення, несумісне з життям, і згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 помер того самого дня.

Згідно з поясненнями очевидця солдата ОСОБА_3 , на момент отримання поранення ОСОБА_2 перебував у засобах індивідуального захисту - шоломі та бронежилеті.

Відповідно до висновку експерта № 2349 від 23.09.2025- 30.01.2026 смерть ОСОБА_2 настала внаслідок політравми - багатоуламкових переломів нижніх кінцівок із подальшою їх ампутацією, рани лівої кисті й лівого передпліччя, опіків поверхні голови, обличчя та передньої черевної стінки, а при судово-токсикологічній експертизі в крові трупа виявлено етанол у концентрації 3,4 г/л, що відповідає тяжкому ступеню алкогольного сп`яніння.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 261 від 13.04.2026, поранення, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з проходженням військової служби.

За результатами розслідування комісією складено акт № 26-2026 за формою Нвс-5, затверджений 06.03.2026 в.о. Голови Державної прикордонної служби України генерал-майором ОСОБА_5 , у якому одночасно зазначено два висновки: нещасний випадок (випадок смерті) із солдатом ОСОБА_2 визнано таким, що стався під час виконання ним обов`язків військової служби відповідно до вимог частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з указівкою на відсутність відомостей про осіб, дії яких призвели до нещасного випадку, та відсутність порушень вимог нормативно-правових актів; водночас, з посиланням на пункт 17 розділу II Інструкції № 199 та на виявлену в крові загиблого концентрацію етанолу 3,4 г/л, комісія вирішила не складати акт за формою Нвс-1 про нещасний випадок з ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з таким актом, позивач оскаржила його до суду і, за результатами розгляду справи позов про його скасування було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, які відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин, пов`язаних із виконанням цього обов`язку, здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, частиною першою статті 2 якого військова служба визначена як державна служба особливого характеру, пов`язана з обороною України, її незалежністю та територіальною цілісністю, а частиною четвертою статті 24 якого визначено випадки, за яких військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема перебуваючи на території військової частини або в іншому місці виконання службового завдання.

Правові основи діяльності Державної прикордонної служби України визначено Законом України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV від 03.04.2003.

З метою встановлення єдиного порядку розслідування та обліку нещасних випадків, які трапляються з військовослужбовцями цієї служби, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 199 від 22.03.2016 затверджено Інструкцію, пунктом 3 розділу I якої передбачено, що в разі, якщо травма, поранення, контузія чи каліцтво військовослужбовця спричинені діями противника, окреме розслідування обставин отримання такої травми не проводиться.

Пунктами 15- 17 розділу II згаданої Інструкції на комісію покладено обов`язок за результатами розслідування скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Нвс-5 та, за наявності підстав, акт про нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов`язків військової служби, за формою Нвс-1. При цьому акт форми Нвс-1 не складається лише про нещасний випадок, який є наслідком учинення військовослужбовцем дій у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп`яніння, учинення ним злочину чи правопорушення, установленого рішенням суду або уповноваженого органу, або навмисного заподіяння собі шкоди чи самогубства.

Частинами першою-третьою статті 242 КАС України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, та обґрунтованим, тобто ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених належними доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, за приписами пункту 4 частини першої, частини другої статті 317 КАС України, є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тоді як за відсутності таких підстав апеляційна скарга відповідно до частини першої статті 316 КАС України залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вирішуючи спір з урахуванням наведеного нормативного регулювання, колегія суддів вважає за необхідне застосувати сталі правові висновки Верховного Суду щодо оцінки значення стану алкогольного сп`яніння військовослужбовця для настання пов`язаних із цим станом правових наслідків, оскільки саме ці висновки визначають зміст поняття «наслідок учинення дій у стані сп`яніння», яким оперує й пункт 17 розділу II Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 199 від 22.03.2016.

Так, у постанові від 19 травня 2026 року у справі № 160/19336/25 Верховний Суд наголосив, що юридичне значення для вирішення спорів цієї категорії має не сам факт перебування особи у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, а наявність доведеного належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами прямого причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями військовослужбовця, вчиненими в цьому стані, та шкідливим наслідком. Сам показник концентрації алкоголю в крові чи інших біологічних рідинах на момент події такого зв`язку не презюмує.

Верховний Суд також зазначив, що коли смерть чи травмування військовослужбовця настали внаслідок протиправних дій іншої особи, бойового ураження або інших незалежних від самого військовослужбовця обставин, сам факт перебування потерпілого у стані сп`яніння не є достатньою підставою для негативних правових наслідків, а обов`язок довести протилежне покладається на суб`єкта владних повноважень, який на таку підставу посилається. Наведені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі № 640/6477/19 та від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наведені висновки сформовані у спорах щодо застосування статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак підлягають застосуванню й у спірних правовідносинах, оскільки пункт 17 розділу II Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 199 від 22.03.2016, як і зазначена норма, пов`язує негативні правові наслідки для військовослужбовця не із самим фактом перебування у стані сп`яніння, а з тим, що нещасний випадок є саме наслідком учинення ним дій у такому стані. Тобто так само вимагає встановлення причинного, а не випадкового чи супутнього зв`язку між станом сп`яніння та шкідливим наслідком.

За такого текстуального та змістовного збігу правового регулювання відсутні підстави для іншого тлумачення поняття «наслідок» в Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 199 від 22.03.2016, аніж те, яке сформоване Верховним Судом щодо тотожної за правовою природою норми, а незастосування цих висновків призвело б до невиправданої відмінності в підходах до оцінки одного й того самого юридичного факту залежно від виду соціальної гарантії, на яку він впливає.

Колегія суддів відхиляє можливе формальне тлумачення пункту 17 розділу II Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 199 від 22.03.2016, за яким сам факт виявлення в організмі військовослужбовця алкоголю, незалежно від його ролі у виникненні нещасного випадку, автоматично виключає складення акта форми Нвс-1, оскільки таке тлумачення суперечило б принципу пропорційності, закріпленому пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України, ставило б визнання нещасного випадку пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби в залежність від обставини, яка сама по собі не свідчить про будь-яку протиправну чи необережну поведінку військовослужбовця, і не узгоджується із завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Застосовуючи наведені правові норми та правові висновки Верховного Суду до встановлених обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що обов`язок доведення того, що нещасний випадок з ОСОБА_2 є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння, відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. В той же час, із матеріалів самого розслідування вбачається, що безпосередньою і єдиною встановленою причиною загибелі ОСОБА_2 є підрив на невстановленому вибуховому пристрої, застосованому противником під час виконання групою військовослужбовців, до складу якої входив і загиблий, звичайного службового завдання з отримання продовольства та питної води, а жодних відомостей про вчинення загиблим під впливом алкоголю конкретних дій, які перебували б у причинному зв`язку з детонацією закладеного противником вибухового пристрою, матеріали розслідування не містять.

Колегія суддів також звертає увагу на внутрішню суперечливість самого акта № 26-2026: одночасно з висновком про наявність підстав для не складання акта форми Нвс-1 через стан сп`яніння загиблого, комісія в тому самому акті дійшла висновку про те, що нещасний випадок стався під час виконання ОСОБА_2 обов`язків військової служби, а відомості про осіб, дії яких призвели до нещасного випадку, як і порушення вимог нормативно-правових актів, відсутні.

Такий власний висновок комісії об`єктивно виключає можливість одночасного визнання нещасного випадку наслідком дій самого потерпілого, вчинених у стані сп`яніння, оскільки за наявності причинного зв`язку між поведінкою загиблого та шкідливим наслідком саме ця поведінка і була б тією обставиною, яка «призвела до нещасного випадку», чого комісія не встановила.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 3 розділу I Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 199 від 22.03.2016 передбачено, що в разі спричинення травми діями противника окреме розслідування обставин отримання військовослужбовцем такої травми не проводиться, що додатково підтверджує застосовність до спірних правовідносин режиму нещасного випадку, пов`язаного з бойовим ураженням від дій супротивника, а не режиму, розрахованого на встановлення необережної чи протиправної поведінки самого потерпілого.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме зниження уваги ОСОБА_2 унаслідок алкогольного сп`яніння призвело до підриву, є не більш ніж припущенням апелянта, не підтвердженим жодним доказом: ані висновком відповідного спеціаліста щодо механізму впливу стану сп`яніння на можливість уникнення підриву закладеного противником вибухового пристрою, ані будь-якими іншими об`єктивними даними. Сам по собі показник концентрації етанолу в крові, як послідовно наголошує Верховний Суд, не презюмує причинного зв`язку між станом сп`яніння та шкідливим наслідком і не звільняє відповідача від обов`язку довести такий зв`язок належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування пункту 17 розділу II Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 199 від 22.03.2016 та, відповідно, про протиправність рішення комісії, зафіксованого в Акті № 26-2026, у частині не складання акта форми Нвс-1 про нещасний випадок з ОСОБА_2 .

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують і не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі № 620/3736/26 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування акту - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі № 620/3736/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова