Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №750/2752/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 750/2752/26 суддя першої інстанції: Супрун О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2026 у справі № 750/2752/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій просив суд скасувати постанову № 507 від 26.02.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2026 у справі № 750/2752/26 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що відмітку про відсутність позивача за адресою проставлено поштовим оператором 25.12.2025 з дотриманням установленого законом порядку, у зв`язку з чим вона відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 (далі - Порядок № 560), є допустимим доказом оповіщення позивача про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази хвороби не підтверджують неможливість прибуття до центру комплектування саме 30.12.2025.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що надана відповідачем копія рекомендованого поштового відправлення № R067060209925 не є належним і допустимим доказом отримання ним повістки № 5908825 від 16.12.2025, оскільки після інформування адресата не було дотримано процедури, встановленої змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 08.10.2024 до Правил надання послуг поштового зв`язку.

Апелянт звернув увагу на те, що докази його повідомлення за номером телефону та/або вкладення до його абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» в матеріалах справи відсутні, а з копії конверта поштового відправлення не вбачається зазначення номера мобільного телефону позивача.

Крім того, ОСОБА_1 зауважив на тому, що є особою з інвалідністю III групи, яка встановлена йому з 22.12.2025 у зв`язку з неправильним зрощенням перелому в ділянці таза та стегна, що, на його переконання, унеможливлювало його явку за викликом відповідача 30.12.2025у, а також на відсутності в його діях умисної форми вини та на формальному підході відповідача до встановлення обставин справи без наведення доказів на підтвердження умислу позивача на вчинення правопорушення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи № 750/2752/26 із Деснянського районного суду м. Чернігова.

Не погоджуючись із вимогами апеляційної скарги, ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що повістку позивачу було направлено засобами поштового зв`язку за адресою його реєстрації, відмітка про відсутність адресата проставлена поштовим оператором 25.12.2025 із дотриманням установленого порядку, а тому є допустимим доказом оповіщення позивача про виклик.

Доводи апеляційної скарги, на переконання відповідача, зводяться до цитування нормативно-правових актів без наведення конкретних фактів порушень, що свідчить про відсутність передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування рішення.

Ухвалою апеляційного суду від 12.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Постановою тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 507 від 26.02.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн за те, що він 30.12.2025 о 14:00 не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи, на думку відповідача, належним чином оповіщеним про виклик повісткою № 5908825 від 16.12.2025 згідно з рекомендованим повідомленням про вручення АТ «Укрпошта» від 25.12.2025.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, повістку про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 30.12.2025 було направлено рекомендованим поштовим відправленням № R067060209925 за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 , яку позивач сам зазначає як власну адресу проживання в позовній заяві та апеляційній скарзі.

За даними сервісу відстеження поштових відправлень зазначене відправлення прибуло до відділення поштового зв`язку 21.12.2025, а відмітку про його повернення відправнику з причини «адресат відсутній за вказаною адресою» проставлено 25.12.2025. Ця відмітка засвідчена підписом працівника поштового зв`язку з проставленням відбитка поштового пристрою.

У зв`язку з цим 11.02.2026 щодо позивача складено протокол № 507 про адміністративне правопорушення, під час складання якого ОСОБА_1 надав пояснення по суті справи, зокрема вперше повідомив про встановлену йому III групи інвалідності.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 163/26/123/В від 14.01.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено III групу інвалідності на строк з 22.12.2025 по 01.02.2027 з діагнозом «неправильне зрощення перелому, ділянка таза та стегно». Указаному висновку передували тривале лікування та реабілітація позивача з грудня 2024 року по листопад 2025 року у зв`язку з переломом правої стегнової кістки зі зміщенням, що підтверджується довідкою КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 25» Харківської міської ради № 4435 від 17.12.2024, а також проходження ним у період з листопада 2025 року по січень 2026 року медичної лікарської комісії для встановлення групи інвалідності.

Не погоджуючись з постановою про накладення адміністративного стягнення позивач оскаржив її в до суду, проте, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до абзацу першого статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на встановлений порядок управління та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення в особливий період дій, зазначених у частині першій цієї статті, тобто за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до пункту 1 частини першої та частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема для уточнення своїх персональних та військово-облікових даних; аналогічний обов`язок закріплено пунктом 21 Порядку № 560.

Пунктом 41 Порядку № 560 визначено перелік належних підтверджень оповіщення особи про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до яких у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку віднесено, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого чи зареєстрованого місця проживання, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Пунктами 82 та 99 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, у редакції, чинній з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 08.10.2024, передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» вручаються особисто адресату, а в разі його відсутності за зазначеною адресою працівник об`єкта поштового зв`язку зобов`язаний поінформувати адресата за наявним номером телефону та/або вкласти до його абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження такого листа.

Лише якщо протягом трьох робочих днів після такого інформування адресат не з`явився за одержанням кореспонденції, працівник поштового зв`язку проставляє відмітку «адресат відсутній за зазначеною адресою», засвідчує її підписом і відбитком поштового пристрою та повертає лист відправнику не пізніше ніж протягом наступного робочого дня.

Крім того, пунктом 30-2 Порядку № 560, яким з 04.10.2024 змінено строки явки за повістками, надісланими засобами поштового зв`язку, установлено, що дата явки резервіста або військовозобов`язаного визначається з урахуванням часу, необхідного для доставки повістки, і не може бути раніше ніж через сім діб з дня її надсилання - для осіб, які проживають в адміністративному центрі області, та через десять діб - для осіб, які проживають в інших населених пунктах.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За приписами статей 72, 73 і 90 КАС України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи наведені норми права в їх системному зв`язку, колегія суддів виходить із того, що пункт 41 Порядку № 560 прямо й вичерпно визначає перелік належних підтверджень оповіщення особи про виклик, серед яких - день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого чи зареєстрованого місця проживання.

Ця норма розрахована саме на ситуацію, коли особа не отримала кореспонденцію особисто, і для такого випадку законодавець визнає достатнім документально зафіксований факт повернення поштового відправлення з відповідною відміткою, засвідченою підписом уповноваженого працівника поштового зв`язку та відбитком поштового пристрою.

Відмітка поштового оператора про відсутність адресата за вказаною адресою є офіційним документом, складеним уповноваженою службовою особою суб`єкта господарювання, на якого законодавством покладено функції з надання послуг поштового зв`язку, під час виконання ним своїх службових обов`язків.

Відомості, зафіксовані в такому документі, є достовірними, доки їх не спростовано належними та допустимими доказами, які підтверджують конкретні факти порушення встановленої процедури, а не лише відсутністю в матеріалах справи додаткової документації про хід її виконання третьою особою - оператором поштового зв`язку.

Частина друга статті 77 КАС України зобов`язує відповідача подати суду наявні в нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази, однак не покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язку долучати до справи внутрішню документацію оператора поштового зв`язку, яка відповідачу об`єктивно не належить і не перебуває в його розпорядженні.

Подавши копію рекомендованого поштового відправлення з відомостями про дату його надсилання, дату надходження до відділення поштового зв`язку та дату й підставу повернення, відповідач надав саме ту сукупність доказів, яку пункт 41 Порядку № 560 визнає належним підтвердженням оповіщення, і тим самим виконав покладений на нього обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови.

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 560/751/17 Верховний Суд вказав, що обов`язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень. Водночас цей висновок не звільняє позивача від обов`язку, установленого статтями 72, 73, частиною першою статті 77 КАС України, навести на спростування поданих відповідачем доказів конкретні факти, а не обмежуватися посиланням на їх неповноту чи на відсутність у матеріалах справи додаткових підтверджень, отримати які відповідач об`єктивно не мав можливості.

У постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а Верховний Суд наголосив, що всі сумніви щодо події порушення та вини особи, яка притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Разом із тим ідеться про сумніви, що випливають зі встановлених у справі обставин і підтверджуються конкретними доказами, а не про гіпотетичну можливість відхилення від процедури, не підкріплену жодним фактом, який суперечив би офіційно зафіксованим відомостям про рух поштового відправлення.

Наведений підхід узгоджується з практикою розгляду справ цієї категорії: зокрема, у справах № 526/131/26 та № 466/12436/24, у яких суди визнали порядок оповіщення належним і залишили чинними постанови територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, попри те що поштове відправлення з повісткою було повернуто саме з відміткою про відсутність адресата, оскільки повістку було направлено за адресою, яка міститься в офіційних військово-облікових даних особи, а сама лише фізична відсутність особи за такою адресою під час доставки кореспонденції не звільняє її від відповідальності за неявку за викликом, якщо процедура оповіщення в цілому дотримана.

Застосовуючи наведені норми права до встановлених у справі обставин, колегія суддів звертає увагу на те, що повістку № 5908825 від 16.12.2025 було направлено на адресу: АДРЕСА_1 , яка відповідає задекларованому та зареєстрованому місцю проживання позивача і яку сам ОСОБА_1 зазначає як власну адресу в позовній заяві та апеляційній скарзі. Доводів про помилковість цієї адреси чи про фактичне проживання за іншою адресою позивач не наводив ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі.

Дату прибуття визначено на 30.12.2025, тобто через 14 календарних днів після направлення повістки 16.12.2025. Оскільки місто Чернігів є адміністративним центром області, мінімальний строк для прибуття, установлений пунктом 30-2 Порядку № 560, становить сім діб. Тобто, фактично наданий відповідачем строк цей мінімум перевищує вдвічі, що виключає порушення права позивача на достатній час для прибуття.

Послідовність відображених у матеріалах справи дат поштового руху відправлення - направлення 16.12.2025, надходження до відділення поштового зв`язку 21.12.2025, повернення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» 25.12.2025 - не суперечить установленому пунктом 99 Правил надання послуг поштового зв`язку строку зберігання кореспонденції з позначкою «Повістка ТЦК» після інформування адресата та не містить жодних ознак відхилення від визначеної законодавством процедури.

Матеріали справи не містять ані скарг позивача до оператора поштового зв`язку на неналежне виконання ним своїх обов`язків, ані будь-яких інших відомостей, які б ставили під сумнів достовірність зафіксованих у поштовому повідомленні даних.

Доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи прямих доказів інформування його працівником поштового зв`язку за номером телефону та/або вкладення повідомлення до абонентської поштової скриньки сам по собі не спростовує достовірності офіційної відмітки про повернення кореспонденції, оскільки відсутність у справі документів, які фіксують хід виконання оператором поштового зв`язку внутрішніх технологічних операцій, є типовою й не залежить від волі відповідача.

Покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку долучати до кожної справи такі відомості про діяльність третьої особи - оператора поштового зв`язку, не випливає ані з пункту 41 Порядку № 560, ані з частини другої статті 77 КАС України і по суті означало б покладення на відповідача тягаря доказування обставин, що перебувають поза межами його контролю.

З приводу доводів позивача про наявність поважної причини неприбуття колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 23 Порядку № 560 поважною причиною неприбуття визнається хвороба громадянина, підтверджена документами уповноважених органів, які саме позбавили особу можливості особисто прибути у визначені пункт і строк.

Наданий позивачем витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 163/26/123/В від 14.01.2026 встановлює позивачу III групу інвалідності з 22.12.2025 як загальний статус для цілей соціального захисту, однак не містить висновку про постільний режим, неможливість пересування чи іншу форму об`єктивної неспроможності позивача особисто прибути саме 30.12.2025. Такого висновку не містять і інші подані позивачем документи, які датовані груднем 2024 - квітнем 2025 року і стосуються більш раннього періоду лікування.

Колегія суддів також ураховує, що позивач, проходячи в грудні 2025 - січні 2026 року медичну лікарську комісію, у передбачений законодавством найкоротший строк не повідомив відповідача про неможливість з`явитися 30.12.2025 та про причини такої неможливості, а вперше послався на стан здоров`я лише 11.02.2026 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, тобто вже після виявлення факту неприбуття. Таке процесуальне поводження позивача не узгоджується із заявленою ним поважністю причин неприбуття та не спростовує висновку суду першої інстанції про недоведеність обставини, що саме 30.12.2025 позивач об`єктивно не міг з`явитися до відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з абзацом першим статті 9 КУпАП адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності, а тому для притягнення особи до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП не є обов`язковим установлення прямого умислу на порушення законодавства про мобілізацію. Достатньо встановити факт протиправної бездіяльності - неприбуття особи, належним чином оповіщеної про виклик, за відсутності доведених поважних причин. Оскільки в цій справі належне оповіщення позивача підтверджено, а поважність причин його неприбуття саме 30.12.2025 не доведена, відсутність у постанові окремого обґрунтування форми вини не свідчить про її протиправність.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів дійшов правильного висновку про те, що позивача було належним чином оповіщено про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 30.12.2025, а надані ним докази не підтверджують наявності поважних причин неприбуття саме в цей день, у зв`язку з чим оскаржувана постанова відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України та є правомірною.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Позаяк доводи апеляційної скарги не спростовують по суті правильних висновків суду першої інстанції і не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в розумінні статті 317 КАС України, передбачені законом підстави для скасування рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2026 у справі № 750/2752/26 відсутні.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2026 у справі № 750/2752/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2026 у справі № 750/2752/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова