Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №320/37029/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/37029/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сас Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невнесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів «Оберіг» стосовно військово-облікового статусу ОСОБА_1 ;

- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів «Оберіг» щодо ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), а саме: змінити його військово-обліковий статус на «Виключений з військового обліку» на підставі рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 від 23.10.1997.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 10 квітня 2026 року відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції повністю проігнорував положення статті 58 Конституції України, яка закріплює принцип незворотності дії закону в часі, адже якщо позивач у 1997 році був знятий з обліку як непридатний і став невійськовозобов`язаним, нові зміни та редакції Закону не можуть скасовувати цей правовий статус. Юридичний факт припинення обов`язку відбувся у 1997 році згідно з нормами, чинними на той момент, і не можуть піддаватися сумніву на підставі пізніших змін термінології.

Також позивач вказав, що запис у військовому квитку від 17 квітня 2008 року був не новим рішенням про придатність, а адміністративним актом підтвердження вже існуючого статусу позивача. Важливим доказом, який суд повністю проігнорував, є офіційний штамп « ІНФОРМАЦІЯ_6 », проставлений у паспорті позивача серії НОМЕР_1 на сторінці 7 саме 17 квітня 2008 року. Цей штамп, проставлений одночасно із записом у військовому квитку, є прямим підтвердженням того, що уповноважений орган військового управління прийняв та реалізував рішення про визнання особи такою, що не має військового обов`язку.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є інвалідом ІІ групи - загальне захворювання.

У військовому квитку НОМЕР_2 наявні наступні записи:

- від 23.10.1997: «лікарською комісією при Кузнецовському рай (гір) військкоматі Рівненської області (краю, республіки) визнано непридатним у військовій службі за винятком з обліку за гр. І ст. 72-б розкладу хвороб, оголошеного наказом МО СРСР № 2 від 4 січня 1994 р, і виключений з військового обліку».

- від 17.04.2008 у військовому квитку: позивач знятий з військового обліку по ст. 2.3 наказу МОУ « 342-06р».

Натомість відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» позивач перебуває з 25.07.2023 на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особа "непридатна в мирний час, обмежено придатна у воєнний час".

01.07.2025 представником позивача на адресу відповідача та третьої особи були направлені адвокатські запити (вих.№39/П) з проханням до ІНФОРМАЦІЯ_7 провести звірку даних, внести коректну інформацію до реєстру, надати письмовий витяг з реєстру та офіційне письмове обґрунтування взяття позивача на військовий облік 25.07.2023, до ІНФОРМАЦІЯ_8 підтвердити факт виключення позивача з військового обліку 23.10.1997 на підставі рішення ВЛК Кузнецовського рай (гор) військомату, зняття позивача з військового обліку 17.04.2008 ІНФОРМАЦІЯ_9 як невійськовозобов`язаного.

ІНФОРМАЦІЯ_10 листом від 09.07.2025 повідомив, що позивач з військового обліку не виключався. 17.04.2008 він був знятий з військового обліку військовозобов`язаних на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 01.01.2008.

10.07.2025 позивачем на адресу ІНФОРМАЦІЯ_8 повторно було направлено адвокатський запит в порядку уточнення та надання додаткової інформації.

ІНФОРМАЦІЯ_10 листом від 18 липня 2025 року повідомив про те, що позивач з військового обліку не виключався 23.10.1997. 17.04.2008 він був знятий з військового обліку військовозобов`язаних на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 01.01.2008, а саме за наказом Міністерства оборони України від 09.06.2006 №342.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24, виходив з того, що Закон розмежовує поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», а також передбачає різні правові наслідки, встановлює різні підстави для їх застосування. Так, у разі зняття з військового обліку Закон передбачає можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік, тоді як виключення з військового обліку має наслідком втрату особою статусу військовозобов`язаного. За висновком суду, громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, натомість особи, зняті з військового обліку, продовжують перебувати у статусі військовозобов`язаних. Суд вказав, що оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття уповноваженими органами військового управління рішення саме про виключення позивача з військового обліку, отже відповідач не мав обов`язку щодо внесення відповідних відомостей, а вимога про зобов`язання відповідача внести такі до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є безпідставною.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи із меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі- Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Загальні правила військового обліку визначені статтею 33 Закону.

Так, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписи статті 37 Закону визначають порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24 дійшов висновку, що законодавець у статті 37 Закону чітко виокремлює поняття «зняття» з військового обліку та «виключення» з військового обліку, при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку: громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку громадяни продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

У межах цієї справи позивач стверджує, що не має статусу військовозобов`язаного, оскільки був виключений з військового обліку, що, на його думку, підтверджується записом у військовому квитку та відміткою у паспорті.

Згідно відомостей військового квитка позивача (запис від 23.10.1997), останній підпадав під приписи графи І ст. 72-б Розкладу хвороб згідно наказу Міністерства оборони України № 2 від 04.01.1994, згідно якої громадяни при приписці до призовних дільниць з таким захворюванням визнаються непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Запис від 17.04.2008 свідчить про те, що позивача було саме знято з військового обліку по ст. 2-3 наказу МОУ « 342-06», а не виключено.

Вказані обставини зазначені ІНФОРМАЦІЯ_10 в листах у відповідь на запити адвоката позивача.

Зокрема в листі від 18 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомив, що позивач з військового обліку не виключався 23.10.1997. Він був знятий з військового обліку 17.04.2008 військовозобов`язаних на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 01.01.2008, а саме за наказом Міністерства оборони України від 09.06.2006 №342.

25.07.2023 позивача взято на військовий облік відповідача унаслідок первинного наповнення (формування) Реєстру відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", у зв`язку з реєстрацією його місця проживання на території Вишгородського району Київської області.

Суд першої інстанції правильно зазначив, оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття уповноваженими органами військового управління рішення саме про виключення позивача з військового обліку, отже у відповідача відсутній обов`язок щодо внесення відповідних відомостей, а вимога про зобов`язання відповідача внести такі до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є безпідставною.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю. Коротких