Вирок від 16 вересня 2026 р. у справі №357/15012/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15012/26

1-кп/357/1214/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.09.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кримінальне провадження № 12026111030001325 внесеному до ЄРДР 13.08.2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дзержинське, Казахстан, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

захисник ОСОБА_5 ,

обвинувачений ОСОБА_3

У С Т А Н О В И В:

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб та після його затвердження Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» розпочався воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє то теперішнього часу.

Однак, 11 серпня 2026 року приблизно об 11 годині 00 хвилин ОСОБА_3 перебував біля автомобіля «Rehault Master», державний номерний знак НОМЕР_1 , темно-синього кольору, який знаходився навпроти магазину «Продукти» по вул. Січневого прориву, 43-В в м. Біла Церква Київської області, та в цей часу нього виник протиправний умисел та таємне викрадення чужого майна.

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_3 , знаходячись у вказаному місці та у вказаний час, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, таємно від оточуючих, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи незаконний характер своїх дій, шляхом вільного доступ, через відчинене вікно пасажирських дверей автомобіля «Rehault Master», державний номерний знак НОМЕР_1 , темно-синього кольору, проник до салону вказаного автомобіля, де викрав чоловічу сумку чорного кольору, у середині якої знаходилися грошові кошти у загальній сумі 4000 гривень, які належать потерпілому ОСОБА_6 .

Після чого, ОСОБА_3 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 майнової шкоди на загальну суму 4000 гривень.

ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст.185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся. Повідомив, що 11 серпня 2026 року приблизно об 11 годині 00 годині, йшов біля магазину по вул по вул. Січневого прориву в м. Біла Церква. Побачив автомобіль "Рено" синього кольору в якому було відчинене вікно. Через вікно він забрав барсетку, в якій були документи та 4000 тисячі гривень. Кошти він витратив на власні потреби, а барсетку та документи на наступний день повернув працівникам поліції. Просив вибачення у потерпілого, останній не має до нього претензій. Зазначив, що зробив для себе належні висновки, на даний час працює та більше не буде вчиняти злочини. Просив суворо не карати.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

З`ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинувачених та матеріалами кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого й стосуються речових доказів у провадженні. При цьому судом роз`яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.

Суд встановив, що своїми умисними діями, які виразились в таємному викрадені чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

При призначенні ОСОБА_3 покарання, суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». «Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує суспільну небезпеку та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення проти власності, дані про особу ОСОБА_3 , який у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, має постійне місце проживання. Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Враховуючи вказані обставини справи, суд дійшов висновку, про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України.

Зважаючи не тільки на тяжкість вчиненого злочину, але й на те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому, усвідомив свою протиправну поведінку, а також враховуючи що ОСОБА_3 в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації, а тому його слід звільнити від відбування покарання з випробуванням, згідно ст. 75 КК України, з покладанням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

На думку суду, призначене покарання та звільнення від його відбування, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення нових злочинів і не буде становити особистий надмірний тягар для особи, воно буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Установлено, що підстав для вирішення питань пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Цивільний позов у провадженні не заявлений.

Судові витрати у провадженні відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує згідно ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 7, 349, 368, 370, 373, 374, 394 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 185 КК України - 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк 2 роки.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не застосовувати.

Цивільний позов у провадженні не заявлений.

Судові витрати у провадженні відсутні.

Речові докази:

- сліди папілярних ліній, які поміщені до паперового конверту та змив з поверхні скла, який поміщено до паперового конверту та передані на відповідальне зберігання до камери схову речових доказів Білоцерківського РУП ГУ ПН України в Київській області - знищити;

- сумку чоловічу чорного кольору, військовий квиток на імя ОСОБА_6 , гаманець чорного кольору, паспорт громадянина України на імя ОСОБА_6 , посвідчення водія на імя ОСОБА_6 , банківську картку "VISA"№ НОМЕР_2 , банківську картку "Для виплат debit" № НОМЕР_3 , запальничку червоного кольору, звязку ключів в кількості 6 одиниць, ідентифікаційний код на імя ОСОБА_6 , банківську картку "Універсальна" № НОМЕР_4 , які передані на відповідальне зберіганення потерпілому ОСОБА_6 , залишити у останнього, як у власника майна.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляції через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Вирок суду з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, не може бути оскарженим в апеляційному порядку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.

Суддя: ОСОБА_7