Вирок від 16 вересня 2026 р. у справі №273/1712/26 — Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

РОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

Іменем України

273/1712/26

1-кп/290/343/26

17.09.26

17 вересня 2026 рокуселище Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді – ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання- ОСОБА_2 прокурора – ОСОБА_3 обвинуваченого – ОСОБА_4 , захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в загальному порядку кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026240020003853, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баранівки Баранівського району Житомирської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подовженого в установленому законом порядку, зокрема Указом Президента України від 20.10.2025 № 793/2025, дія якого станом на час розгляду справи судом не припинена і не скасована, вчинив нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, а саме:

29 серпня 2025 року, будучи направленим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2025 № 268 (по стройовій частині) у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) для проходження військово-лікарської комісії, для проходження такої комісії не прибув та без дозволу відповідних командирів (начальників) і без поважних причин не з`явився вчасно на службу до підрозділу військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), проводив час на власний розсуд до 6 жовтня 2025 року, коли був виявлений працівниками поліції та доставлений до підрозділу військової частини;

Крім того, 9 жовтня 2025 року, будучи направленим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2025 № 321 (по стройовій частині) на стаціонарне лікування до КНП «Баранівська лікарня», 11 жовтня 2025 року самовільно залишив лікувальний заклад (був виписаний за порушення режиму) та без дозволу відповідних командирів (начальників) і без поважних причин не з`явився вчасно на службу до підрозділу військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), проводив час на власний розсуд до 13 серпня 2026 року, коли був виявлений працівниками поліції та доставлений до відділення поліції № 2 Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області.

Позиція обвинуваченого та порядок судового розгляду

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, виклав обставини нез`явлення на службу, які повністю узгоджуються з фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті, підтвердив добровільність і усвідомленість такого визнання, а також те, що воно зроблене після консультації із захисником. Заперечень щодо обсягу обвинувачення, кваліфікації діяння та обставин, встановлених досудовим розслідуванням, від обвинуваченого та його захисника не надійшло.

Прокурор та захисник в судовому засіданні підтвердили, що обсяг доказів, зібраних під час досудового розслідування, ними не оспорюється.

За таких обставин, керуючись ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), суд, з`ясувавши у сторін кримінального провадження, чи бажають вони доповнити судове слідство, та не отримавши заперечень, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і обмежив судовий розгляд допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують його особу.

Фактичні обставини, встановлені судом

Заслухавши пояснення обвинуваченого, дослідивши характеризуючі матеріали та інші документи, які не оспорюються сторонами, суд вважає доведеною та встановлює винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому діяння за обставин, викладених в обвинувальному акті та наведених у вступній частині цього вироку.

Судом встановлено, що з 24 лютого 2022 року на всій території України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан, дія якого в установленому законом порядку неодноразово продовжувалася і станом на час вчинення інкримінованих ОСОБА_4 діянь (серпень 2025 року – серпень 2026 року) та на час ухвалення цього вироку не припинена та не скасована.

ОСОБА_4 призвано на військову службу за мобілізацією 11 вересня 2024 року на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 195. У подальшому він проходив службу на посадах старшого навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, а з 6 жовтня 2025 року – кулеметника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Будучи обізнаним з вимогами статей 11, 16, 49, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також зі своїм військовим обов`язком, ОСОБА_4 двічі протягом незначного проміжку часу самовільно, без дозволу командирів (начальників) та без поважних причин залишався поза межами місця служби, не виконуючи обов`язків військової служби:

з 29 серпня 2025 року по 6 жовтня 2025 року (37 діб) – унаслідок неприбуття для проходження військово-лікарської комісії та подальшого нез`явлення до підрозділу;

з 11 жовтня 2025 року по 13 серпня 2026 року (понад 10 місяців) – унаслідок самовільного залишення лікувального закладу та подальшого нез`явлення до підрозділу.

Увесь цей час обов`язків військової служби ОСОБА_4 не виконував, перебуваючи поза межами місця проходження служби, про своє місцеперебування командування не повідомляв, до правоохоронних органів чи органів державної влади із повідомленням про намір повернутися на службу не звертався, заходів до врегулювання свого статусу не вживав, а був виявлений і доставлений до військової частини (відповідно, до відділення поліції) працівниками поліції.

Докази, на яких ґрунтуються висновки суду

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 ґрунтується на сукупності досліджених судом доказів, а саме: показаннях обвинуваченого ОСОБА_4 , наданих у судовому засіданні, який повністю визнав викладені в обвинувальному акті обставини; даних про особу обвинуваченого та характеризуючих матеріалах, дослiджених судом, даними про проходження ОСОБА_4 військової служби (виписки з наказів по стройовій частині № 358 від 12.09.2024, № 128 від 26.04.2025, № 268 від 29.08.2025, № 318 від 06.10.2025, № 321 від 09.10.2025).

Оцінивши наведені докази в їх сукупності за правилами ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.

5. Кваліфікація дій обвинуваченого

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України – як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Судом встановлено, що обидва епізоди нез`явлення на службу мали місце в один і той самий період дії воєнного стану, безпосередньо після мобілізації ОСОБА_4 , за відсутності поважних причин для невиконання обов`язків військової служби, а тривалість кожного з них істотно перевищує встановлений законом трьохдобовий поріг кримінальної відповідальності.

Суд враховує, що обвинувальний акт не містить самостійного обвинувачення в повторному вчиненні злочину (ст. 32 КК України) як обставини, що обтяжує покарання, а розглядає викладені епізоди в межах єдиної кваліфікації за ч. 5 ст. 407 КК України; відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення, а тому суд не виходить за ці межі та не дає окремої кримінально-правової оцінки питанню повторності.

Суд враховує позицію Верховного Суду викладену у постанові по справі № 731/585/25.

6. Мотиви призначення покарання

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Санкція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_4 , відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, об`єктом якого є встановлений порядок проходження військової служби, підтримання боєздатності та боєготовності Збройних Сил України, що набуває особливого значення в умовах повномасштабної збройної агресії проти України.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України, визнає щире каяття, а також, відповідно до ч. 2 цієї статті, – повне визнання вини, активне сприяння встановленню фактичних обставин справи. Обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_4 раніше не судимий, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не, за місцем проживання та проходження військової служби характеризується посередньо, неодружений, дітей не має, активної протидії досудовому розслідуванню не чинив.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України (в редакції Закону України № 2839-IX від 13.12.2022, чинній із 27 січня 2023 року) звільнення від відбування покарання з випробуванням не застосовується до осіб, засуджених за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану. Оскільки обидва інкриміновані ОСОБА_4 епізоди мали місце у серпні 2025 року – серпні 2026 року, тобто після набрання чинності зазначеними змінами, застосування ст. 75 КК України у цій справі є неможливим.

З цих же підстав, відповідно до ч. 4 ст. 69 КК України, до ОСОБА_4 не можуть бути застосовані й положення ст. 69 КК України щодо призначення покарання, легшого від передбаченого законом, оскільки в його діях відсутня сукупність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення в розумінні, яке цій нормі надається Верховним Судом (постанови ККС ВС від 07.02.2023 у справі № 344/5651/22, від 04.05.2024 у справі № 344/4817/22, від 31.03.2025 у справі № 295/8165/23), а саме: щире каяття та повне визнання вини є обов`язковою підставою для незастосування судом більш суворого покарання в межах санкції, однак самі по собі, без інших виняткових обставин, не свідчать про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого.

Одночасно суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування ч. 5 ст. 407 КК України, згідно з якою в умовах воєнного стану, коли інші військовослужбовці виконують свій обов`язок безпосередньо в районах бойових дій, самовільне залишення місця служби підриває боєздатність та дисципліну Збройних Сил України, а тому підстави для пом`якшення покарання поза межами санкції статті відсутні (постанови ККС ВС від 04.05.2024 у справі № 344/4817/22, від 15.11.2023 у справі № 608/67/23, від 08.05.2024 у справі № 944/413/23). Водночас за наявності обставин, що пом`якшують покарання, і відсутності обставин, що його обтяжують, Верховний Суд визнає обґрунтованим призначення покарання, наближеного до мінімальної межі санкції (постанова ККС ВС від 31.03.2025 у справі № 295/8165/23).

Ураховуючи викладене, ступінь тяжкості вчиненого, конкретні обставини справи (тривалість другого епізоду нез`явлення на службу – понад 10 місяців), дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що його обтяжують, а також те, що метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень (ст. 50 КК України), суд вважає за необхідне й достатнє призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

7. Запобіжний захід, речові докази та процесуальні витрати

Ухвалою слідчого судді Баранівського районного суду Житомирської області від 14.08.2026 щодо ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення ОСОБА_4 підлягає зарахуванню в строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Зважаючи на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та вид призначеного покарання, з метою належного виконання вироку суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому залишити без змін.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб не застосовувалися. Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, відсутні. Речові докази в матеріалах провадження відсутні.

Керуючись статтями 368–374 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

2. Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили , але не довше ніж 60 діб, залишити попередній – тримання під вартою.

3. Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня набрання вироком законної сили. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення (тримання під вартою) з 14 серпня 2026 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

4. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду через Романівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Обвинувачений, який тримається під вартою, має право протягом цього строку клопотати перед судом першої інстанції про доставку його в судове засідання суду апеляційної інстанції.

5. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

СуддяОСОБА_6