Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №286/28/26 — Лугинський районний суд Житомирської області

ЛУГИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. М. Грушевського, 2 а, селище Лугини, Коростенський район, Житомирська область, 11301,

тел. (04161)9-14-72, e-mail: inbox@lg.zt.court.gov.ua, web: http://lg.zt.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 02896124

____________________________________________________________________________________________________

Справа № 286/28/26

Провадження по справі 2/281/158/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року селище Лугини

Лугинський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді – Свинченко Г.Д.,

за участю:

секретаря судових засідань – Михальченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в селищі Лугини цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення належних виплат,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 , в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ № 2 від 01.08.2025 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 , поновити її на роботі у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів, стягнути з відповідача на користь позивача належні останній виплати в тому числі заборгованість із заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсації та інші виплати, розмір яких визначити судом, а також стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

В обгрунтування позову зазначила, що перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 та працювала на посаді продавця продовольчих товарів. 01.08.2025 року відповідачем було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Про факт звільнення вона була повідомлена із запізненням, остаточний розрахунок у день звільнення з нею проведений не був. Після фактичного припинення трудових відносин відповідач неодноразово направляла позивачу повідомлення з вимогою з`явитись за місцем здійснення діяльності з метою оформлення документів. Тобто, відповідач порушив вимоги трудового законодавства щодо порядку звільнення працівника.

За заявою ОСОБА_1 . Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці було проведено перевірку та встановлено порушення законодавства про працю, а саме: відсутність об`єктивних доказів вчинення позивачкою винних дій, які могли б бути підставою для втрати довіри; порушення процедури звільнення; недостовірний облік робочого часу; неналежну виплату заробітної плати та не проведення остаточного розрахунку при звільненні. За період з березня по серпень 2025 року їй було нараховано заробітну плату у загальному розмірі 62265,63 грн., фактично виплачено лише 13830 грн. Заборгованість із заробітної плати становить 14874,54 грн.

06.01.2026 року позивач звернулася до Овруцького районного суду Житомирської області з вказаним позовом. 13.01.2026 року суддя Овруцького районного суду Житомирської області Кулініч Я.В. постановив ухвалу про передачу справи за підсудністю до Лугинського районного суду Житомирської області.

Ухвалою суду від 09.02.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року поновлено відповідачу встановлено додатковий строк для подання відзиву на позов.

14.05.2026 року надійшов відзив на позовну заяву в якому представник відповідача просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивовані тим, що відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими, оскільки дії позивача (продаж алкоголю неповнолітнім) є грубим порушенням трудових обов`язків та професійної етики, що документально підтверджені органами поліції. Здійснення таких дій особою, що відповідає за реалізацію підакцизних товарів, унеможливлює подальшу роботу та є законною підставою для втрати довір`я. Продаж алкоголю неповнолітнім є грубим порушенням правил торгівлі, що підриває довіру до працівника та створює ризики накладення величезних штрафів на підприємство (або анулювання ліцензії). Такі дії є свідомим порушенням закону, що ставить під загрозу діяльність відповідача, це є безумовною підставою для втрати довір`я. Твердження позивача про неотримання копії наказу не відповідає дійсності. У день звільнення їй було запропоновано ознайомитися з наказом під підпис, від чого вона відмовилася у присутності свідків. Даний факт зафіксовано актом про відмову від ознайомлення з наказом. Позивач погодилася ознайомитися з наказом лише 10.10.2025 року. Відповідно до ст. 116 КЗпП України з позивачем проведено повний розрахунок у день звільнення, було виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований час.

На підтвердження зазначених у відзиві обставин надано акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення наказу № 2 від 01.08.2025 року, копії постанов № 03 та № 04 про накладення адміністративного стягнення від 22.08.2025 року, копії квитанцій про сплату штрафу від 18.09.2025 року.

26.05.2026 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення, зазначила, що не заперечує факт притягнення її до адміністративної відповідальності, але вважає, що роботодавцем були порушені вимоги трудового законодавства щодо порядку звільнення, належного оформлення кадрових документів, ознайомлення з наказом про звільнення та проведення остаточного розрахунку. Просить долучити до матеріалів справи письмові пояснення, хронологію подій, копії письмових доказів, електронні докази.

29.05.2026 року позивач подала письмові пояснення в яких зазначила, що акт про відмову від ознайомлення з наказом складений у присутності батьків відповідача, тому є неналежним доказом. У документах також наявні суперечності щодо дат звільнення та ознайомлення.

17.06.2026 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

31.08.2026 року позивач подала заяву про долучення доказів до матеріалів цивільної справи. Просить долучити лист Центрально-Західного міжрегіонального управління Держпраці від 14.08.2026 року та копію припису від 11.11.2025 року № ЦЗ/ЖТ/22494/АА/0232883/П.

Позивач подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши й дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

ОСОБА_1 дійсно перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 працюючи продавцем продовольчих товарів з 03.10.2025 року. Була звільнена з роботи з 01.08.2025 року згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з вчиненням дій працівником, що безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, які призвели до втрати довіри до нього з боку роботодавця. Зазначені обставини підтверджуються наказом № 2 від 01.08.2025 року, в якому підпис ОСОБА_1 про ознайомлення датований 10.10.2025 року.

Відповідно до розписки від 10.10.2025 року та відомостей про виплату готівки за липень-серпень 2025 року, ОСОБА_1 отримала від ФОП ОСОБА_4 кошти в сумі 11260 грн.

Відповідно до даних про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5 та ОК-7) станом на 16.12.2025 року сума заробітку/доходу позивача у ФОП ОСОБА_4 за період з березня по серпень 2025 року було загалом відпрацьовано 110 календарних днів та нараховано заробітну плату з урахуванням податків у загальному розмірі 62265,63 грн.

Відповідно до рішення Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 01.12.2025 року, підприємець порушив вимоги чинного законодавства, не забезпечивши достовірний облік праці та належну виплату заробітної плати відповідно до умов трудового договору. Підприємцем не надано будь-яких документів, які б свідчили про об`єктивні факти вчинення працівником винних дій для втрати довір`я, чим порушено процедуру звільнення згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до акту, складеного ОСОБА_5 в присутності свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 1.08.2025 року та 09.08.2025 року продавець магазину ОСОБА_1 від ознайомлення наказу № 2 від 1.08.2025 року про звільнення. До зазначеного акту суд ставиться критично, оскільки він містить виправлення, не зазначена дата та місце його складання, а також не спростовано відповідачем твердження позивача про те, що свідками є батьки ОСОБА_5 .

Відповідно до постанови № 04 про накладення адміністративного стягнення від 22.08.2025 року, постанови № 03 про накладення адміністративного стягнення від 22.08.2025 року, копій квитанцій про сплату штрафу, ОСОБА_1 дійсно була притягнута до адміністративної відповідальності за продаж неповнолітнім тютюнових виробів та пива та сплатила штрафи в сумі 6800,00 грн. за кожне правопорушення. Зазначені обставини також не заперечуються позивачкою.

ОСОБА_1 , було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 01.08.2025 року у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, що підтверджується наказом № 1/2025 від 31.07.2025 року.

ОСОБА_1 подала ФОП ОСОБА_4 заяву про звільнення за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України, без відпрацювання строку попередження у зв`язку з її відстороненням від роботи на підставі наказу № 1 від 31.07.2025 року.

Відповідно до листа ГУ ПФУ в Житомирській області № 38071-35921/Г-02/8-0600/25 від 14.11.2025 року, інформація про припинення трудових відносин ОСОБА_1 була подана ФОП ОСОБА_4 10.09.2025 року у складі звітності до податкових органів.

ОСОБА_4 направляла повідомлення про необхідність з`явитися у зв`язку із скасуванням наказом про звільнення та ознайомлення наказом від 11.11.2025 року та від 18.12.2025 року. ОСОБА_1 направила відповідь на повідомлення від 30.12.2025 року в якій відмовилась з`явитись до ФОП ОСОБА_4 .

Відповідно до листа № ЦЗ/1/567-ЗВ-26 від 14.08.2026 року та припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЦЗ/ЖТ/22494/АА№023883/П від 11.11.2025 року Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, зобов`язано ФОП ОСОБА_4 усунути такі порушення: порушення строків виплати заробітної плати працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Встановлено, що ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату (з урахуванням податків): - березень 2025 року - 8000,00 грн. (утримано - 1840,00 грн.); - квітень 2025 року - 8000,00 грн. (утримано - 1840,00 грн.); - травень 2025 року - 8000,00 грн. (утримано - 1840,00 грн.); - червень 2025 року - 8000,00 грн. (утримано - 1840,00 грн.); - липень 2025 року - 8000,00 грн. (утримано - 1840,00 грн.); - серпень 2025 року - 18265,63 грн. (оклад - 380,95 грн., компенсація за невикористану відпустку - 17884,68 грн., з них утримано - 4201,09 грн.). Також в ході вивчення питання не надано будь-яких документів, які б свідчили про об`єктивні факти вчинення працівником винних дій для втрати довір`я, чим порушено процедуру звільнення згідно вимоги п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Отже, загальна сума заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку визначена з урахуванням податків становить 44864,54 грн.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Дана справа розглядається в рамках цивільного судочинства. Положеннями процесуального закону, який регулює правила розгляду таких справ, визначено, що розглядаючи цивільні справи суд керується принципом диспозитивності та змагальності, які визначають, що кожна сторона повинна самостійно подавати докази та доводити ті обставини на які посилається, в тому числі, шляхом подання доказів, заявлення клопотань і несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування заявлених вимог не може перебирати на себе суд або інша сторона (ст. ст. 12, 13 та 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона, повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з п. 2 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЦЗ/ЖТ/22494/АА№023883/П від 11.11.2025 року Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, ФОП ОСОБА_4 не надано будь-яких документів, які б свідчили про об`єктивні факти вчинення працівником винних дій для втрати довір`я, чим порушено процедуру звільнення згідно вимоги п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що не доведено факт вчинення працівником винних дій для втрати довір`яі припинення з позивачем трудових відносин за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, що є підставою для скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У ході розгляду справи судом встановлено, що в день звільнення з позивачем не було проведено розрахунок належним чином та на день ухвалення рішення заробітна плата залишається не виплаченою.

Визначаючи розмір належної до стягнення суми заборгованості, суд зважає на таке.

Відповідно до припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЦЗ/ЖТ/22494/АА№023883/П від 11.11.2025 року Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці загальна сума заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку визначена з урахуванням податків становить 44864,54 грн.

Відповідач жодним чином заявлені до нього позовні вимоги не спростував, тому суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, працівникові виплачується середній заробіток за час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року така виплата проводиться до дня ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності своєї вини.Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Наявність заборгованості по заробітній платі є підставою для сплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з Довідкою Пенсійного фонду України форма ОК-5 середньоденна заробітна плата позивача становить 262,30 грн. Середній заробіток за 180 днів затримки становить 47214,00 грн., що відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

З огляду на викладене, суд стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47214,00 грн.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 25.05.2022 року в справі №487/6970/20, від 24.01.2024 у справі № 755/3443/21 зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди.

Встановлено, що в результаті неправомірного звільнення, позивачеві завдано моральних страждань, оскільки позивач тривалий час залишалася без роботи, заробітку, змушена була звернутися за правовою допомогою та до суду та вживати додаткових зусиль для організації свого життя. Суд вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача спричинену моральну шкоду у розмірі 50000 грн., що є достатнім та співмірним у даній спірній ситуації.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлені дві вимоги не майнового характеру та дві вимоги майнового характеру, які задоволені, позивач звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 5324,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 255, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення належних виплат - задовільнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 2 від 01.08.2025 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на роботі у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , IBAN: НОМЕР_3 ) належні останній виплати, а саме:

- заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 44864,54 грн. визначену з урахуванням податків;

- середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47214,00 грн.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , IBAN: НОМЕР_3 ) завдану моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 5324 гривень 80 копійок

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Суддя Галина Свинченко