Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №420/18103/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18103/25

Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г.В.

Місце та час укладення судового рішення «--:--»: м.Одеса

Повний текст судового рішення складений: 30.03.2026

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Дегтярьової С.В., Яковлева О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

09.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (надалі - АРЗ СП ГУ ДСНС України в Одеській області) про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 09.02.2022 по 18.07.2022, з 19.07.2022 по 16.05.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

зобов`язання виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 09.02.2022 по 18.07.2022, з 19.07.2022 по 16.05.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.05.2025 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язання нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.05.2025 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення суду у справі №420/11989/24 (набрало законної сили 25.03.2025) 16.05.2025 відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.02.2022, але протиправно не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України. Крім того, з огляду на те, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.02.2022 виплачена позивачу з порушенням строків виплати грошового забезпечення у повному обсязі, останній вважає, що має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 10.02.2022 по 15.05.2025; стягнуто з аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.02.2022 по 15.05.2025 у сумі 100527,24грн., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів; визнано протиправною бездіяльність аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.01.2016 по 16.05.2025 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.02.2022, виплаченої 16.05.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі №420/11989/24; зобов`язано аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.01.2016 по 16.05.2025 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.02.2022, виплаченої 16.05.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 у справі № 420/11989/24; в решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що при звільненні позивача зі служби, відповідачем не було проведено повного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.02.2022 у повному обсязі, що свідчить про недотримання вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Разом з тим, обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції зазначив, що правовідносини у даній справі за період до 19.07.2022 (набрання чинності Закону України №2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення змін Законом №2352-ІХ, а за період після 19.07.2022 - ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. З урахуванням зазначеного, враховуючи, що середньоденний заробіток позивача становить 514,36грн., суд розрахував суму середнього заробітку за період з 10.02.2022 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 (159к.дн.), за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (184к.дн.) – 176425,48грн. Надалі, визначаючи суму, що підлягає до стягнення, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, та вважав за можливе застосувати до загальної суми критерії зменшення, встановлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Враховуючи істотність частки недоплаченої суми (56,98%) порівняно із загальним розміром належних при звільненні виплат, суд визначив суму у розмірі 100527,24грн.

Також, при вирішенні справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 по 09.02.2022) за період затримки виплати з 01.01.2016 по 16.05.2025.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в яких посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що сума середнього заробітку у розмірі 100527,24грн. не є співмірною сумою, враховуючи застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц критерії розміру простроченої заборгованості, періоду затримки виплати такої заборгованості, співмірність ймовірних втрат відповідача та інші обставини справи. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував добровільне виконання відповідачем судового рішення у справі №420/11989/24. Також, на думку скаржника, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати складових грошового забезпечення з 26.03.2025 (наступний день після набрання чинності судового рішення у справі №420/11989/24) по 16.05.2025, а не з 01.01.2016 по 16.05.2025.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у АРЗ СП ГУ ДСНС України в Одеській області та згідно наказу №13 від 09.02.2022 виключений з кадрів ДСНС України та знятий з усіх видів забезпечення.

На виконання судового рішення у справі №420/11989/24 (набрало законної сили 25.03.2025), 16.05.2025 відповідачем виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.02.2022 у розмірі 248401,4грн. /а.с.11/

Позивач, вважаючи, що при виплаті сум індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №420/11989/24, у відповідача виник обов`язок виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за періоди з 09.02.2022 по 18.07.2022, з 19.07.2022 по 16.05.2025 (в межах 6-ти місяців), а також вважаючи, що має право на отримання виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичного розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача, до набрання чинності Закону України №2352-ІХ) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду, після набрання чинності Закону України №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Відповідно до обставин даної справи, ОСОБА_1 звільнений зі служби з 09.02.2022 на підставі наказу АРЗ СП ГУ ДСНС України в Одеській області №13 від 09.02.2022.

Не погоджуючись з проведеним розрахунком при звільненні, позивач оскаржив його у судовому порядку, внаслідок чого, на виконання судового рішення у справі №420/11989/24 (набрало законної сили 25.03.2025), 16.05.2025 відповідачем виплачено йому індексацію грошового забезпечення (періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 09.02.2022) у розмірі 248401,4грн.

Таким чином, оскільки остаточні суми при звільненні зі служби виплачено позивачу лише 16.05.2025, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 10.02.2022 (наступний день після звільнення) по 16.05.2025 (день повного розрахунку), який умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 10.02.2022 по 18.07.2022 регулюється попередньою редакцією ст.117 КЗпП України, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, однак із можливістю застосування принципу співмірності в разі істотного дисбалансу між простроченою сумою та середнім заробітком за час затримки.

Також період з 19.07.2022 по 16.05.2025 регулюється чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка обмежує виплату шістьма місяцями.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, та дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд і в межах цього шестимісячного строку може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Велика Палата зауважила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Так, кількість днів затримки за період з 10.02.2022 по 18.07.2022 становить 159 днів, а за період з 19.07.2022 по 16.05.2025 (в межах 6-ти місяців) – 184 дні; загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 343 день.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки АРЗ СП ГУ ДСНС України в Одеській області про грошове забезпечення позивача від 28.02.2024, у грудні 2021 грошове забезпечення становило 15945,29грн. (без урахування одноразової премії та компенсації податків з доходу), у січні 2022 - 15945,29грн. (без врахування матеріальної допомоги та компенсації податків з доходу). /а.с.9з.б.-10/

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 514,36грн. (15945,29грн.+15945,29грн./62дн.).

Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні за періоди з 10.02.2022 по 18.07.2022, з 19.07.2022 по 15.05.2025 (в межах 6-ти місяців, а саме до 18.01.2023) становить 176425,48грн. (514,36грн.х343дн.).

Надалі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 в межах спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, необхідно враховувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування і керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Застосування аналогічного підходу, що забезпечує справедливий баланс інтересів сторін, при здійсненні розрахунку суми середнього заробітку відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції після 19.07.2022) наголошено також у постановах Верховного Суду від 04.06.2026 у справі №120/15912/23, від 24.03.2026 у справі №580/9441/23.

Підсумовуючи наведене у сукупності з обставинами даної справи, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, визначеного ст.117 КЗпП України, що складає 176425,48грн.

Щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку колегія суддів враховує, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складає – 435937,28грн. (187535,88грн., які виплачені при звільненні + 248401,4грн., які виплачені за рішенням суду).

Тобто, виплачена індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/11989/24 складає 56,98% від загального розміру належних позивачу при звільненні виплат (248401,4грн./435937,28грн.х100).

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, а також застосовуючи формулу розрахунку середнього заробітку із застосуванням критеріїв пропорційності розміру відшкодування, яку запропонував Верховний Суд, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у сумі 100527,24грн. (56,98% від 176425,48грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із загальним розміром належних при звільненні виплат.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (надалі - Закон України №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 (надалі - Порядок №159).

Згідно ст.1 Закону України №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами ст.2 Закону України №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому вищезазначеному законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно приписів ст.ст.3, 4 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п.1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п.2 Порядку №159).

За змістом п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - органом прокуратури) добровільно чи на виконання судового рішення.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 Закону №1058-IV, ст.2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону України №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Дана правова позиція викладена у відповідності до постанов Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 10.10.2024 у справі №280/5397/19, від 18.12.2024 у справі №755/15005/23.

Як зазначалось вище, 16.05.2025 на виконання судового рішення у справі №420/11989/24 (набрало законної сили 25.03.2025) відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 248401,4грн.

На підставі наведеного, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати йому сум грошового забезпечення за період з 01.01.2016 (моменту порушення строку виплати індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі №420/11989/24) по 16.05.2025 (дата фактичної виплати заборгованості).

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням є безпідставними, оскільки право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України №2050-ІІІ і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 02.07.2026 у справі №420/17627/24, від 17.04.2026 у справі №420/21093/23, від 04.09.2025 у справі №420/16557/24, від 24.01.2025 у справі №380/1607/24, від 31.07.2024 у справі №480/1704/19, від 21.08.2024 у справі №200/63/23.

За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаргу аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

Судді С.В. Дегтярьова О.В. Яковлєв