Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №420/12900/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12900/25

Головуючий в 1 інстанції: Хлімоненкова М.В.

Місце та час укладення судового рішення «--:--»: м. Одеса

Повний текст судового рішення складений: 30.01.2026

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Дегтярьова С.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

25.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.04.2025 №155350023481 про відмову йому у призначенні пенсії; зобов`язання зарахувати до загального страхового стажу періоди його роботи з 02.03.1992 по 19.06.1992, з 25.06.1992 по 26.03.2003, з 01.04.2003 по 01.10.2004 та призначити пенсію по інвалідності з дня встановлення інвалідності, а саме - 02.12.2024

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням експертної команди повсякденного функціонування особи від 03.03.2025 №10474/25/408/В позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, починаючи з 02.12.2024. З цих підстав він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України №1058-ІV, однак отримав відмову, обґрунтовану відсутністю необхідного страхового стажу 13 років. При цьому, на думу позивача, пенсійним фондом протиправно не зараховано до його страхового стажу період роботи з 02.03.1992 по 19.06.1992 (у зв`язку з виправленням в даті наказу), з 25.06.1992 по 26.03.2003, з 01.04.2003 по 01.10.2004 (у зв`язку з відсутністю сплати страхових внесків).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначення пенсії за віком №55350023481 від 16.04.2025; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.03.1992 по 19.06.1992, з 25.06.1992 по 26.03.2003 та з 01.04.2003 по 01.10.2004 (згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.06.1989) та повторно розглянути заяву від 08.04.2025 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що відповідачем протиправно не зарахованого до страхового стажу позивача періоди його трудової діяльності 02.03.1992 по 19.06.1992, з 25.06.1992 по 26.03.2003 та з 01.04.2003 по 01.10.2004, які підтверджуються записами трудової книжки НОМЕР_1 від 19.06.1989. Суд вказав, що обов`язок належного оформлення трудової книжки (внесення записів) покладається на роботодавця чи інших уповноважених осіб, а не на працівника, тому останній не має зазнавати негативних наслідків шляхом не врахуванням періоду його роботи до трудового стажу та, як наслідок, бути позбавленим конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії. Також, суд зазначив, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Обираючи належний захист порушеного права позивача, з огляду на дискреційність повноважень пенсійного органу, суд першої інстанції зобов`язав ГУ ПФУ в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України №1058-IV, відповідно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання призначити пенсію.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ГУ ПФУ в Хмельницькій області подав апеляційну скаргу, в якій посилається на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, управління зазначає щодо правомірності рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до ст.32 Закону України №1058-IV з підстав відсутності необхідного страхового стажу 13 роки (на момент звернення із заявою про призначення пенсії стаж становив 10 років 06 місяців 11 днів). Також, апелянт зауважив на відсутності правових підстав для врахування до загального стажу періоди роботи: з 02.03.1992 по 19.06.1992 - оскільки в записі про звільнення з роботи наявне виправлення в даті наказу; з 25.06.1992 по 26.03.2003, з 01.04.2004 по 01.10.2004 - оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Попри зазначене, апелянт вважає, що дії зобов`язального характеру в даній справі (зобов`язання зарахувати періоди роботи до трудового стажу) є втручанням в дискреційні повноваження пенсійних органів.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з рішення експертної команди повсякденного функціонування особи від 03.03.2025 №10474/25/408/В ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, починаючи з 02.12.2024. /а.с.20-21/

08.04.2025 ОСОБА_1 (у віці 53 роки) звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

16.04.2025 ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення №155350023481 про відмову у призначені пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, визначеного ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 13 років, оскільки стаж роботи позивача складає 10 років 06 місяців 11 днів. /а.с.22/

У вказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: з 02.03.1992 по 19.06.1992 оскільки в записі про звільнення з роботи наявне виправлення в даті наказу; з 25.06.1992 по 26.03.2003 та з 01.04.2003 по 01.10.2004 оскільки записи в трудовій книжці не підтвердженні індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків); з 10.11.2004 по 19.02.2005, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки судове рішення оскаржується в частині задоволення позовних вимог, то перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог апеляційним судом не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.24 Закону України №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).

За змістом ч.1 ст.32 Закону України №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, ст.48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Так, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсійним органом зараховано загальний страховий стаж позивача – 10 років 06 місяців 11 днів.

При цьому, відповідачем не зараховано періоди роботи позивача, зокрема з 02.03.1992 по 19.06.1992 оскільки в записі про звільнення з роботи наявне виправлення в даті наказу, з приводу чого слід зазначити наступне.

Так, на час заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).

Відповідно до абз.1 п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Абзацами 2, 3 п.2.2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 визначено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно пу.4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Тобто, позивач, як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудової книжки, не може нести відповідальність за неповноту внесених до неї відомостей, про що вірно зауважено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.06.1989 (записи №№5, 6) позивач 02.03.1992 прийнятий охоронцем до Агенства «Фелікс» на підставі наказу №36 від 02.03.1992, та звільнений за власним бажанням 19.06.1992 на підставі наказу №91 від 19.06.1992. При цьому, у даті наказу про звільнення дійсно міститься виправлення, однак вказане не може бути підставою для неврахуванням зазначеного періоду до страхового стажу позивача.

Також, пенсійним органом не зараховано періоди роботи позивача з 25.06.1992 по 26.03.2003, з 01.04.2003 по 01.10.2004 оскільки записи в трудовій книжці не підтвердженні індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків).

Так, порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено ст.20 Закону України №1058-IV.

Так, ч.1 ст.20 Закону України №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. (ч.2 ст.20 Закону України №1058-IV).

Згідно з ч.10 ст.20 Закону України №1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 106 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

За аналізом наведених норм можна дійти висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17.

Таким чином, враховуючи, що відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що відсутність у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 25.06.1992 по 26.03.2003, з 01.04.2003 по 01.10.2004, не є підставою для не зарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача.

На підставі викладеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 16.04.2025 № 155350023481 та наявності підстав для його скасування.

Доводи апелянта, що дії зобов`язального характеру у даній справі є втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, за висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява №38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 Комітетом Міністрів, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, враховуючи, що пенсійним органом допущено протиправну поведінку при винесенні оскаржуваного рішення шляхом неналежного обрахування загального страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України №1058-IV, колегія суддів приходить до висновку, що ефективним захистом порушених прав позивача є саме зобов`язання управління зарахувати до загального страхового стажу спірні періоди його роботи та повторно розглянути заяву від 08.04.2025 про призначення пенсії, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

Судді С.В. Дегтярьова О.В. Яковлєв