Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №420/6649/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6649/26

Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Одеса» Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Одеса» Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період 16 травня 2024р. по 26 лютого 2026р. не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 8 лютого 1995р. №100;

- зобов`язати МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 16 травня 2024р. по 26 лютого 2026р. не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою КМУ від 8 лютого 1995р. №100;

- визнати протиправною бездіяльність МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018р. по 26 лютого 2026р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018р. по 26 лютого 2026р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у 3 Спеціальному центрі швидкого реагування ДСНС України та на цей час виключний зі списків особового складу.

26.02.2026р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/16655/25 на розрахунковий рахунок позивача надійшла сума індексації грошового забезпечення в розмірі 156 260,96грн..

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026р. задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні із ОСОБА_1 ..

Зобов`язано МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2024р. по 16.11.2024р. включно в сумі 141 645,04грн..

Визнано протиправною бездіяльність МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації, за весь час затримки виплати - з 1.03.2018р. по день фактичної виплати індексації 26.02.2026р..

Зобов`язано МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації, за весь час затримки виплати - з 1.03.2018р. по день фактичної виплати індексації 26.02.2026р..

В апеляційній скарзі МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги та часткового скасування рішення суду, із прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи адміністративного позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (грошового забезпечення), здійснений відповідачем лише 26.02.2026р., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8.08.2025р. у справі №420/16655/25.

Відтак, суд дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням ст.117 КЗпП України, становить141 645,04грн. середнього заробітку.

Щодо виплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, то суд зазначив, що відповідач лише 26.02.2026р. виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за вищезазначений період, тобто з порушенням строків виплати грошового забезпечення більше ніж на один місяць, у сумі 1562 60,96грн., а тому наявні підстави для отримання позивачем компенсації втрати частин доходу, яка йому нарахована та виплачена не була.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції щодо визначення суми середнього заробітку не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду частково скасовує та приймає в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 у період з 1.03.2018р. по 19.07.2022р. проходив службу у 3 Спеціальному центрі швидкого реагування ДСНС України та згідно із витягом із наказу (по особовому складу) 3 спеціального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій №76 від 16.05.2024р. позивача звільнено із служби цивільного захисту за пунктом 176 підпункт 1 (у зв`язку із закінчення строку контракту), з правом носіння форменого одягу виключено 16 травня 2024 року з кадрів ДСНС України та усіх видів забезпечення (а.с.32).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 8.08.2025р. у справі №420/16655/25 зокрема зобов`язано 3 Спеціальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 1.03.2018р. по 19.07.2022р. в загальній сумі 203 001,24грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.

На виконання рішення суду у справі №420/16655/25 відповідачем 26.02.2026р. виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 156 260,96грн..

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій ДСНС України у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, судова колегія вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі – Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..

Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 16.05.2024р. (дата виключення з кадрів ДСНС України) грошового забезпечення у повному розмірі.

Згідно із повідомлення про надходження на картковий рахунок коштів позивача, остаточну виплату МРЦ «Одеса» ДСНС України здійснило 26.02.2026р., нарахувавши 156 260,96грн..

Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 17.05.2024р. по 25.02.2026р..

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.12.2024р. по справі №580/9551/23 сформував висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022р. чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. Також, Верховний Суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Так, судова колегія не стверджує про подібність правовідносин у справі №580/9551/23 та у справі, що розглядається, а використовує указаний підхід для з`ясування правової природи додаткової винагороди, установленої пунктом 1 Постанови №168.

З огляду на зміст пункту 1 Постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 не входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється середньоденний заробіток.

Оскільки, позивача виключено із списків особового складу 16.05.2024р., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за березень, квітень 2023р., врахувавши складові, що не мають разового характеру.

Як вбачається із довідки про розмір грошового забезпечення за період з 1.01.2024р. по 16.05.2024р. ОСОБА_1 за №12 від 27.03.2026р., що розмір виплаченого грошового забезпечення позивача (з урахування постійних складових) за березень 2024р. склав 21 410,1грн. (посадовий оклад – 3 170грн., оклад за спец. званням – 1 020грн., надбавка за вислугу років – 2 095грн., надбавка за особливості проходження служби – 3 142,5грн., премія – 11 887,5грн.).

За квітень 2024р. становить 21 410,1грн. (посадовий оклад – 3 170грн., оклад за спец. званням – 1 020грн., надбавка за вислугу років – 2 095грн., надбавка за особливості проходження служби – 3 142,5грн., премія – 11 887,5грн.)

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 21 410,1грн. + 21 410,1грн. = 42 820грн. / 61 = 701,97грн..

Розраховуючи суму середнього заробітку позивача за період з 17.05.2024р. по 25.02.2026р., судова колегія зазначає, що період виплати обмежений законодавством шістьма місяцями, а тому в даному випадку становить 184 календарних дні.

Відтак, сума середнього заробітку розраховується наступним чином: 184 х 701,97грн. = 129 162,48грн..

При цьому, судова колегія враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8.10.2025р. у справі №489/6074/23 щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022р..

Так, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Апеляційним судом встановлено, що згідно із довідкою про розмір грошового забезпечення за період з 1.01.2024р. по 16.05.2024р. ОСОБА_1 за №12 від 27.03.2026р., загальна сума виплат при виключенні зі списків становила 272 379,83грн. та з урахування виплаченої індексації на виконання рішення суду у справі №420/16655/25 становить 428 640,79грн.

З урахуванням зазначеного, відсоткове співвідношення спірної суми індексації грошового забезпечення до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (156 260,96грн. х 100% / 428 640,79грн. = 34,46%).

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає, що в даному випадку сума середнього заробітку за період з 17.05.2024р. по 25.02.2026р. повинна становити 129 162,48грн. х 34,46% = 44 509,39грн..

Відтак, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для зобов`язання МРЦ ШР «Одеса» ДСНС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 17.05.2024р. по 25.02.2026р. у розмірі 44 509,39грн..

Проте, суд першої інстанції дійшов висновку про визначення суми спірного середнього заробітку у розмірі 141 645,04грн., а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Що стосується вимог про компенсацію втрати частини доходу, то судова колегія виходить з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.

Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до ст.6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України Постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив відповідний Порядок.

Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення).

Абзацом 1 п.4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №520/2020/19 та від 25.03.2023р. у справі №400/8389/21, від 24.07.2024р. у справі №520/2674/2020 та від 31.07.2024р. у справі №480/1704/19.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Як вбачається із матеріалів справи, що відповідні вимоги позивача щодо компенсації втрати частини доходів пов`язані із виплатою перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8.08.2025р. по справі №420/16655/25.

При цьому, фактична сума перерахованого грошового забезпечення відбулась 26.02.2026р..

Подібні правовідносини, пов`язані з визначенням наявності права на компенсацію у випадках, коли суми пенсії нараховані, але фактично не виплачені, були предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові від 8.12.2025р. у справі №420/13975/24, аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, Суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:

нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;

має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;

відповідно до ст.4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.

Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак, саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до ст.2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.

Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді військова частина набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на неї обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.

Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Виходячи з викладеного, враховуючи підхід Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 8.12.2025р. у справі №420/13975/24, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є такою, що підлягає задоволенню, оскільки виплата індексації грошового забезпечення за період з 1.03.2018р. по 19.07.2022р. відбулась 26.02.2026р. та станом на даний час така компенсація відповідачем здійснена не була.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку щодо визначення суми середнього заробітку, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти в ній нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Одеса» Державної служби України з надзвичайних ситуацій задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026р. скасувати в частині:

«Зобов`язати Мобільний рятувальний центр швидкого реагування «Одеса» Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2024 року по 16.11.2024 року включно в сумі 141 645,04 грн.».

Прийняти в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування «Одеса» Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Мобільний рятувальний центр швидкого реагування «Одеса» Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2024р. по 25.02.2026р. у сумі 44 509,39грн. (сорок чотири тисячі п`ятсот дев`ять гривень тридцять дев`ять копійок).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук