Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №755/5536/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 753/5536/26 Апеляційне провадження № 33/824/3492/2026Головуючий у суді першої інстанції - Старовойтова С.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Нежура В.А., розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ковалик Мариною Федорівною на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року, про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 30.04.2026, ОСОБА_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та призначили йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 16.03.2026 р. близько 09.15 хв., ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Кибальчича, 14 у м. Києві, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, не надав дорогу пішоходові ОСОБА_1 , внаслідок чого здійснив на неї наїзд, що спричинило пошкодження транспортного засобу та травмування пішохода. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 18.1 Правил дорожнього руху України.

Не погоджуючись із постановою суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції, скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд з метою всебічного дослідження обставин справи.

В своїй апеляційній скарзі, зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що мають істотне значення для її правильного вирішення. Зокрема, те, що у постанові суду першої інстанції міститься лише формальне посилання на обставину, що правопорушник ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода, не перевіривши належним чином докази щодо стану потерпілого та чи може справа розглядатися в порядку адміністративного правопорушення.

Стверджує, що відповідно до довідки від 16 березня 2026 року, виданої ОСОБА_1 КНП "Київська міська клінічна лікарня" зазначено, що вона перебувала в приймальному відділенні 16 березня 2026 року в період часу з 10 години 15 хвилин до 11 години 40 хвилин з травмами і забоями. Зазначені травми вона отримала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 16 березня 2026 року по вулиці Кибальчича 14 в м. Київ, які мають довготривалий характер і відносяться до середнього ступеня ушкодження, а тому заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості унаслідок порушення правил дорожнього руху виходить за межі складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України.

Наголошує, що суд першої інстанції, належним чином не встановив ступінь тяжкості шкоди здоров`ю, неправильно застосував норму закону, що призвело до суттєвого обмеження прав потерпілої та уникнення водієм справедливої відповідальності.

Також в своїй апеляційній скарзі, зазначає, що судом не було витребувано та досліджено від КНП "Київська міська клінічна лікарня" належні докази щодо характеру і ступеня тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілій внаслідок наїзду.

Крім того, апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

В судове засідання порушник та потерпіла не з`явилися, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглядати справу за їх відсутності.

Відповідно до вимог статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2026 була винесена постанова, якою ОСОБА_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Однак, ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що повний текст постанови було отримано лише 10.06.2026 о 20 год. 28 хв., що підтверджується вхідними вхідними повідомленням на електронну адресу адвоката Ковалик М.ф., апеляційну скаргу подала через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції 22.06.2026.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду міста Києвавід 30.08.2026.

Перевіривши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Як зазначено в статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Статтею 124 КУпАП передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.4 Правил дорожнього руху передбачено, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Пункт 1.9 Правил дорожнього руху передбачає, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 18.1 ПДР України, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Як вбачається з матеріалів справи, подія відбулася в м. Києві на нерегульованому пішохідному переході по вул. М. Кибальчича, 14.

Водій ОСОБА_2 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не переконавшись у відсутності перешкод для руху та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, а саме: розбито передню праву блок фари та потертості бруду на капоті з правого боку. Потерпіла ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин тім`яної ділянки та забою м`яких тканин верхньої третини лівого стегна.

В своїх поясненнях ОСОБА_2 вину свою визнає та зазначає, що наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу по вул. Кибальчича, дещо відволікся у зв`язку з оголошеною повітряною тривогою та роботою сил протиповітряної оборони, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, оскільки встановив, що останній, керуючи автомобілем «Hyundai», при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, не надав дорогу пішоходові ОСОБА_1 , внаслідок чого здійснив на неї наїзд, що призвело до травмування даного пішохода, а також механічних пошкоджень автомобіля. При цьому суд врахував, що порушник свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав та у своїх поясненнях підтвердив обставини дорожньо-транспортної пригоди. Зазначені пояснення узгоджуються з іншими матеріалами справи, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця ДТП та іншими наявними у справі доказами.

Доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом першої інстанції обставин справи, зокрема в частині характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілій ОСОБА_1 , відхиляється судом з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено обставини дорожньо-транспортної пригоди, факт наїзду ОСОБА_2 на пішохода ОСОБА_1 , та факт отримання останньою тілесних ушкоджень. Також відповідно до довідки старшого слідчого від 19.03.2026 року, за результатами проведеної перевірки та дослідження зібраних матеріалів не встановлено обставин, які б свідчили про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, у зв`язку з чим підстави для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань були відсутні.

Посилання апелянта на те, що обставини події можуть свідчити про наявність ознак кримінального правопорушення, фактично зводяться до незгоди з результатами проведеної органом досудового розслідування перевірки. Така незгода сама по собі не є підставою для перегляду встановлених судом у справі про адміністративне правопорушення обставин, а питання щодо законності дій чи бездіяльності слідчого та невнесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому КПК України.

Отже, твердження апелянта про те, що отримані ОСОБА_1 тілесні ушкодження свідчать про наявність у діях ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, матеріалами справи не підтверджено.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку адміністративного провадження, є необґрунтованими.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Інших доказів на спростування висновків районного суду апелянтом у апеляційній скарзі не наведено, матеріалами справи не встановлено, і в ході апеляційного розгляду не здобуто.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною, вмотивованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ковалик Мариною Федорівною про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити.

Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ковалик Мариною Федорівноюзалишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду