Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №357/11024/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77

e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Унікальний номер справи № 357/11024/26 Апеляційне провадження № 33/824/3901/2026Головуючий у суді першої інстанції - Поплавська О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Нежура В.А. розглянув матеріали справи про адміністративне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 154 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 853110 від 16.06.2026 року: 08.06.2026 о 20:20 год. в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 здійснила вигул своєї собаки, під час якої остання вкусила собаку ОСОБА_2 , внаслідок чого собака ОСОБА_2 отримала травму.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2026 ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 154 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн, з конфіскацією тварини.

Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій звертає увагу на порушення суддею першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи не містять достовірних доказів того, що саме собака ОСОБА_3 здійснила напад на собаку ОСОБА_2 . Безпосередній момент конфлікту ОСОБА_3 не бачила, оскільки собака на певний час зникла з її поля зору. Тому сам факт перебування собаки ОСОБА_3 поблизу місця події не може бути достатньою підставою для висновку про те, що саме вона завдала ушкоджень іншій собаці.

Крім того, скаржник стверджує, що матеріали справи містять суперечливі відомості щодо часу та місця події. У протоколі зазначено один час події, тоді як у рапорті працівника поліції зазначено інший. Також наявні розбіжності щодо місця, де саме відбулася подія. Суд першої інстанції не усунув зазначених суперечностей та не навів переконливих мотивів, з яких вважав одні відомості достовірними, а інші - такими, що не мають значення.

В апеляційній скарзі зазначено, що наявність у собаки ОСОБА_2 ушкоджень сама по собі не підтверджує того, що вони були заподіяні саме собакою ОСОБА_3 . Для такого висновку необхідні докази, які б підтверджували безпосередній зв`язок між собакою ОСОБА_3 та заподіяними ушкодженнями. Таких доказів у постанові суду наведено не було.

Суд також послався на письмові пояснення та заяви осіб, однак не встановив, які саме з цих осіб були безпосередніми очевидцями події та хто особисто бачив момент нападу. Крім того скаржник стверджує, що деякі письмові пояснення та заяви очевидців події написані без зазначення точної дати. Саме по собі посилання на письмові пояснення не звільняє суд від необхідності перевірити їх достовірність та узгодженість з іншими матеріалами справи.

Таким чином, у справі залишилися невстановленими істотні обставини, а саме: за яких конкретно обставин відбувся конфлікт між собаками, яка саме собака здійснила напад та яким доказом це достовірно підтверджується. Наявні суперечності судом не усунуті, а висновок про вину ОСОБА_3 фактично зроблений на підставі припущення.

Окрім того, ОСОБА_1 пояснює, що суд не надав їй можливості заявити клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату для того щоб ознайомитися з матеріалами справи та знайти адвоката для захисту своїх інтересів. Одночасно повідомляє, що також була позбавлена можливості надати пояснення та повідомити що співвласником собаки є не тільки вона, а ще й ОСОБА_4 .

Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те. що суд першої інстанції не надсилав на адресу останньої судових повісток та жодним чином не повідомляв завчасно про дату та час судового засідання. Про судові засідання скаржниця дізналась від дільничого інспектора капітана поліції Дука Р.В., який перебравши на себе обов`язки суду та за день до судового засідання, по телефону, повідомив про призначене судове засідання.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про доведеність вини не відповідає фактичним обставинам справи, а наявні у справі докази в їх сукупності не дають достатніх підстав для беззаперечного висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, однак у своїй апеляційній скарзі, просила, що у разі її не явки та/або її представника розглядати дану справу без їх участі.

Потерпіла ОСОБА_2 також не з`явилися, хоча про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином, причини своєї неявки суду не повідомила.

Отож суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглядати справу за їх відсутності.

Перевіривши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Як зазначено в статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст. 154 КУпАП порушенням правил утримання собак і котів є утримання собак і котів у місцях, де це заборонено відповідними правилами, утримання незареєстрованих собак, приведення їх у громадські місця, вигулювання собак без повідків та намороників (крім собак, породи яких не внесені до Переліку небезпечних порід собак) чи в не відведених для цього місцях, а також неприбирання власником тварини її екскрементів під час перебування тварини у громадському місці (крім вигулювання у спеціально відведених для цього місцях). Зазначені правопорушення тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від двадцяти до п?ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч.3 ст. 154 КУпАП дії, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили заподіяння шкоди здоров`ю людини або її майну, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією тварин і на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією тварин.

Таким чином диспозицією статті 154 КУпАП передбачена відповідальність за 1) утримання собак у місцях, де це заборонено відповідними правилами, 2) утримання незареєстрованих собак, приведення їх у громадські місця, 3) вигулювання собак без повідків і намордників (крім собак, породи яких не внесені до Переліку небезпечних порід собак) чи в не відведених для цього місцях, при цьому ч. 3 вказаної статті КУпАП передбачено відповідальність за ті самі дії, що спричинили заподіяння шкоди здоров`ю людей або їх майну.

Відповідно до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» № 3447-IV від 21.02.2006, особа, яка утримує домашню тварину, зобов`язана забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.

Відповідно до статті 22 вказаного закону при поводженні з домашньою твариною особа, яка її утримує, зобов`язана забезпечити наявність намордника, повідка, що необхідні для здійснення вигулу домашньої тварини поза місцем її постійного утримання.

Статтею 12 Закону України № 3447-IV передбачено, що шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

Пунктом 5.3. «Правил утримання собак та котів в м. Києві» (далі - Правила) передбачено, що особа, яка супроводжує тварину, зобов`язана забезпечити безпеку супроводжуваної тварини, оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною твариною, дорожнього руху при проходженні з твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за їх поведінкою.

Відповідно пункту 5.5. Правил, дозволяється виводити собак за межі квартири, території подвір`я, організації, підприємства тощо лише на повідку з прикріпленим до нашийника особистим номерним знаком, а потенційно небезпечних собак та собак, що визнані небезпечними, обов`язково на короткому повідку (не більше 1,2м) і в наморднику.

У пункті 5.6. Правил зазначено, що особа, яка супроводжує собаку чи кота, також зобов`язана здійснювати вигул собак без повідка лише в місцях та зонах вигулу тварин, які позначені відповідними знаками або надписами, прибирати екскременти за своїми тваринами в під`їздах багатоквартирних будинків, сходах, ліфтах та інших місцях загального користування (ця вимога не поширюється на власників собак0поводирів), навчати собак за визнаними навчальними програмами без повідків і намордників на майданчиках для дресирування. Власники собаки, яку визнано небезпечно, не мають права вигулювати цих собак без повідка та намордника на території місць або зон для вигулу тварин.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 853110 від 16.06.2026 року, 08.06.2026 року о 20 год. 20 хв. у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 здійснювала вигул своєї собаки, під час якого остання вкусила собаку ОСОБА_2 , внаслідок чого собака останньої отримала травму, чим ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 154 КУпАП.

Відповідно до письмових пояснень свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та інших свідків, 08.06.2026 року собака на прізвисько « ОСОБА_8 », яка належить ОСОБА_1 , перебуваючи без повідка та намордника, напала на собаку ОСОБА_2 , яка на момент події перебувала на повідку.

З пояснень свідків вбачається, що під час конфлікту ОСОБА_2 та її чоловік намагалися визволити свою собаку від собаки «Альфи». При цьому ОСОБА_1 , яка перебувала поруч зі своєю собакою, не вживала заходів для припинення конфлікту, не намагалася відкликати собаку або відтягнути її від собаки ОСОБА_2 .

Після того як чоловіку ОСОБА_2 вдалося роз`єднати собак, було виявлено, що собака ОСОБА_2 була в крові та мала вирваний шматок шкіри.

Крім того, зі змісту письмових пояснень свідків убачається, що ОСОБА_1 і раніше неодноразово вигулювала собаку «Альфу» у громадських місцях без повідка та намордника, що, на думку свідків, створює небезпеку для інших осіб, дітей та домашніх тварин.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 154 КУпАП, встановивши, що остання під час вигулу своєї собаки без повідка та намордника не забезпечила належного контролю за нею, внаслідок чого собака «Альфа» вкусила собаку ОСОБА_2 , заподіявши останній травму.

Висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення є обґрунтованим та підтверджується сукупністю наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту нападу саме собакою ОСОБА_1 та те, що скаржниця особисто не бачила моменту нападу, спростовуються сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи. Зокрема, письмові пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та інших свідків, які були очевидцями події, містять узгоджені відомості про те, що 08.06.2026 року собака на прізвисько « ОСОБА_8 », яка належить ОСОБА_1 , перебувала без повідка та намордника та напала на собаку ОСОБА_2 , яка була на повідку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 154 КУпАП.

Інших доказів на спростування висновків районного суду апелянтом у апеляційній скарзі не наведено, матеріалами справи не встановлено, і в ході апеляційного розгляду не здобуто.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною, вмотивованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду