Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №363/1685/18 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 363/1685/18

номер провадження: 22-ц/824/11882/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвоката Пересунька Сергія Сергійовича на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2026 року у складі судді Чіркова Г.Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: державний реєстратор Максюта Дмитро Вікторович, про визнання дій протиправними і скасування рішення про державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), яке є правонаступником акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), звернулось до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, застосованих відповідно до ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2018 року.

Заява мотивована тим, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2018 року у вказаній цивільній справі забезпечено позов та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ПАТ «Укрсоцбанк» шляхом заборони ПАТ «Укрсоцбанк» здійснювати будь-які дії стосовно квартири АДРЕСА_1 , що можуть спричинити перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_1

04 березня 2021 року ухвалою суду на підставі ст.55 ЦПК України у справі замінено відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника - АТ «Альфа-Банк».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року, яке набрало законної сили 21 лютого 2022 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Дії ПАТ «Укрсоцбанк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 визнано протиправними, рішення державного реєстратора Максюти Д.В. комунальне підприємство «Пріорітет», про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40560307 від 10 квітня 2018 року скасовано, а також стягнуто з АТ «Альфа-Банк» судовий збір.

Заявник зазначав, що на загальних зборах заявника відбулася зміна найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», що не є реорганізацією юридичної особи, не впливає на її правоздатність та не тягне правонаступництва, оскільки банк залишається тією самою юридичною особою з незмінним ідентифікаційним кодом.

Посилаючись на положення ч.7 ст.158 ЦПК України, заявник вказував, що справа розглянута, рішення суду набрало законної сили, а встановлений законом дев`яностоденний строк дії заходів забезпечення позову сплив. У зв`язку із цим необхідність у подальшій дії таких заходів відпала, а їх збереження перешкоджає виконанню ухваленого у справі судового рішення.

Ураховуючи викладене, АТ «Сенс Банк» просило скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2018 року у справі № 363/1685/18, а саме:

арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», із забороною здійснювати будь-які дії щодо цієї квартири;

заборону ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», здійснювати будь-які дії щодо зазначеної квартири, які можуть спричинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нею.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2026 року у задоволенні заяви АТ «Сенс Банк» про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Пересунько С.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву АТ «Сенс Банк» про скасування заходів забезпечення позову задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову, є помилковими, оскільки банк надав всі необхідні документи для цього. Вжиті Вишгородським районним судом Київської області заходи забезпечення на даний час продовжують діяти, на підтвердження чого було надано витяг з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень при подачі заяви. Таким чином Вишгородський районний суд Київської області дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову.

Вказує, що за свою суттю заходи забезпечення направлені на забезпечення прав позивача на виконання рішення суду у разі задоволення позову. В даному випадку заявник є відповідачем у справі, рішення ухвалене не на його користь, відтак він не є особою, наділеною повноваженнями на розпорядження спірним об`єктом після вступу в силу рішення суду. Крім того, зі змісту вступившого в силу рішення у справі взагалі не вбачається встановлення зобов`язань для банку вчинити будь-які дії по відношенню до предмета позову.

Зазначає, що відповідно до наявного у матеріалах справи витягу вбачається, що позивач ухиляється від виконання прийнятого на його ж користь рішення, відповідач також має право та обов`язок звернутися до органів державної реєстрації для внесення до Державного реєстру відповідних записів. Але для отримання можливості це зробити квартира не має бути обтяжена арештом, тобто вжиті Вишгородським районним судом Київської області заходи забезпечення мають бути скасовані.

Посилається на те, що враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. Отже, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову зумовлює конкретні обмеження щодо вчинення певних дій чи, навпаки, обов`язок вчинити дії учасниками справи або третіми особами, що мають строковий характер та діють до моменту скасування таких заходів судом, який їх вжив, чи судом вищої інстанції у разі скасування ухвали про вжиття спірних заходів забезпечення за їх безпідставністю. На даний час наявність заборони вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно, перешкоджає виконанню ухваленого судом судового рішення.

Крім того вважає, що суд, при розгляді клопотання (заяви) про скасування заходів забезпечення позову повинен виходити із засад добросовісності та обов`язковості виконання судових рішень відповідно до Конституції України, норми якої мають найвищу юридичну силу.

Позивач ОСОБА_1 і третя особа: державний реєстратор Максюта Д.В., не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 08 вересня 2026 року на 12 год 15 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання вони не з`явились, причину неявки суду не повідомили.

04 вересня 2026 року представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Пересунько С.С. подав до Київського апеляційного суду заву про розгляд справи без участі представника банку.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Федорова С.В. особисто повідомлена Київським апеляційним судом про час і місце розгляду справи телекомунікаційними засобами, про що свідчить відповідна телефонограма секретаря судового засідання (а.с.188, т.3).

08 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федорова С.В. подала до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

За таких обставин сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. При цьому представники обох сторін реалізували надане їм процесуальним законом право просити про розгляд справи за їх відсутності, подавши до суду апеляційної інстанції відповідні заяви. Отже, неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку сторін такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви АТ «Сенс Банк» про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності банку на спірну квартиру, фактично не виконано, оскільки згідно з відомостями Державного реєстру речових прав право власності на квартиру продовжує бути зареєстрованим за АТ «Сенс Банк», а заявником не надано доказів іншого актуального стану виконання судового рішення. Суд першої інстанції виснував, що скасування арешту до реального відновлення права власності ОСОБА_1 може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача, а тому потреба у подальшій дії заходів забезпечення позову не відпала і заява про їх скасування є передчасною. При цьому суд першої інстанції зауважив, що у задоволенні аналогічних заяв АТ «Сенс Банк» уже було відмовлено ухвалами від 19 березня та 09 вересня 2025 року, у зв`язку із чим повторне звернення за незмінних обставин має ознаки недобросовісного користування процесуальними правами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та відповідають матеріалам справи.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обґрунтовуючи вимоги заяви про скасування заходів забезпечення позову, АТ «Сенс Банк» вказувало, що рішення у справі набрало законної сили, передбачений ч.7 ст.158 ЦПК України дев`яностоденний строк дії заходів забезпечення позову сплив, а тому потреба в їх подальшому застосуванні відпала, тоді як збереження відповідних обтяжень перешкоджає виконанню судового рішення.

Відповідно до положень ч.7 ст.158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно з ч.8 ст.158 ЦПК України, якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Як убачається із матеріалів справи, у травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просив визнати протиправними дії ПАТ «Укрсоцбанк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 та скасувати рішення державного реєстратора Максюти Д.В. КП «Пріорітет» про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40560307 від 10 квітня 2018 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08 травня 2018 року заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ПАТ «Укрсоцбанк», заборонивши здійснювати будь-які дії стосовно даної квартири.

Заборонено ПАТ «Укрсоцбанк» здійснювати будь-які дії стосовно квартири АДРЕСА_1 , що можуть спричинити перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_1 .

В подальшому ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2021 року замінено відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника - АТ «Альфа-Банк».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії ПАТ «Укрсоцбанк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності на спірну квартиру. Скасовано рішення державного реєстратора Максюти Д.В. КП «Пріорітет» про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40560307 від 10 квітня 2018 року .

Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-банк» залишено без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області залишено без змін.

Згідно витягу з державного реєстру банків №В/27-0010/103281 від 02 грудня 2022 року, загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 07 травня 2025 року у справі № 214/2673/24 (провадження № 61-17501св24) виснував, що інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з п.9 ч.2 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту порушених прав, передбачених статтями 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наразі Україні є стала позиція Конституційного Суду України щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст.55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, ч.2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст.ст.3, 8, ч.1, ч.2 ст.55, ч.ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Крім того, Рекомендації № Rec 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права, в розділі II Рекомендацій «Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів» зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання даного рішення (пункт b).

Пунктом 54 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень передбачено, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав про неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні ЄСПЛ (справа Жовнер проти України, заява №56848/00, пункт 33). Суд також відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Пілотне рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 визначає, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу (ЄСПД, справа «Бурдов проти Росії», заява №59498/00, пункт 34).

У справах «Hornsby v. Greece» (заява №18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та №39574/02, пункт 18) ЄСПЛ констатує, що право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74).

Крім того, як зазначив ЄСПЛ «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09, пункт 39). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява №49429/99, пункт 52).

У пункті 23 рішення ЄСПЛ «Матківська проти України» від 12 березня 2009 року (заява №38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві («Михайленки та інші проти України», пункт 45, «Лисянський проти України», пункт 19, «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, «Р. Качапор та інші проти Сербії». Внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Варто також згадати, що у 2019 році Судом також винесено ряд рішень, у яких констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку тривалим невиконанням або неповним виконанням рішень національних судів та відсутність у зв`язку із цим ефективного засобу правового захисту, зокрема, Gasanov and Nikulin v. Russia (№16941/07, 59053/11), Besleaga and Vankay v. Romania (№35723/03, 45096/09), Anankin and Others v. Russia (№79757/12), Hodzic and Sirco v. Bosnia and Herzegovina (№34526/15, 34530/15), Balic and others v. Bosnia and Herzegovina (№ 44080/16), Katic and others v. Bosnia and Herzegovina (№ 50972/16).

Як убачається з наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 400444718 від 23 жовтня 2024 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1527635932218, як і раніше, зареєстроване за АТ «Сенс Банк».

Зазначені відомості також свідчать, що рішення державного реєстратора КП «Пріорітет» Максюти Д.В. про державну реєстрацію прав та обтяжень із відкриттям розділу, індексний номер 40560307 від 10 квітня 2018 року, яке скасоване рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року, фактично залишається реалізованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, станом на дату формування вказаної інформації реєстраційний запис, внесений на підставі скасованого судом рішення державного реєстратора, не було припинено, а право ОСОБА_1 , на захист якого ухвалено рішення суду, у реєстраційному порядку не відновлено.

Положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

Абзацом 2 ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у чинній редакції) передбачено, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за банком, то заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 114).

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення (пункт 115).

У пунктах 153-154 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з урахуванням конкретних обставин справи та положень абз. 2 і 3 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може привести до відновлення порушеного права особи без застосування додаткових способів захисту, зокрема без заявлення окремої вимоги про поновлення права власності, за умови, що, задовольнивши таку вимогу, суд вирішує наявний між сторонами спір про право.

У цій справі згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших державних реєстрів № 400444718 від 23 жовтня 2024 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1527635932218, продовжує бути зареєстрованим за АТ «Сенс Банк» та до третьої особи не перейшло. Отже, скасування рішення державного реєстратора КП «Пріорітет» Максюти Д.В. про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 40560307 від 10 квітня 2018 року, відповідно до вказаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду має наслідком припинення зареєстрованого за банком права власності та відновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно становища, яке існувало до вчинення оспорюваної реєстраційної дії.

Так, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 грудня 2025 року у справі № 363/6159/24, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до АТ «Сенс Банк» про визнання права власності та скасування обтяження з підстав обрання ним неефективного способу захисту.

Водночас ухвалення зазначеного рішення не є доказом виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року та не усуває передбачених ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наслідків скасування рішення державного реєстратора. Поновлення порушеного права ОСОБА_1 має відбутися шляхом державної реєстрації припинення права власності, зареєстрованого за АТ «Сенс Банк» на підставі скасованого рішення державного реєстратора, з одночасною державною реєстрацією права, яке існувало до проведення цієї реєстраційної дії.

Оскільки відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесені, а право власності на спірну квартиру продовжує бути зареєстрованим за АТ «Сенс Банк», правові наслідки рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року фактично не реалізовані.

Доказів, які б підтверджували припинення зареєстрованого за банком права власності та відновлення попереднього стану реєстраційних відомостей, заявник не надав.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому саме по собі твердження заявника про можливість або намір забезпечити виконання судового рішення не підтверджує фактичного припинення зареєстрованого за банком права власності та поновлення права ОСОБА_1 на спірну квартиру.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що судове рішення від 09 серпня 2021 року залишається невиконаним, а становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором рішення індексний номер 40560307 від 10 квітня 2018 року, не відновлено.

Отже, установивши, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року, яке набрало законної сили, фактично не виконано, право власності на спірну квартиру продовжує бути зареєстрованим за АТ «Сенс Банк», а становище, яке існувало до вчинення скасованої судом реєстраційної дії, не відновлено, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову, оскільки потреба в забезпеченні реального виконання судового рішення та ефективного поновлення порушеного права позивача не відпала, скасування накладеного на квартиру арешту є передчасним і може істотно ускладнити досягнення мети судового захисту, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив АТ «Сенс Банк» у задоволенні заяви.

Доводи апеляційної скарги про те, що передбачений ч.7 ст.158 ЦПК України дев`яностоденний строк дії заходів забезпечення позову сплив, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки не враховують фактичного стану виконання судового рішення, мети застосованого забезпечення та загальних засад і завдань цивільного судочинства.

У частинах 1 та 2 ст.2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно п.6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Системне тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.ч.2,3 ст.13 ЦК України).

Як зазначалось вище, Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 369/4021/21 зазначив, що заходи забезпечення позову можуть застосовуватися й у справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо вони сприяють ефективному захисту порушеного права позивача.

Отже, в даному конкретному випадку визначальним є не лише сплив установленого процесуального строку чи наявність виконавчого провадження, а фактичне виконання рішення та реальне поновлення порушеного права.

У цій справі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року фактично не виконано: згідно з інформацією з державних реєстрів № 400444718 від 23 жовтня 2024 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 залишається зареєстрованим за АТ «Сенс Банк», а право ОСОБА_1 не відновлено. Отже, потреба в забезпеченні позову не відпала, а скасування арешту є передчасним.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, ґрунтуються на іншому тлумаченні заявником установлених обставин та не спростовують правильності постановленої ухвали.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвоката Пересунька Сергія Сергійовича залишити без задоволення.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді: