Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №761/18022/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року місто Київ

Справа № 761/18022/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/15516/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2026 року про відмову продовжити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву (постановлено у складі судді Романишеної І.П.)

у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

30 грудня 2025 позивач подав указаний позов, який зареєстрований у Шевченківському районному суді м. Києва 08 травня 2026 року.

Ухвалою суду від 15 травня 2026 року у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, визначив відповідачам строк п`ятнадцять днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, протягом якого відповідачі мають право подати відзив на позовну заяву, з урахуванням вимог статті 178 ЦПК України.

02 липня 2026 року до суду надійшло клопотання відповідача2 ОСОБА_1 , про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, у якому остання просить продовжити процесуальний строку для подання відзиву терміном на 15 днів

Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 10 липня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.

Суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року відповідачам було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву. Копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви ОСОБА_1 отримала 16 червня 2026 року, у зв`язку із чим останнім днем установленого судом строку для подання відзиву було 01 липня 2026 року. Проте клопотання ОСОБА_1 про продовження строку для подання відзиву надійшло до суду 02 липня 2026 року, тобто після закінчення встановленого строку.

Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 25 липня 2026 року засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції висновок суду першої інстанції про звернення з клопотанням про продовження процесуального строку лише 02 липня 2026 року не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповідне клопотання було подане 26 червня 2026 року через канцелярію суду, що підтверджується штампом із датою реєстрації.

Київський апеляційний суд ухвалою від 30 липня 2026 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

На запит суду матеріали справи надійшли 17 серпня 2026 року.

Суддя Желепа О.В. перебувала у відпустці з 17 серпня по 11 вересня 2026 року.

Київський апеляційний суд від 14 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк (пункт 10).

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, а також матеріали справи у необхідних межах дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої-третьої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність.

За змістом частин 1, 2, 5 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відзив на позовну заяву є основним процесуальним документом (заявою по суті справи) зі сторони відповідача, у якому він викладає свої заперечення проти позову, зазначає обставини, якими їх обґрунтовує, та подає відповідні докази.

Згідно із частиною сьомою статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Водночас частина восьма статті 178 ЦПК України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Тобто ЦПК України не пов`язує можливість неврахування відзиву виключно з самим фактом закінчення встановленого судом строку, оскільки суд повинен також з`ясувати причини несвоєчасного вчинення процесуальної дії та оцінити їх з урахуванням конкретних обставин справи.

За змістом частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

У постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 752/15486/24 звернуто увагу на те, що встановлений саме судом строк на подання відзиву відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України підлягає продовженню, а не поновленню. При цьому питання про наявність підстав для продовження строку вирішується з урахуванням установлених у конкретній справі обставин та належності доказів, якими учасник підтверджує необхідність надання йому додаткового часу.

Колегія суддів враховує, що ще 25 червня 2026 року, тобто за декілька днів до закінчення встановленого судом строку, відповідачка звернулася до суду з письмовим клопотанням, у якому просила надати їй час для підготовки та подання письмового відзиву на позовну заяву (а. с. 75). Тому відсутні підстави вважати, що до 01 липня 2026 року відповідачка не повідомляла суд про необхідність надання їй додаткового часу або байдуже ставилася до реалізації свого права на подання відзиву чи зловживала своїми правами.

Наступного дня - 26 червня 2026 року - ОСОБА_1 подала окреме клопотання, у якому конкретизувала своє прохання та просила продовжити процесуальний строк на 15 календарних днів, зазначивши причини, через які підготовка відзиву потребувала додаткового часу.

При оцінці дати подання цього клопотання суд першої інстанції не врахував усі наявні докази та фактично ототожнив дату внутрішньої реєстрації документа з датою його подання до суду.

Так, примірник клопотання, який міститься у матеріалах справи на а. с. 89, має кілька різних дат: зазначену самою відповідачкою дату 26 червня 2026 року, реєстраційну позначку апарату суду від 02 липня 2026 року із присвоєнням номера 68818 та резолюцію судді «до справи» від 03 липня 2026 року.

Водночас до апеляційної скарги ОСОБА_1 долучено копію цього самого за змістом та оформленням клопотання, на якій проставлено штамп Шевченківського районного суду міста Києва із датою отримання документа - 26 червня 2026 року.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814, за зверненням особи, яка подає до суду паперовий документ, працівник апарату суду, який його прийняв, проставляє на наданій цією особою копії штамп суду із зазначенням дати отримання документа, своєї посади, прізвища та підпису, після чого повертає таку копію особі.

Таким чином, передбачений Інструкцією штамп на копії документа виконує саме функцію підтвердження факту та дати його прийняття судом.

За наявності на копії ОСОБА_1 офіційного штампа Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2026 року та за відсутності будь-яких даних, які ставили б під сумнів справжність цього відбитка, покладення на відповідачку негативних наслідків лише через те, що інший примірник документа в матеріалах справи зареєстрований апаратом суду 02 липня 2026 року, є необґрунтованим.

Наведене підтверджує послідовність та узгодженість пояснень ОСОБА_1 про те, що клопотання про продовження строку було передано нею до суду саме 26 червня 2026 року.

За таких обставин колегія суддів виходить із того, що клопотання про продовження встановленого судом строку було подано до його закінчення, а тому відповідало передбаченій частиною другою статті 127 ЦПК України часовій умові для вирішення питання про продовження процесуального строку.

Наведені відповідачкою причини також безпосередньо стосувалися підготовки належного захисту проти заявлених вимог, зокрема, необхідності отримати дублікати документів через ЦНАП, звернення за правничою допомогою, отримати квитанції про сплату послуг за заявлений період.

Із матеріалів справи також вбачається, що 15 липня 2026 року ОСОБА_1 подала відзив, до якого долучено банківську виписку та контррозрахунок, тобто вчинила процесуальну дію, для підготовки якої просила надати їй додатковий час, причому зробила це у межах додаткових п`ятнадцяти календарних днів (до 16 липня 2026 року), про які просила у клопотанні від 26 червня 2026 року.

Матеріали справи не містять даних про те, що поведінка ОСОБА_1 була спрямована на затягування розгляду справи, створення перешкод позивачу чи інше недобросовісне використання процесуальних прав.

Колегія суддів також враховує, що навіть у разі припущення про подання окремого клопотання про продовження строку лише 02 липня 2026 року, тобто виходячи з дати його внутрішньої реєстрації, така обставина сама по собі не могла бути оцінена ізольовано від усіх обставин справи та процесуальної поведінки відповідачки, оскільки на цей момент від закінчення встановленого строку 01 липня 2026 року минув лише один день, а ще до його закінчення в матеріалах справи вже перебувало клопотання від 25 червня 2026 року з проханням надати додатковий час для підготовки письмового відзиву.

Тому й за такого альтернативного припущення висновок про відсутність підстав для надання відповідачці можливості викласти свої заперечення проти позову був би проявом надмірного формалізму.

ЄСПЛ звертає увагу, що при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», від 08.12.2016 у справі «ТОВ "Фріда" проти України»).

Такі ж висновки виклав Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22.

Подібний за своєю суттю підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 569/8226/24, у якій при оцінці процесуальної поведінки сторони суд урахував незначність прострочення на один день, своєчасне первинне вчинення процесуальної дії та відсутність невиправданого зволікання, вказавши на неприпустимість такого застосування процесуальних вимог, яке фактично позбавляє особу можливості реалізувати право на судовий захист.

Колегія суддів на цій стадії не оцінює правильність здійсненого ОСОБА_1 контррозрахунку, достовірність наведених нею відомостей про проведені платежі та обґрунтованість її заперечень проти позову, оскільки такі питання становлять предмет розгляду спору по суті та мають бути перевірені судом першої інстанції з урахуванням доказів і пояснень обох сторін. Водночас позбавлення відповідачки самої можливості домогтися дослідження таких заперечень виключно внаслідок формального підходу до процесуального строку, за встановленої добросовісності її поведінки, не сприяє справедливому, повному та всебічному розгляду спору.

Процесуальні строки є необхідним засобом забезпечення впорядкованості та своєчасності судочинства, однак дотримання процесуальної форми не становить самоцілі та не може застосовуватися таким чином, щоб без достатніх підстав позбавити сторону реальної можливості захищатися від пред`явлених до неї вимог.

У цій процесуальній ситуації прийняття відзиву не створює відповідачці будь-якої переваги та не визначає результат розгляду справи, оскільки позивач, у свою чергу, має право надати відповідь на відзив, власні пояснення і докази.

Разом із тим на час апеляційного перегляду процесуальна ситуація змінилася порівняно з тією, що існувала на момент постановлення ухвали від 10 липня 2026 року. На час розгляду судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 питання про продовження строку мало самостійне практичне значення, оскільки відзив ще не був поданий, і за встановлених апеляційним судом обставин підстави для надання відповідачці додаткового часу існували. Натомість 15 липня 2026 року відзив уже фактично поданий до суду разом із доказами, а тому на момент апеляційного перегляду формальне продовження строку на певну кількість днів саме по собі не є необхідним та ефективним способом відновлення порушеного процесуального права.

Зі змісту частини восьмої статті 178 ЦПК України випливає, що вирішення справи без урахування відзиву допускається у разі його ненадання у встановлений строк без поважних причин.

За встановлених у цій постанові обставин підстав вважати несвоєчасність подання відзиву такою, що настала без поважних причин або внаслідок недобросовісної процесуальної поведінки відповідачки, немає.

Отже, ефективним способом усунення наслідків допущеного порушення є скасування ухвали від 10 липня 2026 року та прийняття поданого ОСОБА_1 відзиву з доданими до нього доказами для їх урахування судом першої інстанції при подальшому розгляді справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Ураховуючи, що оскаржувана ухвала про відмову продовжити строк для подання відзиву сама по собі не перешкоджає подальшому провадженню у справі, після її скасування та вирішення питання про прийняття відзиву матеріали справи підлягають поверненню до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження її розгляду по суті з урахуванням відзиву ОСОБА_1 та доданих до нього доказів.

Оскільки спір по суті не вирішено і справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом, на цій стадії не здійснюється. Такі витрати підлягають урахуванню судом, який ухвалюватиме остаточне рішення у справі, відповідно до загальних правил статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 381-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2026 року про відмову продовжити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву - скасувати.

Матеріали справи № 761/18022/26 повернути до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду з урахуванням відзиву ОСОБА_1 та доданих до нього доказів, а також висновків, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова