Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №367/10871/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року місто Київ

Справа № 367/10871/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14558/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2026 року (ухвалено у складі судді Третяк Я.М.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року позивач звернулася до суду із цим, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі (одна четверта) частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до закінчення сином навчання, тобто до 30.06.2029.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що сторони є батьками ОСОБА_3 . Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2010 року з відповідача на користь позивача стягувалися аліменти на утримання сина до досягнення ним повноліття.

Також рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2025 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжував навчання у фаховому коледжі в розмірі (одна четверта) частини всіх видів його заробітку (доходу) до 30 червня 2025 року.

Зазначала, що на цей час син продовжив навчання та є студентом факультету права міжнародних відносин Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та навчається на І курсі денної форми навчання, рівень вищої освіти: перший (бакалаврський) на контракті.

Посилалася не те, що син проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні. Позивач не має можливості утримувати самостійно їх спільного з відповідачем сина, оскільки не працює, у зв`язку з чим син потребує матеріальної допомоги. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина добровільно не надає. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22.05.2025 не виконує, аліменти не сплачує, оскільки оскаржує зазначене рішення в апеляційному порядку.

Ураховуючи, що добровільної згоди з приводу матеріального утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, між сторонами не досягнуто, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 16 червня 2026 року, з урахуванням ухвали від 24 червня 2026 року про виправлення описки, позов задовольнив частково та вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 11 вересня 2025 року і до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2029 року, але не більше, ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн та допустив негайне виконання рішення в межах платежу за один місяць.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 є сином відповідача ОСОБА_2 , проходить навчання за денною формою в Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, як батько повнолітнього чина, повинен матеріально його утримувати, і має змогу надавати утримання, а тому існують підстави для застосування статті 199 СК України та стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої сина, який продовжує навчання.

Разом з тим, заявляючи позовні вимоги про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку відповідача, позивачем не було обґрунтовано розміру матеріальної допомоги, якої вона потребує у зв`язку з утриманням повнолітнього сина, що продовжує навчання, на підтвердження розміру щомісячних витрат на його утримання не надано відповідних доказів. Зокрема, у квитанції від 07 серпня 2025 року на загальну суму 32 188,00 грн платником зазначено ОСОБА_4 .

Суд також врахував надані відповідачем докази про наявність у нього на утриманні непрацездатних батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є особами з інвалідністю II групи довічно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із таким рішенням позивач 07 липня 2026 року подала через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення змінити, визначивши частку стягнення аліментів як 1/4 від доходів відповідача.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно встановив фактичний обсяг потреб повнолітнього сина та фактично звів їх до витрат на проїзд, харчування і навчальне приладдя, хоча навчання є платним, загальна вартість освітньої послуги становить 257 500 грн, а з 2026/2027 навчального року її вартість збільшено на 8 відсотків. Вважає, що відсутність чеків на кожну побутову витрату не спростовує очевидної потреби студента у коштах на проживання, харчування, транспорт, навчальні матеріали, зв`язок та технічне забезпечення освітнього процесу.

Зазначає, що ОСОБА_3 переніс два оперативні втручання, у зв`язку з чим сім`я понесла значні витрати на обстеження, медичні матеріали, лікування та післяопераційну реабілітацію. Вважає, що стан здоров`я сина та пов`язані з ним витрати відповідно до статті 182 СК України мали б бути враховані при визначенні розміру аліментів.

Посилається на своє складне матеріальне та сімейне становище, оскільки вона офіційно не працевлаштована, самостійно виховує двох дітей, проживає разом із сином та забезпечує його житлом, харчуванням, доглядом, організацією навчання і лікування, а тому стягнення лише 1/8 частини доходу відповідача фактично покладає переважну частину витрат на неї.

Вказує, що сплата частини вартості навчання ОСОБА_4 не свідчить про відсутність потреби у матеріальній допомозі, оскільки ці кошти були позичені через відсутність у неї необхідної суми, що додатково підтверджує її неспроможність самостійно оплатити навчання.

Заперечує, що окремі грошові перекази відповідача безпосередньо сину є належним виконанням аліментного обов`язку, оскільки вони мали разовий характер і були подарунками до дня народження, а не систематичною допомогою на утримання або оплату навчання.

Також вважає недоведеним фактичне утримання відповідачем своїх непрацездатних батьків, оскільки матеріали справи не містять банківських виписок, розрахунку щомісячної допомоги, квитанцій про оплату їхнього лікування, ліків чи інших витрат, а сам факт інвалідності батьків і отримання ними пенсії не доводить неможливості відповідача сплачувати 1/4 частину доходу.

Вважає, що оскільки відповідач продовжує проходити службу, отримує грошове забезпечення, не довів повної втрати працездатності або припинення доходів, стан його здоров`я не є безумовною підставою для визначення аліментів у розмірі 1/8 частини.

Наголошує, що постанова Київського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 367/1207/25 стосувалася іншого періоду, коли син навчався у фаховому коледжі на бюджетній основі, а тому не визначає розміру аліментів на новий період платного навчання до 30 червня 2029 року.

Також просить прийняти та дослідити додані до апеляційної скарги нові докази на підставі частини третьої статті 367 ЦПК України, посилаючись на те, що документи щодо підвищення вартості навчання, медичного лікування, реабілітації, її зайнятості та сімейного стану були остаточно зібрані й отримані вже після ухвалення рішення. Крім цього, необхідність подання розширеного розрахунку витрат виникла після ознайомлення з мотивами суду про недоведеність щомісячних витрат, а догляд за сином у період лікування ускладнював своєчасне збирання документів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, отримавши ухвалу про відкриття апеляційного провадження 29 липня 2026 року в електронний кабінет у ЄСІТС.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції вважав встановленим, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (змінила прізвище на ОСОБА_8 ), що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2010 року у справі № 2-460/2010, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно, до повноліття сина.

Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 29.01.2025 року і до закінчення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, тобто до 30.06.2025 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2025 року в частині визначення розміру аліментів та в частині зазначення строку з якого підлягають стягненню аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 змінити, зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_2 щомісяця аліментів з 1/4 частини на 1/8 частину, починаючи з 19 лютого 2025 року.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та позивач зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади Ірпінської територіальної громади від 29 серпня 2025 року та копією відмітки, проставленої в паспорті позивача.

Згідно з довідкою від 26 серпня 2022 року №1-1728/25 ОСОБА_3 є студентом Факультету права та міжнародних відносин Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та навчається на І курсі. Форма навчання - денна; початок навчання - 01.09.2025; термін закінчення навчального закладу - 30.06.2029.

01.09.2025 між Київським столичним університетом імені Бориса Грінченка та ОСОБА_3 укладено договір № 378/25н-ФПМВ про навчання у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка.

01.09.2025 між Київським столичним університетом імені Бориса Грінченка та ОСОБА_3 укладено договір № 378/25д-ФПМВ про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців. Згідно розділу ІІІ вказаного договору, загальна вартість платної освітньої послуги за розрахунковий строк виконання освітньої програми становить 257 500,00 грн.

Також встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_2 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_4 , має на утриманні непрацездатних батьків, які є інвалідами ІІ групи довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 та НОМЕР_6 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

За приписами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Указаним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності його висновків з огляду на таке.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76-78, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

За змістом статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

До обставин, визначених частиною першою статті 182 СК України, належать, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище одержувача і платника аліментів, наявність у платника інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність у нього майна та майнових прав, доведені значні витрати платника, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 201 СК України передбачено застосування до відносин щодо утримання повнолітніх дочки, сина, зокрема, статті 192 цього Кодексу, за якою визначений судом розмір аліментів може бути згодом зменшений або збільшений у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із учасників аліментних правовідносин та в інших передбачених законом випадках.

У постановах Верховного Суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 та від 28 лютого 2019 року у справі № 466/532/16-ц сформульовано висновок про те, що обов`язок батьків утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дитиною віку, який перевищує вісімнадцять, але є меншим двадцяти трьох років; продовження нею навчання; потреба у матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням; можливість батьків надавати таку допомогу.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц Верховний Суд зазначив, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, не залежить від форми навчання. При визначенні розміру аліментів можуть ураховуватися витрати на навчання, придбання підручників і навчальних матеріалів, проїзд до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження.

У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17 Верховний Суд виходив із необхідності враховувати всі джерела, які формують дохід повнолітньої дитини, обов`язок обох батьків надавати відповідну матеріальну допомогу та реальну спроможність кожного з них її надавати.

У постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 Верховний Суд зауважив, що стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, є способом захисту її інтересів і забезпечення коштами, необхідними для життєдіяльності протягом періоду, коли у зв`язку з навчанням вона не має самостійного заробітку.

Аналіз наведених норм та правових висновків свідчить, що розмір аліментів визначається індивідуально з огляду на доведені потреби одержувача, фінансові можливості кожного з батьків та інші істотні обставини. Сам по собі факт продовження навчання, навіть платного, не є достатньою підставою для стягнення аліментів у будь-якому заявленому розмірі.

З урахуванням цього, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення аліментів у розмірі 1/8 частки від доходу відповідача враховуючи таке.

Щодо клопотання про прийняття додаткових доказів

Частиною третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 Верховний Суд наголосив, що поважність причин неподання нового доказу повинен довести учасник, який його подає. Вимога про подання доказів у суді першої інстанції спрямована на забезпечення змагальності, повне розкриття доказів на відповідній стадії процесу та недопущення зловживання процесуальними правами. Висновок про прийняття або відмову у прийнятті нових доказів має бути належно мотивований.

Аналогічний підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16.

До апеляційної скарги ОСОБА_1 додала медичні документи щодо двох оперативних втручань сина, платіжні та розрахункові документи щодо лікування, наказ навчального закладу про збільшення вартості освітніх послуг, відомості з реєстру застрахованих осіб за формами ОК-5 та ОК-7.

Разом із тим медичні документи щодо першого оперативного втручання стосуються госпіталізації ОСОБА_3 у період з 21 червня до 01 липня 2025 року та операції 26 червня 2025 року, тобто обставин, які існували ще до звернення з цим позовом. Документи щодо другого оперативного втручання стосуються госпіталізації з 02 до 09 лютого 2026 року та операції 04 лютого 2026 року, тобто виникли більш як за чотири місяці до ухвалення оскаржуваного рішення. Переважна частина рахунків і платіжних документів також датована червнем 2025 року та лютим 2026 року.

Наказ Київського столичного університету імені Бориса Грінченка про збільшення вартості навчання на 8 % датований 21 квітня 2026 року, тобто існував майже за два місяці до ухвалення рішення судом першої інстанції. А відомості про страховий стаж позивача та її офіційне працевлаштування стосуються попередніх періодів та могли бути одержані під час розгляду справи.

Апелянт не надала доказів того, що до ухвалення рішення зверталася до відповідних установ за отриманням цих документів, повідомляла суд про об`єктивну неможливість їх подання, просила надати додатковий строк або витребувати відповідні відомості. Посилання на те, що вона вважала раніше подані докази достатніми, а потреба у розширеному розрахунку витрат стала зрозумілою лише після ознайомлення з мотивами рішення, є її процесуальною оцінкою та не становить причини, яка об`єктивно не залежала від неї.

Не конкретизовано й те, чому необхідність догляду за сином після лікування унеможливлювала подання документів упродовж кількох місяців особисто, поштовим відправленням, через систему «Електронний суд» або через представника.

З урахуванням викладено, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не довела наявності виняткових обставин, які відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України давали б підстави для прийняття доданих до апеляційної скарги нових доказів, а тому законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення підлягає перевірці за доказами, які були подані та досліджені судом першої інстанції.

Щодо наявності підстав для збільшення аліментів з 1/8 до 1/4 частини доходу відповідача

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені обставини є підставою для застосування статті 199 СК України. Водночас для задоволення позову в заявленому розмірі позивач повинна була довести не лише загальну потребу сина в утриманні, а й ті обставини, які обґрунтовують необхідність стягнення саме 1/4 частини доходу відповідача.

Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував платний характер навчання, не відповідає змісту оскаржуваного рішення, оскільки суд безпосередньо встановив укладення договору № 378/25д-ФПМВ, зазначив загальну вартість освітньої послуги 257 500 грн та врахував необхідність витрат, пов`язаних із навчанням.

Разом із тим загальна вартість освітньої програми підтверджує одну з істотних потреб повнолітнього сина, але сама по собі не визначає частку доходу, яка повинна стягуватися з відповідача, а позивач не навела узгодженого розрахунку загального щомісячного бюджету сина, не визначила розмір витрат, який фактично покривається нею, та не співвіднесла заявлену частку з доведеними матеріальними можливостями обох батьків.

Витрати на харчування, транспорт, одяг, зв`язок, навчальні матеріали та інші повсякденні потреби є природними для будь-якої особи, проте їх загальнозрозумілий характер не звільняє сторону від обов`язку навести хоча б орієнтовний розрахунок, коли саме сукупний розмір цих витрат покладено в основу вимоги про збільшення аліментів удвічі.

Фактичне проживання сина разом із матір`ю та надання нею житла, харчування і повсякденного забезпечення є формою виконання її обов`язку щодо утримання. Водночас статті 199, 200 СК України не встановлюють обов`язку батьків нести витрати у математично рівних частках і не передбачають автоматичного покладення на другого з батьків обов`язку сплачувати 1/4 доходу лише з тієї підстави, що той із батьків, з ким проживає повнолітня дитина, офіційно не працевлаштований.

Сам факт відсутності відомостей про офіційне працевлаштування позивача не є тотожним відсутності будь-яких доходів чи матеріальних ресурсів. Подані лише до апеляційного суду форми ОК-5 та ОК-7 не дають змоги достовірно встановити весь актуальний майновий стан позивача і, крім того, не були своєчасно подані до суду першої інстанції.

Суд першої інстанції правильно встановив зміст квитанції від 07 серпня 2025 року, за якою платником 32 188 грн зазначено ОСОБА_4 та визначив, що така оплата не припиняє обов`язку батьків утримувати повнолітнього сина і не спростовує платного характеру навчання. Проте твердження апелянта про те, що ці кошти були надані їй у борг, не підтверджено належними доказами (договором позики, розпискою, платіжними документами про повернення коштів тощо), а тому суд не мав підстав ураховувати додатковий борговий тягар позивача як доведену обставину враховуючи про появу такої обставини лише в апеляційній скарзі.

Доводи про разові перекази відповідача як подарунки до дня народження є безпідставним, оскільки суд першої інстанції не такі перекази не посилався, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували такі перекази.

Щодо непрацездатних батьків відповідача колегія суддів враховує, що матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є пенсіонерами, особами з інвалідністю ІІ групи довічно та отримують пенсію відповідно 6 038,66 грн і 5 019,56 грн. Відповідач зазначав, що надає їм матеріальну допомогу в межах своїх фінансових можливостей.

Дійсно, у наданих матеріалах відсутні докази, які визначали б точний розмір такої допомоги або підтверджували повне чи переважне утримання батьків відповідачем. Водночас пункт 3 частини першої статті 182 СК України зобов`язує суд ураховувати саму наявність у платника аліментів непрацездатних батьків, а тому недоведеність конкретного розміру щомісячної допомоги не дає підстав повністю виключити цю обставину з оцінки сімейного та матеріального становища відповідача.

Щодо стану здоров`я ОСОБА_3 колегія суддів зазначає, що така обставина за умови належного і своєчасного доказування може враховуватися при визначенні розміру аліментів. Водночас медичні документи не були подані суду першої інстанції без доведення об`єктивної неможливості їх подання. Крім того, долучені документи переважно підтверджують разові витрати на оперативні втручання та медичні матеріали, але не містять належно підтвердженого розрахунку постійних щомісячних витрат на лікування протягом усього майбутнього строку навчання до 30 червня 2029 року.

Оцінивши встановлені судом першої інстанції обставини у сукупності, колегія суддів ураховує доведену потребу повнолітнього сина у матеріальній допомозі, платний характер його навчання, фактичний внесок матері шляхом спільного проживання і повсякденного забезпечення, можливість відповідача надавати допомогу, а також стан його здоров`я та наявність непрацездатних батьків. Разом із тим погоджується із висновком суду про те, що позивач не довела, що визначений судом розмір 1/8 частини доходу є очевидно недостатнім, і не надала належних доказів на підтвердження можливості та необхідності стягнення саме 1/4 частини доходу відповідача протягом усього строку до 30 червня 2029 року.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення аліментів у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача відповідає нормам матеріального права, установленим обставинам справи та засадам розумності і справедливості.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вирішення справи, переважно зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені судом, та до посилання на нові докази, щодо яких відсутні поважні причини їх неподання до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування чи зміни законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова