Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №372/2944/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року місто Київ

Справа № 372/2944/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/15395/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корзаченко Володимир Миколайович, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 липня 2026 року(у складі судді Висоцької Г.В.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 98 329,04 грн.

Позов обґрунтовано тим, що судовим наказом Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2023 року у справі № 372/6045/23 з відповідача стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання їхньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 28 листопада 2023 року до досягнення дитиною повноліття.

Заборгованість зі сплати аліментів за період до 25 червня 2024 року була погашена, після чого судовий наказ відкликався стягувачкою. У подальшому наказ повторно пред`явлено до примусового виконання, а 01 липня 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.

Згідно з довідкою-розрахунком державного виконавця станом на 01 травня 2026 року заборгованість за період з 26 червня 2024 року до 30 квітня 2026 року становила 98 329,04 грн. Розрахована позивачкою пеня за цей період становила 305 808,78 грн, однак з урахуванням установленого частиною першою статті 196 СК України обмеження у 100 відсотків заборгованості до стягнення заявлено 98 329,04 грн.

Позивачка також просила вирішити питання про розподіл судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 06 липня 2026 року позов задовольнив частково та вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несплату аліментів за період з 26 червня 2024 року по 30 квітня 2026 у розмірі 24 582,26 грн; понесені нею судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 1 500 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовив, стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 332,80 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість виникла з вини відповідача, що останній фактично визнав, а тому позивачка має право на стягнення пені. Водночас, з урахуванням приписів частини другої статті 196 СК України, місцевий суд зменшив розмір пені до 25 відсотків від суми заборгованості, з огляду на відсутність у відповідача постійного джерела офіційного доходу у 2024-2025 роках та надані ним відомості Пенсійного фонду і податкової звітності

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із таким рішення в частині незадоволених позовних вимог, представник позивача - адвокат Корзаченко В.М. 23 липня 2026 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача 98 329,04 грн пені, а також здійснити новий розподіл судових витрат і стягнути загалом 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Посилається на те, що місцевий суд не навів достатнього обґрунтування, чому саме відсутність офіційно задекларованого доходу дає підстави зменшити пеню у чотири рази і чому справедливим є саме розмір 24 582,26 грн.

Вважає, що відповідач є працездатною особою, не довів наявності об`єктивних перешкод для працевлаштування та отримання доходу, не надав доказів активного пошуку роботи, стану здоров`я, який перешкоджав би праці, чи наявності інших осіб на утриманні, а тому сам факт подання нульової податкової звітності як фізичною особою-підприємцем та відсутність офіційних страхових нарахувань не доводять відсутності будь-яких фактичних доходів або можливості виконувати аліментний обов`язок.

Звертає увагу на короткостроковий характер працевлаштування відповідача у КНП Обухівської міської ради «Обухівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», оскільки відповідача прийнято на роботу 13 квітня 2026 року, з 06 травня 2026 року він працював за суміщенням двох посад, однак 11 червня 2026 року звільнений за власним бажанням.

Стверджує про очевидність наявності у відповідача неофіційних доходів, з огляду користування автомобілем Subaru Forester та необхідність оплати комунальних послуг, забезпечення своєї життєдіяльності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відзиві на позов, поданому до суду першої інстанції, ОСОБА_2 просив зменшити пеню саме до 24 582,26 грн. Зазначав, що не мав умислу ухилятися від утримання дитини, протягом спірного періоду не мав постійного офіційного місця роботи та стабільного заробітку, а пошук роботи ускладнювався воєнним станом. Він зареєстрований фізичною особою-підприємцем із основним видом діяльності 47.25 «Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах», однак підприємницька діяльність доходу не приносила і не приносить.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції встановив, що починаючи з лютого 2018 року та до червня 2023 року позивачка ОСОБА_1 проживала з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 .

Сімейні стосунки сторін у справі у подальшому не склалися, а відтак вони припинили спільне проживання.

За заявою позивачки, Обухівським районним судом Київської області, 01 грудня 2023 року у цивільній справі № 372/6045/23, провадження № 2-н-1352/23, було видано судовий наказ, який набрав законної сили, та яким суд вирішив стягувати із ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 28 листопада 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.

Вказаний наказ видано на руки представнику стягувачки та в подальшому було подано до державної виконавчої служби для примусового виконання судового рішення. Варто зазначити суду, що наказ відкликався позивачкою із зазначенням про погашення відповідачем заборгованості за період часу по 25 червня 2024 року включно та в подальшому був повторно пред`явлений до виконання.

На виконання згаданого вище судового наказу, 01 липня 2025 року головним державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сем`яковою Марією Юріївною було відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_3, яке наразі перебуває у провадженні вказаного відділу державної виконавчої служби.

На даний час дитина проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні. Відповідач з моменту ухвалення судом рішення про стягнення з нього аліментів виконує його не завжди та не в повному обсязі, а з часу повторного подання наказу до примусового виконання кошти на утримання дитини сплатив лише одного разу у липні 2025 року, що має наслідком виникнення заборгованості зі сплати аліментів.

Як зазначив відповідач у відзиві, заборгованість зі сплати аліментів, про яку йде мова у позовній заяві, виникла внаслідок збігу тяжких для нього обставин. Умислу на ухилення від сплати аліментів на утримання дитини він не мав. Заборгованість зі сплати аліментів виникла у зв`язку з тим, що протягом вказаного вище періоду відповідач не мав офіційного місця роботи, та, відповідно постійного стабільного заробітку, зіткнувся із труднощами у його пошуку під час дії воєнного стану.

Крім того, відповідач офіційно зареєстрований як Фізична особа-підприємець (ФОП), основний вид діяльності - 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах.

Однак у зв`язку із запровадженням у країні воєнного стану, діяльність як ФОП для відповідача стала практично неможливою, не приносила і до сьогодні не приносить доходу.

На підтвердження відсутності у відповідача доходів за період із 24 листопада 2024 року по квітень 2026 року суду надано: - Копію Довідки з Пенсійного фонду України за формою ОК-5 від 02 червня 2026 року; - Копію Довідки із Пенсійного фонду України за формою ОК-7 від 02 червня 2026 року.

На підтвердження реєстрації ОСОБА_2 як ФОП та відсутності доходу від здійснення такої діяльності суду надано: - Копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05 червня 2026 року; - Копію податкової декларації про майновий стан і доходи за 2025 рік; - Копію розрахунку податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та/або військового збору з доходів, отриманих самозайнятими особами (Додаток Ф2) за 2024-2025 роки; - Копію Розрахунку сум нарахованого доходу зареєстрованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Довідка ЄСВ-1) за 2024-2025 рік; - Копію Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 02 червня 2026 року.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині визначеного розміру пені та розподілу судових витрат.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів приймає додані до апеляційної скарги відповідь роботодавця від 21 липня 2026 року та документи щодо звільнення відповідача, оскільки відомості про припинення трудових відносин 11 червня 2026 року не були повідомлені відповідачем суду першої інстанції, хоча у відзиві від 05 червня 2026 року він посилався на поточне працевлаштування. Позивачка не є учасником цих трудових відносин, а офіційну відповідь підприємства на адвокатський запит отримано вже після ухвалення оскаржуваного рішення.

За таких обставин причини неподання відповідних відомостей до суду першої інстанції колегія визнає об`єктивними, а самі докази - такими, що мають значення для перевірки доводів про матеріальний стан відповідача.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття законного судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Положеннями статті 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 51 Конституції України, 141, 155, 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а проживання батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною першою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006, передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Під ухиленням від сплати аліментів закон розуміє як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов`язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів; приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплати аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов`язків щодо утримання.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2020 року у справі № 362/4462/16-ц зроблено висновок, що «сімейне законодавство містить презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника».

Частиною другою статті 196 СК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У постановах Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23, від 23 липня 2025 року у справі № 939/856/24 та від 25 лютого 2026 року у справі № 761/26311/23 роз`яснено алгоритм застосування цієї норми, відповідно до якого спочатку визначається розмір пені з урахуванням установленої законом максимальної межі, після чого суд з`ясовує наявність доведених підстав для її зменшення. Для застосування частини другої статті 196 СК України достатньою може бути одна з двох підстав - матеріальний або сімейний стан, однак обов`язок доведення відповідної підстави покладається саме на платника аліментів. Такий стан має бути доведений щодо часу, коли відбувалося прострочення або повна несплата аліментів. Визначення справедливого і розумного розміру пені належить до суддівського розсуду, проте зменшення не повинно порушувати права одержувача аліментів та не може бути таким, що фактично нівелює стимулюючу функцію пені. При оцінці пропорційності мають значення тривалість і характер прострочення, виконання чи невиконання основного зобов`язання та наявність часткових платежів.

Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 359/6170/24, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду про зменшення пені із 285 000 грн до 57 000 грн, і залишаючи у силі рішення про стягнення пені у розмірі 100 відсотків заборгованості виходив із того, що саме платник повинен довести свій матеріальний або сімейний стан як підставу для зменшення пені, а відсутність відомостей про доходи не може перекладати відповідний тягар доказування на одержувача аліментів.

Колегія суддів погоджується з тим, що подані відповідачем форми ОК-5, ОК-7, податкова декларація та інша офіційна звітність є належними доказами відсутності задекларованого доходу у відповідні періоди. Водночас ці документи самі по собі не доводять того матеріального стану, який є необхідним для зменшення встановленої законом відповідальності на 75 %, оскільки вони не містять відомостей про наявні у відповідача кошти, майно, фактичні витрати та джерела забезпечення власних життєвих потреб, а також не підтверджують об`єктивної неможливості отримувати дохід у працездатному віці.

Відповідач не надав доказів перебування на обліку в службі зайнятості, звернень із метою працевлаштування чи інших активних дій щодо пошуку роботи протягом тривалого періоду прострочення. Не наведено та не доведено обставин, пов`язаних зі станом здоров`я, які б перешкоджали праці, або необхідності утримувати інших дітей чи непрацездатних членів сім`ї. Посилання лише на загальне ускладнення пошуку роботи під час воєнного стану, без конкретизації того, яким чином ці обставини об`єктивно унеможливлювали отримання доходу саме відповідачем протягом майже двох років, не є достатнім доказом підстав, передбачених частиною другою статті 196 СК України.

Суд першої інстанції, установивши лише відсутність постійного офіційного джерела доходу у 2024-2025 роках, не з`ясував матеріальний стан відповідача у необхідному обсязі та не навів жодних мотивів, за якими саме 25 відсотків від суми заборгованості є справедливим, розумним і співмірним розміром відповідальності. З урахуванням чого, зменшення пені з 98 329,04 грн до 24 582,26 грн за наведених обставин фактично нівелює її стимулюючу та компенсаційну функції і не відповідає правовим висновкам Верховного Суду в подібних правовідносинах.

Розрахована за правилами частини першої статті 196 СК України пеня за кожним простроченим щомісячним платежем становить 305 808,78 грн, а тому з урахуванням законодавчого обмеження у 100 відсотків заборгованості максимально допустимий і водночас заявлений позивачкою розмір пені становить 98 329,04 грн.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність доведених підстав для застосування частини другої статті 196 СК України та зменшення пені, а тому позовні вимоги про стягнення 98 329,04 грн пені підлягають задоволенню у повному обсязі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За змістом статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для відповідальності відповідача, але неправильно застосував частину другу статті 196 СК України та без належного обґрунтування зменшив розмір пені на 75 %, рішення в оскарженій частині підлягає зміні шляхом збільшення розміру стягуваної пені з 24 582,26 грн до 98 329,04 грн.

Судові витрати

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору у справах про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. За подання позовної заяви судовий збір становив 1 331,20 грн, а за подання апеляційної скарги - 1 996,80 грн. Оскільки позов та апеляційна скарга підлягають задоволенню у повному обсязі, зазначені суми підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду

У цій справі витрати на професійну правничу допомогу позивачки становлять 6 000 грн в суді першої та в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано (в копіях):

- договір про надання правничої допомоги від 30 квітня 2026 року;

- ордер серпії АІ № 2192761;

- квитанція про оплату послуги з надання правничої допомоги від серії ААЛ № 090810 від 12 травня 2026 року на суму 6 000 грн;

- квитанція про оплату послуги з надання правничої допомоги (підготовка апеляційної скарги) від серії ААЛ № 090841 від 17 липня 2026 року на суму 6 000 грн;

З урахуванням повного задоволення позову, обсягу виконаної адвокатом роботи, ціни позову, значення справи для позивачки та відсутності доведених відповідачем обставин неспівмірності заявлених витрат, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корзаченко Володимир Миколайович, - задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 липня 2026 року - змінити.

Збільшити розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 26 червня 2024 року до 30 квітня 2026 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 24 582,26 грн до 98 329,04 грн.

Збільшити розмір витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 1 500 грн до 6 000 грн.

Збільшити розмір судового зборуза розгляд справи судом першої інстанції, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави, з 332,80 грн до 1 331,20 грн.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1 996,80 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова