Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №362/9519/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року місто Київ

Справа № 362/9519/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/15629/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Обухівміськвторресурси» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 року (у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М.)

у справі за позовом Приватного підприємства «Обухівміськвторресурси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з поводження з побутовими відходами (управління побутовими відходами)

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

ПП «Обухівміськвторресурси» звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги із поводження з побутовими відходами в розмірі 8185,10 грн, суми сплаченого судового збору та витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області №265 від 05.09.2022 року «Про визначення виконавця послуги з вивезення побутових відходів на території Васильківської міської територіальної громади», виконавцем послуги із вивезення побутових відходів на території Васильківської міської територіальної громади визначено Приватне підприємство «Обухівміськвторресурси».

Починаючи з 18.11.2022 позивач фактично розпочав та систематично надає і по даний час споживачам Васильківської міської територіальної громади комунальну послугу з поводження з побутовими відходами (управління побутовими відходами).

Будучи визначеним виконавцем послуги з вивезення побутових відходів на території Васильківської міської територіальної громади та на виконання свого обов`язку в частині укладання із споживачами відповідної територіальної громади договорів про надання послуг з поводженням з побутовими відходами, позивач розмістив на своєму веб-сайті публічну оферту індивідуального договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами на території Васильківської міської територіальної громади від 18.11.2022 року. Послуга з поводження з побутовими відходами (управління побутовими відходами) для мешканців приватного сектору (садибної забудови) надається згідно графіку за безконтейнеровою схемою.

Відповідач разом з іншими особами зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є індивідуальним споживачем послуг позивача. Впродовж тривалого часу відповідач та особи, які проживають разом з нею, отримують послугу з поводження побутовими відходами (управління побутовими відходами), але не сплачують кошти за її користування, в результаті чого за період з 18.11.2022 року по 01.11.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 8185,10 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 17 липня 2026 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не є власником або співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 ; згідно з відомостями Реєстру прав власності на нерухоме майно співвласниками домоволодіння є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Також суд урахував заяву співвласника домоволодіння ОСОБА_4 від 24 квітня 2026 року, у якій він повідомив, що ОСОБА_1 з початку повномасштабного вторгнення перебуває за межами України та фактично житлово-комунальними послугами за спірною адресою не користується. Також ОСОБА_4 сплатив на рахунок позивача 9 340,10 грн за послуги з поводження з побутовими відходами, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що заборгованість, стягнення якої є предметом заявлених вимог, погашена, а тому фактично відсутній предмет позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із таким рішення, представник позивача - ОСОБА_7 31 липня 2026 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що обов`язок із оплати житлово-комунальних послуг не пов`язується виключно з правом власності на житло, а за наявною у позивача інформацією, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою надання послуг, а тому як споживач несе солідарну відповідальність за їх оплату.

Вважає недоведеним факт непроживання ОСОБА_1 у будинку протягом спірного періоду, оскільки заява ОСОБА_4 не є належним підтвердженням перебування відповідачки за кордоном, а право на несплату послуги за період тимчасової відсутності могло бути реалізоване лише за умови подання виконавцю відповідної заяви та документів, передбачених законодавством і договором.

Щодо сплати 9 340,10 грн зазначає, що платіж здійснений 22 квітня 2026 року, тобто вже після звернення до суду та відкриття провадження, іншою особою - ОСОБА_4 , у платіжній інструкції вказано призначення платежу «Виведення ТПВ ОСОБА_4 о/р НОМЕР_1 » та розрахунковий період - березень 2026 року, тоді як позов стосується заборгованості за період до 01 листопада 2025 року. Крім того, ОСОБА_4 не надіслав позивачу заяву та квитанцію, а подав їх лише до суду.

Звертає увагу, що якщо суд визнав заявлену заборгованість погашеною після пред`явлення позову, належним процесуальним наслідком мало бути закриття провадження у справі за пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а не відмова в позові.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Васильківської міської ради Київської області виконавчого комітету №265 від 05.09.2022 «Про визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів на території Васильківської міської територіальної громади» виконавцем послуги із вивезення побутових відходів на території Васильківської міської територіальної громади визначено Приватне підприємство «Обухівміськвторресурси» (а.с. 39).

12.09.2022 року між Виконавчим комітетом Васильківської міської ради (замовник) та ПП «Обухівміськвторресурси» (виконавець) укладено договір щодо надання послуг з вивезення побутових відходів на території Васильківської міської територіальної громади, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язався згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів на території Васильківської міської територіальної громади (м. Василькова, в тому числі АДРЕСА_1 ), а замовник зобов`язується виконати обов`язки передбачені цим договором (а.с. 19-39).

На виконання вимог вказаного вище договору, позивач розмістив на своєму веб-сайті публічну оферту індивідуального договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами на території Васильківської міської територіальної громади від 18.11.2022 року (а.с. 11-17).

Відповідно до розрахунку заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 18.11.2022 року по 01.11.2025 року утворилась заборгованість з вивезення твердих побутових відходів (а.с. 47).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав від 14.01.2026 року домоволодіння АДРЕСА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_2 (1/10 частки), ОСОБА_3 (1/6 частки), ОСОБА_4 (1/4 частки), ОСОБА_5 (3/20 частки), ОСОБА_6 (1/5 частки) (а.с. 103-104).

24.04.2026 року ОСОБА_4 подав до суду заяву, в якій зазначив, що ОСОБА_1 на момент укладення договору перебувала та на теперішній час продовжує перебувати за межами України у зв`язку з повномасштабним вторгненням на територію України. Також ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_1 не є власником домоволодіння, тоді як власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є він. Крім того, заявник повідомив, що ним у добровільному порядку погашено заборгованість за послуги з поводження з побутовими відходами, у зв`язку з чим просив відмовити у стягненні з відповідача судового збору. На підтвердження викладених обставин до заяви долучено квитанцію від 22.04.2026 року про сплату вартості послуг з поводження з побутовими відходами (а.с. 122).

Позиція суду апеляційної інстанції

Переглянувши справу за наявними в ній матеріалами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими доказами.

Указаним вимог закону рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на основі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження.

За приписами пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною першою статті 9 цього Закону передбачено щомісячну оплату спожитих житлово-комунальних послуг, а частиною третьою цієї статті - солідарну відповідальність дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з доводами скарги про те, що відсутність у ОСОБА_1 права власності на домоволодіння сама по собі не виключає можливості виникнення в неї обов`язку з оплати комунальної послуги. Водночас ця обставина не є вирішальною для результату справи, оскільки на час ухвалення рішення заявлена до стягнення заборгованість уже була фактично погашена, а тому посилання позивача на те, що суд безпідставно прийняв твердження ОСОБА_4 про непроживання ОСОБА_1 за спірною адресою, не спростовує висновку про відсутність підстав для стягнення заявленої суми. Крім того, сам позивач, обґрунтовуючи належність ОСОБА_1 як відповідача, в заяві від 11 лютого 2026 року лише вказав на «наявну у Підприємства інформацію» щодо її реєстрації та проживання, не долучивши на підтвердження таких обставин жодних доказів та/або джерела їх походження.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною четвертою статті 543 ЦК України встановлено, що виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

ОСОБА_4 є співвласником спірного домоволодіння та особою, яку сам позивач у своїй заяві від 11 лютого 2026 року називав серед зареєстрованих і проживаючих за адресою надання послуги, а тому, за обраною самим позивачем позицією захисту, сплата ОСОБА_4 суми, достатньої для погашення заявленої заборгованості, припинила відповідний обов`язок і щодо інших солідарних боржників перед виконавцем послуги.

Не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про те, що платіж від 22 квітня 2026 року не може бути врахований лише тому, що ОСОБА_4 не подав безпосередньо Підприємству заяву і копію квитанції, оскільки правове значення для припинення грошового зобов`язання має фактичне надходження коштів кредитору та можливість ідентифікувати виконане зобов`язання, а не спосіб подальшого повідомлення кредитора про документ, який підтверджує уже здійснену банківську операцію.

ПП «Обухівміськвторресурси» є професійним виконавцем комунальної послуги, веде особові рахунки споживачів, здійснює нарахування і приймає платежі. Надходження коштів на його власний банківський рахунок перебуває у сфері організаційного та облікового контролю самого Підприємства, а платіж від 22 квітня 2026 року містив прізвище, ім`я та по батькові платника та номер особового рахунку № НОМЕР_1 , тобто відомості, достатні принаймні для перевірки стану розрахунків за відповідним особовим рахунком.

Більше того, скаржник у самій апеляційній скарзі підтвердив, що платіжна інструкція перебуває в його розпорядженні та була отримана від банку за запитом, а тому твердження про неможливість ознайомитися з фактом оплати чи належно відреагувати на нього спростовується змістом самої апеляційної скарги.

Сума платежу в розмірі 9 340,10 грн перевищує заявлену до стягнення суму 8 185,10 грн,а тому зазначення у платіжному документі розрахункового періоду «березень 2026 року», тобто періоду, який є пізнішим за кінцеву дату спірного розрахунку (01 листопада 2025 року), не свідчить про неналежність коштів до спірної заборгованості. Навпаки, за відсутності наданої позивачем виписки з особового рахунку після 22 квітня 2026 року, розрахунку залишку боргу або іншого документа внутрішнього обліку, який би показував, що після зарахування 9 340,10 грн саме заборгованість за період з 18 листопада 2022 року по 01 листопада 2025 року залишилася непогашеною, апеляційні доводи зводяться до припущення.

Колегія суддів також відхиляє посилання на порушення статті 83 ЦПК України у зв`язку з поданням платіжного документа Саловим О.Б., оскільки суд першої інстанції встановив об`єктивний факт зарахування коштів на рахунок позивача, а скаржник у апеляційній скарзі цього факту не заперечує, тому недолік процесуального способу приєднання документа до матеріалів справи не призводить до неправильного вирішення справи, оскільки сам позивач підтверджує існування платежу, його суму, платника та реквізити призначення.

Щодо доводів скаржника про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України колегія суддів виходить із такого.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено закриття провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22 вказано, що логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України) дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верхового Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 204/3106/22, від 10 січня 2025 року у справі № 177/1272/23, від 05 листопада 2025 року у справі № 462/8477/24, від 16 квітня 2026 року у справі № 752/23396/19.

У цій справі позивач стверджує, що заборгованість існувала на момент пред`явлення позову, а її погашення відбулося лише 22 квітня 2026 року, тобто після відкриття провадження 03 березня 2026 року. Отже, навіть за позицією самого скаржника йдеться не про відсутність предмета спору на момент звернення до суду, а про припинення існування заявленої матеріально-правової вимоги внаслідок виконання зобов`язання вже під час розгляду справи.

За таких обставин пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України не підлягав застосуванню. Натомість позивач мав право розпорядитися своїми правами щодо заявлених вимог відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 та частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Частиною третьою статті 142 ЦПК України передбачено спеціальний механізм вирішення питання судових витрат у ситуації, коли після пред`явлення позову заявлена вимога фактично задовольняється: якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Таким чином, після надходження 22 квітня 2026 року коштів позивач мав процесуальну можливість припинити підтримання вже виконаної майнової вимоги, подати відповідну заяву та порушити питання про розподіл понесених судових витрат з урахуванням причин фактичного задоволення вимоги. Однак ПП «Обухівміськвторресурси» цього не зробило.

За приписами частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Позивач, який після фактичного погашення заборгованості продовжив підтримувати вимогу про стягнення тієї самої суми та не скористався передбаченими законом механізмами припинення спору і вирішення питання судових витрат, не може перекласти процесуальні наслідки власної бездіяльності на відповідача.

Колегія суддів також враховує, що навіть в суді апеляційної інстанції скаржник не обмежує вимоги питанням судових витрат і не заявляє про припинення підтримання майнової вимоги внаслідок її виконання, а просить стягнути із ОСОБА_1 8 185,10 грн у повному обсязі, що за встановленого факту надходження 9 340,10 грн призвело б до повторного стягнення виконаного зобов`язання, що суперечить статті 599 ЦК України.

Таким чином, станом на дату ухвалення рішення суду першої інстанції матеріально-правова підстава для задоволення позову про стягнення 8 185,10 грн була відсутня у зв`язку з погашенням відповідної заборгованості. За відсутності відмови позивача від позову суд першої інстанції обґрунтовано вирішив заявлену вимогу по суті та відмовив у її задоволенні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного висновку та не свідчать про наявність на час ухвалення оскаржуваного рішення непогашеної заборгованості саме за період, який є предметом позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Обухівміськвторресурси» - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова