Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №759/4464/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/4464/25 Головуючий у І інстанції Кицюк В.С.

Провадження №22-ц/824/11876/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що 15 червня 2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем було укладено кредитний договір №1063001 на суму 7000,00 грн, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», який разом із Правилами надання коштів у позику складають єдиний договір.

Зазначав, що позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор М747для підписання кредитного договору №1063001 від 15 червня 2023 року, який було направлено на його номер мобільного телефону НОМЕР_1 .

ТОВ «Слон Кредит»свої зобов`язання за кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти, що підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення», позичальнику на його особисту банківську карту НОМЕР_2 , яку він вказав в ІТС при оформленні договору, було перераховано 7000,00 грн.

Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши повернення суми наданого йому кредиту і процентів, нарахованих за строк користування кредитом в повному обсязі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

24 липня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 2407-24, відповідно до якого позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №1063001 від 15 червня 2023 року, заборгованість за яким станом на дату складання позовної заяви становить 49 885,19 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту - 6 716,10 грн, заборгованість по відсотках - 43 169,09 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №1063001 від 15 червня 2023 року у розмірі 49 885,19 грн, а також судові витрати.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 рокупозов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа фінанс» заборгованість у розмірі 49885,19 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа фінанс» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінки доказів по справі, просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення 15 червня 2023 рокукредитного договору №1063001, виникнення будь-яких правовідносин та зобов`язань відповідача за даним договором.

Вказує на те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту надання кредиту відповідачу, оскільки вони не є первинними документами, які підтверджують здійснення банківської операції у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Звертає увагу апеляційного суду на те, що з інформації, яка міститься у наданому позивачемлисті на підтвердження перерахування кредитних коштів, жодним чином не вбачається, що суму в розмірі 7000,00 грн було перераховано саме на виконання Кредитного договору (у призначенні відсутнє посилання на Кредитний договір, його номер, дату тощо), зі змісту листа неможна встановити предмет Договору на переказ коштів ФК-П19/09-06 від 2019-09-30, встановити права та обов`язки сторін даного Договору.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує на те, що розмір нарахованих процентів суперечить принципам розумності і добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Вказує, що такий розмір відповідальності є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов`язання та суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченим ст. 3 ЦК України.

Зокрема, апелянт посилається на ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності з 24.12.2023, внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування», в якому передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки за кредитом не може перевищувати 1% (ст. 9). Ст. 21 цього ж закону, з урахуванням змін, передбачає особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, в якій обумовлені максимальні розміри штрафних санкцій, які передбачені за неналежне виконання грошового зобов`язання, пов`язаного з повернення кредиту, які не можуть перевищувати розмір подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не можуть бути збільшені за домовленістю сторін.

Крім того, посилаючись на положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що умови договору щодо нарахування процентів, є несправедливими та такими, що є непропорційними розміру основного зобов`язання.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, умови укладеного між сторонами договору, сторона відповідачавважає, що проценти в сумі 43169,09 грн, які нараховані за ставкою 1,99 в день, які просивстягнути позивач, є занадто завищеними, неспівмірними із сумою тіла кредита.

За таких обставин, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у суду апеляційної інстанції є усі підстави дійти до висновку про необхідність зменшення відсотків, які підлягають стягненню, і вважати за можливе визначити відсотки в розмірі 1076,77 грн, розрахованому у розмірі облікової ставки НБУ, що буде достатнім для компенсації за несвоєчасне повернення відповідачем кредитних коштів, яка складається:

- період з 15.06.2023 по 27.07.2023 (43 дні) облікова ставка: 25% річних (база 365 днів). Підстава: Рішення Правління НБУ від 08.12.2022 № 571-рш. Розрахунок: (6716,10 * 0,25 / 365) * 43 = 197,79 грн;

- період з 28.07.2023 по 14.09.2023 (49 днів) Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.05.2026 15 облікова ставка: 22% річних (база 365 днів). Підстава: рішення Правління НБУ від 27.07.2023 № 254-рш. розрахунок: (6716,10 * 0,22 / 365) * 49 = 198,32 грн,

- період з 15.09.2023 по 26.10.2023 (42 дні) облікова ставка: 20% річних (база 365 днів). Підстава: рішення Правління НБУ від 14.09.2023 № 322-рш. розрахунок: (6716,10 * 0,20 / 365) * 42 = 154,56 грн;

-період з 27.10.2023 по 14.12.2023 (49 днів) облікова ставка: 16% річних (база 365 днів). Підстава: рішення Правління НБУ від 26.10.2023 № 375-рш. розрахунок: (6716,10 * 0,16 / 365) * 49 = 144,23 грн;

-період з 15.12.2023 по 31.12.2023 (17 днів) облікова ставка: 15% річних (база 365 днів). Підстава: рішення Правління НБУ від 14.12.2023 № 451-рш. розрахунок: (6716,10 * 0,15 / 365) * 17 = 46,91 грн;

-період з 01.01.2024 по 14.03.2024 (74 дні) облікова ставка: 15% річних (база 366 днів). Підстава: рішення Правління НБУ від 14.12.2023 № 451-рш. розрахунок: (6716,10 * 0,15 / 366) * 74 = 203,43 грн;

- період з 15.03.2024 по 25.04.2024 (42 дні) облікова ставка: 14,5% річних (база 366 днів). Підстава: рішення Правління НБУ від 14.03.2024 № 80-рш. розрахунок: (6716,10 * 0,145 / 366) * 42 = 111,71 грн;

- період з 26.04.2024 по 03.05.2024 (8 днів) Облікова ставка: 13,5% річних (база 366 днів). Підстава: рішення Правління НБУ від 25.04.2024 № 125-рш. розрахунок: (6716,10 * 0,135 / 366) * 8 = 19,82 грн.

Крім того, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує на те, що стороною позивачане доведеноналежними доказами право набуття вимоги від первісного кредитора до відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення умов договору своєчасно, в порядку та на умовах, визначених договором, кредитні кошти не повернув.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За правилом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Ст. 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, 15 червня 2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір №1063001 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» у формі електронного документу, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) М747, на підставі якого відповідачем був отриманий кредит шляхом перерахування на його банківський рахунок (банківська картка) грошових коштів у розмірі 7000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,99% (стандартна процентна ставка), 0,010% (знижена процентна ставка), строком на 345 календарних днів до 25 травня 2024 року.

Таким чином, без реєстрації на сайті товариства та заповнення форми, отримання смс-повідомлення, а також без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Слон Кредит» не був би укладений.

Тобто, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодивсяна визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Відповідно до умов договору споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.

Пункт 1.5.3 договору, протягом строку дії договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах визначених в пп.1.5.2 договору, зокрема у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку (п.1.5.2 договору).

Відповідно до п.1.6 кредитного договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

Сторони погодили, що відповідно до п.2.1 кредитного договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.

Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3 договору (п. 5.1 договору).

15 червня 2023 року ОСОБА_1 підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором додаток № 1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1063001 від 15 червня 2023 року, яким погоджено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Крім того, 15 червня 2023 року ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором М747 підписав паспорт споживчого кредиту до договору про споживчий кредит, з якого слідує, що сума кредиту становить 7000,00 грн, строк кредитування - 345 днів, стандартна процентна ставка 726,35% річних (або 1,99% в день), знижена процентна ставка 3,65% річних (або 0,010% в день), тип процентної ставки - фіксована.

Вимог щодо визнання укладеного договору №1063001 від 15 червня 2023 року недійсним чи встановлення факту йогонеукладеності до суду ОСОБА_1 не заявляв.

Вставленні вищевикладені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про неукладення 15 червня 2023 року кредитного договору №1063001.

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 7000,00 грн відповідачеві (позичальнику) підтверджується листом товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення»на підставі укладеного договору № ФК №342 від 02 жовтня 2012 року про надання послуг. Відповідно до вказаного договору було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта: 15.06.2023 11:03:16 на суму 7000,00 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 251427377, призначення платежу: зачислене 7000,00 грн на карту НОМЕР_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено на іншу особу, якщо з умов договору або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто і в такому разі відповідач має прийняти виконання зобов`язання за кредитним договором, запропоноване за позивача третьою особою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в п. 2.1 Договору зазначено номер особистого електронного платіжного засобу ОСОБА_1 - НОМЕР_2 .

Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано суду доказів отримання відповідачем кредитних коштів апеляційний суд відхиляє, як помилкові та безпідставні, оскільки факти їх надання підтверджуються, наявним у матеріалах справи кредитним договором, якийє дійсним в силу приписів ст. 204 ЦК України про правомірність правочинів.

При цьому вимог щодо визнання зазначеного правочинунедійсним чи встановлення факту йогонеукладеності до суду заявлено не було.

Зазначений правочин підтверджує факт наявності відповідних правовідносин, його зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в позику чи кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог п. 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Отже, з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб, оскільки зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим.

Доказів того, що на картку НОМЕР_2 не було перераховано суму у розмірі 7000,00 грн стороною відповідача не надано, тому доводи апеляцій скарги про те, що лист товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», не може бути належним доказом апеляційний суд відхиляє та вважає їх необґрунтованими.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що кредитний договір № 1063001 від 15 червня 2023 року є укладеним відповідно до чинного законодавства, відповідно до якого відповідачу були пререраховані кошти на його картковий рахунок.

Доказів того, що картковий рахунок на який було здійснено переказ грошових коштів не належить ОСОБА_1 стороною відповідача не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання стороною позивача первинних документів, які підтверджують отримання відповідачем кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані у позовній заяві, апеляційний суд зазначає наступне.

Ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно п. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Водночас, згідно п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки ТОВ «Слон Кредит» (первісний кредитор) та «Свеа Фінанс» не є банківським установами, а мають статус фінансових установ, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому позивач не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду документи, зокрема розрахунки позивача, для підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом у справі.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 25 травня 2024 року, виникла заборгованість в сумі 49885,19,00 грн, з яких: 6716,10 грн - тіло, 43169,09 грн - заборгованість за процентами.

За пунктом 1.4 Договору строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, складає 345 календарних днів, строк договору є рівним строку кредитування.

За умовами п. 5.1. Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюваимуться згідно графіку платеів.

Пунктом 1.7 договору передбачена орієнтовна вартість кредиту за весь строк кредитування - 51870,70 грн та включає всебе суму кредиту та проценти за користування кредитом).

Отже, сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування за користування кредитними коштами.

Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує свої зобов`язання за умови кредитного договору, тому прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач не надав.

Розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань, а тому він приймається колегією суддів як належний та допустимий доказ заборгованості за договором.

Стороною відповідача не надано доказів про погашення заборгованості та її відсутності.

Крім того, відповідач не оспорював даний кредитний договір у судовому порядку.

Відповідачем не спростовано обставин, які встановлені на підставі зазначених вище доказів, доводи відповідача про неналежність вказаних доказів також нічим не обґрунтовані та оцінюються судом, як намагання уникнути відповідальності за кредитним договором.

Доводи апелянта про недоведеність набуття позивачем права вимоги до відповідача спростовуються наявними у матеріалах справи договором факторингу №2407-24 від 24 липня 2024 року, який відповідає вимогам ст.ст. 1077, 1078 ЦК України щодо предмета та форми такого договору.

Оцінка наданого позивачем доказу судом першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 76-89 ЦПК України, а апелянтом не наведено переконливих доводів, які б ставили під сумнів дійсність або відповідність цього договору вимогам законодавства.

Станом на дату укладання договору факторингу №2407-24 від 24 липня 2024 року, строк дії Договору № 1063001 від 15 червня 2023 рокузакінчився.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що поза межами строку дії договору споживчого кредиту № 1063001 від 15 червня 2023 року, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Свеа Фінанс» власні відсотки не нараховувало.

Оскільки нарахування процентів у сумі 43169,09 грн здійснено саме в межах строку дії договору, а не поза ним, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що зазначена заборгованість за процентами за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача, так як така процентна ставка є невід`ємною частиною укладеного договору, а відтак є обов`язковою для виконання в силу приписів ст. 526 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне нарахування відповідачу штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору № 1063001 від 15 червня 2023 року апеляційний суд відхиляє, оскільки жодних нарахувань крім відсотків за користування грошовими коштами ані первісний кредитор ані позивач не здійснювали.

Оскільки матеріалами справи підтверджено як факт надання відповідачу кредитних коштів, так і факт нарахування процентів саме у межах погодженого сторонами строку кредитування, підстав для звільнення відповідача від обов`язку повернути суму основного боргу та сплатити проценти за користування кредитом колегія суддів не вбачає, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» про стягнення тіла кредиту та процентів є законними, доведеними й такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 % колегія суддів зазначає наступне.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, на який посилається представник відповідача, був прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Зміни до вказаної статті набули чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у ст.3 ЦК України.

Разом з тим за ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Приписи ч. ч. 2 та 3 ст.6 та ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

У даному випадку колегія суддів виходить з того, що кредитний договір № 1063001 укладено 15 червня 2023 року, тобто до набрання чинності 24 грудня 2023 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, а спірні 43169,09 грн становлять не міру цивільно-правової відповідальності, а договірні проценти за користування кредитом, нараховані у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відтак положення ст. 58 Конституції України, які стосуються зворотної дії закону у випадках пом`якшення або скасування відповідальності особи, не можуть бути підставою для перерахунку погоджених сторонами процентів у цій справі, тим більше що Закон № 3498-IX не містить прямої вказівки на поширення такого регулювання на раніше укладені договори та не передбачає звільнення позичальника від сплати договірних процентів

Заперечуючи проти розміру заборгованості за відсотками, сторона відповідачане надала доказів звернення до позивача чи з вимогою про перерахунок заборгованості.

Зроблений в апеляційній скарзі власний розрахунок суми відсотків ґрунтується на застосуванні облікової ставки Національного банку України, яка є інструментом обчислення відповідальності за порушення грошового зобов`язання (три проценти річних та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України), а не платою за користування кредитними коштами.

Натомість спірні 43 169,09 грн є договірними процентами, нарахованими на підставі ст. 1054, 1048, 1049 ЦК України за фактичне користування кредитними коштами, розмір яких є істотною умовою кредитного договору, погодженою сторонами при його укладенні (п. 1.5 договору №1063001 від 15 червня 2023 - стандартна ставка 1,99% в день).

Таким чином, наданий стороною відповідача розрахунок є одностороннім документом, складеним поза межами передбаченої договором методики нарахування, не підтверджений незалежним фінансовим обчисленням чи висновком експертної установи, а тому не може спростовувати розрахунок заборгованості, наданий позивачем.

Клопотань про проведення експертизи для встановлення правильності нарахування заборгованості ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції останній не подавав.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за споживчим кредитом № 1063001 від 15 червня 2023 року.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне.

Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб